У погляді смуток безнадії.

Написати цю замітку мене змусила ситуація, що пов’язана з долею безпритульних тварин. Вони завжди, і років зо 30 - 50, і зараз, є заручниками людей. Людські уподобання та амбіції, смаки, фобії та спотворене уявлення, ’’що зручно, що гарно’’ формує певне ставлення до тварин.

Значна частка людей, які мають тварин, на сьогодні розуміють, що якісне харчування, медичне обслуговування, щеплення, іграшки, виключно хатнє утримання є певною гарантією нормального життя улюбленця та безпеки його господаря. Такі погляди на утримання домашніх тварин є поглядами цивілізованої людини.

Я добре розумію, що читати цю статтю скоріш за все, буде людина, яка має вдома тварин, добре доглядає за ними. А з'явилися ці тварини по різному: купили, подарували, підібрали… Шляхів десятки…

Я хочу сказати про тих багатьох господарів, які, маючи велике серце, не змогли пройти повз покинуту безпритульну тварину, голодну, часто поранену та безпорадну.

Безпритульність на сьогодні — страшне і цікаве явище: її жертвами стають не лише безпородні коти та собаки, а й ті, у чиїх генах тече кров різних, навіть дорогих порід, черепахи, пацюки, мишки… Чому? Набридли, дорого утримувати, стали старі… Відмовок безліч, а суть одна – тварина потрапляє на вулицю (не менш жахливий варіант – на дачу). Так тварині колишні господарі виписують квиток в один кінець. І тут немає значення: пацюк у скляній банці на зупинці, мишеня в клітці в сміттєвому контейнері, черепаха в тазику на звалищі, кошеня в лісі чи собаки на дачах, колишні домашні тварини, чиї господарі з дач поїхали в осені додому. А коти та собаки, що опинилися на вулиці: після смерті господарів або коли, знов-таки, набридли. Від них народжується нове покоління знедолених… Вони прийшли у життя. Їм ніхто не радий, крім їхніх батьків.

Так тварина, для якої господар був часто сенсом життя, разом втрачає дім, звичний спосіб життя. Інші тварини ніколи не жили поряд із людьми. Для них дім, спілкування з людиною виявляються важким випробуванням. Хоча, головна проблема, на справді, це недовіра до людини. Зламати цей бар’єр нескладно, потрібні терпіння та велике бажання, щоб саме ця тварина жила поряд.

Люди не замислюються, коли вбивають, виганяють або калічать тварин. Кожна жива істота, яка має достатньо розвинену психіку, – це самостійний внутрішній світ, не гірший за той, що є у людини. У них є уподобання, прив’язаності, вони вміють співпереживати, як і люди.

Так про що я? Це короткі історії безпритульних тварин, покинутих на дачах та в місті.

Дача батьків на Подусівці. Рай у літку: сонце, ліс, річка, квіти, дачні ділянки ломляться від врожаю. Шашлики, діти, гомін. Коти та собаки. Три місяці швидко пролетіли. Осінь. Холодний дощ. Тихо, пусто. Само пекло. По дачах марно чекають на господарів колишні улюбленці. Вони до останнього не вірять у зраду, виходять на зустріч, почувши голос чи шаги людини.

Потім приходить зима… Пам’ятаєте, як у «Трьох поросятах»? Спочатку лише тоненький льодок у ранці, а потім настає день, коли шар льоду вже не розтає, а з неба летять білі мухи? А кинуті тварини чекають. Їм зимно, від голоду болить шлунок, тіло німіє… Коли засинають, уві сні приходить тепла їжа, що не насичує, чують голос хазяїна та є літнє тепло, нездатне зігріти… Перші морози забирають найслабкіших… А там і січневі люті вже морози. Прийшли по решту. Тривалість життя покинутих напризволяще домашніх тварин 1 – 3 роки. Чутки про щасливе довге життя – казки! Тварини вкрай рідко виживають без допомоги людини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: