Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Історія та сучасність ^ І ____________





розгромі ЗУНР, бо хотіли б використати її армію разом з поль­ською проти Країни Рад. Вони вважали ідеальним виходом досягнення угоди між воюючими сторонами, але в інтересах Польщі. Про це свідчать заяви на Паризькій конференції го­лови загальної американської місії у Східній Європі Куліджа, який зазначив, що «обидві ці сили можуть бути використані проти більшовиків»1.

Для втілення своїх планів налякана успішним наступом Га­лицької армії Антанта в лютому 1919 р. відрядила до Варшави місію, очолену Нулянсом, який закликав Антанту надіслати до Галичини польські дивізії, а сам відправив до уряду ЗУНР у Львові місію з представників держав Антанти у справі пере­мир'я з поляками на чолі з генералом Бартелемі. 28 лютого 1919 р. місія запропонувала негайно припинити воєнні дії, відвівши українські війська на лінію, що залишала полякам третину Східної Галичини зі Львовом і Дрогобицьким нафто­вим басейном 2. Перемир'я було підписане і набуло чинності 25 лютого 1919 р. Однак у зв'язку з неприйняттям українською стороною пропозиції Бартелемі щодо кордону між ЗУНР і Поль­щею по Бугу, західних кордонах Львівського, Перемишлян-ського і Бібрського повітів і далі по річці Стрий переговори з участю делегацій ЗУНР і Польщі у Ходорові, а потім у Львові було припинено. Навіть задля визнання і прихильності Заходу ЗУНР не могла прийняти ці ганебні пропозиції.

27 березня 1919 р. у Хирові розпочались переговори між представниками ЗУНР М. Лозинським, генералом Гембачевим та польською делегацією на чолі з графом А. Скарбеком. Поль­ська сторона знову наполягала на визнанні демаркаційної лі­нії Бартелемі. Представники ЗУНР запропонували припинити вогонь і провести мирні переговори у Парижі під опікою Вер­ховної Ради Антанти. Після звернень до Антанти голови уря­ду ЗУНР С. Голубовича і голови її делегації В. Панейка та заклику Верховної Ради з 19 березня 1919 р. до командування обох армій, який теж не мав успіху,- 26 квітня 1919 р. в Парижі почала працювати міжсоюзна комісія для перемир'я з бурським генералом Л. Ботою на чолі3. 9 травня англійською делегацією було підготовлено проект перемир'я, за яким гру­па експертів мала виїхати у район бойових дій. Як зазначає Н. Полонська-Василенко, новий міжнародний проект україн­сько-польської угоди був більш прийнятний, ніж «лінія Бартелемі»: за Галичиною залишався Дрогобицький повіт з нафтою. Уряд ЗУНР прийняв цей проект 4. Але прибулі до Па-

1 Історія галицького стрілецтва.- Львів, 1991.— С. 99.

2 Енциклопедія Українознавства,- Т. 1.— С. 48.
3Там само.

4 Полонська-Василенко Н. Історія України.- К., 1992.- Т. 2.- С. 527.

ВСТУП

 


рижа провідні діячі польського уряду і армії Падеревський, Дмовський і Розвадовський зробили все, щоб не допустити миру. Керівні дипломати Антанти Ллойд-Джордж, Вілсон, Кле-мансо і Орляндо були прихильниками Польщі, а звідси і їхня відмова припинити агресію Польщі.

Остаточний хрест на існуванні ЗУНР був поставлений Ан­тантою 25 червня 1919 р., коли Верховна Рада в Парижі у своїй постанові зазначила: «Щоб боронити особи і місцеве на­селення проти небезпеки, які їм грозять від більшовицьких банд, Верховна Рада союзних і прийнятих до союзу держав вирішила уповноваженим сил Польської республіки ввести свої осередки аж по р. Збруч».

Доля Галичини була обумовлена Варшавським, пізніше Ризьким договорами. Незважаючи на акції екзильного уряду ЗУНР, зокрема його протест проти Ризького договору перед президією Мирної конференції (1920 р.), незважаючи на ухва­ли Ради Ліги Націй 1921 р. про потребу унормувати правний стан у Східній Галичині й поновне висування справи на між­народний форум у 1922 р., 14 березня 1923 р. конференція амбасадорів держав Антанти ухвалила рішення про прилучен­ня Галичини до Польщі при застереженні для неї режиму ав­тономії, що ніколи не було виконане1.

Митрополит Андрей Шептицький гаряче підтримував про­голошення ЗУНР, навіть їздив у кінці 1921 року за океан, щоб переконати уряди Канади і СІЛА визнати і надати фінан­сову допомогу молодій республіці. Після підписання Ризького договору 1921 р. Андрей Шептицький також мав зустрічі з Папою Бенедиктом XV, виступав з лекціями у багатьох краї­нах Європи, а після обрання в 1922 р. А. Ратті Папою, котрий взяв собі ім'я Пія XI, зустрічався і з ним. А. Шептицький завжди усвідомлював, що авторитет Апостольського Римсько­го Престолу може і повинен допомогти здобуттю Україною незалежності. На початку березня 1923 року А. Шептицький їздив до Франції, де мав зустрічі з керівниками Французької республіки Р. Пуанкаре та А. Бріаном, проте ці переговори не мали позитивних наслідків для України 2.

Серед причин складних відносин УНР та ЗУНР з Антан­тою Н. Полонська-Василенко вказує на неприхильне ставлен­ня Мирової комісії до України, зокрема Наддніпрянської, яку вона вперто трактувала як частину Росії. Безнадійність стано­вища поглиблювало бажання представників ЗУНР відділитись від наддніпрянців з єдиної соборної делегації. Нещастям для України був також невдалий склад делегації: Г. Сидоренко,

'Енциклопедія Українознавства.- Т. 1,- С. 48. 2 Цвенгрош Г- Вказ. праця.- С. 10.

23.

міжнародно-правова діяльність України: історія та сучасність


Б. Матюшенко, О. Шульгін, А. Марголін не надавалися на ро­лі дипломатів у такий тяжкий час, попри їхній щирий пат­ріотизм '. Все це, а також помилки у стратегічному плануван­ні, запізніла дипломатія на Заході, величезна перевага агресо­рів не дозволили УНР та ЗУНР посісти своє місце серед інших нових національних держав Східної Європи.


та багато інших українських політиків та вчених. Представ­ники УРСР в ООН активно виступали за права поневолених народів, у той час як поневоленим був і сам український на­род. У цьому полягав один з багатьох парадоксів радянської

ДІЙСНОСТІ.


 


           
   
 
   
 
 

УРСР на міжнародній арені

Після короткого періоду державності Української Народної Республіки та Західно­української Народної Республіки на початку XX ст. УРСР у складі СРСР лише декларатив­но мала конституційне право вступати в ди­пломатичні зносини із закордонними держа­вами і не була суб'єктом міжнародного пра­ва. УРСР як одна з членів-фундаторів ООН підписала Статут ООН 26 червня 1945 року. Згідно з Конституціями СРСР 1924 та 1936 ро­ків УРСР не мала права на встановлення дипломатичних зв'язків з іншими державами, але під час Другої світової війни постановою Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1944 року в Конституцію СРСР було внесено зміни, згід­но з якими в урядах радянських республік з'явилися союзно-республіканські наркомати (пізніше - міністерства) закордонних та вій­ськових справ. Таким чином радянські респуб­ліки одержали конституційне право мати дипломатичні зно­сини із закордоном, які, однак, залишалися лише деклараці­ями. Разом з тим УРСР одержала юридичні підстави для всту­пу до ООН, і .на конференції в Сан-Франциско (США) за прийняття України до ООН проголосувало 47 перших учас­ників конференції 2. Отже, не будучи незалежною державою, Україна стала однією з держав-засновниць ООН, а тому від­лік входження України до міжнародно-правової системи за­хисту прав людини можемо починати саме з 1945 р. Великий внесок у розвиток інституту прав людини зробили Микола Ба-жан, перший посланець українського народу на першій сесії Ге­неральної Асамблеї ООН, український вчений-юрист П. О. Не­дбайло, якому в грудні 1968 р. Генеральна Асамблея прису­дила премію ООН «За видатні досягнення в галузі прав людини»,

1 Полонська-Василєнко Н. Історія України.— К., 1992.- Т. 2.— С. 534—535.

2 Як член-засновник ООН наша країна незалежна з 1945 року? // Голос
України.- 23 жовт. 1999.- № 198.- С. 8.

ВСТУП

.24


 

Незалежна Україна у міжна­родному співтова­ристві

З набуттям незалежності в серпні 1991 р. Україна стверджує свій імідж на міжнарод­ній арені, створює свою «гуманітарну ауру». Коли українські дипломати у 1991 р. зверну­лися до Генерального секретаря ООН із за­явою про те, що Україна стала незалежною, а отже, про це треба поінформувати світ, Бу-трос Бутрос-Галі здивовано відповів, що як член-засновник ООН Україна є незалежною з

1945 р.

Як член ООН Україна брала участь у під­готовці та прийнятті міжнародно-правових ак­тів з прав людини та в роботі багатьох міжна­родних контрольних та правозахисних орга­нів починаючи з 1945 р. Однак тільки після здобуття незалежності Україна стала реальним та повноправним членом міжнародно-правової системи, зокрема системи захисту прав люди­ни, як глобальної так і регіональної. Ставши незалежною державою, Україна ратифіку­вала такі визначальні міжнародно-правові акти, як Фа­культативний протокол до Міжнародного пакту про грома­дянські та політичні права 1966 р., Конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 р. У 1998 р. було знято застереження до Конвенції проти катувань та інших жорсто­ких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання щодо невизнання компетенції Комі­тету проти катувань, а також застереження до низки до­говорів з прав людини про невизнання обов'язкової юрисдик­ції Міжнародного Суду щодо спорів про тлумачення або за­стосування цих конвенцій. Після здобуття незалежності було також ратифіковано багато інших міжнародно-право­вих актів ООН, Ради Європи, Міжнародної організації пра­ці (МОП), інших міжнародних організацій. Україна стала першою державою в світі, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных