Архітектура та будівництво Скіфії

Кочівний спосіб життя скіфів на початках їх перебування в районі степової зони України і зумовлював характер їхнього буття. За Геродотом, скіфи поділилися на царських та хліборобських. Можна припусти­ти, що саме хліборобська частина скіфського суспільства сформувалась на основі інтеграції з автохтонним населенням, тоді етнічно дуже стро­катим, котре вело осілий напівкочівний спосіб життя.

У цей бентежний період, особливо після кіммерійців (які прийшли на наші землі близько IX ст. до н.е., а потім у VII ст. до н.е. їх витіснили скіфи), загроза кочівних нападів на осілі хліборобські племена була по­стійною. Відтак форма побудови осілого житла, укріпленого оборонними валами, ровами і частоколами, стала традиційною. Крім невеликих посе­лень, площа і кількість населення яких постійно зростали, виникають городища величезних розмірів. Ці городища набувають поступово при­кмет, притаманних для тодішніх античних міст.

Характерним для Степової Скіфії городищем було Каменське, що виникло на Нижньому Дніпрі в IV ст. до н.е. і розташовувалось у вигідній природній ситуації на лівому березі Дніпра. Воно з однієї сторони забез­печувалось течіями Дніпра і Конки, з іншої — великим Білозерським лиманом. Зі сторони степу для охорони городища насипано міцний обо­ронний вал, у південно-західній частині якого, над Конкою, здіймалася відносно незначна, дещо вища його частина під назвою "акрополь".

Результати археологічних розкопок городища дають змогу стверджу­вати, що тут розміщувалося поселення великої кількості ремісників — металургів, виплавників заліза, ковалів, бронзоливарників. Кочівний спосіб життя скіфського суспільства не сприяв розвиткові металургій­них процесів, які вимагали осілого способу життя, технічно обладнаних професійних майстерень тощо.

Повсякденне життя вимагало постійного поповнення запасів зброї, елементів кінського спорядження, металевих елементів одягу, речей повсякденного побуту, возів. Це, ймовірно, були життєві передумови виникнення такого великого ремісничого комплексу, як Каменське го­родище.

Археологи відкрили тут низку наземних жител, напівземлянок і гос­подарських приміщень. Розкопано житла з декількома приміщеннями і збереженими ямами для ватри з рештками вугілля та попелу. Поруч із житлами виявлено майстерні з металургійним обладнанням для ковалів, ливарників, незавершеними предметами металевих виробів — зброї, знарядь праці, металевих прикрас, одягу тощо. Ремісники Каменського городища займалися і золотарським мистецтвом. Це засвідчують знаме­ниті золоті прикраси із побуту скіфської знаті, трактовані багатьма вче­ними як грецький імпорт. Прикраси виготовлялись на місці й відповідали повністю вподобанням тодішніх степових замовників. На терені городища виявлені імпортні предмети — амфори, рештки античних грецьких ваз, інших предметів повсякденного побуту. Отже, городище мало широкі торговельні зв'язки.

Широко відомий опис в "Історії" Геродота міста Гелона, розташова­ного десь у країні Будинів (IV. 108—109). Геродот захоплено розповідає про це величне місто. Воно виникло в багатій на ліси місцевості. Дере­в'яними були міцні міські укріплення із баштами, що оточували значну територію, житла і святилища, присвячені еллінським богам, обладнані за еллінським звичаєм, статуями і жертовниками.

Звісно, в лісистих місцевостях античною світу, для житлового та храмового будівництва широко використовувалося дерево. Це просте­жується в легких тендітних формах архітектурних мотивів, такими час­тими на античних вазах, привезених із Греції чи виконаних в містах Північного Причорномор'я. Археологи з'ясували, що рештками цього колосального м. Гелона є Нільське городище на Полтавщині. Воно розта­шоване на міжріччі рік Ворскли і Сухої Груші, площа його сягає 4 тис. га, а протяжність укріплень, тобто рештків валів, — близько 34 км.

Більське городище існувало у УІІ-ІП ст. до н.е. Величезний реміс­ничий, торговий, культурний і політичний центр за характером співзву­чний розповідям Геродота. Після заснування міста тривалий період зберігались етнічні особливості його жителів, що пізніше відсутнє в бу­дівництві жител, характері побуту, культових предметах, поховальних обрядах та ін.

Городище вигідно розташовувалося на перехресті важливих вод­них (Дніпро—Ворскла) і сухопутних (Муравський шлях) шляхів. Це спри­яло широким міжплемінним контактам, розвиткові торгівлі й ремесел. Мабуть, десь у V ст. було сформовано і місто-держава на зразок полі­сів. Постійно вдосконалювалися міські фортифікації, що в період по­стійних міжплемінних війн і нищівних нападів кочівних етносів були життєво необхідними. На території міста археологи знайшли рештки землянок, наземних дерев'яних будівель зрубного характеру, деякі з них — двоповерхові. Житлові приміщення обігрівали глиняні каркасні печі й ватри.

Розташовані у м. Гелоні храми, жертовники, а також традиція влаш­товування кожних три роки святкувань на честь бога Діонісія, засвідчу­вали, що Гелон був крупним культурним центром скіфського періоду, де синкретизувались релігійні й культурно-мистецькі традиції автохтон­них і новоприбулих еллінських та інших етносів. Місто Гелон проіснува­ло до III ст. до н.е. і було знищене внаслідок сарматської навали у Пів­нічне Причорномор'я.

Окремий вид монументального будівництва скіфського періоду ста­новлять монументальні кургани скіфської знаті. Ці споруди мали у на­ших степах давню традицію, вироблену в період міграційних процесів індоєвропейських племен у IV—III тис. до н.е. Внаслідок тодішніх широ­ких торговельних і військових контактів із культурами Близького Схо­ду, зокрема культурами Єгипту та Вавилону, де чудом світу вважались єгипетські піраміди чи вавилонські зіккурати, скіфські царі теж прагну­ли мати аналогічні за призначенням монументальні споруди. На наших землях побудовано численні кургани, нераз із досить ускладненою внут­рішньою будівельно-архітектурною системою.

72. План Східного укріплення Більського городища (1-30 — розкопи), м. Гелон.

75. Глиняні культові статуетки Більського городища (1, 3—26) і чоловіча фігура від бронзового навершя (2), виявленого на Лисій горі.

Найбільші й найбагатші за поховальним інвентарем скіфські "царсь­кі" кургани розташовані в двох районах східноєвропейського степу — на території Ставропільщини та Прикубання (кургани поблизу хутора Красне Знам'я, Келермеський, Костромський, ранні Ульські кургани) і Нижньому Подніпров'ї (кургани Олександропольський, Солоха, Огуз, Краснокутський, Чортомлик та ін.). Об'єкти близькі за характером побу­дови та внутрішнім випосаженням. Ці дві групи, тобто, Швнічнокавказь-кі та Прикубанські скіфські "царські" кургани датовано VII—серединою VI ст. до н.е. "Царські" кургани Нижнього Подніпров'я цілком відносять­ся до IV ст. до н.е.

Цікаво, що хронологічно між VI і V ст. до н.е. величні кургани "цар­ського" зразка не споруджувалися. Поховальні споруди скіфської знаті того часу були незначними за периметрами. Деяке уявлення про їх ха­рактер дають кургани у м. Орджонікідзе Дніпропетровської області — Завадська Могила, Чабанцева Могила, IV Іспанова Могила. У первісно­му вигляді архітектоніка курганного насипу, оточеного знизу високим кам'яним підмурівком, що ніби оперізував його, надавала емоційного звучання як контрастний елемент до безмежної рівнини степу і синього неба.

Не виключено, що курганні насипи прикрашались скульптурними зображеннями воїнів чи скіфських божеств. Верхівка кургану здебільшого становила площину, яка використовувалась для поминальних ритуа­лів — тризн. Внутрішня "підземна" структура системи поховальних ка­мер для осіб, котрих жертвувано для потреб "потойбічного життя" помер­лого, зумовлювалася кількістю передбачених людських і тваринних жертв. Будова внутрішніх камер мала виключно функціональний характер.

Наприкінці V-початку IV ст. до н.е. скіфи поступово оволодівають Таврійським півостровом. Тут з'являється значна кількість їхніх, ймовірно хліборобських, поселень, що в степовій зоні Скіфії зовсім не спостеріга­ється.

Очевидно, відбувається інтеграція скіфів з осілим тавро-руським ет­носом, якому були властиві традиційні аграрні навики (процес продов­жуватиметься й у III ст. до н.е.).

Тоді й побудовано Неаполь Скіфський. Укріплене місто було розта­шоване у південно-східному районі сучасного Сімферополя на межі Другої гряди Кримських гір, на лівому березі р.Салгир. Високий 50-метровий берег ріки робив місто неприступною фортецею. Площа міста становила 50 га. Місто було обнесене крупними оборонними мурами із декількома вежами, в'їзними брамами тощо. Археологи розкопали кілька житлових майстерень та громадських споруд, що засвідчує близькі контакти буді­вничих міста із будівельниками Херсонеса й інших полісів Північного Причорномор'я. Місто, ймовірно, мало свій акрополь, інші міські типо­логічні тогочасні споруди. Вирізнялись будівлі царської сім'ї, знаті, уря­довців тощо.

Найбільшим архітектурним внеском скіфського суспільства VII-III ст. до н.е. в історичну канву наших мистецьких надбань варто вважати кур­ганні споруди скіфів, які наче піраміди давніх єгиптян закріпили цейеталон в пам'яті світової історії — Чортомлик, Солоха, Гайманова Моги­ла, Товста Могила, Краснокутський курган, Олександрополь, Меліто­поль, Велика Близниця та ін.

76. Навершя скіфського штандарту із урочища Лиса гора.

Окремої уваги в архітектоніці курганів заслуговують унікальні за пластикою вирішення, згадувані внутрішні поховальні камери.

Поховальні склепи курганів характерні несподіваним вирішенням внутрішнього простору із монументальними складними уступчастими пе­рекриттями, змонтованими зі старанно геометричне витесаних блоків, які за задумом будівельників повинні створювати настрій Вічності та не­порушності. Ці склепи з уступчастим перекриттям становлять особливий феномен у будівництві Боспору періоду Спартанців, зокрема його столи­ці Пантікапея.

Віддалених джерел цих архітектонічних вирішень варто шукати в підкурганних поховальних спорудах, побудованих колись місцевими при­чорноморськими племенами для знаменитих предків. Виняткове значен­ня тут набули міцні конструкції з товстих дерев'яних стовбурів. В утво­ренні такого зразка архітектурних типів основну роль могли виконувати не стільки кочівники, скільки представники осілих хліборобських пле­мен, які мали значний досвід дерев'яного будівництва. Немає сумнівів, що вихідцями із місцевого осілого середовища належать перші спроби створення монументальних гробниць, перекритих уступчастими склепін­нями, які віддалено нагадували силуети дерев'яних шатрових перекрить.

Декотрі спільні прикмети поховальних камер боспорських гробниць із уступчастими перекриттями простежуються в зіставленні з аналогіч­ними об'єктами Прикубання VI—IV ст. до н.е. Наближеним до них анало­гом є склеп кургану Куль-Оба, побудований орієнтовно близько середи­ни IV ст. до н.е. Це була квадратна у плані камера, перекрита уступча­стим куполом, утвореним внаслідок семи уступчастих рядів каменів, пе­рекритих зверху плитою. Вхід до камери розташований не посередині, а з краю однієї із стін камери, перед якою був короткий, перекритий уступчастим склепінням дромос (грец.— шлях), проходом до камер­ної чи купольної гробниці, розташованої під курганом.

Склепи із уступчастими склепіннями і дромосами, розкопані на пів­дні України у XIX ст. зруйнувались, оскільки не були достатньо зафік­совані після розкопок. Збереглись лише склепи Мелекчесменського та Царського курганів.

77. Поховальна споруда в середині насипу Костромського кургану (1897).

78. Олександропільський курган. Вигляд до розкопок.

79. Курган Чортомлик. Реконструкція зовнішнього вигляду.

80. Розкопки кургану Велика Близниця (1864).

83. Царський курган у Пантікапею. Дромос. Початок IV ст. до н.е.

Склеп Мелекчесменського кургану складається із довгого дромоса із уступчастим склепінням і квадратної у плані поховальної камери, пере­критої уступчастим куполом, утвореним із семи рядів каменів, що схо­дяться із чотирьох сторін камери до центру, перекритого зверху кам'я­ною плитою. Склеп кургану Куль-Оба (неподалік Пантікапея) теж пере­критий подібним уступчастим перекриттям і характеризується як тип скіфських курганних поховань.

Наступний розвиток перекрить похоронних підкурганних камер ви­різняє конструкція напускних уступчастих каменів тільки з двох сторін, наприклад, у двокамерному склепі № 48, відкритому 1866 р. на хребті Юз-Оба в Тавриді. Там подібне перекриття мали широкий дромос і висо­ка камера; в другій камері уступчасте перекриття виведене не тільки над повздовжніми стінами, а також над задньою стіною приміщення. Усту­пчасті подвійні перекриття своїм структурним лаконізмом разом із роз­ташованим у центрі саркофагом із тілом померлого надавали камерам особливого настрою суворості й сили.

Художня витонченість і висока будівельно-виконавча культура цих унікальних об'єктів засвідчували високу ідейну і політичну вагомість, яку надавала їм провідна державна еліта скіфського царства. Знатним скіфським замовникам прагнула не поступатися не менш багата еліта Боспорського царства. Пишно декоровані розписами склепи останньої подібні до аналогічних поховальних об'єктів скіфської знаті.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: