Європейський парламент

Європейський парламент інститут Союзу, що представляє народи ЄС, разом узяті. Парламент веде своє походження від Асамблеї Європейського об'єднання вугілля і сталі (з 1958 р. Асамблея Європейських співтовариств, після 1987 Європейський парламент) * (142).

З 1979 р. члени Європарламенту обираються загальним прямим голосуванням строком на п'ять років. При цьому кожен громадянин Союзу може голосувати або балотуватися кандидатом у будь-якій державі-члені, де він проживає (статті 20 і 22 Договору про функціонування Європейського Союзу; стаття 39 Хартії Європейського Союзу про основні права).

Чисельний склад Європарламенту в "новому" Союзі не зазнає істотних змін. Парламент не повинен налічувати більше 751 депутата (замість 785 в 2004-2009 рр.), А кількість парламентаріїв, що обираються у кожній державі-члені, залежить від чисельності його населення.

Раніше ця кількість визначалася за системою квот, прямо зафіксованих в установчих документах "старого" ​​Союзу (у Договорі про заснування Європейського співтовариства). В "новому" Союзі вводиться більш гнучкий порядок: квоти держав-членів повинно визначати спеціальне рішення, видаване Європейською радою з ініціативи Європарламенту і з його згоди (параграф 2 статті 14 Договору про Європейський Союз).

Величина нових квот буде встановлюватися згідно з методом "спадної пропорційності", в силу якого співвідношення між представництвом у Європарламенті більш населених і менш населених держав-членів повинно бути менше співвідношення між чисельністю їх населення (різниця між державами-членами в стінах Європарламенту тим самим частково нівелюється). При цьому незалежно від кількості виборців у кожній державі-члені має обиратися мінімум 6 депутатів, максимум – 96 (дана умова особливо важлива для найбільш малочисельних держав-членів, таких як Мальта і Люксембург, але здатна обмежувати квоти найбільших держав-членів ЄС, перш а все, Німеччини).

Метод спадної пропорційності ередбачає сукупність трьох ознак:

- По-перше, дотримання максимальної (96) і мінімальної (6) кількості місць як жорсткого діапазону, в межах якого повинна визначатися квота будь-якої держави-​​члена;

- По-друге, "чим більша чисельність населення держави-​​члена, тим на більше число місць вона має право";

- По-третє, "чим більша чисельність населення держави-​​члена, тим більшу кількість жителів представляє кожен з її європейських депутатів".

Чисельність населення держав-членів спочатку визначатиметься на підставі даних статистичної служби Європейської комісії ("Європейське статистичної відомство – Євростат"), які ґрунтуються на фактично проживаючих в кожній державі-члені особах. У майбутньому (з 2014 р) Європейський парламент пропонує розглянути можливість переходу до системи, що грунтується на підрахунку тільки кількості громадян Союзу, які є жителями конкретної країни ЄС (без обліку проживаючих у ній громадян третіх країн та осіб без громадянства).

Загальні принципи виборчої процедури, що підлягає застосуванню до виборів у Європарламент, закріплені в "Акті про обрання членів Європейського парламенту загальним прямим голосуванням" 1976 р. (в редакції 2003 року).

Цей документ, зокрема, встановлює:

- Тип виборчої системи – система пропорційного представництва;

- Загороджувальний пункт – не вище 5% поданих голосів;

- Правила про несумісність посад (заборона депутату Європарламенту бути членом або співробітником інших інститутів і органів Союзу, урядів або парламентів держав-членів);

- Тимчасові інтервали для проведення голосування з виборів депутатів Європарламенту (з четверга по неділю одного тижня, на практиці – останній тиждень червня).

Деталізацію зазначених правил виробляють держави-​​члени у своєму національному законодавстві. Установчі документи "нового" Європейського Союзу не виключають при цьому введення повністю однаковою (єдиної) виборчої процедури на всій території ЄС. Однак для встановлення такої процедури (тобто для прийняття нового Акту про вибори в Європарламент або для перегляду діючого Акту 1976 р.) буде потрібно схвалення з боку усіх держав-членів через їх представників у Раді Європейського Союзу з подальшою ратифікацією згідно національним конституційними правилами (стаття 223 договору про функціонування ЄС).

В механізмі управління ЄС Європейський парламент покликаний здійснювати чотири функції, перші дві з них спільно з Радою Європейського Союзу, дві інші – самостійно (параграф 1 статті 14 Договору про Європейський Союз):

1) Законодавча функція видання законодавчих актів Європейського Союзу у формі регламентів, директив, а також рішень.

2) Бюджетна функція – прийняття бюджету Європейського Союзу та контроль за його виконанням.

3) Функція політичного контролю один з найважливіших напрямів діяльності усіх парламентів, що випливає з їх демократичної природи.

4) Консультативна функція найстаріша з функцій Європейського парламенту, за допомогою якої він бере участь в обговоренні та прийнятті рішень на рівні ЄС, але з правом дорадчого голосу (у формі консультативних висновків та / або юридично необов'язкових резолюцій).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: