Глава 22. Основи конституційного права Чеської Республіки

Конституція

Сучасна Конституція Чеської Республіки була прийнята 16 грудня 1992 року. Це перша Конституція незалежної Чеської держави. Остання виникла внаслідок порозуміння двох слов'янських народів чехів та словаків, які тривалий час проживали у спільній чехословацькій державі.

Відомо, що протягом кількох століть ні чехи, ні словаки не мали самостійної держави і були примусово включені до складу Австро-Угорської Імперії.

Поразка Німеччини та її союзника Австро-У горської Імперії під час першої світової війни, піднесення національно-визвольного руху, Жовтнева революція в Росії та інші обставини сприяли утворенню самостійної чехословацької держави як держави для двох слов'янських народів. У той час ідейною основою державності стала теорія "чехословакіз-му", тобто теорія єдиної чехословацької нації, в якій не було окремого місця чеській і словацькій націям.

28 жовтня 1918 року утворилася Чехословацька Республіка як незалежна держава.

Протягом більш як 50 років конституційне законодавство було тісно пов'язане з позитивним відношенням правлячих кіл до цієї теорії. Воно знайшло свій відбиток у Конституції Чехословацької Республіки 1920 року, яка не згадувала у своїх статтях про існування чеського і словацького народів, а проголошувала про чехословацький народ і про чехословацьку мову.

У роки другої світової війни Чехословаччина стала жертвою фашистської Німеччини. При потуранні Великобританії, Франції і Сполучених Штатів Америки Чехословаччина змушена була віддати Німеччині прикордонні території, населені німцями (1938 р.), а в березні 1939 року вона припинила

406

Глава 22

Основи конституційного права Чеської Республіки

407

своє існування як самостійна держава: Словаччина була проголошена "незалежною державою", а остання територія стала "протекторатом Чехії і Моравії".

Відродження Чехословаччини розпочалося з моменту її звільнення Радянською Армією. Цьому процесу сприяла Ко-шицька урядова програма 1945 року, яка проголосила установлення взаємовідносин між чехами і словаками на основі принципу "рівний з рівним". Проте ця ідея зустріла негативне ставлення колишнього президента Є. Бенеша. Та й самі комуністи були непослідовними прихильниками втілення у життя цього принципу. Про це свідчила Конституція Чехословаччини 1948 року, яка проголосила Чехословаччину унітарною державою двох рівноправних народів — чехів і словаків, але у дійсності не закріпила цей принцип. Хоч у Словаччині були створені законодавчі та виконавчі державні органи (Словацька ' національна рада — СНР, Колегія уповноважених), але "їхні повноваження обмежувалися значною мірою загальнодержавними органами: Національними зборами. Президентом та урядом країни.

Конституція 11 липня 1960 року зробила подальший крок у позбавленні Словаччини самостійності в рішенні своїх внутрішніх проблем, особливо господарських. Словацька Національна рада була проголошена національним органом державної влади й управління, тобто була ліквідована Колегія уповноважених як орган управління, а окремі уповноважені були підпорядковані безпосередньо уряду Чехословаччини. СНР за Конституцією 11 липня 1960 року, була перетворена на "декораційний" орган, позбавлений влади. Це, природно, зумовило непорозуміння між чехами та словаками.

Установленню справедливих відносин між чехами та словаками у державно-правовій сфері був покликаний Конституційний закон від 27 жовтня 1968 року "Про чехословацьку федерацію". Зокрема, він передбачав утворення чехословацької федерації, суб'єктом якої стали чеська та словацька республіки.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років розпочалася боротьба політичних сил як в Чехії, так і в Словаччині за скасування федерації і утворення Словацької та Чеської незалежних держав.

Федеральні збори Чехословаччини прийняли кілька десятків законодавчих актів, спрямованих на ліквідацію феде-

рації чехів та словаків і утворення самостійних незалежних держав.

На території Словаччини відбувся референдум. За ліквідацію федерації і утворення самостійної словацької держави висловилися 95 відсотків усіх виборців, які взяли участь у референдумі. Так демократичним шляхом було вирішено питання про ліквідацію федерації та утворення замість неї двох самостійних національних держав.

Протягом 1992 року були прийняті Конституція Словацької Республіки (1 вересня) і Конституція Чеської Республіки (16 грудня 1992 року). Остання набула чинності 1 січня 1993 року¹.

Утворення двох самостійних національних республік, які раніше складали чехословацьку федеративну республіку, є визнанням права чеського та словацького народів да самовизначення.

Чехословацька федерація припинила своє існування.

Відповідно до ст. 1 Конституції, "Чеська Республіка є суверенною, єдиною, а також демократичною правовою державою, заснованою на повазі до прав і свобод людини і громадянина". Чехія є республікою з парламентарною формою правління.

Конституція Чеської Республіки від 16 грудня 1992 року складається з короткої преамбули, що має декларативний характер. У преамбулі, зокрема, нагадується історія Чеської державності. Громадяни Чеської республіки в Богемії, Моравії та Сілезії вирішили спільно захищати і розвивати успадковане природне, культурне, матеріальне та духовне багатство, а також додержуватися всіх випробуваних часом принципів правової держави. У преамбулі записано прийняття Конституції ЧР вільно обраними представниками.

Конституція ЧР складається з восьми розділів.

Розділ перший "Основні положення" має 14 статей, в яких дається характеристика принципів державного устрою, здійснення народом державної влади через законодавчі, виконавчі та судові органи; належність влади усім громадянам; принципи політичної та економічної системи.

Див.: Конституції нових держав Європи та Азії. — К.: Українська правнича фундація, 1996.

408

Глава 22

Основи конституційного права Чеської Республіки

409

Складовою частиною конституційного порядку Чеської Республіки є Хартія основних прав і свобод, яка була опублікована Президією Чеської Національної ради 16 грудня 1992 року, тобто до набрання чинності Конституції. Вона включає главу першу "Загальні положення", главу другу "Права людини та основні свободи", яка, своєю чергою, складається з розділу першого "Основні права і свободи людини", розділу другого "Політичні права"; главу третю "Права національних і етнічних меншостей", главу четверту "Економічні, соціальні та культурні права", главу п'яту "Право на судовий та інший правовий захист" та заключну главу шосту "Загальні положення".

У розділі першому Конституції ЧР "Основні положення" закріплюється порядок доповнення та зміни Конституції; столиця та державні символи тощо.

Розділи другий, третій і четвертий регулюють правовий статус органів держави (відповідно до законодавчої влади, виконавчої влади, судової влади), розділи п'ятий і шостий присвячені Контрольній палаті та Чеському Національному банку; розділ сьомий — місцевому самоврядуванню, восьмий — "Тимчасовим та прикінцевим положенням".

Законодавча влада у Чеській республіці, згідно з розділом другим "Законодавча влада", належить парламенту, який складається з двох палат — Палати представників і Сенату.

До Палати представників входять 200 депутатів, які обираються строком на чотири роки.

До Сенату входить 81 сенатор; вони обираються строком на шість років. Одна третина сенаторів переобирається кожні два роки.

Згідно з Хартією основних прав і свобод, кожний громадянин має право брати участь у вирішенні державних справ як безпосередньо, так і через вільно обраних своїх представників (ст. 21, п.1).

Депутати до Палати представників обираються на основі загального, рівного та прямого виборчого права таємним голосуванням згідно з принципами пропорційного представництва.

Активне виборче право має кожний громадянин Чеської Республіки, який досяг 18-річного віку, а депутатом Палати представників може бути обраний кожний громадянин ЧР, який має право голосу і досяг 21-річного віку.

Під час виборів депутатів Палати представників 1996 року, які традиційно відбувалися протягом двох днів (31 травня і 1 червня), тільки шість політичних партій і коаліцій (проти дев'яти на минулих виборах) подолали 5-відсотковий бар'єр і дістали депутатські мандати. Серед них Громадянська демократична партія, яка разом з двома своїми партнерами по коаліції одержала 90 мандатів з 200; Чеська соціал-демократична партія — 61 мандат. ЧСДН — одна із найстаріших партій, яка відіграла суттєву роль у політичному житті в міжвоєнні роки. 1948 року вона примусово була об'єднана з Комуністичною партією і протягом наступних 40 років зникла з політичної арени. Третю сходинку посіла спадкоємниця Комуністичної партії Чехословаччини з 10,4 відсотками голосів виборців Компартія Чехії і Моравії, і на останньому місці — екстремістська Республіканська партія, яка, до речі, пропонує вислати всіх циган із Чехії до Індії.

Сенатори також обираються на основі рівного та прямого виборчого права таємним голосуванням, однак на засадах мажоритарної системи. До Сенату може бути обраний кожний громадянин Чеської республіки, який має право голосу й досяг 40-річного віку.

Ніхто не може бути членом обох палат парламенту одночасно.

Знов обраний депутат повинен скласти присягу на першій сесії Палати представників, в якій він бере участь. Такі самі вимоги передбачає Конституція від сенатора. Депутат (чи сенатор), який відмовився скласти присягу або склав її із застереженням, втрачає мандат. Окрім цього мандат депутата чи сенатора втрачає чинність у разі закінчення строку повноважень, відмови від мандату, втрати права перебування у парламенті, виконання повноважень Президента, суддів та інших функцій, визначених законом. Депутат втрачає мандат у зв'язку з розпуском Палати представників.

За формою державного устрою Чехія є унітарною державою. З метою урядування її територія поділена на області і муніципалітети. Населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць строком на чотири роки обирає представницькі органи — асамблеї. Останні, в свою чергу, на такий самий строк формують виконавчі органи — ради — на чолі з мером.

Глава 22

Основи конституційного права Чеської Республіки

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: