Кріпацький театр в Україні

Кріпацький театр у Росії, на Україні та в Білорусії, в якому акторами були селяни-кріпаки. Виник наприкінці 60-х рр. 18 ст. в маєтках багатих поміщиків. Припинив своє існування після скасування кріпацтва. На Україні драм. вистави показували кріпацькі трупи Д. Ширая (Чернігівщина), А. Ілінського (Волинь), Д. Трощинського (Полтавщина). На поч. 19 ст. деякі з них перетворювалися на комерц. підприємства, що гастролювали по містах і селах України. Окремі кріпаки-актори виступали в Харкові в трупах І. Штейна та Л. Млотковського. Репертуар К. т. був різноманітний. Поряд з виставами лялькового театру — вертепу, комічними операми та балетами ставилися п'єси Аблесимова, Фонвізіна, згодом Котляревського, Квітки-Основ'яненка та ін.; з зарубіжних драматургів — Мольєра. З К. т. пов'язана театральна діяльність Котляревського, Гоголя-батька, Квітки-Основ'яненка та ін. Дехто з поміщиків влаштовував театральні школи, в яких навчалися кріпаки. Така школа існувала в Корсуні в маєтку Лопухіної. У кріпацьких театрах почався творчий шлях багатьох акторів, зокрема М. Щепкіна, А. Кравченко та інших. У 18—19 ст. на Україні мали поширення муз. колективи з митців-кріпаків.

З кінця XVIII ст. на Україні з’явилась нова галузь театру – кріпацький театр. Козацька старшина одержала у XVIII ст. права «благородного російського дворянства» і, в першу чергу, володіти кріпаками-селянами. Вони почали наввипередки заводити в себе порядки поміщиків російських, переймаючи у них разом з мовою та побутом і різні моди, що йшли від петербурзького двора. Там тоді модною розвагою був домашній театр. Поміщики почали заводити цю розвагу в себе, намагалися здивувати один одного розкішними виставами «власних» кріпацьких труп. Уряд цариці Катерини ухвалював це, бо цариця була тієї думки, що «народ, который поёт и пляшет, зла не думает».

Щоб не залишитися позаду, почали у себе створювати кріпацькі театри і українські пани. Вистави були російськомовні, але іноді ставились і українські п’єси. Так, наприклад, у театрі катериненського магната Трощинського в с. Кибинцях на Полтавщині ставив свої п’єси українською мовою В. П. Гоголь, батько відомого письменника.

Постановки п’єс у кріпацькому театрі були, звичайно, різні, але часом їх обставлювали розкішно; в репертуар входили не тільки драматичні твори, а й навіть опери і балети.

Українські селяни, з яких складались трупи, не могли одразу вивчити добре російську мову і говорили як могли. Найчастіше українських кріпаків набирали оперні трупи; акторів вивозили часто в Москву та Петербург. Вони славилися своїми голосами.

Показний зовнішній бік сценічного життя не рятував цих акторів від гіркої долі поза сценою, і часто з вистави якого-небуть «амура» посилали на «конюшню» за погане виконання ролі.

Розквіт кріпацького театру припадає на кінець XVIII ст.і самий початок ХІХ ст. Разом із занепадом поміщицького господарства кріпацькі трупи почали зникати: окремі актори-кріпаки йшли служити до професійних мандрівних труп. І, таким чином, театр кріпацький або зникав,або поволі зливався з професійним.

Михайло Семенович Щепкін (1788-1863) в 14 років виступав в спектаклях кріпосного театру. В 1816 р. П. Барсов (брати Барсови) запросив М. Щепкіна до харківської трупи Штейна та Калиновського на комедійні ролі. На полтавській сцені він створив неперевершені образи.

Спільна праця актора М. Щепкіна та письменника І. Котляревського в Полтаві – «Енеїда», «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник».

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: