Психологічні основи судового допиту. Перехресний допит

Найбільш поширеною процесуальною дією під час су­дового слідства є допит. Допит у суді — це складний про­цес спілкування між особами, які беруть у ньому участь. Таке спілкування здійснюється гласно, відкрито. У пси­хологічному плані допит є інформаційно-психологічним спілкуванням осіб. Це — процес обміну інформацією, процес взаємодії, взаємосприйняття учасників.

Допит у суді має певні особливості. Як такі можуть бу­ти названі: 1) розширене коло учасників судового допиту; 2) ускладнений інформаційний обмін між учасниками допиту; 3) особлива роль судді як регулятора інформацій­ного обміну; 4) повторюваність показань, що повідомля­ються (повторне відтворення); 5) змагальний характер судового допиту; 6) складність рефлексивного управління учасниками судового допиту; 7) гласність, відкритість; допит веде не одна особа, а ряд учасників процесу; 8) ті, що допитують, як правило, попередньо ознайомилися з раніше даними на досудовому слідстві показаннями.

Допит у суді складається з двох основних частин: 1) вільної розповіді допитуваного; 2) відповідей допиту­ваного на запитання суддів (судді), обвинувача, потер­пілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

їхніх представників, захисника, підсудного. Такий поря­док є оптимальним, оскільки вільна розповідь сприяє повному відтворенню обставин, дає змогу послідовно ви­кладати певні відомості. Коли допитуваний не може віль­но повідомити про обставини справи, допит проходить лише у формі постановки запитань.

Під час судового допиту постановка навідних (таких, що містять елементи сугестії) запитань є неприпусти­мою. Такі запитання повинні бути усунуті суддею. Усува­ються також запитання, що не стосуються справи; ті, що викривають свідка або потерпілого у вчиненні злочину та їх компрометують; ті, що стосуються інтимного боку життя допитуваного (якщо це безпосередньо не стосуєть­ся з'ясування обставин злочину).

Запитання допитуваному мають бути короткими і конкретними. Завдання судді — аналізувати всі запитан­ня учасників судового розгляду, виявляти й усувати певні типи запитань (заборонені запитання). У цьому ви­являється регулятивна функція судді у тактиці судового допиту. Саме суддя виступає регулятором інформаційної взаємодії учасників процесу.

Під час допиту підсудного, свідка, потерпілого учас­никами судового розгляду судді мають право ставити їм запитання лише для уточнення і доповнення відповідей (ст. 300, 303, 308 КПК України). Такі умови постановки допитуваним запитань суддями спрямовані на охорону процесуальних прав допитуваних, яких у цьому разі є кілька, і переслідують вони різні цілі.

Складним видом судового допиту є перехресний до­пит, який невідомий досудовому слідству. Перехресний допит — це специфічний вид судового допиту.

У судовому засіданні правом ставити запитання допи­туваним наділені судді, прокурор, захисники, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні пред­ставники, а також підсудний і потерпілі. Допит є пере­хресним тільки тоді, коли до нього включаються рівно-

Глава 2. Психологія судових дій

правні учасники кримінально-процесуальної діяльності. Кожен учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для з'ясування чи до­повнення відповідей, даних на запитання інших осіб. Кожного свідка можна додатково допитати або передопи-тати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці (ст. 304 КПК України).

Перехресному допиту можуть бути піддані всі учас­ники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні пози­вачі і цивільні відповідачі, а також експерти), що допиту­ються у судовому засіданні. Такий допит справляє силь­ний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одно­часний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних і тих самих обставин. Особлива роль у пе­рехресному допиті належить суду, який повинен викону­вати регулятивну функцію.

Необхідно зазначити, що перехресному допиту прита­манні деякі негативні риси: 1) спостерігається різне проце­суальне становище учасників судового розгляду, існує складне переплетення інтересів, відбувається різна оцінка доказів; 2) зростає небезпека добросовісної помилки допи­туваного (фантастичні нашарування, сугестивні впливи, конформність та ін.); 3) учасники допиту ставлять заборо­нені запитання допитуваному (навідні, провокуючі), які суду важко миттєво вичленувати в процесі спілкування; 4) здійснюється постановка однотипних запитань, повто­рення однакових запитань кілька разів; 5) особи, що допи­тують, використовують різну тактику (переслідування різних цілей, прагнення до протилежних результатів).

Відповідно до чинного кримінально-процесуального за­конодавства можливе проведення такого виду допиту, як допит експерта у суді. Згідно із ст. 311 КПК України після оголошення висновку експертові можуть бути задані пи­тання для роз'яснення і доповнення його висновку. Питан­ня експертові спочатку задає прокурор, потім потерпілий,

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представни­ки, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі. Здається, що таке становище принижує роль експерта як процесуальної фігури¹. Експерт представляє розгорнутий висновок. Однак у деяких випадках чомусь виникає не­обхідність у постановці йому запитань і вимог до давання показань в усній формі. З психологічного погляду може йтися про те, що у процесі здійснюється демонстрація «го­ловного винуватця» майбутнього обвинувального вироку.

В юридичній літературі достатня увага приділяється проблемам забезпечення безпеки суб'єктів кримінально­го процесу. Серед пропонованих заходів безпеки у певних випадках містяться і дискусійні або такі, що викликають заперечення. Так, справедливо вказується, що непра­вомірною видається пропозиція про використання як за­ходу забезпечення безпеки проведення допиту свідків і потерпілих за відсутності підсудних. Такий підхід при всій його «простоті» й «ефективності» повертає вітчизня­не кримінальне судочинство до практики «заочного пра­восуддя». Захист інтересів одних учасників процесу не повинен здійснюватися шляхом порушення законних прав і інтересів інших його учасників, у цьому випадку підсудних (В. В. Трухачев).

На думку авторів, з обережністю слід підходити і до про­позицій про внесення змін до кримінально-процесуального законодавства з питань «угод із правосуддям», «судових компромісів». У цих випадках йдеться про «модернізацію» судового слідства, про можливість «домовитися» з підсуд­ним. Потрібно зазначити, що спрощення психологічних спілкувань не веде до досягнення істини. Така процедура може межувати зі сваволею, порушенням демократичних принципів кримінального судочинства, притягненням до кримінальної відповідальності невинуватих осіб.

¹ У судовій практиці спостерігаються випадки виклику на судове засідання і допиту слідчих, які розглядали певну кримінальну справу. На нашу думку, така практика є недопустимою.

Глава 2. Психологія судових дій

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: