Тема 1. Загальна характеристика взаємозв'язків соціальної роботи з іншими соціально-гуманітарними дисциплінами. Соціологія і соціальна робота

Місце соціальної роботи в структурі соціально-гума­нітарних наук є предметом дискусій. Попри зафіксова-ність стійких зв'язків соціальної роботи і соціології, со­ціальної роботи і психології, відкритим залишається питання щодо взаємовпливу соціальної роботи і соці­альної педагогіки, соціальної роботи і соціальної полі­тики, соціальної роботи і соціальної історії, соціальної роботи і соціальної екології, соціальної роботи і соціаль­ної медицини тощо. Адже постійно розвиваються як со­ціальні науки загалом, так і соціальна робота зокрема. Спільні зусилля представників різних дисциплін фор­мують сучасне соціальне знання.

На думку сучасних німецьких науковців, соціальна робота, яка є частиною сервісної індустрії, значною мірою залежить від розвитку багатьох соціальних дис­циплін (рис. 2.1.). Це позначається на підготовці соці­альних працівників, система якої охоплює складну інс-титуційну вертикаль (від короткотермінових курсів з навчання організаторів дозвілля до докторантури із со­ціальної роботи), а також горизонтально-предметне роз­маїття (від педагогіки до танатології — науки про смерть та вмирання).

Зв'язки соціальної роботи з іншими дисциплінами мають взаємний характер. З одного боку, соціальні пра­цівники послуговуються науковим апаратом і методи­ками, які пропонують різні соціально-гуманітарні дис­ципліни. Щоправда, на відміну від інших соціальних наук, соціальна робота розглядає соціальні проблеми і проблеми конкретного клієнта як з погляду їх специ­фічних ознак, що їх описують різні науки, так і з погля­ду загальних (інтегративних) властивостей. Адже здій­снення соціальної допомоги передбачає попередній збір інформації, її системний аналіз, висування гіпотез, по­будову моделей розвитку. Завдяки цьому відбувається якісне визначення проблеми в усій її повноті, плануван­ня фахівцями разом із клієнтами подальших дій, які мають зумовити зміни існуючого становища. При цьому соціальні працівники не можуть зосереджуватися лише на індивіді, як це роблять психологи, або на соціально­му оточенні — як соціологи. Вони вивчають соціальні аспекти проблем, сприяють виробленню конструктив­ного (в багатьох випадках — комплексного) їх розв'я­зання. Водночас напрацювання соціальної роботи ста­новлять інтерес для представників інших спеціальнос­тей і наукових дисциплін, бо вона вивчає реальні соціальні факти, конкретний практичний досвід. Су­купність цих фактів є основою для наукового аналізу в межах різних дисциплін, який дає змогу виявити та на­уково осмислити тенденції розвитку досліджуваних по­дій і процесів.

Утвердження соціальної роботи як соціального інс­титуту, розвиток практичних моделей діяльності со­ціальних працівників сприяв появі нових наукових напрямів — соціології соціальної роботи, психології со­ціальної роботи.

Своїм теоретичним набутком, методологією пізнан­ня соціальної реальності, з'ясування ефективності практичних зусиль соціальна робота зобов'язана соціо­логії (лат. зосіеіаз — суспільство) — науці про суспільс­тво як цілісну систему, інститути, процеси, групи і спільноти, принципи їх взаємодії, відносини особис­тості і суспільства, закономірності наявної поведінки людей.

Для соціальної роботи особливу цінність становлять соціологічні знання про особливості соціальних спіль­нот, взаємодії індивідів, які належать до них, про соці-ально-типові характеристики особистості, яка є носієм _ве лише індивідуально-неповторних рис, а й властивих певному соціальному прошарку, етносу, професійній, віковій спільноті загальних особливостей, традицій, цінностей, норм, поглядів, потреб тощо.

Результати соціологічних досліджень набули неаби­якого значення для соціальної роботи з виникненням спеціальних соціологічних теорій, утвердженням їх як певного самостійного рівня соціологічного знання і з формуванням на цій основі основних галузей соціології (соціології права, соціології праці, соціології міста і се­ла, соціології молоді, соціології сім'ї, етносоціології, со­ціології релігії, соціології конфлікту, соціології девіан-тної поведінки, тендерної соціології та ін.). Усе це дуже важливо при визначенні стратегії соціальної роботи у конкретних соціально-історичних умовах, оптимізації зусиль в роботі з конкретними категоріями клієнтів.

Взаємодія соціальної роботи із соціологією відбува­ється за такими напрямами:

1) використання результатів соціологічних дослі­джень соціальної структури суспільства, інших фунда­ментальних проблем соціуму в практичній соціальній роботі;

2) використання соціологічних знань про суспільс­тво, спільноти, особистість при підготовці і перепідго­товці, вихованні соціальних працівників;

3) аналіз соціальної роботи, експертна оцінка її форм і методів з погляду їх значущості для суспільства, конкретного середовища й осіб, стосовно яких вона реа­лізується.

Використання соціологічних знань у практичній со­ціальній роботі свідчить про їх співвідношення як нау­ки і фахової діяльності, з одного боку, та суспільного інституту — з іншого. Соціальні працівники спирають­ся на знання, сформовані у межах соціології управлін­ня, соціології конфлікту, етносоціології, розуміючої со­ціології, системної соціології та інших галузей (знання, рекомендації, соціальні проекти). Ці знання є основою Для розвитку моделей структурної соціальної роботи (соціологічно орієнтованих моделей соціальної роботи), спрямованих на організацію соціального захисту колек­тивними засобами.

Соціологія управління вимагає чіткого визначення суб'єкта соціальної роботи, соціального працівника як фахівця, який обіймає певну посаду і виконує певний набір функцій, а також закладів соціальної роботи, гру­пи соціальних працівників, волонтерів тощо. Особливе значення для неї мають управлінський процес, управ лінські цикли, технології управління, планування соці альної роботи.

У взаємодії соціології і соціальної роботи вагому роль відіграє такий розділ соціологічного знання, як со­ціологія управління персоналом, який безпосередньо стосується організації роботи, використання кадрового потенціалу різних соціальних служб і органів управлін­ня соціальною сферою.

На розв'язання проблем соціальної роботи, організа­цію діяльності практичних соціальних працівників сут­тєво впливають теоретичні і практичні напрацювання соціології сім'ї. Передусім це виявляється у діагносту­ванні сімейного становища клієнта, соціального стано­вища, матеріального забезпечення різних родин і груп. Цінною для соціальної роботи є концепція соціального часу (соціальної історії) сім'ї, яка стверджує, що на кожному етапі свого розвитку сім'я вирішує типові зав­дання. Без соціологічного осмислення цих реалій соці­альним працівникам важко пізнати і зрозуміти пробле­ми клієнтів, знайти й оптимально використати засоби їх розв'язання.

Соціологія праці збагачує соціальну роботу знання ми про становище і спосіб життя, трудову діяльність різноманітних професійних груп населення. Ці знання сприяють розумінню соціальними працівниками специ фіки виникнення проблем клієнта, можливостей їх до лання зусиллями професійного, виробничого середови ща, а також специфічних особливостей працівників різ ного профілю, залежності їхньої забезпеченості від умов і результатів праці на конкретному робочому місці. Звертає увагу соціологія праці і на професійні захворю­вання, стереотипи мислення, традиційні різновиди по ведінки представників різних соціально-професійних груп. Знаючи це, соціальні працівники мають змогу ви­користовувати увесь арсенал своїх можливостей у розв'язанні проблем клієнтів, оптимізувати стратегію організації соціальної допомоги вразливим групам насе­лення, впливати на соціальну політику державних орга­нів, недержавних організацій. Соціологія праці дослідясує і проблеми зайнятості, безробіття, оптимальної ор­ганізації робочого місця, соціального захисту працівни­ка у трудовому колективі, що завжди цікавить соціаль­них працівників.

Неабияке практичне значення для соціальних пра­цівників має соціологія духовного життя, яка акумулює дані щодо особливостей поведінки, становища, соціаль­них орієнтацій представників різноманітних соціокуль-турних груп, спільнот, що різняться своїми духовно-іде­ологічними, морально-етичними, художньо-естетични­ми, регіональними орієнтаціями.

Ця галузь соціології, а також соціологія культури разом із психологією і філософією допомагають соціаль­ним працівникам диференціювати клієнтів за типами і видами їхньої Я-концепціі, уявлень про себе, свої пра­ва, можливості, перспективи розвитку. Врахування культурного контексту побуту клієнта, його уподобань у світі культурних цінностей є важливою умовою ефек­тивної допомоги, особливо тим, хто переживає екзис-тенційну кризу (кризу сенсу життя), неузгодженість життєвих орієнтацій і реального соціального станови­ща. Соціальним працівникам також доводиться зважа­ти на стиль і спосіб життя соціальних груп, які відріз­няються своїм культурно-освітнім рівнем. Знання із со­ціології культури є особливо корисними в залученні до соціальної роботи представників закладів культури (бібліотекарів, музейних працівників, артистів тощо), які допомагають раціонально використовувати благо­творний вплив мистецтва у соціальній реабілітації інди­відів, груп, громад.

Соціологія соціальної роботи і соціологія «третього сектору» (неурядових організацій) розкривають і ос­мислюють особливості діяльності різних груп соціаль­них працівників, активістів недержавних організацій, які займаються соціальним захистом, соціальних служб і закладів, що сприяє оптимізації організацій­них, технологічних аспектів професійної і добровільної соціальної роботи. Вони здійснюють моніторинг розвит­ку соціальної роботи як діяльності і громадського інсти­туту, дбають про цілісність, різнобічність наукового супроводу й організації соціальної роботи.

Можливостями соціальних досліджень часто послу­говуються фахівці соціальної сфери, отримуючи цінну інформацію про ефективність своїх зусиль, сприйняття їх серед клієнтів і в суспільстві загалом, про доцільність впровадження конкретних програм, спрямованих на поліпшення соціального захисту населення. При скла­данні соціальних біографій клієнтів із числа представ­ників груп ризику вони використовують дані інтерв'ю, анкетування, опитування, листів, документів, архівних матеріалів, автобіографій та інших джерел і методів збирання інформації, які традиційно використовують у соціології.

Загалом, без використання надбань пошуково-дос­лідницького інструментарію соціології соціальна робо­та ризикує втратити зв'язок з реальністю і розвиватися на периферії актуальних життєвих потреб людей, чиї соціальне самопочуття, емоційне благополуччя, бачен­ня буттєвої перспективи залежать саме від неї.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: