Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поняття, сутність та завдання зняття інформації з каналів зв’язку




 

Сучасний розвиток суспільства характеризується різким збільшенням використання в соціально-економічному житті новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій, що не залишилося поза увагою злочинців. Це, в свою чергу, вимагає постійного вдосконалення нормативної бази в частині розширення можливостей правоохоронних органів у протидії злочинам, впровадження в практичну діяльність таких методів одержання інформації про злочин, які були б адекватні стану і характеру злочинності сьогодення. Одним з таких методів стало зняття інформації з каналів зв’язку, яке було практично впроваджено спочатку в оперативно-розшукову, а пізніше і в кримінально-процесуальну діяльність.

„Технізація” злочинності, оснащення організованих злочинних угрупувань сучасними засобами комунікації – від мобільних стільникових телефонів до засобів космічного зв’язку, і широке їх використання при вчиненні самих різноманітних акцій поставили на порядок денний питання про прийняття правоохоронними органами адекватних заходів, що дозволяють оперативно запобігати злочинам і розкривати їх [20, с. 642].

За справедливим ствердженням М. І. Ковальова, технічний прогрес служить не тільки благородній, але й низькій, в тому числі злочинній меті. Злочинці (особливо організовані) нерідко використовують не тільки сучасну стрілецьку зброю, але й пристрої нічного бачення, кіно-, фотоапаратуру, пристрої для підслуховування, радіостанції для оповіщення про переміщення жертв, працівників міліції, спілкування один з одним. В таких умовах правоохоронні органи теж повинні бути „озброєні” аналогічними, а по можливості кращими технічними засобами для фіксації фактів протиправної діяльності [25, с. 100-101].

В наш час прослуховування і електронне спостереження за каналами зв’язку закріплено в законах багатьох країн світу, в тому числі й України, не випадково. Даний спосіб одержання інформації став доступним в технічному відношенні. І тому не можна ставити правоохоронні органи в нерівні умови по відношенню до злочинців і простих громадян – для них відкрито продаються всілякі підслуховуючи пристрої [40, с. 56] Цим була створена законодавча основа для застосування цього методу одержання інформації в якості слідчої дії в кримінальному судочинстві України.

Слід зазначити, що у вітчизняному судочинстві цей метод отримання інформації про злочин у формі слідчої дії не є новим. Прослуховування телефонних та інших розмов, що мали значення при провадженні у кримінальних справах було передбачено ще Основами кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік. Законом від 12.06.1990 р. вони були доповнені статтею 35-1, що допускала прослуховування і звукозапис телефонних переговорів [48]. Але введення даної слідчої дії до кримінально-процесуальних кодексів союзних республік тоді не відбулося у зв’язку із розпадом СРСР.

Введення в Кримінально-процесуальний кодекс України (так само і в КПК Російської Федерації) даної слідчої дії, очевидно, повинно покласти край дискусії про правову природу прослуховування: чи являється воно слідчою дією, чи може бути тільки оперативно-розшуковим заходом. Слід звернути увагу на неоднозначне ставлення науковців до закріплення в законі даного способу одержання інформації про злочин та висловлювання думок про його неприйнятність у кримінальному судочинстві.

Так, С.А. Шейфер, не заперечуючи ефективності даного методу отримання інформації про злочин в боротьбі зі злочинністю (особливо організованою), вважає його типовим оперативно-розшуковим заходом. На його думку традиційно під слідчими діями розуміють пізнавальну діяльність слідчого, яка полягає в тому, що він на основі безпосереднього сприйняття слідів події, відображає, зберігає фактичні дані, що в них містяться. Тільки призначення експертизи являє собою опосередкований (через експерта) пізнавальний процес, однак і тут має місце безпосередня взаємодія слідчого і експерта. Нічого з цього немає при контролі переговорів, і це не дивно, оскільки фактично отриманням інформації займається не слідчий, а „установа, якій доручається технічне здійснення контролю”. Слідчому ж залишається прийняти і прослухати фонограму [65, с. 99].

Пізніше С.А. Шейфер пише, що контроль переговорів проводиться за мотивованою постановою слідчого з дозволу суду, але безпосередній запис здійснюється відповідним органом, слідчий лише вимагає фонограму для огляду і прослуховування, складає про це протокол, і, при наявності підстав, долучає фонограму до справи. Така конструкція з точки зору правової регламентації слідчих дій є незвичайною. Головне ж в процедурі „контролю і запису переговорів” відсутня визначальна ознака слідчої дії – сприйняття слідчим інформації, що має доказове значення: це робить не слідчий, а представник відповідного органу. Фактично мова йде не про традиційну слідчу дію, а скоріше про витребування і прийняття предмета (фонограми, виготовленої за межами кримінального процесу, поза правовідносинами зі слідчим і без будь-яких гарантій правильності запису) [66, с. 63].

Аналізуючи дане питання В.М. Савицький зазначає, що протягом десятиліть слідча й судова практика чудово обходилася без такого виду доказів, а зараз, коли таємниця телефонних переговорів уперше зведена в ранг конституційного положення, постала необхідність урізати це положення, обмежити сферу його дії [60, с.60].

На наш погляд, протягом десятиліть, які наводить В.М. Савицький, коли „слідча і судова практика обходилася без даного способу одержання відомостей”, ще не існувало такого виду злочинності, як організована та професійна, не чинився такий тиск на свідків, потерпілих, правоохоронців. У той час не існувало такої розгалуженої системи мобільного зв’язку. Тобто, не було об’єктивних передумов і необхідності для цієї слідчої дії.

Серед супротивників включення даної дії до кримінально-процесуального кодексу слід виділити і Д.С. Хижняка, чия думка аналогічна думці С.А. Шейфера: „Контроль і запис телефонних та інших переговорів – це не слідча дія, оскільки слідчий (дізнавач, прокурор, суд) не приймає в цьому безпосередньої участі і отримує інформацію вже з фонограми, яку записує або оперативний працівник органів міліції, або ж сам потерпілий (наприклад, у справах про вимагательство)” [64, с. 40 ].

Інша група процесуалістів і криміналістів, досліджуючи дане питання, пише: „Ми віддаємо належне мотивам цього емоційного сплеску. Але питання, думається, полягає не в тому, чи допустиме проведення негласного прослуховування по кримінальним справам. В умовах, коли злочинність набуває все більш організованих форм і тяжкі злочини все частіше вчинюються законспірованими і добре оснащеними злочинними групами, ефективна боротьба з ними неможлива без застосування самих досконалих технічних засобів….проблема в тому, щоб перенести цю діяльність під суворий контроль закону, перенести акцент в застосуванні прослуховування зі сфери оперативної, що регулюється виключно відомчими нормативними актами, в сферу процесуальну, де проведення подібних заходів при розслідуванні злочинів суворо обмежується і є підконтрольним” [13, с. 32].

Є. Доля також зазначає, що кримінально-процесуальний закон необхідно доповнити новою слідчою дією, в основі якої повинно лежати застосування технічних засобів для контролю, фіксації телефонних переговорів. Але сутність даної слідчої дії повинна полягати не в прослуховуванні слідчим, особою, що проводить дізнання (тим більше судом), телефонних переговорів, а в контролі і фіксації за їх рішенням за допомогою записуючих технічних пристроїв змісту даних переговорів, створенню можливості для використання зафіксованих при цьому відомостей, що мають значення для справи, в процесі доказування у кримінальних справах [37, с. 12].

В обґрунтуванні необхідності закріплення нового способу отримання відомостей деякі науковці посилаються на законодавчу практику інших держав, яка буде розглянута нами нижче, а саме на можливість здійснення зняття інформації з каналів зв’язку і органами, що займаються оперативно-розшуковою діяльністю, і органами розслідування. Так, В.О. Семєнцов, доводячи необхідність закріплення норми про прослуховування в КПК, писав: „Поруч з оперативним прослуховуванням в арсеналі органів слідства повинна бути аналогічна процесуальна дія. Тільки в цьому випадку можливості і кримінального процесу, і ОРД, їх субординація (пріоритет процесуальних дій перед оперативно-розшуковими), права особи будуть належним чином забезпечені”[14, с. 11].

Очевидно, що на користь даної слідчої дії говорить і той факт, що зняття інформації з каналів зв’язку стало дуже доступним в технічному відношенні, і слідство знаходиться в нерівних умовах зі злочинцями та іншими особами, для яких відкрито продаються прослуховуючі та інші технічні пристрої. Складається ситуація, коли безкарним є втручання осіб і організацій в приватне життя громадян шляхом прослуховування їх телефонних переговорів, а слідчі позбавлені можливості використовувати цей спосіб отримання відомостей при розслідуванні злочинів. Враховуючи ці та інші обставини, велика кількість процесуалістів і криміналістів вважали за необхідне доповнити Кримінально-процесуальний кодекс новою слідчою дією, яка повинна бути в арсеналі правоохоронних органів разом з однойменним оперативно-розшуковим заходом.

Як оперативно-розшуковий захід зняття інформації з каналів зв’язку полягає в конспіративному слуховому контролі за допомогою технічних засобів і спрямоване на отримання у встановленому порядку інформації із телефонних переговорів або інших односторонніх повідомлень, що передаються мережами телефонних станцій, електронного, поштового зв’язку й радіоканалами та, зазвичай, її фіксації в місцях виявлення [93, с. 229].

 

О.Ю. Шумилов визначає прослуховування телефонних переговорів як одну з передбачених оперативно-розшуковим законом оперативно-розшукових дій, яка полягає в конспіративному слуховому контролі телефонних переговорів (на підставі судового рішення) і, як правило, їх фіксації за допомогою звукозаписуючих технічних засобів з метою виявлення даних про злочинну діяльність особи, що перевіряється, встановлення її зв’язків і отримання іншої інформації, що сприяє вирішенню завдань оперативно-розшукової діяльності [36, с. 42]. Але даний метод одержання інформації про злочин як слідча дія має низку переваг.

По-перше, використання в кримінальному процесі даних, отриманих оперативним шляхом, представляє собою певні труднощі при оцінці їх допустимості, що пояснюється нерозголошенням відомостей про організацію і тактику проведення оперативно-розшукового заходу.

По-друге, укріплюються гарантії прав і законних інтересів громадян, бо проведення слідчої дії допустиме лише за наявності юридичних і фактичних підстав, а порядок її проведення і процесуальне оформлення суворо регламентовані кримінально-процесуальним законом.

По-третє, слідчі дії (за окремими винятками) проводяться у порушених кримінальних справах, коли слідчий як правило, володіє достатнім об’ємом доказів для прийняття обґрунтованого рішення про їх провадження, що дозволяє більш кваліфіковано вирішувати питання про застосування даної слідчої дії в розслідуванні.

Російські вчені більш активно висловлюють свої бачення у визначенні даної слідчої дії, яка в КПК РФ має назву „контроль і запис переговорів” та її сутності.

Так, професор О.Г. Філіппов, даючи визначення прослуховуванню і запису переговорів як слідчій дії (тоді ще в редакції ст.35-1 Основ), пише, що воно полягає у здійсненні названих операцій у встановленому законом порядку з метою отримання фактичних даних, що мають значення для розкриття і розслідування злочинів [61, с. 216-223]. Тобто автор вважає, що сутність даної слідчої дії полягає у прослуховуванні і звукозаписі переговорів.

М. Щеглов вказує, що сутність даної слідчої дії полягає у конспіративному отриманні інформації від учасників процесу, яка являє собою інтерес для слідства [196, с. 74-78].

Л.Г. і В.М. Юріни вважають, що сутністю даної слідчої дії є контроль (нагляд) і запис переговорів конкретних осіб, що ведуться по телефонній, стільниковій чи іншій лінії зв’язку [68, с. 12-13]. З цією точкою зору погоджується Е.А. Доля, його визначення сутності прослуховування ми наводили вище.

На думку Ю.В. Гавриліна та Є.С. Дубоносова, контроль і запис переговорів – це слідча дія, метою якої є отримання речового доказу – фонограми, що містить запис переговорів підозрюваного, обвинуваченого та інших осіб, що може містити відомості, які мають значення для кримінальної справи. Крім того вони також зазначають, що контроль і запис переговорів можуть розглядатися як різновид аудіального контролю, в ході якого може бути отримана процесуально значима для розслідування кримінальної справи інформація [10, с. 12-14].

К.І. Попов визначає контроль і запис переговорів як слідчу дію, частіше всього невідкладну, сутність якої полягає в контролі і фіксації переговорів, що ведуться з телефонів та інших переговорних пристроїв підозрюваного, обвинуваченого та інших осіб, а також свідків, потерпілих при наявності погрози чинення насилля, вимагательства чи інших протиправних дій [46, с. 13].

Л.І. Івченко вважає, що сутність контролю і запису телефонних та інших переговорів полягає в таємному сприйнятті і фіксації шляхом звукозапису з використанням спеціальних технічних засобів переговорів по телефонному і іншим видам зв’язку, за участю осіб, що цікавлять слідство, з метою отримання фонограми, що містить дані, які мають значення для кримінальної справи [19, с. 24].

Аналізуючи наведені визначення, можна дійти висновку, що зазначені автори вбачають сутність даної слідчої дії у контролі, що здійснюється шляхом прослуховування (деякі автори наголошують на його конспіративний характер) і фіксації шляхом запису (або ж конкретизується його вид – звукозапису) переговорів, що ведуться по телефонному чи іншим видам зв’язку.

Беручи до уваги вищевикладене, а також зважаючи на відмінності чинного національного і російського законодавства, зняття інформації з каналів зв’язку слід визначити як самостійну слідчу дію, яка полягає у здійсненні у встановленому законом порядку конспіративної фіксації розмов та іншої інформації, що передається каналами зв’язку, шляхом звукозапису та іншими засобами з метою одержання даних про вчинений злочин, та інших даних, які мають доказове значення.

Зняття інформації з каналів зв’язку, як і будь-яка інша слідча дія, є, безперечно, засобом пізнавальної діяльності слідчого у кримінальній справі. Пізнання в цьому випадку забезпечується фіксацією переговорів на матеріальний носій і подальшим їх вивченням. Таким чином слідчий має можливість отримати нову інформацію про злочин чи інші обставини, що мають значення для кримінальної справи, а також вирішити ряд конкретних завдань шляхом проведення даної слідчої дії.

Очевидно, що мета зняття інформації з каналів зв’язку і завдання, які можуть бути вирішені на основі отриманих таким чином даних – це не одне й те саме.

Коло завдань, які можна вирішити шляхом застосування слідчим даного методу отримання інформації, є більш широким, оскільки пізнавальне значення може мати не тільки зміст інформації, що передається каналами зв’язку, але й її емоційне забарвлення, фонова та інша інформація, що може супроводжувати мову і бути зафіксована, наприклад, звукозаписуючими пристроями.

За фонограмою можна встановити особу учасника спілкування, його приблизний вік, стать, професію, освіту, можливу національну належність, місце знаходження абонента та інше. Оскільки зняття інформації з каналів зв’язку проводиться таємно від учасників спілкування, то сам процес спілкування протікає в природних, звичайних для них умовах і отримані матеріали дозволяють більш повно і об’єктивно скласти уявлення про соціально-психологічний портрет особи, її психологічні установки, моральні риси та ін.

По відношенню до розслідуваного злочину завдання, які можна вирішити за допомогою даної слідчої дії Л.Г. та В.М. Юріни підрозділяють на основні і додаткові, тобто такі, що вирішуються одночасно, поряд з основними.

До основних завдань відносять: встановлення осіб, які вчинили злочин, встановлення вини і ролі кожного учасника у вчиненні злочину, встановлення мотиву злочину, виявлення інших епізодів злочину, вчинених встановленими особами, розшук обвинуваченого, розшук особи, що пропала безвісти, встановлення місця вчинення злочину, встановлення місця приховування викрадених цінностей і знарядь вчинення злочину.

До додаткових завдань відносять: отримання даних, що характеризують особистість обвинувачених, отримання інформації про організацію протидії розслідуванню, про підготовку до вчинення злочину і т. д.

Професор В.О. Дубрівний не розрізняє мету і завдання проведення даної слідчої дії і розглядає їх в одному ряду. Ними він вважає: виявлення осіб, які брали участь у вчиненні злочину, розшук обвинуваченого, виявлення місця переховування краденого майна і знарядь злочину, отримання інформації, яка має значення для справи, запобігання і припинення злочинів, що готуються [62, с. 54].

На думку Є.П. Фірсова, завданнями можуть бути також розшук особи, що пропала безвісти, встановлення особи невпізнаного трупа, виявлення раніше вчинених і нерозкритих злочинів [62, с. 73].

На основі вивчених точок зору щодо формулювання мети і завдань зняття інформації з каналів зв’язку, можна зробити висновок, що мету проведення даної слідчої дії визначено в ст.264 КПК України - одержання даних про вчинений злочин. Коло завдань, які можуть бути вирішені шляхом провадження даної слідчої дії є більш широким, і, на нашу думку, всі вище перераховані науковцями завдання є вірними і можуть вирішуватися за допомогою зняття інформації з каналів зв’язку.

Слід звернути увагу на те, що Закон РФ „Про ОРД” виділяє два оперативно-розшукових заходи: прослуховування телефонних переговорів (п.10 ст.6), що полягає в конспіративному слуховому контролі телефонних переговорів і, як правило, їх фіксації за допомогою звукозаписуючих технічних засобів, а також зняття інформації з технічних каналів зв’язку (п.11 ст.6), що включає можливість не слухового контролю повідомлень, що передаються абонентом мережами електричного зв’язку, коли аудіальна інформація відсутня (факсимільні повідомлення, короткі текстові повідомлення тощо). Це розмежування викликає деякі суперечності науковців.

С.А. Машков вважає, що такий поділ цілком виправданий, оскільки особливості проведення даних оперативно-розшукових заходів надають змогу однозначно відмежувати їх один від одного, тим самим визначити порядок їх проведення [37, с. 65].

Коли мова йде про слідчу дію – суб’єктом застосування є слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, або заява чи повідомлення про злочин (приводи до порушення кримінальної справи), які потребують перевірки. Якщо розглядається оперативно–розшуковий захід, слід чітко усвідомлювати, що суб’єктом його застосування є, відповідно до закону “Про оперативно-розшукову діяльність” (ст.5), співробітники оперативних підрозділів, які здійснюють оперативно–розшукову діяльність.

 

На відміну від КПК РФ де контроль і запис переговорів встановлюються до 6 місяців (ст.186 КПК РФ), Кримінально-процесуальний кодекс України не визначає граничні терміни проведення даної слідчої дії. Термін, на який встановлюється зняття інформації з каналів зв’язку визначає суддя за клопотанням слідчого, викладеним в постанові. На нашу думку, він не може перевищувати строки досудового слідства, в межах якого дозволяється проводити слідчі дії Відрізняються також процедури санкціонування проведення слідчої дії та оперативно-розшукового заходу. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання. Порядок внесення клопотання до слідчого судді та його розгляд регламентується статтями 246,248,249 КПК. Як юридична підстава на втручання у приватне спілкування виступає ухвала слідчого судді про дозвіл на його проведення слідчим або за його дорученням оперативним підрозділом.

За змістом коментованої статті, якщо слідчим суддею постановлено ухвалу про відмову в наданні дозволу на втручання у приватне спілкування, клопотання слідчого, погоджене з прокурором, клопотання прокурора може бути внесено повторно лише уразі додаткового обґрунтування необхідності здійснення втручання у приватне спілкування. У клопотанні, що вноситься повторно, вказуються нові відомості, що обґрунтовують необхідність проведення негласних слідчих (розшукових) дій, пов'язаних із втручанням у приватне спілкування.

Відмітимо також, що законодавство РФ передбачає однаковий порядок отримання санкції на проведення прослуховування в якості слідчої дії і оперативно-розшукового заходу.

Припиняється зняття інформації з каналів зв’язку після закінчення терміну, встановленого для виконання цієї слідчої дії постановою судді. Крім того слідчий припиняє зняття інформації з каналів зв’язку, коли у цьому відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченому статтею 225 КПК

Відрізняється і правове регулювання зняття інформації в оперативно–розшуковій та кримінально–процесуальній діяльності. Діяльність оперативних співробітників регулюється оперативно–розшуковим законодавством, яким передбачено такий захід як зняття інформації з каналів зв’язку (п.9 ст.8 Закону України “Про оперативно–розшукову діяльність”, а також використання спеціальних технічних засобів контролю, фіксації і документування розмов (п. а ч.1 ст.15 Закону України “Про організаційно–правові основи боротьби з організованою злочинністю” [50]. Зняття інформації з каналів зв’язку слідчим здійснюється відповідно до положень кримінально–процесуального законодавства.

Аналізуючи Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” неважко помітити, що деякі оперативно-розшукові заходи мають схожість зі слідчими діями. Це є цілком зрозумілим, оскільки і ті й інші являються способами одержання інформації про факти, що належать встановленню для розкриття злочину. При цьому використовуються однакові методи пізнання: опитування, спостереження, порівняння та ін.[69, с. 94-100]. Але схожість або однаковість прийомів і методів пізнавальної діяльності не може бути підставою для ототожнення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Слідчі дії проводяться у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку. Порядок застосування оперативно-розшукових заходів врегульовано оперативно-розшуковим законодавством, відбувається в умовах прокурорського нагляду і судового контролю. На цій підставі оперативно-розшукова інформація може і повинна активно використовуватися слідчим в процесі доказування по кримінальній справі. Допустимість такого використання, перш за все, пояснюється спільністю методів пізнання в оперативно-розшуковій і кримінально-процесуальній діяльності.

На нашу думку, правову основу зняття інформації з каналів зв’язку як методу отримання інформації про злочин слід розглянути детальніше.

Взагалі, правова основа – це фундаментальна частина правового регулювання всіх суспільних інтересів, що виникають. Правову основу зняття інформації з каналів зв’язку складає комплекс законів і підзаконних нормативних актів, за допомогою яких регламентуються відносини між органами, що здійснюють процесуальну і оперативно-розшукову діяльність, організаціями, що їм сприяють, і громадянином у зв’язку з необхідністю захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави. До числа законів і підзаконних нормативних актів, яким має відповідати діяльність із зняття інформації з каналів зв’язку, слід віднести:

1. Міжнародні нормативні акти. Згідно ст.12 Загальної декларації прав людини 1948 року „ніхто не може зазнавати довільного втручання в його особисте і сімейне життя, довільного посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції чи на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи від такого посягання”. В подальшому ці положення були відображені і розвинені в ст.17 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН і в ст. 8 Європейської декларації про захист прав людини і основних свобод. У відповідності з останньою, кожен має право на недоторканість особистого і сімейного життя, житла і кореспонденції. Таким чином, вказані фундаментальні правові акти із забезпечення прав людини складають базу для захисту від неправомірного втручання в сферу приватного життя особи.

2. Конституційні положення. У ст.31 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 р., зазначено, що „кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо”. Порядок роботи правоохоронних органів з інформацією приватного характеру регулюється кримінально-процесуальним законодавством і відомчими підзаконними нормативними актами.

3. Закони України. Основними є:

- Кримінально-процесуальний кодекс України (ст.263,264), що закріпив право слідчого на проведення слідчої дії – зняття інформації з каналів зв’язку;

- Кримінальний кодекс України (ст.359), що встановлює відповідальність за незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, в тому числі і негласного прослуховування телефонних переговорів особами, не уповноваженими на це законом;

- Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність”, від 18.02.1992 року, що передбачає зняття інформації з каналів зв’язку оперативними підрозділами;

- Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30.06.1993 року, що передбачає зняття інформації з каналів зв’язку у боротьбі з організованою злочинністю;

Підзаконні акти:

Указ Президента України від 07.11.2005 р. №1556/2005 „Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів” (від 16.02.2006)

Сукупність розглянутих нормативних актів складає правову основу зняття інформації з каналів зв’язку. Однак, як видно з розглянутих вище нормативно-правових актів, більш повне уявлення про технічну сторону даної дії, виходячи тільки з відкритих джерел інформації, отримати неможливо через закритість окремих напрямів її оперативно-технічного забезпечення.

Разом з тим слід акцентувати увагу на тому, що останнім часом все ж відбувається неухильне розширення нормативної бази, на основі якої будується діяльність державних органів, пов’язаних зі зняттям інформації з каналів зв’язку, що в свою чергу підтверджує її легітимність і допустимість отриманих таким чином результатів.

Отже, дана слідча дія полягає у здійсненні у встановленому законом порядку конспіративної фіксації розмов та іншої інформації, що передається каналами зв’язку, шляхом звукозапису та іншими засобами з метою одержання даних про вчинений злочин, та інших даних, що мають доказове значення.

Метою зняття інформації з каналів зв’язку є одержання даних про вчинений злочин.

Коло завдань, які можна вирішити шляхом застосування даної слідчої дії, є досить широким. До них віднесено: встановлення осіб, що вчинили злочин; встановлення вини і ролі кожного учасника у вчиненні злочину; встановлення мотивів вчинення злочину; розшук обвинуваченого або осіб, що пропали безвісти та інші. Пізнавальне значення при провадженні даної слідчої дії може мати не тільки зміст інформації, що передається каналами зв’язку, але й її емоційне забарвлення, фонова та інша інформація, що може супроводжувати мову і бути зафіксована, наприклад, звукозаписуючими пристроями.

 

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных