Міжнародна праюсуб'ектність

розділ З Міжнародний правотворчий процес

Цю тему логічно почати із запитань: хто може встановлювати норми в міжнародному праві? Як вони створюються? Яким чином за­безпечується їх виконання?

Велика частина міжнародного права абсо­лютно не схожа на внутрішньодержавне пра­во. Багато міжнародних норм не виражені пря­мо (експліцитно) і не створені авторитетним органом. Це так звана імпліцитна норматив­ність.

У статті 38 Статуту Міжнародного Суду Справедливості 1945 р. дається авторитетне визначення джерел міжнародного права:

а) міжнародні конвенції загального чи кон­
кретного характеру, які встановлюють норми,
визнані державами, між якими виник спір (Ьу
іпе сопіе84іп£ зіаіез);

б) міжнародний звичай як свідчення за­
гальної практики, що сприймається як право;

в) загальні принципи права, визнані циві­
лізованими державами;

г) з додержанням положень ст. 59, судові рішення і право­ві доктрини наивидатніших юристів різних держав як допоміж­ні засоби визначення правових норм.

Ст. 59 Статуту МСС проголошує, що рішення Суду є обо­в'язковими тільки для сторін і щодо конкретної справи (ТЬе йесізіоп оі ІЬе Соигі паз по ЬіпсИп£ £огсе ехсері; Ьеішееп Іпе рагЬіез апсі іп гезресі о£ ЬЬ.&Ь рагіісиіаг сазе). Отже, МСС тіль­ки декларує право, а не створює доктрини стереотипних рі­шень. Це рішення не є формально обов'язковим, але авторитет­ним. Фактично немає механізму забезпечення його виконан­ня. Це допоміжне джерело права. Ст. 38 Статуту МСС не роз­криває, яким чином змінюються норми міжнародного права і хто ініціює зміни.

Міжнародний процес правотворення можна зобразити схе­матично:

Договірне право

(часом витлумачене

МСС)

Отже, серед джерел міжнародного права на першому місці -міжнародні конвенції. Право міжнародних договорів - це га­лузь міжнародного права, яка буде розглядатись в окремому розділі. Це право регулюється Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р., яка набула чинності в 1980 р., а для України - в 1986 р. Держави зазвичай надають перевагу договорам, оскільки вони чітко сформульовані, передбачають визначеність сторін, механізм контролю. Договір - це вираже­на згода держав, як правило, в письмовій формі.

Згідно зі ст. 38 Статуту МСС, суть звичаю полягає в тому, що він повинен свідчити про загальну практику, яка сприймається як пра­во. Отже, можна виділити два основних еле­менти у становленні звичаю: матеріальні фак­ти, тобто поведінку (практику) держав і пси­хологічне чи суб'єктивне переконання, що така поведінка є правом. Необхідність суб'єктив­ного елементу зумовлена тим, що, якщо зали-пїити визначення звичаю тільки як практику Держав, виникне проблема розмежування міжнародного пра­ва та принципів моралі. Адже певна лінія поведінки може

.44

РОЗДІЛ З

Міжнародний А С

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: