Механізми, способи управління конфліктом

Управлінняконфліктом – це цілеспрямований, обумовлений об’єктивними законами вплив на динаміку конфлікту, що забезпечує його розвиток в напрямку розв’язання.

Основною метою управління конфліктом є запобігання розвитку деструктивних конфліктів та спрямування розв'язання конструктивних конфліктів в найбільш ефективний спосіб. Управління конфліктами – це не поодинокі управлінські впливи на конфліктну взаємодію, а комплекс прийомів та способів впливу на протікання конфлікту, які утворюють систему управління конфліктами.

Система управління конфліктами – це комплекс інструментів та заходів щодо профілактики, запобігання деструктивних конфліктів та розв'язання, завершення конструктивних конфліктів.

Система управління конфліктами включає такі основні види діяльності:

­ профілактика конфлікту;

­ запобігання конфлікту;

­ прогнозування конфлікту;

­ діагностика конфлікту;

­ регулювання конфлікту;

­ розв’язання конфлікту.

Кожному з етапів та стадій розвитку конфліктної взаємодії (передконфліктний етап, власне конфлікт та постконфліктний етап) будуть відповідати певні види управлінського впливу, які спрямовують його розвиток в напрямку вирішення в найбільш ефективний спосіб (таблиця 4).

Таблиця 4

Співвідношення між етапами розвитку конфлікту та конструктивним управлінським впливом на нього

Профілактикаконфлікту – вид управлінської діяльності щодо своєчасного розпізнання, усунення та ослаблення конфліктогенних чинників, що зводить до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів.

Види профілактики конфліктів:

- первинна – запобігає виникненню конфліктів (конфліктологічна освіта можливих учасників конфліктів, нівелювання впливу конфліктогенних чинників та ін.);

- вторинна – сприяє зниженню рівня напруження в конфліктогенних групах).

Запобігання (попередження)виникненняконфлікту – діяльність суб’єкта управління, спрямована на недопущення виникнення конфлікту. Запобігання виникнення конфлікту ґрунтується на результатах прогнозування, діагностики конфліктних ситуацій.

Шляхи запобігання виникнення конфліктів в організаціях:

- задоволення потреб та запитів співробітників;

- підбір та розміщення співробітників з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей;

- дотримання принципу соціальної справедливості щодо інтересів колективу і особистості;

- формування відповідної психолого-педагогічної культури спілкування.

Прогнозуванняконфлікту – це обргунтоване припущення щодо причин і джерел виникнення конфліктних ситуацій, конфліктогенних факторів, що дає можливість передбачити шляхи розвитку конфлікту та розробити план щодо його конструктивного завершення. Багато зовнішніх стимулів виникнення конфліктів можна передбачити та ліквідувати. Аналіз причин і джерел дає можливість прогнозувати ймовірність виникнення конфлікту, а отже, розробляти шляхи його запобігання.

Прогноз – це передбачення ймовірності місця й часу виникнення конфлікту, що базується на ситуаційному аналізі всіх компонентів і змісту можливого конфлікту.

Для підвищення точності прогнозів виникнення конфліктів і їх розвитку, необхідно:

- розробити описові моделі конфліктів, що припускає визначення їхньої сутності, класифікаційних ознак; опис структури, функцій, еволюції, динаміки;

- сформувати пояснювальні моделі для виявлення причин і рушійних сил конфліктів.

Прогнозування ґрунтується на аналізі структурних компонентів конфлікту, до яких належать:

­ проблема (наявність, складність, можливість розв’язання);

­ конфліктна ситуація, тобто стан можливого конфлікту, стосунки між сторонами, напрями розвитку (збільшення чи зменшення кількості суперечностей);

­ сигнали, частота їх виникнення та ймовірність стимулювання ними виникнення конфлікту;

­ інциденти (частота, регулярність, характеристика прояву реакції учасників);

­ склад потенційних учасників, їхні особистісні особливості, готовність до конфліктних дій, ціннісні орієнтації та мотиви поведінки.

У прогнозуванні конфліктів виділяють два блоки дій:

­ аналітичний блок (виявлення соціально-психологічних характеристик можливих суб’єктів конфлікту, аналіз історії й теперішнього стану взаємин між ними, виявлення можливих або вже наявних компонентів суперечностей між суб’єктами, визначення умов, за яких дисгармонія у взаємодіях може привести до виникнення конфлікту);

­ прогностичний блок (визначення можливих стратегій поведінки безпосередніх учасників конфлікту, виявлення можливої інтенсивності конфліктної взаємодії, визначення можливих шляхів розв’язання конфлікту, його глибини, тривалості та передбачуваних наслідків).

Діагностика конфлікту – це визначення основних структурних елементів конфлікту (сторони, об'єкт, предмет, мотиви, образ конфліктної ситуації...) та причин, які його породили.

Включає вивчення:

­ джерел конфлікту, суперечностей в думках потребах, інтересах;

­ «біографії» конфлікту, тобто його динаміку та розвиток;

­ учасників конфліктної взаємодії;

­ позицій і стосунків між сторонами, їхньої взаємозалежності, ролі, очікування;

­ образ конфліктної ситуації.

Послідовність дій щодо діагностики конфлікту представлена на рис. 2

Рис. 2. Алгоритм діагностики конфлікту

Діагностика конфлікту як складова процесу управління конфліктом проводиться після прийняття рішення про управління конфліктом і може здійснюватись як на стадії конфліктної ситуації, коли конфлікт тільки починається, так і на етапі відкритої конфронтації.

Регулювання конфлікту – це такий вплив суб’єкта управління конфліктом, що спрямований на послаблення й обмеження конфлікту, забезпечення його розвиток у бік розв’язання.

Етапи в управлінській діяльності по врегулюванню конфліктів:

- визначення реальності конфлікту;

- легітимізація конфлікту;

- інституціалізація конфлікту.

Технології регулювання конфліктів:

- інформаційні (спрямовані на усунення браку інформації щодо предмета конфлікту і полягають в інформуванні сторін конфліктної взаємодії);

- комунікативні (спрямовані на встановлення каналів конструктивної взаємодії між сторонами конфлікту);

- соціально-психологічні (здійснення соціально-психологічного впливу на керівні структури сторін конфлікту);

- організаційні (зміна умов взаємодії між сторонами конфлікту, використання мотиваційних механізмів).

Розв’язанння конфлікту – це спільна діяльність учасників конфлікту, спрямована на припинення конфліктної протидії та вирішення протиріччя, що призвело до його виникнення.

Розв’язання конфлікту передбачає активність обох сторін щодо трансформації умов їх взаємодії. Часто розв’язання конфлікту ґрунтується на зміні ставлення опонентів до його об’єкта конфлікту чи один до одного.

Розв’язати конфлікт значить:

­ вирішить, хто є переможцем, яким буде розподіл цінностей;

­ здійснити розподіл цінностей;

­ дійти висновку про повне завершення конфлікту.

Необхідні умови розв’язання конфлікту:

­ достатня зрілість конфлікту (усвідомлення протиріч сторонами конфлікту);

­ зацікавленість сторін у спільному вирішенні конфлікту;

­ пошук сторонами механізмів усунення причин конфлікту.

Механізм розв’язання конфлікту представлений на рис. 3.

Рис. 3. Розв’язання конфлікту як спосіб його завершення

Розв’язання конфлікту можливе тоді, коли досягнута згода з суперечливого питання між учасниками конфлікту.

Основні види такої згоди:

­ згода в результаті співпадання думок;

­ згода відповідно до законодавчої і моральної волі зовнішньої сили;

­ згода, нав’язана однією із протидіючих сторін.

Успішне розв’язання конфлікту можливе тоді, коли враховуються усі моменти і вибирається така тактика, яка найбільше підходить для конкретної ситуації.

Вирішуючи конфлікт необхідно:

­ встановити не тільки привід конфлікту, а й його причину;

­ треба визначити “ділову зону” конфлікту;

­ по-третє, суб’єктивні мотиви вступу людей в конфлікт.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: