Система кримінального покарання

Взагалі немає чіткої визначеності про систему покарань. Аналіз побудови і функціонування системи покарань у кримінальному праві дозволяє дійти висновку, що ця система має деякі ознаки, виділені загальною теорією систем:

1. Система покарань являє собою безліч елементів (видів покарання), відмежовану від інших правових явищ (наприклад, від системи адміністративних чи дисциплінарних стягнень).

2. Число елементів (видів покарання), що складають систему покарань, є кінцевим; воно визначене законом і тільки законом може бути змінене.

3. Система покарань має упорядкований характер – її елементи розташовані у певному порядку, у порядку зростання репресивної сили кожного з них.

4. Види покарання, що входять до системи, взаємно пов'язані між собою і взаємодіють. Зміна одних видів покарання чи поява нових спричиняє зміни в застосуванні інших. Розширення застосування одних видів покарань неминуче спричиняє звуження застосування інших – відбувається своєрідний процес витіснення. Протікає і зворотній процес – скорочення застосування одних видів покарання веде до розширення застосування інших, -- крім випадків, коли це скорочення пов'язане з більш-менш значним процесом децентралізації.

Спираючись на викладене, можна спробувати дати визначення системи покарань. Як уже вказувалося, її звичайно визначають як установлений кримінальним законом, обов'язковий для суду, вичерпний перелік видів покарань, розташований у певному порядку в залежності від ступеня їхньої ваги. Прийняти дане визначення не уявляється можливим, тому що в ньому системні ознаки і сутність не виражені з достатньою повнотою.

Аналізуючи систему покарань, необхідно констатувати, з одного боку, розмаїтість її видів, а з іншого – істотні розходження між окремими покараннями, що відносяться до їхнього змісту, порядку й умов застосування. Діюча система покарань, встановлена ст. 51 КК України, що містить у собі 12 видів, практично утворила у своїй структурі дві підсистеми: підсистему покарань, пов’язаних з позбавленням волі і підсистему покарань, з позбавленням волі не пов’язаних.

Покарання, що не пов’язанні з позбавленням волі:

1)штраф;

2)позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

3; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину

або кваліфікаційного класу;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) обмеження волі;

8) звільнення від відбування покарання з випробуванням;

9) конфіскація майна.

Покарання пов’язані з позбавленням волі:

1) позбавлення волі на певний строк;

2) довічне позбавлення волі.

3) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

Як покарання не пов’язанні з позбавленням волі не слід розглядати арешт (ст. 60 КК України) і тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК України), навіть не зважаючи на те, що ці основні види покарань позначені в розділі II Кримінально-виконавчого кодексу України як міри, з позбавленням волі не пов’язані.

Юридична природа і характер правообмежень, властивих зазначеним видам покарання, свідчать про те, що в їхньому змісті присутня головна ознака, що дозволяє віднести їх до покарань, пов'язаних з позбавленням волі – факт ізоляції засудженого від суспільства.

Так, арешт являє собою не що інше, як короткострокове (на термін від одного до шести місяців) позбавлення волі. Особи, засуджені до покарання у виді арешту, містяться в закритих установах виконання покарань – арештних домах – в умовах ізоляції і на них відповідно до ч. 2 ст. 51 КВК України поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Це ж стосується і покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. Від позбавлення волі це покарання відрізняється не стільки фактично, скільки юридично – засуджений зберігає статус військовослужбовця, хоча, природно, з істотними обмеженнями в правах (ст. 62 КК України, ст.ст. 71-85 КВК України).

Види покарань

У кримінальному праві встановлений кримінальним законом обов'язковий перелік покарань за ступенем їх тяжкості, а саме:

1) Основні - позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, штраф, громадський осуд. До військовослужбовців строкової служби може застосовуватися такий вид покарання, як направлення до дисциплінарного батальйону;

2) додаткові - конфіскація майна, позбавлення військового або спеціального звання, позбавлення батьківських прав.

Іноді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю та штраф можуть застосовуватися не тільки як основні, а й як додаткові покарання.

Відповідно до ст. 51 КК України є такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину

або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися

певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Штраф

Відповідно до ст.53 КК України:

Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України.

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

У частині 1 ст. 53 КК України штраф визначається як грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Отже, за своїм змістом штраф є таким видом покарання, який виражається в стягненні із засудженого за вироком суду в прибуток держави певної грошової суми. Штраф належить до числа так званих загальних (універсальних) покарань, застосування якого не обмежене в законі ні колом суб'єктів, ні характером вчиненого злочину. Покарання, що розглядається, є безстроковим (одноактним) і найбільш м'яким (найменш суворим) із усіх його видів, передбачених у ст. 51 КК. України

Відповідно до ч. 2 ст. 53 КК України покарання у виді штрафу призначається судом не у твердій сумі, а у ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установленого законодавством України на момент постановлення судом вироку.

У частині 2 ст. 53 КК України мінімальний і максимальний розмір штрафу встановлені в межах від тридцяти до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте за окремі злочини в санкціях відповідних статей Особливої частини КК може бути передбачений і більш високий максимальний розмір штрафу (наприклад, ч. 2 ст. 204, ст. 209', ч. 2 ст. 212, статті 218, 220, ч. 1 ст. 289, ч. 1 ст. 306 КК України).

Конкретний розмір штрафу, що підлягає стягненню з засудженого, призначається судом у кожному конкретному випадку в межах санкції статті Особливої частини КК України (ч. 1 ст. 53 КК України) і визначається відповідно до ч. 2 ст. 53 КК України з урахуванням двох критеріїв:

а) тяжкості вчиненого злочину;

б) майнового стану винного.

3. Штраф належить до так званих змішаних видів покарань, оскільки може бути призначений судом як основне і як додаткове покарання (ч. З ст. 52 КК України). Проте і як основне, і як додаткове покарання штраф відповідно до ч. 4 ст. 52, частин 1 та 3 ст. 53 КК України може бути призначений судом лише за умови, якщо це покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини, за якою засуджується винний. Такий порядок застосування штрафу поширюється і на випадки його призначення як додаткового покарання на підставі ст. 77 КК України, коли засуджений одночасно звільняється від відбування основного покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України. Виняток із цього правила припустимий лише при призначенні штрафу у виді основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК України.

При призначенні штрафу як основного або додаткового покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) та вироків (ст. 71 КК України) особливість його застосування полягає в тому, що штраф складанню з іншими видами покарань не підлягає і у всіх таких випадках виконується самостійно.

Закон передбачає й інші, спеціальні випадки застосування покарання у виді штрафу:

а) при заміні виправних робіт на підставі ч. З ст. 57 КК України;

б) при заміні покарання або не відбутої його частини на підставі закону про амністію (ст. 86 КК України) або акта про помилування (ст. 87 КК України).

Проте в цих випадках мова йде не про призначення покарання у виді штрафу за вироком суду, а про заміну раніше призначеного вироком суду покарання штрафом. Наприклад, у ситуації, передбаченій в ч. З ст. 57 КК України, особа засуджується вироком суду до виправних робіт, але після постановлення вироку стає непрацездатною, що і є причиною заміни призначених їй виправних робіт штрафом у порядку, передбаченому ст. 410 КПК.

Водночас слід мати на увазі, що покарання у виді штрафу не може бути застосоване судом при заміні не відбутої частини покарання більш м'яким на підставі ст. 82 та ч. 4 ст. 83 КК України, оскільки в зазначених випадках заміна запроваджується лише такими видами покарань, які мають строковий характер, до яких штраф не належить. Оскільки штраф є покаранням одноактним, не передбачена законом і можливість умовно-дострокового (ч. 1 ст. 81 КК України) та дострокового (частини 1 та 2 ст. 82 КК України) звільнення від його відбування, незалежно від того, призначений штраф як основне або додаткове покарання.

Особа, засуджена до покарання у виді штрафу, може бути звільнена від його сплати на підставі ст. 84 КК у порядку, передбаченому ст. 408 КПК.

Вирок суду про призначення покарання у виді штрафу підлягає виконанню Державною виконавчою службою у відповідності до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Призначивши покарання у виді штрафу, суд пропонує засудженому добровільно сплатити його в місячний строк і попереджає про стягнення штрафу в примусовому порядку у випадку його несплати. При несплаті штрафу у встановлений строк стягнення звертається на майно засудженого, за винятком тієї його частини, що не підлягає конфіскації. За відсутності майна або його недостатності для погашення суми штрафу, стягнення звертається на заробітну плату чи інші прибутки засудженого.

Якщо буде встановлено, що засуджений не має можливості сплатити призначений йому штраф, то відповідно до ч. 4 ст. 53 КК України суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських (ст. 56 КК України) або виправних (ст. 57 КК України) робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян або один місяць виправних робіт за чотири таких мінімуми. Така заміна відбувається в порядку, передбаченому ст. 410 КПК і припустима лише у випадку, якщо неможливість сплати штрафу обумовлена об'єктивними причинами: відсутністю роботи, заробітної плати, грошових заощаджень, інших прибутків, загибеллю або пошкодженням майна, на яке може бути звернене стягнення, тощо.

Неможливість сплати штрафу, обумовлену об'єктивними умовами життя засудженого, слід відрізняти від ухилення від виконання покарання, коли особа уживає умисні дії, спрямовані на невиконання покладеного на неї вироком суду обов'язку по сплаті штрафу (приховує заробіток, майно, змінює місце проживання тощо). Ухилення засудженого від сплати штрафу, призначеного як основне чи додаткове покарання, спричиняє відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК України.

Штраф як основне чи додаткове покарання може бути призначений неповнолітньому (ст. 98 КК) із дотриманням вимог ст. 99 КК. України.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: