Сечостатева система самок хрящових риб

Будова нирок у самки подібна з будовою нирок самця. Однак необхідно зазначити, що останні дві третини нирок у самки дещо тонші і вужчі. Місцезнаходження ж судин і наднирника точно таке ж. Положення статевих залоз (рис. 325-326) також подібне — вони лежать під печінкою.
Яєчники (ovarium) мають неправильно видовжену форму, дещо звужені на каудальних кінцях. Вони лежать з боків від стравоходу, налягаючи передньою частиною на вентральну поверхню кардинальних синусів, і прикриті знизу і з боків печінкою. За допомогою брижів (mesovarium) яєчники закріплені на спинній поверхні черевної порожнини тіла, а також і на стравоході. Внутрішньою поверхнею передньої частини яєчники щільно зростаються з дорсальною поверхнею печінки.
Яйцепроводи (oviductus) або мюлле-рові протоки, починаються загальним отвором у порожнину тіла на вентральній поверхні центральної частки печінки, у її проксимальній половині. Від загального отвору, тісно прилягаючи один до одного, на протязі 2-3 см ці канали йдуть вперед, розходяться далі в боки по передньому краю печінки, відокремлюючи праву і ліву її частки від центральної, і далі повертають у дорсальному напрямку, прилягаючи з боків від стравоходу до черевної поверхні кардинальних синусів.

Рис. 325. Сечостатева система самки акули катран (за Гуртовим М. М. та ін., 1976 p.): 1 — місце зрощення яєчника з печінкою; 2 — кардинальний синус; 3 — брижа яєчника; 4 — яйцепровід; 5 — шкарлупна залоза; 6 — задня кардинальна вена; 7 — сечовід (вольфова протока); 8 — метанефрична протока; 9 — матка; 10 — сечовий сосочок; 11 — клоака; 12 — нирка; 13 — яєчник
Від місця розходження мюллерових проток між ними натягнута тонка, трикутної форми брижа, що закінчується на перикарді. Від нього ж відходить друга складочка, що стоїть у перпендикулярній площині до першої, і закінчується в місці зближення мюллерових проток. Пройшовши по вентральній поверхні кардинальних синусів у каудальному напрямку, на рівні їх задніх відділів, яйцепроводи утворюють невеликі розширення — шкарлупні залози (рис. 325-326). У статевозрілих самок залози досягають значної величини, і їхні залозисті стінки виділяють рогову оболонку, яка окутує яйце і таким чином утворює рогову оболонку або рогову капсулу. Далі назад яйцепроводи проходять по вентральній поверхні нирок і, не доходячи на 1-2 см до клоаки, розширюються й утворюють матку (uterus).
Рогова оболонка має в акул ниткоподібні придатки, а в скатів — короткі ріжкоподібні (рис. 327). Яйця, хрящових риб відрізняються великою кількістю жовтка і своєю величиною, що спричинене тривалістю інкубаційного періоду, який, очевидно, продовжується не менш як сім-вісім місяців; величина яйцеклітин разом із капсулою доходить до 24 см. Капсула живородних форм відрізняється тонкістю своїх стінок, і в процесі розвитку незабаром зникає, у ряду живородних форм і сама шкарлупова залоза зменшується в розмірах і в деяких навіть зовсім зникає.

Рис. 326. Сечостатева система самки ската (за Паркером Т. Дж., 1899 p.): I — загальний отвір яйцепроводів; 2 — яйцепроводи; 3 — сечовід (вольфова протока); 4 — шкарлупна залоза; 5 — матковий відділ яйцепроводів; 6 — нирка; 7 — отвір маткового відділу яйцепроводу у клоаку; 8 — абдомінальні пори; 9 — клоака; 10 — сечовий синус і сечовий сосочок; 11 — сечовід; 12 — яєчник; 13 — стравохід

Рис. 327. Яйцеві капсули: 1-2 — акул; З — ската
Певні пристосування статевий апарат хрящових риб має в живородних форм: задня частина яйцепроводів розширюється, а іноді і розділяється на окремі камери, у яких розвивається від 1 до 3 яєць.
Коли з ікри виходить мальок і його жовтковий міхур усмокчеться більш, як на половину, від стінок яйцепроводів відходять волоско-подібні відростки і пучками входять у бризкальце зародка, виділяючи молочкоподібну білкову рідину в горло зародка (рис. 328). Іноді шкірясті відростки жовткового міхура зародка зростаються з відростками стінок яйцепроводів, перегородка між ними зникає, і кровоносні судини з тіла матері входять у тіло зародка, несучи із собою для нього живлення кров'ю материнського організму таким чином утворюючи щось подібне до плаценти ссавців (рис. 329).
Сечовий синус — подовжена порожнина, у верхній відділ якої окремими отворами відкриваються два сечоводи — вольфові протоки (vas deferens). Вони йдуть у самій тканині нирок, уздовж їхнього внутрішнього краю, під очеревиною.

Рис. 328. «Молочне живлення» зародка ската: 1 — волосоподібні відростки; 2 — бризкальце

Рис. 329. Акула молот з ембріонами (за Паріном М.В., 1971 p.)
Яйцепроводи ж і матки проходять по вентральній поверхні нирок, не прикриті очеревиною. Вони добре помітні в задньому відділі нирок. Дещо не доходячи до клоаки, кожна протока помітно розширюється. Перед самим впаданням у верхній відділ сечового синуса в нього впадає тонка, так звана метанефрична протока (ureter). Також у метанефричну протоку впадає кілька тонких сечових проток.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: