У вищому аграрному закладі освіти

Нинішня криза у сільському господарстві, його реформування висувають нові вимоги до підготовки фахівців-аграрників. Вони по-винні сьогодні не тільки володіти необхідними знаннями, вміннями та навичками за своїм фахом, а й бути керівниками нових сільсько-господарських підприємств, забезпечувати їх продуктивну діяльність, продовжувати реалізацію виходу сільського господарства з кризи, вмі-ти працювати з людьми, налагоджувати ділові зв’язки.Цих якостей фахівець-аграрник має набути ще в студентські роки, тому робота з гуртування студентських груп, яка передбачає набуття умінь керів-ництва колективом, роботи з людьми, оптимізації міжособистісних взаємин, створення сприятливого психологічного клімату для розвитку особистості, оволодіння навичками міжособистісного спілкування, спів-робітництва має зайняти чільне місце в системі виховання студентів вищих аграрних закладів освіти. Враховуючи висвітлені вище поло-ження тема проведеного нами дослідження є сучасною і актуальною.

Мета проведеного дослідження – виявити, теоретично обгрун-тувати та експериментально перевірити педагогічні умови гуртування студентської групи вищого аграрного закладу освіти.

Щоб намітити шляхи дослідження проблеми гуртування студент-ської групи, треба розкрити сутність понять «гуртування» та «згурто-ваність». Аналіз праць вчених показує, що в психолого-педагогічній літературі ці поняття з’явились в результаті дослідження малих со-ціальних груп та колективів.

Новий тлумачний словник української мови 1998 року видання дає таке тлумачення понять «гурт», «гуртувати» та «гуртуватися». Гурт – це сукупність осіб, об’єднаних спільною метою, певними оз-наками, властивостями, громада, компанія, колектив, артіль та ін. Гуртувати – організовувати що-небудь ціле з окремих, самостійних частин, одиниць, об’єднувати, єднати, згуртовувати, об’єднувати однією ідеєю, метою, групувати, братати. Як бачимо, слова «гуртувати» та «згуртовувати» виступають як синоніми. Поняття «згуртовувати» пояс-нюється так – збирати в гурт, разом, докупи, об’єднувати в одне ціле, робити узгодженими чиїсь дії, вчинки. На нашу думку, чіткіше роз-криває суть процесу об’єднання людей у групі спільною метою, моти-вами діяльності, цінностями поняття «гуртування». «Гуртуватися» – збиратися в одне місце, створюючи гурт, об’єднуватися однією ідеєю, метою [1].

Поняття «гуртування» в українській мові відповідає поняттю «сплочение» в російській, а «згуртованість» – це, російською мовою, – «сплоченность». Аналіз російсько-українських словників 1979, 1987, 1991, 1997 та 1998 років видання показав, що слово «сплочение» пере-кладається як згуртування, об’єднання, з’єднання, слово «сплоченность» – згуртованість або об’єднаність, єдність. Крім того, в психолого-педа-гогічній літературі слова гуртування і згуртування (частіше згуртування) вживаються саме у значенні «сплочение». Деякими вченими ці слова сприймаються як відносно нові в українській педагогічній науці. Причиною цього є й те, що в 70–80-х роках ХХ століття, коли на пострадянському просторі активно розроблялась проблема гуртування колективів більшість наукових праць, в тому числі і дисертаційних робіт, виконувались російською мовою, тому частіше можна зустріти поняття «сплочение коллектива». Але є наукові праці того часу, в яких вжито «гуртування колективу» та «згуртованість колективу». Це роботи українських педагогів А.М. Алексюка, М.Д. Ярмаченка, М.Н. Корнева, Є. Спіцина, О.В. Киричука, І.К. Матюші, І.Л. Підласого, К.А. Огієнко, П.Г. Лузана, М.М. Фіцули.

З філологічної точки зору, збіг приголосних у слові «згурту-вання» робить його менш зручним для використання у мовленні, ніж слово «гуртування». На нашу думку, слова «гуртування» і «згуртування» можна обгрунтовано вживати як синоніми. Підтвердження сказаному знаходимо в «Словнику синонімів української мови» 1999 року видання, де слова «згуртовувати» та «гуртувати» мають значення «створювати між ким-небудь міцний зв’язок, єдність, зливатись в одне ціле на ос-нові спільності поглядів, інтересів, переконань» [5].

Численні наукові публікації з психології та педагогіки 60–80-х років свідчать про те, що інтерес і вітчизняних і зарубіжних вче-них до проблеми гуртування був значним. Серед дослідників даної проблеми слід виділити А.В. Петровського, В.В. Шпалинського, О.І. Донцова та Р.С. Нємова. Ці та інші вчені довгий час грунтовно розробляли проблему гуртування. Була створена психологічна теорія колективу і стратометрична концепція групової активності [3]. Разом з тим, вивчення літературних джерел засвідчило наявність різних дефініцій поняття гуртування. Це зрозуміло, адже кожний вчений дає визначення певному поняттю, виходячи з предмета свого дослідження. На основі аналізу визначень понять «гуртування» та «згуртованість», даних різними авторами, ми пропонуємо свої дефініції з урахуванням специфіки студентської групи вищого аграрного закладу освіти.

Гуртування студентської групи вищого аграрного закладу освіти ми розуміємо як процес поетапного об’єднання студентів у колектив в умовах спільної діяльності, спрямованої на оволодіння профе-сійними знаннями, уміннями та навичками для майбутньої роботи у сільськогосподарському виробництві. Гуртування групи можна роз-глядати і як засіб формування колективу з метою підвищення ефек-тивності підготовки фахівців до професійної діяльності.

Згуртованість студентської групи вищого аграрного закладу ос-віти – це і результат процесу гуртування, і показник рівня розвитку студентської групи як суспільного мікросередовища, що сприяє під-вищенню ефективності формування професійних рис майбутнього фахівця-аграрника. Згуртованість – це і одна з важливих ознак ко-лективу студентської групи, яка відображає міру єднання студентів і заснована на співпаданні їх ціннісних систем.

Нашим завданням було виявлення умов та факторів гуртування студентської групи. Провівши теоретичні пошуки, ми з’ясували, що поняття «фактор» і «умова» близькі за змістом, але не тотожні. Фактор (з лат.) – той, що робить. В педагогічній літературі фактори трактують як основні причини і умови вдосконалення навчально-виховного про-цесу, іноді – як завдання виховання, як рушійні сили становлення і розвитку особистості. Зважаючи на предмет нашого дослідження, ми розуміємо фактори гуртування як причини, які забезпечують дієвість педагогічних умов гуртування і сприяють вдосконаленню навчально-виховного процесу.

Педагогічну умову в педагогіці розглядають як обставину чи об-становку, яка сприяє розвитку чи гальмуванню якогось процесу. Іноді педагогічні умови трактують як комплекс засобів, якими володіє навчальний заклад для ефективного здійснення навчально-виховного процесу. Педагогічні умови гуртування, на нашу думку, – це такі обставини, які сприяють процесу гуртування студентської групи.

Звісно, на гуртування академічної групи впливає велика кількість факторів, основними серед яких, на нашу думку, є такі: діяльність гру-пи, міжособистісні взаємини, міжособистісне спілкування, педагогічна діяльність викладача та студентське самоврядування (Рис. 1). На основі аналізу психолого-педагогічної літератури та власних теоретичних пошуків ми виявили, що діяльність групи є ефективним фактором гур-тування за умов:

а) різноманітності видів діяльності. А.С. Макаренко стверджував, що гуртування групи можливе лише на основі різноманітної спільної діяльності. Ведучою для студентів є навчальна діяльність. Але пози-тивно на гуртування групи впливає включення студентів у систему різних видів діяльності, основними серед яких є навчальна, трудова та громадська, бо різноманістість видів діяльності нейтралізує одну з причин спаду згуртованості – одноманітність вражень;

б) спільного характеру діяльності. Спільна діяльність перед-бачає розподіл функцій між її учасниками, наявність спільної мети, що відповідає інтересам учасників і сприяє реалізації їх потреб. Під час спілкування та взаємодії учасники спільної діяльності впливають один на одного, між ними виникають міжособистісні взаємини. Спіль-ною діяльність є тоді, коли результат кожного її учасника залежить від результату групи. Колектив згуртовується у спільній соціально значимій та корисній для суспільства діяльності (А.В. Петровський); спрямованості діяльності на досягнення основної мети – стати ква-ліфікованим фахівцем. Умовою гуртування і розвитку колективу є постановка перед його членами перспектив або цілей діяльності (А.С. Макаренко), без яких колектив може припинити свій розвиток. Тому важливим фактором, який сприяє гуртуванню групи, є спільна мета її діяльності. На жаль, у студентській групі мета – стати кваліфі-кованим фахівцем – не є щоденним позитивним стимулом для студентів. На них сильніший вплив має більш близька перспектива – залік, екза-мен. Тому завдання викладачів – спрямувати діяльність студентів на досягнення близьких і дальніх перспектив, пов’язаних з майбутньою професійною діяльністю, що сприяє гуртуванню студентської групи.

Міжособистісне спілкування виступає у якості вагомого фактора гуртування за умов:

а) поєднання різних типів спілкування у навчально-виховному процесі. Монологічий тип спілкування у студентів розвинутий недо-статньо. Разом з тим, саме у цьому віці студенти прагнуть брати активну участь у спілкуванні, на рівних взаємодіяти з викладачем, що робить можливим діалог (В.А. Семиченко) [4]. Крім діалогічних, у студентів слід розвивати й монологічні типи спілкування. Отже, поєднання мо-нологічних, діалогічних та полілогічних типів спілкування сприятиме зближенню викладача і студента та студентів між собою, хорошому взаєморозумінню між ними, підсиленню виховного впливу викладача на студента, гуртуванню групи;

б) цілеспрямованого оволодіння студентами вміннями спілкування, удосконалення культури спілкування. Зближенню студентів, гуртуван-ню групи заважає недостатньо високий рівень культури спілкування та брак вмінь спілкування. Однією з причин появи «аутсайдерів» є «неполадки у комунікативних мережах» (А.В. Петровський), труднощі студентів у спілкуванні (поведінкові, психологічні та комунікативні). Тому оволодіння студентами вміннями спілкування, удосконалення культури спілкування, подолання труднощів у спілкуванні сприятиме зближенню членів групи, приєднанню відторгнутих до мікрогруп, гур-туванню студентської групи.

в) удосконалення техніки спілкування викладачів. Техніка спіл-кування – це рівень досконалості оволодіння вміннями і навичками спілкування. Про техніку спілкування викладача говорить його готов-ність до спілкування (комунікативні вміння, вміння слухати, переко-нувати тощо); знання з психології спілкування та застосування їх на практиці (знання особливостей студентів, їх труднощів у спілкуванні, шляхів їх коригування, вміння розв’язувати конфліктні ситуації); ви-сока культура спілкування; вміння передавати через спілкування свій досвід студентам; вміння використовувати з метою гуртування всі ви-ди педагогічного спілкування: соціально-орієнтоване (лекція, доповідь), предметно-орієнтоване (спрямоване на організацію колективної взаємо-дії) та особистісно-орієнтоване (екзамен, опитування та інші).

Педагогічна діяльність викладача є фактором гуртування сту-дентської групи за умов:

а) володіння викладачем педагогічною майстерністю. Мається на увазі психолого-педагогічна підготовка, організаторські та кому-нікативні вміння, застосування у навчально-виховному процесі знань з психології особистості та малих соціальних груп, вміння поєд-нувати навчання з вихованням (забезпечення принципу виховуючого навчання), вміння зробити свій досвід основою дій студента, нейтра-лізовувати наслідки від дії причин спаду згуртованості, проводити роботу з оптимізації міжособистісних взаємин, знання закономірно-стей та труднощів адаптації першокурсників до умов навчання у вузі;

б) педагогічного керівництва наставника гуртуванням студент-ської групи. Для здійснення ефективного педагогічного керівництва гуртуванням студентської групи наставник має володіти знаннями з психології та застосовувати їх на практиці – бути психологом, бути референтним для групи студентів. Діяльність наставника спрямо-вується на: прискорення адаптації студентів до нових умов навчання у вузі; допомогу студентам у налагодженні роботи студентського самоврядування, організацію навчання самоврядуванню; діагностику процесів, що проходять у студентській групі, запобігання та розв’я-зання конфліктів; роботу з оптимізації міжособистісних взаємин та створення сприятливого для розвитку особистості психологічного клі-мату; організацію спільної діяльності у рамках організаційно-виховної роботи з групою; керівництво трудовою діяльністю студентів під час проходження практики; керівництво науковою діяльністю студентів. Діяльність наставника диференціюється в залежності від етапу гур-тування студентської групи;

в) поєднання індивідуальних, групових та масових форм навчання. Поряд з індивідуальними та масовими викладачам варто застосовувати групові форми навчання, які сприяють об’єднанню студентів у мікро-групи, їх гуртуванню. Ефективність впливу групової форми навчання на згуртованість залежить від її поєднуваності з іншими формами. Корисним для гуртування групи є також застосування активних мето-дів навчання (ділові ігри, аналіз виробничих ситуацій), які забезпечують залежність результатів діяльності кожного студента від результату групи.

Студентське самоврядування сприяє гуртуванню студентської гру-пи за умов:

а) його дієвості: виконуються функції самоврядування (гуртування, аналізу діяльності, прийняття рішень і їх виконання, регулювання від-носин, коригування дій, оцінки діяльності, контролю); референтність активу, наявність у його членів досвіду організаторської діяльності; мікрогрупи на чолі з лідерами організовують спільну діяльність для всіх студентів;

б) співорієнтації офіційної та неофіційної структур групи (офі-ційна і неофіційна структури діють у одному напрямі); кожен член групи, реалізуючи ту чи іншу офіційну роль, займає сприятливе для себе положення у сфері міжособистісних неофіційних взаємин (Л.І. Новікова) [2];

в) педагогічного керівництва діяльністю студентського самовря-дування, яке передбачає: забезпечення оптимального співвідношення між педагогічним керівництвом і процесом саморегуляції, що власти-вий групі; готовність педагога до роботи у самоврядуванні (його психолого-педагогічна підготовка, знання закономірностей процесу управління).

Вагомим фактором гуртування, який діє у будь-якій малій групі, і вплив якого важко переоцінити, є міжособистісні взаємини між чле-нами малої групи. Сила впливу цього фактора на гуртування групи залежить від характеру взаємин, тобто яку із страт вони представляють, на якому грунті утворились (емоційному, ціннісному, предметному) та від рівня згуртованості групи. Міжособистісні взаємини є дієвим фактором гуртування за умов:

а) їх опосередкованості спільною діяльністю студентів. Зближенню студентів сприяють і не опосередковані спільною діяльністю емо-ційні взаємини, які виникають на початку функціонування групи. Але більшою мірою на гуртування впливають саме ті взаємини, які опо-середковує (визначає) спільна соціально значима та суспільнокорисна діяльність (А.В. Петровський). Коли люди працюють разом, між ними виникають взаємини співробітництва, поваги, терпимості, вони вчаться взаємодіяти один з одним. Такі взаємини згуртовують студентів;

б) проведення педагогічної роботи з оптимізації взаємин, яка включає: приєднання відторгнутих та ізольованих студентів до мікро-груп, виховання толерантності у взаєминах, робота з лідерами та мікрогрупами негативного спрямування та інші педагогічні заходи;

в) навчання студентів основам взаємин у колективі. Навчання основам взаємин передбачає оволодіння студентами знаннями щодо впливу характеру взаємовідносин у колективі на ефективність його діяльності, структури взаємин у колективі, спрямованості мікрогруп та лідерів, засобів їх переорієнтації, причин конфліктів, способів їх запобізання та вирішення, психологічного клімату у колективі, оптимі-зації міжособистісних стосунків. Навчання студентів основам взаємин у колективі впливає на гуртування групи і готує студентів до майбут-ньої професійної діяльності, взаємодії з людьми у колективі.

Експериментальна робота щодо перевірки ефективності реалізації педагогічних умов гуртування студентської групи, яка проводилась протягом 5 років у Національному аграрному університеті, принесла такі результати: в експериментальних групах згуртованість зросла в середньому у 2,5 рази, поліпшився психологічний клімат, успішність навчання студентів експериментальних груп зросла, якість їх знань підвищилась в середньому на 8,75%, значною мірою вдалось опти-мізувати структуру міжособистісних взаємин.

Аналіз результатів дослідження дозволив нам зробити такі висновки:

1. За результатами аналізу наукових надбань з проблеми гурту-вання студентської групи виявлено, що у психолого-педагогічній літе-ратурі останніх 10 років намітилась тенденція до зменшення кількості досліджень, присвячених теорії груп і колективів. Разом з тим, в сучасних умовах є вагомі причини для продовження розробок в цій галузі.

Здійснений аналіз літератури показав, що є різні підходи до ви-значення явища згуртованості: згуртованість як емоційно-комунікативна, емоційно-ціннісна, ціннісно-орієнтаційна, предметно-ціннісна єдність групи та єдність поведінки членів групи. Проведеним оглядом пси-холого-педагогічної літератури не виявлено самостійного наукового дослідження проблеми гуртування студентської групи вищого аграр-ного закладу освіти.

2. У результаті дослідження основних педагогічних умов гурту-вання встановлено, що на процес гуртування студентської групи вищого аграрного закладу освіти суттєвий вплив мають такі умови: спільний характер діяльності; спрямованість діяльності на досягнення спільної мети – стати кваліфікованим фахівцем; різноманітність видів діяльності; опосередкованість взаємин спільною діяльністю; педагогічні впливи щодо оптимізації взаємин; навчання студентів основам взає-мин у колективі; поєднання різних типів спілкування у навчально-виховному процесі; цілеспрямоване оволодіння студентами навичками спілкування; удосконалення техніки спілкування викладачів; педагогічне керівництво гуртуванням студентської групи; поєднання індивідуальних, групових та масових форм навчання; володіння викладачем педаго-гічною майстерністю; дієвість студентського самоврядування; співорієн-тація офіційної та неофіційної структури групи; педагогічне керівництво діяльністю студентського самоврядування.

3. Експериментальна перевірка ефективності методики гуртування студентської групи принесла такі результати: в експериментальних групах згуртованість зросла в середньому у 2,5 рази, поліпшився психологічний клімат, успішність навчання студентів експеримен-тальних груп зросла, якість їх знань підвищилась в середньому на 8,75%, значною мірою вдалось оптимізувати структуру міжособистісних взаємин. Вірогідність здобутих результатів забезпечується обґрунто-ваністю вихідних положень дослідження, застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів, серед яких і методи математичної ста-тистики, які відповідають меті, об’єкту, предмету, гіпотезі і завданням дослідження, аналізом значної кількості науково-методичних джерел з проблеми гуртування, поєднанням кількісного та якісного аналізу експериментальних даних, а також результатами експериментальної перевірки висунутої гіпотези та позитивними наслідками від впрова-дження результатів дослідження у навчально-виховний процес вищих аграрних закладів освіти.

4. Навчально-виховний процес вищих аграрних закладів освіти має свою специфіку, яка полягає в тому, що вони готують фахівців для роботи в аграрному секторі економіки України. Це зобов’язує до формування в студентів спрямованості саме на діяльність у сільсько-господарському виробництві. Випускники вищих аграрних закладів освіти, як правило, працюють спеціалістами та керівниками підприємств. Тепер у них є можливість стати лідерами нових сільськогосподарських підприємств, які з’явились після реструктуризації КСП. Тому основними завданнями роботи з гуртування студентських груп є такі: формування у студентів спрямованості на майбутню діяльність за фахом; розвиток умінь і навичок, необхідних для координації своїх дій з діями інших людей, управління колективом, налагодження ділових зв’язків.

Проведене теоретичне та експериментальне дослідження дає під-стави висловити деякі рекомендації щодо використання його результатів: організувати для викладачів вищих аграрних закладів освіти семінари з питань педагогіки, психології та методики виховної роботи в студентській групі; розробити і впровадити систему відповідного матеріального і морального стимулювання праці наставників; організу-вати науково-практичні конференції, круглі столи, тренінги з проблеми виховання студентської молоді, що дозволить ознайомити з передовим педагогічним досвідом широке коло викладачів і сприятиме впрова-дженню нових прогресивних технологій у навчально-виховний процес вищих аграрних закладів освіти.

Рекомендована література

1. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Рекомендовано Міністерством освіти України. – К: Аконіт, 1998.

2. Новикова Л.И. Самоуправление в школьном коллективе. – М.: Знание, 1988. – 80 с.

3. Психологическая теория коллектива / Под ред. А.В. Петровского, М.: Педагогика, 1979. – 240 с.

4. Семиченко В.А. Психология общения. – К. «Maгіcтр-S», 1998. – 152 с.

5. Словник синонімів української мови. У 2-х томах. Том 1. – К: Наукова думка, 1999 – С. 599.

Додаток Л.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: