Вибори і референдум

Процес формування виборних органів у Франції детально регламентований. Основні принципи виборчого права закріплені у ст. З Конституції Франції, а головні положення порядку обрання виборних державних органів — у відповідних її розділах.

Докладно відносини, пов'язані з організацією і проведенням виборів, визначені нормами Виборчого кодексу. Проте слід зазначити, що особливістю цього Кодексу є те, що він не приймався Парламентом як єдиний акт і являє собою інкорпорацію виданих з 1852 р. норм органічних і звичайних законів.

Правове регулювання виборів. Активним виборчим правом наділені громадяни, що мають політичні та громадянські права, досягли до дня виборів 18 років (ст. 2 Кодексу). Не вносяться до списків виборців особи, засуджені за пере-

раховані в Кодексі злочини до певних покарань, банкрути, а також ті, хто позбавлений судом права голосу і участі у виборах на встановлений у вироку строк.

Передбачається ценз осілості, який полягає в тому, що до списків виборців вносяться громадяни, котрі мешкають у комуні, як правило, не менше шести місяців.

Громадяни зобов'язані зареєструватися як виборці, але оскільки участь у виборах не є обов'язковою, невиконання цієї вимоги не карається. Громадяни Франції, що проживають за кордоном, можуть голосувати в дипломатичних представництвах або дати доручення будь-якому виборцю в тій комуні, де вони народилися або жили.

Пасивне виборче право надається для обрання в Національні збори по досягненні 23 років, у Сенат — 35 років, у регіональні та генеральні ради — 21 року, у муніципальні ради — 18 років. Для посади президента вікові межі не встановлено. Доктринально вважається, що вік тут збігається з визначеним для обрання у нижню палату парламенту.

Особливість пасивного виборчого права по виборах до місцевих рад полягає у тому, що обиратися можуть не тільки виборці відповідної територіальної одиниці, а й інші громадяни, що сплачують там податки. Проте кількість радників даної категорії обмежується.

Не можуть обиратися кадрові військовослужбовці і, як правило, не допускається суміщення двох виборних мандатів і посад.

На всіх виборах існує виборча застава. При виборах Президента Республіки сума застави дорівнює 10 тис. франків, при обранні сенаторів — 2 тис, депутатів — 1 тис. франків.

Важливим етапом виборчого процесу є висування кандидатів. Законодавче визначено: кожний французький громадянин, який має активне і пасивне виборче право, може бути кандидатом у представницьку установу. Практично кандидати висуваються тільки політичними партіями й організаціями. На парламентських виборах кандидат не може бути -висунутий більш як в одному окрузі. При цьому не забороняється члену однієї палати парламенту балотуватися в іншу. Але у разі обрання він припиняє своє членство в першій палаті.

Парламентарі можуть висувати свої кандидатури в інші представницькі установи.

246

Глава 16

Основи конституційного права Франції

247

Особливістю генеральних і муніципальних Рад є членство в них багатьох парламентарів і членів Уряду на відміну від установленої Конституцією несумісності членства в Уряді та парламенті.

Депутати Національних зборів (близько 600) обираються в два тури за уніномінальною та мажоритарною системами. У першому турі для обрання необхідно одержати абсолютну більшість голосів, але не менше чверті загальної кількості виборців, зареєстрованих по виборчому округу. Якщо такої більшості не дістав жодний кандидат, то через тиждень проводиться другий тур, в якому балотуються всі кандидати, що одержали в першому турі не менш як 12,5% голосів виборців, зареєстрованих у даному виборчому окрузі. Якщо таку кількість голосів отримав тільки один кандидат, то в другому турі беруть участь два кандидати, що набрали в першому турі найбільшу кількість голосів. У першому турі обирається незначне число депутатів. (В умовах багатопартійності це своєрідне випробування сил.) У другому турі політичні партії блокуються і висувають кандидата, що набрав найбільшу кількість голосів.

Невеликі політичні угруповання в другому турі, як правило, участі не беруть.

На відміну від Національних зборів Сенат (понад 300 сенаторів) обирається непрямими виборами, що забезпечує йому інший політичний склад.

Ця палата парламенту формується шляхом непрямих виборів і поновлюється на третину кожні три роки.

Сенатори обираються за департаментами виборними колегіями (колегіями вибірників), що складаються з обраних у департаменті депутатів Національних зборів (близько 600) та регіональних і генеральних радників (понад 3 тис.) даного департаменту, делегатів муніципальних рад або їхніх заступників (близько 108 тис). У зв'язку з тим, що депутати від комун у багато разів перевершують за чисельністю інші категорії вибірників, можна вважати, що французьких сенаторів практично обирають представники комун.

Від департаменту обираються два і більше сенаторів (усього сенаторів, як уже зазначалося, понад 300).

Вибори сенаторів, таким чином, в основному як би триступеневі: спочатку обираються муніципальні радники, потім вони зі свого середовища обирають представників у виборну

колегію і, нарешті, ці представники беруть участь у виборах сенаторів.

У 13 департаментах Франції, що обирають по п'ять і більше сенаторів, вибори проводять за пропорційною виборчою системою абсолютної більшості за правилом найбільшої середньої. У цих департаментах вакансії, що з'явилися після виборів, заміщуються необраними кандидатами з того самого списку, за яким був обраний екс-сенатор.

В інших департаментах, де сенаторів не більше чотирьох, вибори проводять за мажоритарною виборчою системою у два тури. При цьому одночасно із сенаторами обираються їхні заступники.

Президентські вибори. Порядок обрання Президента Республіки за всю історію П'ятої республіки змінювався один раз. Замість колегії вибірників, що обирали Президента до 1962 року, були введені прямі вибори. Вибори Президента регламентуються ст. 7 Конституції, законом про вибори Президента Республіки загальним голосуванням і Декретом про застосування цього закону.

Новий порядок обрання Президента зміцнив його лідируюче становище в системі державних органів. У Конституції не визначається можливість або неможливість переобрання Президента. Отже, кількість переобирань президента на новий строк не обмежена. Законодавство не встановлює мінімального віку для кандидатів на цю посаду. Президент обирається на п'ятирічний строк (референдум 24 вересня 2000 p.).

Вибори президента проводяться не пізніш як за 35 днів до закінчення повноважень нинішнього президента. Для висування кандидата потрібно 5 тис. підписів осіб, що мають відповідний виборний мандат, — членів парламенту, регіональної або генеральної ради. Ради Парижа, Вищої ради французів, що проживають за кордоном, територіальних зборів заморської території, мера. При цьому ті, хто підписалися, повинні представляти в сукупності не менш як ЗО департаментів і заморських територій, а представники одного й того самого департаменту або заморської території кількісно не можуть перебільшувати десятої частини тих, хто підписався.

Кандидатів у Президенти реєструє Конституційна рада, що виконує функції Центральної виборчої комісії.

248

Глава 16

Основи конституційного права Франції

249

Якщо в першому турі виборів жодний кандидат не дістав абсолютної більшості голосів виборців, то через два тижні проводиться другий тур, в якому беруть участь два кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів. З 1965 р. усі президенти обиралися в другому турі. Результати виборів оголошуються в десятиденний строк Конституційною радою.

Регіональні ради і збори Корсики обираються по департаментах на шість років за пропорційною виборчою системою за правилом найбільшої середньої. При розподілі мандатів враховують кандидатів, які дістали не менш як 5% поданих голосів. Регіональні ради кожні вибори поновлюються цілком.

Генеральні ради департаментів обираються за мажоритарною системою теж на шість років, але кожні три роки поновлюються на половину. Одномандатними виборчими округами є кантони — території, які історично склалися і які не мають нині ні адміністрації, ні самоврядування. Для обрання кандидата в першому турі потрібна абсолютна більшість поданих голосів, але не менше чверті загальної кількості зареєстрованих виборців. У другому турі достатньо відносної більшості голосів за будь-якої кількості виборців, що брали участь у голосуванні.

Муніципальні ради обираються на шість років і кожні вибори поновлюються цілком. При цьому використовуються різноманітні виборчі системи. У великих комунах (понад 3,5 тис. жителів) застосовується мажоритарна виборча система, але за списками партій. Кожна партія, що бере участь у виборах, повинна висунути стільки кандидатур, скільки членів ради обирається, а виборець голосує за той чи інший партійний список.

У невеликих комунах вибори проходять за змішаною виборчою системою. У другому турі виборів достатньо відносної більшості.

Список, що набрав абсолютну більшість голосів у першому турі або найбільшу кількість голосів у другому турі, одержує половину місць у раді, а інші місця розподіляються між усіма списками за пропорційною системою із застосуванням правила найбільшої середньої.

Референдум. Конституційне право Франції передбачає широке застосування національних і місцевих референдумів. Стаття 3 Конституції визначає референдум як один із способів здійснення народом волевиявлення. Статті 11 і 89 Кон-

ституції безпосередньо визначають підстави й умови проведення референдумів. Необхідність проведення референдуму випливає також зі змісту ст. 53 Конституції, яка встановлює, що будь-яка зміна статусу тієї або іншої території (обмін, приєднання) не може бути дійсною без згоди заінтересованого населення.

Конституційний референдум передбачається, якщо закон про поправки до Конституції прийнято з ініціативи депутатів парламенту. Коли такий закон прийнято з ініціативи Президента, то можливі як референдум, так і затвердження поправок конгресом парламенту, тобто на спільному засіданні палат парламенту.

Референдум може проводитися Президентом за пропозицією Уряду або за спільною пропозицією обох палат парламенту з питань, вичерпний перелік яких установлено ст. 11 Конституції в редакції 1995 року. Зокрема, це організація публічних влад, реформи в економічній і соціальній політиці та публічних службах, які здійснюють цю політику, ратифікація міжнародних договорів, що можуть відбитися на функціонуванні державних інститутів.

Місцевий референдум можливий з питань поступки, приєднання або обміну території держави, а також у разі об'єднання комун.

Якщо закон схвалений на референдумі, то він повинен бути промульгований протягом 15 днів після оголошення результатів референдуму. До такого закону не застосовується відкладальне вето президента.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: