Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Міжнародне та внутрішньодержавне право





57_


висновку про відсутність тут єдиної практики. Кожна краї­на має свої особливості у питаннях законодавчого схвалення положень договору, промульгації тощо. Якщо, наприклад, у ФРН, як і в США, суди застосовують самостійно діючі дого­вори, тобто такі, які не потребують законодавчого схвален­ня, то в Бельгії законодавче введення договору в дію чи зако­нодавче схвалення необхідне майже для всіх договорів, зок­рема тих, які торкаються статусу громадян. Що ж до конфлі­ктів між положеннями міжнародних договорів і законів, то лише у кількох країнах встановлено верховенство договору. Прикладом такої країни є Франція, де, якщо договір був на­лежним чином ратифікований, французькі трибунали, як судові так і адміністративні, застосовуватимуть їх, незважа-] ючи на колізію з внутрішнім законодавством 1,

Україна, як і багато інших держав - колишніх республік СРСР, проголосила міжнародне право складовою частиною національного права. Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України», якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встанов­лено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору 2. Своє завершення це отримало у статті 9 Конституції України, де чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, визнаються частиною націо­нального законодавства України. Разом з тим у ч. 2 цієї стат­ті зазначається, що «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесен­ня відповідних змін до Конституції України», чим визнається верховенство Конституції над міжнародними договорами. Вер­ховний Суд України у Постанові Пленуму № 9 «Про застосу­вання Конституції України при здійсненні правосуддя» витлу- І мачив цю статтю таким чином, що «суд не може застосувати І закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інак- І ше як міжнародний договір. У той же час міжнародні дого­вори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України» 3.

1 Зіагкє ^. С- Ор. сії,.- Р. 83-84.

2 Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 груд. 1993 р. //
Політика і час- 1994.- N° 5.- С. 87-92.

3 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя:
Постанова Пленуму від 1 листопада 1996 р. № 9 // Постанови Пленуму
Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами
окремих категорій цивільних справ / Відп. редактор П. І. Шевчук.- К.:
Юрінком Інтер, 1998.- С. 51.


 

Застосування міжнародного звичаєвого права у внутрішньо­державному праві

Яким чином застосовується у внутрішньо-жавному праві міжнародне звичаєве право? Практика держав тут є досить різною. У Кон-титуції СІЛА не йдеться про застосування між­народного звичаєвого права, однак США, як і інші країни звичаєвого права, вважають міжна­родне звичаєве право частиною права країни. Як пише Г. М. Даниленко, ця група країн є мо­ністичною стосовно звичаю та дуалістичною сто­совно договору 1. У СІЛА такий підхід був під­тверджений ще в рішенні Верховного Суду США 1900 р. У справі ТНе Радиеіе НаЬапа 2, де було заявлено, що у випадку відсутності договору, який можна застосувати до справи виконавчого чи законодавчого акта чи до судового рішення, суди повинні звертатись до прецедентів та зви­чаїв цивілізованих націй; ...як достовірного підтвердження того, що є дійсно правом...».

Канадський Верховний Суд у справі закор­донних дипломатичних місій (Гогеі^п Ье£аііоп Сазе) щодо повноважень міста Отави та села Рокліф Парк оподатковувати закордонні дипломатичні місії та резиденції Верховних комісарів висловив декілька різних думок з питання застосування міжнародного звичаєвого права у внут­рішньодержавному праві. Головний суддя Дафф висловив дум­ку, що звичаєве право має інкорпоруватись законом. Існують загальні принципи щодо статусу власності іноземної держави, які були прийняті та адаптовані правом Англії, котре також є правом провінції Онтаріо, в незначній мірі зміненим канадським законом. Дафф також проаналізував існування та межі імуніте­тів закордонної держави, включаючи імунітет від оподаткуван­ня її власності за міжнародним правом.

Суддя Ташеро також доходить висновку, що, оскільки прак­тично в усіх провідних державах світу прийнята норма міжнарод­ного права, згідно з якою власність закордонного уряду, зайнята його акредитованим представником, не може оподатковуватись Для державних чи муніципальних цілей, ця норма інкорпорується канадським законодавством. Однак, на відміну від головного судді, він вважає, що інкорпорація відбувається не статутом, а авто­матично.

Суддя Кервін вбачає відмінність між повноваженням (пра­вом) накладати податки на закордонні представництва та пов­новаженням збирати їх. Він доходить висновку, що рада міста

1 Даниленко Г. М. Мсждународная защита прав человска. Вводньш курс: Учеб.
пособие.- М.: Юристь, 2000.- С. 58.

2 175 И. 8. 677 (1900).


 


 


.58


РОЗДІЛ 4


 


міжнародне та внутрішньодержавне право


59_


Оттави має право накладати податки на власність закордонних представництв урядів Франції, СІЛА та Бразилії, що знаходять­ся на її території, а рада села Рокліф Парк - на власність уряду СПІА на своїй території. Інша річ - сплачувати ці податки. Закор­донні держави можуть самі обрати - сплачувати ці податки повністю чи частково, або, згідно з нормою міжнародної ввічли­вості, уряд Канади може продовжувати сплачувати їх. Коли ви­никають такі проблеми, їх слід вирішувати відповідно до тих норм міжнародного права, які стали частиною внутрішньодер­жавного права.

Отже, на відміну від багатьох держав світу, в Конституці­ях яких сказано, що міжнародне право є частиною національ­ного права, воно не є частиною національного права Канади.

Механізми імплементації міжнародно-правових актів

Пряме застосування міжнародних договорів у правовому регулюванні держави є досить про­блематичним, а звідси виникає проблема імп­лементації міжнародних договорів у національ­ні правові системи. Визначення терміна «імп­лементація» в першу чергу пов'язане з тим, який зміст вкладається в поняття «імплемен­тація». Можна говорити про імплементацію міжнародно-правових норм на національному рівні в цілому, на противагу міжнародному рі­вню, адже імплементація може проходити і на міжнародному рівні. Саме в такому значенні використовує цей термін 3. Саад, визначаючи імплементацію норм міжнародного права як їх реалізацію у внутрішньодержавній і міжнарод­ній сферах при ефективному сприянні держав за допомогою національних та міжнародних засобів '. Під механізмом імплементації між­народно-правових норм розуміють органічну взаємодію і взаємозв'язок усіх засобів, що використовуються суб'єктами міжнародного права для реалізації міжнародно-пра­вових норм на національному і міжнародному рівнях2.

Інша група вчених говорить про імплементацію міжнарод­но-правових норм як напрям діяльності держави. Так, профе­сор П. М. Рабінович визначає механізм імплементації між-

1 Саад 3. Имплсментация мсждународньїх соглашений по правам чсловска в арабском мире (гражданскис и политические права): Автореф. дис. ...канд. юрид. наук.-К., 1994.-С. 9.

 

2 Там само.

РОЗДІЛ 4


родно-правових принципів і норм щодо прав людини як си-В МУ створених міжнародними організаціями та певною дер-°Т вою юридичних засобів реалізації охорони і захисту таких * в у відповідній державі1. В такому ж розумінні використо-є цей термін і Н. Раданович, аналізуючи можливі імплемен-Ваційні шляхи в національну правову систему України одного Т міжнародних засобів імплементації Конвенції, а саме - рі­шень Європейського суду з прав людини 2.

Н. І. Цись дає більш вузьке визначення інституту національ­ної імплементації як «сукупності засобів забезпечення реа­лізації міжнародно-правових норм, що створюються держа­вою», виділяючи такі складові національної системи імплемен­тації, як національно-правові засоби, національні інститути, тобто органи державної влади та управління із законодавчо оформленою регламентацією їх діяльності з імплементації, спе­цифічні (внутрішньодержавні та галузеві) методи 3. Піддаючи сумніву можливість одночасного імплементування сукупності міжнародно-правових норм, ратифікованих Україною, у всі галузі національного законодавства без урахування їх особли­востей, Н. І. Цись пропонує навіть розробити галузевий ме­ханізм імплементації з урахуванням загальних методів і осно­воположних принципів галузей права 4. Такі різні погляди на природу та способи імплементації міжнародно-правових норм свідчать про відсутність тут єдиних критеріїв їх класифікації та єдиної термінології для позначення цих понять. Очевидною є необхідність уніфікації термінології, що стосується механізму імплементації міжнародно-правових приписів і норм у націо­нальну правову систему. Це зумовлено надзвичайною важли­вістю імплементації міжнародного права, зокрема міжнародно­го права з прав людини, на сучасному етапі його розвитку. Ще в кінці 60-х років XX ст. видатний американський юрист Е. Швелб зазначав, що «на даній стадії розвитку міжнародного права і відносин процедурні питання, заходи з імплементації і міжнародні механізми є важливішими, ніж створення нових стандартів з прав людини у договірній формі» 5.

1 Рабінович П. М. Проблеми юридичного забезпечення прав людини
(загальнотеоретичний аспект) // Укр. часопис прав людини.- 1995.- № 2.- С. 16-23.

2 Раданович Н. Міжнародно-судові засоби імплементації Європейської
Конвенції про захист прав людини і основних свобод // Право України.—
1999.- № 12.- С. 36-39.

3 Цись Н. І. Імплементація норм міжнародного права у національне
кримінальне законодавство України (Загальна частина) // Автореф. дис. ...
канд. юрид. наук.- К., 1994.-С. 14.

4 Там само.- С. 15.

5 ЗсНшеіЬ Е. Зоте Азресїз о£ іпе Іпїегпаїіопаї Соуепапіз оп Нитап Кі^Мз
0( ЬесетЬег 1966// ІгДегпаиопаі Ргоіесїїоп ої Нитап Шепіз / Ргосеедіп^з
°{ Ше УШп КІоЬеі Зутрозіит.- 8*оскЬо1т, 1968.- Р. 122-123.

міжнародне та внутрішньодержавне право



 


 


Поряд з відмінностями міжнародне і державне право мають! спільні риси, адже в основі обох знаходиться людина. Як зазна­чає професор Г. Лаутерпахт, «правда, що міжнародне право скла­дається для держав, а не держави для міжнародного права, але І це правильно лише в тому розумінні, що держава створюється для людей, а не люди для держави»'.

Продемонструємо імплементацію міжнародно-правових нормі в національні законодавства на прикладі Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Визнавши Конвенцію поряд з іншими міжнародними догово-І рами, що пройшли ратифікацію, частиною національного зако­нодавства, вищими за статусом від звичайних законів, але таки-1 ми, що посідають друге місце після Конституції, Україна наслі­дувала практику Франції (ст. 55 Конституції Франції передбачає | таке проміжне положення Конвенції), Кіпру 2, Греції 3, Іспанії4 та деяких інших держав. У Франції 1975 року Касаційний суд, а 1989 р. Державна рада прийняли рішення про застосування ст. 55 Конституції Франції 1958 р., згідно з якою підписані, рати­фіковані й опубліковані договори мають пріоритет над французь­кими законами, незалежно від дати набуття ними чинності. У Нідерландах подібне конституційне положення привело до того, що судді все частіше прямо застосовують положення Конвенції5.

У Німеччині та Італії положення Конвенції, які мають пряму дію, в цілому діють як норми звичайного законодавства, тобто во­ни мають пріоритет над положеннями тих законодавчих актів, І які вступили в дію до набуття Конвенцією чинності в національно­му праві, але законодавчі акти, що вступили в дію пізніше, мо-1 жуть мати пріоритет над положеннями Конвенції. Однак у 1987 році Федеральний конституційний суд Німеччини постановив, що в принципі Конвенція переважає над законодавством, прийня­тим після набуття нею чинності, якщо лише чітко не встановле­но, що законодавчий орган висловив протилежну волю, а також що Основний Закон повинен тлумачитися у світлі Конвенції 6.

Найпрогресивнішою в питанні інкорпорації Конвенції ви-1 явилась Австрія, котра надала положенням Конвенції статусу! норм Конституції 7. Послідовною у визнанні примату міжна-| родних норм є і судова практика Голландії. Тут суди не тільки тлумачать закони у світлі міжнародних договорів, але й від-1

1 ЬаиіеграсНі Н. ТЬе Рипсїіоп оі І.ач/ іп іЬе Іпіегпаиопаі СоттипНу.-І
Ь.- N. V., 1933.- Р. 431.

2 Див.: ч. З, ст. 169 Конституції Кіпру.
3Див.: ч. 1, ст. 28 Конституції Греції 1975 р.

4 Див.: ч. 1, ст. 96 Конституції Іспанії 1978 р.

5 Дпв.-.Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: І
джерела і практика застосування. Пер. з англ.- К.: АртЕк, 1997.- С. 499.

6 Там само.

7 Там само; ТЬе Еигореап Зузіет іог іЬе Ргоїесііоп оі Нитап КІ£піз /І
Егі. Ьу К. 8*. Д. МассіопаШ, Г. МаізсЬег, Н. РеїгоИ.- ОогагесЬІ, Возіоп, І
Ьопсіоп: Магііпиз №)Ьої£ РиЬіізЬегз, 1993.- Р. 27.

РОЗДІЛ 4


овляються їх застосовувати у випадку суперечності договір­ним нормам. Пріоритет договорів визнається щодо всього за-ноНОдавства, включно з конституційним *.

З іншого боку, невелика кількість договірних сторін вважа­ть чи донедавна вважали, що національне право і договірне право - цілком відмінні правові системи, і договори не можуть набути статусу національного законодавства до того часу, поки вони не введені спеціальними законами. Відмову деяких дер­жав інкорпорувати Конвенцію протягом десятків років профе­сор І. Камерон пояснює, в основному, страхом перед тим, що суди набудуть більшої влади за рахунок послаблення влади уряду2. Той факт, що Конвенція не була інкорпорована в національне право, давав підставу судам для відхилення позову заявника як необґрунтованого з точки зору національного права. Сполучене Королівство прийняло Закон про права людини (Ше Нитап КІ£шз Асі), котрим частково інкорпорувало Конвенцію в національне законодавство, аж у 1998 році. Розділ 1 цього закону стосується статей 2-18, тобто Розділу 1 «Права і свободи» Конвенції, статей 1—3 Протоколу 1 та статей 1 і 2 Протоколу 6 до Конвен­ції. Низка важливих статей Конвенції, таких як, наприклад, ст. 41 щодо справедливої сатисфакції, британським Законом про права людини не була інкорпорована. Важливу роль у зміні позиції британських судів відіграло право Європейських спів­товариств, участь у яких спонукала Велику Британію ближче познайомитись із континентальним правом, що домінує у праві Співтовариств і, зокрема, в Європейському суді справедливості3.

Закони про інкорпорацію Конвенції в національне право набули чинності у Данії 1992 року, Ісландії - 1994 року, Шве­ції - 1995 року 4. Згідно із Законом про інкорпорацію Конвен­ції у Швеції Конвенція набула статусу звичайного закону, однак було також прийнято положення до Конституції, відпо­відно до якого закон чи інший нормативний акт не повинні прийматися всупереч зобов'язанням Швеції згідно з Конвен­цією, іншими словами, закон чи нормативний акт, який супе­речить Конвенції, суперечить і Конституції5.

Однак тільки невелика група правників-міжнародників до­тримується тієї точки зору, що держави зобов'язані інкорпору­вати Конвенцію в національне право. Європейський суд неодно­разово підкреслював, що не існує такого юридичного обов'язку. Зокрема, про це йдеться в ухвалі у справі «Ірландія проти Сполу­ченого Королівства» 1978 року 6. І все ж навіть у тих державах,

'Див.: Лукашук И. И. Международное право в судах государств.- СПб: ІЖФ «РоССИЯ _ Нева», 1993.- С. 109.

2Сатегоп І. ТЬе 8\уейізЬ Ехрегіепсе оі іЬе Еигореап Сопуепііоп оп Нитап КіеЬ-Ьз зіпсе ІпсогрогаШт // Іпі'1 & Сотраг. Ь. ^.- 1999.- V. 48.- Р. 21.

3Див.: Лукашук И. И- Вказ. праця.- С. 119.

'Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е- Вказ. праця.- С. 499. Сапгегоп І.- Ор. сі*.- Р. 23.

6 ТЬе Еигореап Зузіет іог *Ье Рпгїесїїоп ої Нитап КіеМз.- Ор. сії.- Р. 29-30.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных