Конституція Великобританії

Головним джерелом конституційного права більшості країн світу є конституція у формальному значенні, тобто єдиний нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Стародавнє коріння парламентаризму, стабільні політична і правова системи, високий рівень правової культури населення та своєрідний британський консерватизм дозволяють й досі не мати у Великобританії такої конституції.

Водночас британська Конституція існує у так званому "матеріальному значенні" і являє собою сукупність нормативно-правових актів, судових прецедентів, конституційних угод, доктринальних джерел, які встановлюють права і свободи людини, визначають порядок формування і повноважень органів публічної влади, а також принципи взаемовід-

Глава 17

Основи конституційного права Великобританії

носин між державою, суспільством і людиною. Британська Конституція у своєму роді є унікальною за особливістю форми, структури та порядку внесення змін.

Відсутність у державі Конституції у вигляді єдиного писаного акта та, навпаки, наявність великої кількості конституційних угод дозволяють стверджувати, що Конституція є неписаною за формою і складається з таких частин:

— статутне право;

— прецедентне право;

— доктринальні джерела або труди авторитетних науковців у галузі юриспруденції;

— конституційні угоди.

До статутного права входять:

1) так звані "історичні правові акти", що були прийняті до XX ст., але розглядаються як діюче право — Велика Хартія Вільностей 1215 р., Білль про права 1689 р., Акт про пре-столонаслідування 1701 року тощо;

2) парламентські закони — Акти про Парламент 1911 та 1949 років, Акт про перів 1958 та 1963 pp., Акт про громадянство 1981 р., Акт про народне представництво 1989 p., Акт про права людини 1998 р., Акт про Шотландський парламент 1998 р. тощо;

3) акти делегованого законодавства, які були прийняті виконавчою владою шляхом делегування Парламентом своїх прав. До цієї групи входять акти, які видаються міністрами Корони, місцевими органами влади, публічними корпораціями. Найважливішими з таких актів є накази Таємної ради, які приймаються від імені Монарха. Наприклад, за наказом її Величності №1749 від 22.06.1999 р. Таємній раді Шотландії було надано право встановлювати заборону на використання засобів комунікації засудженим.

Прецедентне право, як складова частина британської конституції, являє собою сукупність судових рішень з конституційних питань, які надалі є обов'язковими при розгляді аналогічних проблем. Водночас прецедентне право формується тільки рішеннями вищих судових інстанцій — Палати лордів і Верховного суду, який складається з трьох самостійних судових установ: Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. На сучасному етапі сфера дії прецедентного права досить обмежена. Як правило, це право регулює питання, що стосуються привілеїв Корони. Необхідно зауважи-

ти, що сьогодні все більше судових рішень отримують статутне оформлення. Так, наприклад, до 2000 р. прецедентне право регулювало значну частину інституту прав людини. Однак 1998 р. Королевою був промульгований Акт про права людини (набрав чинності 2000 p.), який імплементував Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод до національного права та гарантував судовий захист прав і свобод, встановлених зазначеною Конвенцією.

Доктринальні джерела, або труди видатних науковців у галузі юриспруденції використовуються як додаткове джерело британської Конституції. До доктринальних джерел звертаються тоді, коли конституційно-правові відносини не врегульовані ані статутним правом, ані прецедентним правом, ані конституційними угодами, Так, 1920 р. Палата лордів визначила королівську прерогативу, посилаючись на думку англійського конституціоналіста XIX ст. А. В. Дайсі.

Конституційні угоди складають важливу частину неписаної британської Конституції. Вони регулюють дуже широке коло суспільних відносин, що пов'язані з процесом здійснев-ня державної влади. Це відносини між Монархом, законодавчою та виконавчою владою, між членами уряду; між палатами Парламенту. Прикладом такої конституційної угоди може бути парламентське голосування шляхом "розподілення": прихильникам і противникам законопроекту пропонується вийти до різних приміщень, спеціально призначених для голосування, після чого голоси підраховують з допомогою спеціального пристрою. Ряд конституційних угод виникає на основі норм статутного права. Так, статути встановлюють, що Монарх:

а) затверджує біллі, які приймає Парламент і корис
тується правом абсолютного вето;

б) розпускає та скликає Парламент;

в) призначає та зміщує міністрів, які несуть відповідаль
ність перед Монархом.

Однак ці норми статутного права стали засадою для формування низки конституційних угод, згідно з якими Монарх повинний:

а*) затверджувати біллі, тобто не користуватися правом абсолютного вето;

б*) розпускати та скликати Парламент лише за порадою Прем'єр-міністра;

Глава 17

в*) призначати Прем'єр-міністром особу, яка має підтримку більшості членів Палати громад, а за порадою з Прем'єр-міністром призначати інших членів Кабінету, які несуть колективну та індивідуальну відповідальність перед Палатою громад.

Щодо специфіки структури британської Конституції, то вона полягає в її несистематизованості. У зв'язку з тим, що конституція складається з різнорідних за формою, сутністю і змістом складових частин та не має чіткої класичної структури (преамбула, основна частина, заключні та перехідні положення), її можна віднести до групи некодифікованих конституцій.

За способом внесення змін Конституція Великобританії є гнучкою, тому що у доктрині англійського права немає різниці між "конституційним" і "поточним" законодавством. Існує загальний порядок прийняття та змін парламентських законів, що не переглядаються судами або оголошуються неконституційними. Гнучкість британської Конституції дозволяє створити, з одного боку, стабільну взаємодію органів державної влади, а, з іншого боку, забезпечити реальність Конституції щодо відносин, які склалися в суспільстві.

На сучасному етапі британська Конституція є єдиною для Об'єднаного Королівства Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії. Водночас питання про необхідність проведення конституційної реформи є предметом постійних дискусій у політичному житті Великобританії. Уряд під керівництвом Ентоні Блера проводить програму реформ, спрямованих на значні зміни діючої конституції. Зокрема, відповідно до одного з напрямів конституційної реформи, 1998 р. були прийняті Акт про утворення Національної асамблеї Уельсу та Акт про Шотландський парламент. Ці акти надали можливість у кілька етапів здійснити процес децентралізації політичної влади та провести реформу регіонального управління.

§ 2. Конституційно-правовий статус людини і громадянина

Відсутність у країні писаної Конституції призводить до утворення особливостей конституційно-правового регулювання прав і свобод людини і громадянина. На практиці права британців регламентуються як статутним правом (Велика

Основи конституційного права Великобританії ___________ 271

Хартія Вільностей 1215 p., Білль про права 1689 р., Акт про права людини 1998 р. тощо), так і прецедентним правом і конституційними угодами. У британському конституційному праві не існує загальновизнаної класифікації прав і свобод громадян на конституційні (основні) та галузеві (похідні). Насамперед, усі права і свободи людини є індивідуальними правами, які обмежуються державою та базуються на основі принципу "кожний може робити те, що не заборонено законом". Проаналізуємо кілька прав і свобод.

Значне місце серед індивідуальних прав британців займає право на свободу особистості, яке полягає у праві особи не піддаватися ув'язненню, арешту або будь-якому іншому фізичному обмеженню свободи. Ще Habeas Corpus Act 1679 p. встановив такі актуальні положення:

а) право затриманого з'ясувати причини його затриман
ня та вимагати від судді їх перевірки протягом 24 годин;

б) право вважатися невинним поки провина не буде до
ведена судом;

в) заборона на отримання доказів провини шляхом пси
хічного та фізичного тиску;

г) право на звичайний, а не надзвичайний суд або суд з
особливими повноваженнями.

У британській правовій доктрині право на свободу особистості включає таємницю листування та телефонних розмов, захист від електронних засобів контролю за особистим життям, свободу совісті та віросповідання.

Водночас, поряд із гарантіями захисту права на свободу особистості законодавство передбачає певні обмеження, пов'язані з боротьбою проти тероризму. Наприклад, Акт про запобігання тероризму 1984 р. встановлює обмеження права на захист особистості за умови кримінально-правового переслідування. А відповідно до законодавства про телефонні та телеграфні повідомлення поліція у виключних випадках може контролювати телефонний та телеграфний зв'язок.

Одним із суттєвих індивідуальних прав британців є право на захист приватної власності від свавілля держави, фізичних і юридичних осіб. Водночас процес здійснення права власності передбачає, що держава може вилучити частину власності у вигляді податків лише на основі законодавства. Вперше принцип "будь-який закон і будь-який податок походять від Парламенту" був проголошений у Біллі про права

272

Глава 17

Основи конституційного права Великобританії

273

1689 р. Таким чином, обмеження права власності припускається лише шляхом прийняття законів і тільки у зв'язку з необхідністю забезпечення інтересів суспільства.

Важливими індивідуальними правами британців у сфері політики є свобода зборів та асоціацій, право участі у діяльності політичних партій, профспілок та інших громадських об'єднань, права обирати та бути обраним тощо. Ці права, як і низка інших, здійснюються громадянами з обмеженнями, які встановлюються у законодавстві. Наприклад, в Акті про суспільний порядок 1994 р. закріплюється, що треба дістати згоду на збори власника земельної ділянки, на території якої вони проводяться.

Що стосується індивідуальних прав і свобод у сфері соціальної політики; економіки і культури, то вони отримали значний розвиток тільки після другої світової війни. Наприклад, були запроваджені такі соціальні інститути, як страху^ вання від безробіття, право на страйк, на пенсійне забезпечення, на сприятливе для населення довкілля, право на рівну оплату за рівну працю тощо.

Необхідно підкреслити, що у Великобританії на сучасному етапі на процес розвитку інституту прав людини впливають: по-перше, існуючі національні своєрідності різних сфер життя британського суспільства, по-друге, розвиток міжнародного права у галузі прав людини, імплементація якого в національне право має свої особливості. Незважаючи на вікові демократичні традиції та ратифікацію у Ш51 р. Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 p., протягом тривалого часу Великобританія не визнавала права на подачу індивідуальної скарги та обов'язкову юрисдикцію Європейського Суду з прав людини. Права, що гарантуються у Конвенції, не захищалися у британських судових інстанціях. Згідно з правом країни, такий парадокс існував аж до 2 жовтня 2000 p., коли був уведений в дію Акт про права людини 1998 р. На думку англійських вчених, цей Акт уперше формально закріпив права людини у чітких і визначених термінах. До прийняття Акту про права людини основним у британському інституті прав людини було не закріплення прав і свобод у законодавстві, а ефективні судові та несудові засоби їх захисту (наприклад, Парламентський уповноважений, уповноважений з місцевих справ, уповноважений з прав затриманих тощо). Водночас, за аналізом від-

ділу дослідження застосування Акта про права людини Лондонського університету, загальна кількість справ, пов'язаних з цим Актом, сягала 153317 у жовтні 1999 р. та 166524 у березні 2001 р. Ця кількість свідчить про гостру необхідність реформування британської системи забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Громадянство. Конституційно-правове регулювання інституту британського громадянства також має свої особл№ вості. До середини XX ст. в основу регламентації питань громадянства була покладена доктрина загального права про вірнопідданство. У другій половині XX ст. були прийняті закони про громадянство. На сучасному етапі питання, пов'язані з придбанням, зміною, втратою громадянства, розв'язуються в Акті про громадянство 1948 та 1981 pp. Згідно із законодавством про громадянство, до громадян Великобританії належать:

а) громадяни Об'єднаного Королівства Великобританії та
Північної Ірландії;

б) громадяни британських залежних територій.
Законодавство про громадянство закріплює такі способи

отримання громадянства, як

• філіація, що здійснюється на основі принципу крові та грунту;

• натуралізація;

• реєстрація.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: