Геологічна форма руху матерії та її специфіка

Серед загальнотеоретичних, гносеологічних, логічних, методологічних питань геології центральне місце займає проблема геологічної форми руху матерії. Те або інше її рішення значною мірою визначає розробку усього комплексу філософських питань, що можуть суттєво впливати як на розвиток геологічної науки, так і на її практичне застосування.

Непросте питання про геологічну форму руху залишається відкритим, не дивлячись на значну кількість робіт, що присвячені йому. Є певна частина філософів, яка заперечує існування геологічної форми руху. Їхня точка зору, що канонізує п'ятичленну схему форм руху (механічну, фізичну, хімічну, біологічну, соціальну), практично означає виключення геології з ряду фундаментальних наук. У свої більшості це обумовлюється складністю об'єкта геології, його багаторівневою будовою, що і заважає розкриттю специфіки саме геологічних рухів.

Розглянемо цю проблему.

У класичній філософії рух - спосіб буття матерії, який полягає у безперервній зміні всього сущого і виявляється в безпосередній єдності переривчастості і безперервності простору і часу. Матерії без руху не існує, як не існує і руху без матерії. В цьому полягає абсолютний характер руху. Спокій, рівновага - відносні: вони є лише моментом руху. Рух визначає всі властивості і прояви матерії, внутрішній зміст речей, предметів, явищ. Він становить сутність простору і часу, як форм існування матерії.

Джереломусіх конкретних форм руху матерії діалектичний матеріалізм вважає внутрішні суперечності, притаманні всім речам, а також зовнішню взаємодію між ними. Рух сам має суперечливу природу, яка виражається в наявності у ньому єдності постійного і змінного, перервного і безперервного, абсолютного і відносного, тощо. Абсолютна природа руху реалізується в окремих, якісно специфічних формах руху матерії.

Якщо рух - спосіб існування цілісних природничоісторичних систем, то чому ж не може існувати і окрема геологічна форма руху матерії?

Проблему відповідності об'єкта геології та способу його існування поняттю геологічної форми руху спробуємо вирішити через аналіз геології, як науки.

Земля, як планета, єнеоднорідною, складною, і в той же час цілісною матеріальною системою, що складається з ядра, нижньої та верхньої мантії, земної кори, гідро- та атмосфери. Як у генетичному, так і у структурному плані геологічний розвиток, по суті, визначається формуванням і зміною тісно пов'язаних між собою оболонок - літосфери (кори), атмосфери і гідросфери.

Сучасні данні науки про зміни геологічних процесів у часі і просторі свідчать про те, що цим явищам притаманна чітко зорганізована упорядкованість,причому упорядковані геологічні процеси знаходяться у генетичному та історичному взаємозв'язку. Саме організований, а не хаотичний взаємозв'язок процесів та їхня кількісна і якісна мінливість в часі, відбиває певну особливість, специфічність геологічної форми руху.

В процесі теоретичного та практичного освоєння свого об'єкту геологія напрацювала „індивідуальний” понятійний апарат, що створює чітку специфічну систему, яка без істотної втрати інформації не може бути перекодованою ні на мову фізики, ні хімії, ні будь-якої іншої науки. І якщо поняття вважати не лише символами, а більш-менш вірними копіями предметного світу, то слід визнати за якісно відокремленою системою понять і якісно відокремлений природний об'єкт. Про це свідчить також система методів та законів геологічних наук.

Який об'єкт ховається за системою геологічних понять, законів, методів? Це, передусім, земна кора з її просторовими і часовими межами, з її речовинним складом, її структурами, рухами і процесами, її генетичними зв'язками і об'єктами, що втягнуті у господарчу діяльність. Поняття, закони, методи геологіїмають сенс, „працюють” лише у межах цього матеріального утворення. Таким чином, земна кора є якісно відокремленим закономірним ступенем розвитку природи.

У будові природних систем слід відрізняти: елементи і рівні субстрату, з якого будується система (зовнішня структура)та елементи і рівні субстрату, які обумовлюють способи існування даної системи (внутрішня структура). Специфічною особливістю будови земної кори є і те, що у ній вперше в еволюції природи тверда, рідинна та газова фази речовин об'єднуються, безпосередньо взаємодіють між собою, переходять одна в одну, характеризуючи якісну ідентичність земної кори. При цьому узгодженість форми і змісту геологічних утворень - конкретний вираз нерозривності матерії і руху, тектонічних структур і структуроутворюючих рухів. Таким чином, об'єкт геології - багаторівневе, складно розчленоване утворення, основниммотивом будови якого є роздвоєння на елементи протилежної якості(континенти і океани, гори і долини, антикліналі і синкліналі і т.д.)

Подібне складне утворення, що сформувалося завдяки взаємодії протилежних за змістом процесів (ендогенних та екзогенних) не може існувати скільки-небудь довгий час без взаємної обумовленості, кореляції і координації, без закономірних зв'язків та супідрядності елементів, що його складають. Така підтримка складного утворення можлива лише в процесі постійної організації і самоорганізації відкритої, цілісної геологічної системи. Якби цього не відбувалося, то, наприклад, головні структурні елементи земної кори - континенти - були б знищені, тобто зрізані до рівня океану усього за 10 млн. років - час, що складає менше 1/100 млн. частки часу існування земної кори. Об’єкт геології - земна кора - що є стійким, складно диференційованим та координованим, вельми рухливим утворенням, не може існувати інакше, ніж у вигляді цілісної системи, тобто системи, що саморухається, самоорганізується, саморозвивається.

Що ж обумовлює цілісність геологічної системи? Щоб відповісти на це питання, слід мати на увазі, по -перше, що вона у своєму розвитку керується основними діалектичними закономірностями, а по-друге - що теорія і зміст геології, як науки, що вивчає цілісну систему, є окремим випадком діалектики. Внаслідок цього для розкриття сутності геологічної системи необхідно знати і застосовувати у дослідженнях діалектичну теорію розвитку.

Становлення об'єкта геології пов'язане з виникненням на планеті гідросфери. Лише з цього моменту з'являється найважливіший компонент - природні води і результат їхньої діяльності - осадові породи. Без „роздвоєння” поверхні Землі на акваторію і сушу неможливо уявити існування геологічної системи. Історія геології свідчить про те, що формування її, як самостійної науки, пов'язане з усвідомленням визначної ролі води в житті планети. Вода відіграє виняткову роль не лише у поверхневих (екзогенних), а й у глибинних (гіпогенних) процесах. Тому справедливими є слова видатного нашого вченого В.І. Вернадського про те, що вода „...визначає і створює основні риси механізму земної кори, аж до магматичної оболонки ”.

Вода є одним з основних джерел руху геологічної системи. Поява її на поверхні планети перебудовує існуючу до цього систему рівноваги. Додаткове навантаження шару води призводить до прогинання ділянок, покритих нею, та збільшення контрастності рельєфу, а відповідно - і до зростання потенційної неурівноваженості гравітаційного сфероїда. Внаслідок цього позитивні форми рельєфу (блоки суші) характеризуються більш високою потенційною енергією, а маси, що їх утворюють, мають тенденцію до переміщення на рівні з меншою потенційною енергією. Якщо зв'язки між масами порід, що складають літосферні блоки суші, порушуються (поява розломної тектоніки), може відбуватися перетворення їх у негативні форми рельєфу і навпаки. Таким чином, структурність зворотних зв'язків між рухами має місце як на поверхні планети, так і на межі літосфери та верхньої мантії. Це забезпечує постійне відтворення протиріч у системі, а разом з тим і саморухливість геологічної матеріальної системи. При цьому зворотні зв'язки, які виникають на протязігеологічної історії, забезпечують і саморозвиток геологічної системи.

Внаслідок цього саморозвитку (розвиток, причина якого міститься усамій речі чи системі, що розвивається) континентальна кора через зрізання гранітного шару і виливи базальтів перетворюється в океанічну, а суша стає морем. На цьому цикл розвитку завершується, щоб дати початок новому. Розвиток геологічної системи відбувається у межах кругообігу, що складається з двох напрямків: геосинклінального та геоантиклінального процесів.

Геосинклінальнийтагеоантиклінальнийпроцесивиступають в один і той же час, як протилежні і як нерозривно пов'язані між собою, так як кожен з них є умовою для іншого. З одного боку - кожний з цих процесів підтримує протікання протилежного, а з іншого - геоантиклінальний процес готує поле діяльності для геосинклінального і навпаки. Завдяки діалектичному зв'язкуміж ними здійснюється саморух і саморозвиток геологічної матеріальної системи.

Інакше кажучи, існування і розвиток геологічної матеріальноїсистеми забезпечується обміном речовин і енергії між двома протилежними частинами системи, наявністю великого геологічного кругообігу, що полягає у циклічному перетворені моря в сушу (геоантиклінальний процес) і суші у морське дно (геосинклінальний процес). Оскільки кругообіг не є повним, то відбувається ніби деяке повернення до старого. І тому кожний новий цикл є кроком до прогресивного розвитку матерії планети, її еволюції.

Безпосереднім результатом геологічної форми руху матерії є диференціація великих мас вуглецю та його сполук, зокрема вуглеводнів, виокремлення на певній стадії розвитку геологічної системи вуглецевого циклу. Окрім того, продуктами геологічної системи є розчини та колоїди, які слугують будівельним матеріалом біологічних систем. Геологічні рухи створюють і умови існування життя (зокрема - ґрунти), а також через зміну цих умов обумовлюють і біологічну еволюцію. Виникнення і розвиток життя, таким чином, є основним результатом геологічної форми руху матерії, на яку життя здійснює потім все більшу зворотню дію.

Логічний (структурно-функціональний) розгляд геологічної системи підтверджує, що виявлені у історичному аналізі єдність і протилежність континентів та океанів є основою саморуху і саморозвитку геологічної системи. Таким чином, геологічний рух характеризується усіма рисами самостійної форми руху матерії.

Геологічна (гідролітна = вода+порода) форма руху матерії є безпосереднім етапом переходу від неорганічної природидо органічної. Геологія досліджує цілісну специфічну систему, до якої входять літосфера та гідросфера, що взаємодіють з атмосферою, мантією та біосферою. Основними структурними елементами геологічної системи є континентальний та геологічний сегменти Землі. Взаємодія протилежних підсистем здійснюється через обмін речовинами та енергією. В результаті утворюється геологічний кругообіг матерії, двома гілками якого виступають геосинклінальний та геоантиклінальний процеси, що трансформують структури геологічної системи.

Кожний наступний цикл здійснюється на новій основі та призводить до все більш тонкої диференціації матерії і утворення все більш високоорганізованих систем аж до живих.

Виходячи з викладеного, геологічну форму руху матерії можна визначити, як спосіб існування цілісної гідролітної системи, основу якої складають циклічні фазові перетворення речовини земної кори, що здійснюються в межах взаємодії „суші” і „океану”.

Завдяки виділенню і обґрунтуванню існування геологічної форми руху та розкриттю її суттєвих рис виникають широкі можливості подальшої розробки теоретичних основ геології. З'ясовуються принципи об'єднання нижчих форм руху (фізичної, хімічної та ін.) у нову, вищу, спільноту, що не лише дає змогу встановити питому вагу кожного з багаточисленних окремих процесів, які складають геологічні рухи, а й дозволяє синтезувати данні багатьох наук про Землю. Це дозволяє привести до раціональної системи як увесь цикл геологічних знань, так і методи, що ними застосовуються.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: