Тема 4. Соціальна робота як навчальна дисципліна

Завданням кожної навчальної дисципліни є донесен­ня знань до осіб, які опановують певний фах, у найприй-нятнішій для них формі. Мета соціальної роботи як нав­чальної дисципліни полягає у формуванні в студентів цілісного уявлення і теоретичних знань про зміст соці­альної роботи як науки і професійної діяльності, про її основні напрями, інструментарій, технології та органі­зацію, а також у сприянні оволодінню конкретними ме­тодами і технологіями цієї роботи. Вона покликана сформувати необхідні для такої діяльності особистісно-професійні якості майбутнього соціального працівника.

Соціальна робота як навчальна дисципліна визнача­ється структурою навчальних курсів, змістом професій­них знань, а також сукупністю професійних і етичних вимог до осіб, які опанували спеціальність «Соціальна робота». Вона охоплює комплекс дисциплін у середніх і вищих навчальних закладах: «Вступ до соціальної ро­боти», «Теорії та методи соціальної роботи», «Індивіду­альне консультування», «Групова робота», «Робота в громаді», а також роботу з різними групами клієнтів (людьми похилого віку, дітьми, молоддю, залежними від психоактивних речовин особами та ін.), дослідниць­ку діяльність у соціальній роботі тощо.

Процес навчання передбачає оволодіння методами і технологіями забезпечення взаємодії клієнтів соціаль­ної роботи і суспільства, стимулювання клієнтів до участі в суспільнозначущіи діяльності, запобігання со­ціальним проблемам і коригування девіантної поведін­ки. Навчальний план орієнтує на вивчення основних положень наукових дисциплін, які є дотичними до проблем існування людини.

Оскільки соціальна робота вивчає суспільні явища, на тлі яких відбувається життєдіяльність людей, вона нерозривно пов'язана з такими соціальними науками, як соціологія, політологія, соціальна політика. Для на­буття фаху соціаліного працівника важливими є такі людинознавчі дисципліни, як психологія (загальна, ві­кова, соціальна, психологія криз, психологія соціаль­ної поведінки та ін.), педагогіка, передусім соціальна.

Опанування правознавчими дисциплінами дає змогу соціальним працівникам відстоювати інтереси клієнтів на основі національних і міжнародних нормативно-пра­вових документів. Курс менеджменту відкриває майбут­нім соціальним працівникам форми і методи організації соціальної роботи на управлінських засадах, здатних за­безпечити оптимальну результативність практичної ді­яльності. Знання основ медицини корисні соціальним працівникам в організації соціального обслуговування людей, які потребують догляду внаслідок поганого здо­ров'я, а також для роботи в медико-соціальних закладах.

Навчання майбутніх соціальних працівників має на меті не тільки їх прилучення до загальних і специфіч­них знань, а й оволодіння необхідними навичками, ви­ховання в собі гуманізму і суголосного йому ставлення до моральних цінностей (табл. 1.2). Вона спирається на історію розвитку і філософію цього фаху, передбачає підтримку ідеї соціальної та економічної справедливос­ті, вдосконалення практики, поглиблення досліджень у соціальній сфері.

Зміст конкретної програми навчання соціальних пра­цівників залежить від рівня підготовки (молодший спе­ціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр, курси підвищення кваліфікації) та спеціалізації навчального закладу.

Підготовка соціальних працівників відбувається на основі інтеграції теорії і практики. З огляду на це най­важливішими методами викладання соціальної роботи є навчання на досвіді (навчання на робочому місці під час практики, виїзних занять, максимальне викорис­тання практичних прикладів, розроблення прикладних і дослідницьких проектів, програм, рефлексивні впра­ви) і проблемно-орієнтований підхід (вивчення випад­ків, відпрацювання вмінь). За твердженнями західних фахівців, для соціальної роботи як навчальної дисцип­ліни ключовим є практичний підхід, орієнтований не на методи роботи, а на цінності.

Оскільки соціальна робота є прикладною професією, особливе місце у підготовці соціальних працівників посі­дає організація практики студентів. Аналіз навчальних планів підготовки соціальних працівників у різних краї­нах свідчить, що в середньому третину, а у Великобрита­нії — половину навчального часу відведено на практику. Тільки в Данії і Фінляндії практична підготовка займає менше третини навчального часу.

В Україні не завжди навчальні заклади, які готують соціальних працівників, достатньо зосереджуються на практичних аспектах, дбають про відповідність практи­ки програмі теоретичної підготовки (питома вага прак­тики в процесі підготовки соціальних працівників сягає З—16% загального навчального часу). Однак практика є одним із найважливіших аспектів професійної та осо-бистісної підготовки до діяльності соціального праців­ника. Вона дає змогу майбутньому спеціалісту з'ясува­ти, що є можливим і неможливим у соціальній роботі, сформувати реалістичне ставлення до обраної професії; перевірити «дієвість» теорій, інтегрувати знання в єдине ціле; глибше пізнати пов'язані з майбутнім фахом гострі соціальні й особистісні проблеми, складні етичні диле­ми, пережити власні думки і почуття, зрозуміти, як вони впливають на професійну діяльність. А взаємодія соціальних служб із навчальними закладами сприяє прагматизації навчального процесу, збагаченню новими елементами практичної соціальної роботи.

Сукупні вимоги до професійних знань і умінь соці­альних працівників узгоджуються з відповідними між­народними вимогами. Згідно зі «Стандартом кваліфіка­ції практичної соціальної роботи» вони повинні знати: теорію і методику роботи з окремими клієнтами і гру­пою; ресурси і послуги, які надаються суспільством; програми і мету соціальних служб як суб'єктів регіо­нального і місцевого рівнів; організацію місцевої інфра­структури і розвитку служб охорони здоров'я та соці­ального забезпечення; основи соціально-економічної й політичної теорії; расові, етнічні та інші культурні гру­пи в суспільстві (їх морально-етичні цінності, норми, можливі проблеми); результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в практичній роботі; концепції і методи соціального прогнозування; теорію і практику проведення спостережень за практич­ною соціальною роботою; теорію і практику управління персоналом; соціальні, психологічні, соціологічні мето­ди і методики; теорії та методи психосоціальної оцінки різних видів і форм втручання з боку соціальних служб, диференційовану діагностику стану клієнта; теорію і методи практики представництва інтересів клієнта (адвокатської практики); етичні стандарти і практику професійної соціальної роботи.

"У багатьох країнах існують національні стандарти щодо навчання соціальної роботи, а питання стандарти­зації здебільшого належать до компетенції поважних фахових громадських організацій. Наприклад, у Вели­кобританії вони перебувають у віданні Національної ра­ди з навчання і підготовки соціальних працівників (фа­хової асоціації), яка розробляє національні освітні стан­дарти, ліцензує факультети соціальної роботи, видає дипломи про присудження кваліфікації їх випускни­кам, розподіляє державні замовлення і гранти на науко­во-дослідницьку діяльність у галузі соціальної роботи. Вона визначає такі компетентності соціальних праців­ників: спілкування і залучення; просування (поліпшен­ня можливостей людей) і заохочення; оцінювання і пла­нування; втручання і надання послуг; робота в організа­ціях; розвиток власних фахових знань і навичок.

У СІЛА питаннями соціальної роботи як навчальної дисципліни опікується Американська рада з навчання соціальної роботи (фахова громадська асоціація). Вона орієнтує соціальну роботу як навчальну дисципліну на підготовку компетентних і ефективних фахівців, які своє завдання вбачають у наданні послуг бідним і при­гніченим, спрямовують свої зусилля на подолання бід­ності, пригнічення та дискримінації. Відповідно прог­рами викладання соціальної роботи мають бути тісно пов'язаними з практичною соціальною роботою, налаш­товувати на систематичні контакти з організаціями, що надають соціальні послуги, і групами, що займаються питаннями соціальної політики. Навчальні програми повинні сприяти розвиткові у майбутніх соціальних працівників лідерських навичок, вихованню в них уміння професійно застосовувати свої особистісні якос­ті, здатність системно діяти і мислити.

В Україні програми з підготовки соціальних праців­ників затверджує Міністерство освіти і науки України. Згідно з ними соціальний працівник повинен володіти широким колом знань і умінь. Усі вимоги до нього умовно можна об'єднати в такі групи:

— загальні вимоги до освіти спеціаліста;

— вимоги до знань, умінь із циклу загальних гума­нітарних і соціально-економічних дисциплін;

— вимоги до знань і вмінь із циклу загально-профе­сійних дисциплін;

— вимоги до знань і вмінь із циклу спеціальних дис­циплін.

Програма передбачає, що в процесі опанування за­гально-професійних дисциплін майбутні соціальні пра­цівники оволодіють знаннями про:

— специфіку роботи в різному соціальному середо­вищі;

— передовий вітчизняний і зарубіжний досвід соці­альної діяльності;

— основні психічні функції та їх фізіологічні меха­нізми, співвідношення природних і соціальних факто­рів у становленні психіки, значення волі та емоцій, пот­реб і мотивів, несвідомих механізмів у поведінці людей;

— дані наукових досліджень стосовно особистості, її формування в процесі соціалізації, основні закономір­ності й форми регуляції соціальної поведінки у соціаль­них спільнотах і групах, особливості перебігу соціаль­них процесів;

— основи соціологічного аналізу;

— типологію, основні джерела виникнення і розвит­ку масових соціальних явищ, форми соціальної взаємо­дії, фактори соціального розвитку, типи і структури со­ціальних організацій та інституцій;

— основи загальної педагогіки, психології та їх спе­ціальні розділи;

— форми, засоби, методи психолого-педагогічного впливу, форми і методи виховної роботи і просвіти;

— норми сімейного, трудового, житлового законо­давства, які регулюють різноманітні аспекти охорони ма­теринства і дитинства, права неповнолітніх, пенсіонерів, людей з особливими потребами і забезпечують їхній соці­альний захист; основи кримінального і цивільного права;

— порядок та організацію опіки, піклування, вси­новлення, позбавлення батьківських прав, направлен­ня до спеціальних навчально-виховних закладів;

— організацію медико-соціальної роботи, санітарної просвіти і пропаганди здорового способу життя.

Відповідно до програм соціальний працівник має вміти:

— забезпечити посередництво між особистістю і сім'єю, а також між різними громадськими і державни­ми структурами;

— забезпечити зв'язок між особистістю і мікросе-редовищем, дітьми і дорослими, сім'єю і суспільством;

— впливати на стосунки між людьми і на ситуацію в малій групі, стимулювати клієнта до соціально значу­щої діяльності;

— працювати за неформального спілкування, спри­яючи ініціативі та активній життєвій позиції клієнта;

— надавати психологічну характеристику особис­тості (її темпераменту, здібностям тощо), інтерпретува­ти власний психічний стан, володіти прийомами психо­діагностики і психічної саморегуляції;

— здійснювати організаційно-управлінську, дослід­ницько-аналітичну, науково-педагогічну і практичну роботу на різних об'єктах професійної діяльності;

— надавати першу медичну допомогу.

Соціальний працівник повинен:

а) використовувати гуманістичний підхід у роботі;

б) мати високий рівень політичної, етичної та психо­логічної культури;

в) чітко уявляти шляхи реалізації в сучасних умовах свого професійного призначення;

г) володіти філософським, економічним, політич­ним, гуманістичним мисленням;

ґ) орієнтуватися в особливостях ринкової економі­ки, соціальних, національних, історичних та демогра­фічних процесах розвитку суспільства;

д) брати активну участь у громадському житті, фор­муванні правової свідомості та цивілізованих взаємо­відносин у суспільстві.

Актуальними проблемами сучасної вітчизняної сис­теми підготовки й перепідготовки соціальних працівни­ків є:

— встановлення державних стандартів освіти, лі­цензування навчальних планів і програм із соціальної роботи;

— узгодження кваліфікаційних характеристик і навчальних програм різних рівнів підготовки, перепід­готовки соціальних працівників;

— координація співробітництва між різними нав­чальними закладами;

— співпраця з іноземними спеціалістами, які беруть участь у реалізації міжнародних проектів в Україні;

— створення належної навчально-матеріальної ба­зи, а також обґрунтування і затвердження спеціаліза­цій фаху «Соціальна робота».

У Росії, наприклад, відповідно до об'єкта (предмета) діяльності запропоновано запровадження таких спеціа­лізацій із присвоєнням відповідної кваліфікації:

а) організація соціального захисту населення (орга­нізатор соціального захисту населення);

б) соціально-економічна підтримка населення (еко­номіст соціальної служби);

в) соціально-правова підтримка населення (юрист соціальної служби);

г) медико-соціальна робота з населенням (медико-со-ціальний працівник);

ґ) соціальна реабілітація осіб із обмеженими можли­востями (спеціаліст із соціальної реабілітації);

д) трудова терапія осіб із обмеженими можливостя­ми (трудотерапевт);

є) психосоціальна робота з населенням (психолог со­ціальної служби);

є) соціально-педагогічна робота з сім'ями і дітьми (соціальний педагог соціальної служби);

ж) соціальна робота з делінквентними сім'ями і діть­ми з девіантною поведінкою (спеціаліст соціальної робо­ти з сім'ями і дітьми групи ризику);

з) соціальна реабілітація осіб без певного місця про­живання і занять (спеціаліст із соціальної реабілітації).

За галузевою ознакою там виокремлюють такі спеці­алізації: соціальна робота в закладах охорони здоров'я, у навчальних закладах, у службі зайнятості, у службі міграції, у пенітенціарних закладах, на виробництві, у війську тощо.

Розвиток професійної підготовки фахівців для соці­альної сфери пов'язаний також із оформленням їх дер­жавно-правового статусу залежно від різних форм і рів­нів освіти. Як свідчить світовий досвід, кожен рівень повинен мати кваліфікаційний або посадовий статус. Загальноприйнятими є такі статуси практичних соці­альних працівників:

— сертифікований соціальний працівник (для його отримання необхідний сертифікат, наприклад, Асоціа­ції соціальних працівників);

— соціальний працівник (необхідний ступінь мо­лодшого спеціаліста або бакалавра на базі акредитова­ної програми із соціальної роботи);

— соціальний працівник-спеціаліст, соціальний працівник-дослідник (вимагає ступеня спеціаліста або магістра на базі акредитованої програми із соціальної роботи на університетському рівні або на рівні аспіран­тури);

— соціальний працівник-керівник (передбачає на­явність докторського ступеня із соціальної роботи або досвіду роботи в одній із галузей соціальної сфери). Ха­рактерною ознакою цього етапу професіоналізації, пов'язаного з організацією навчальних закладів і про­фесійною підготовкою, є зміна якості діяльності, яка стає рольовою, цільовою, ієрархічною.

Отже, соціальна робота як академічна дисципліна спрямована на опанування майбутніми соціальними працівниками знань і методів, які забезпечуватимуть розв'язання практичних фахових завдань, формування ціннісних орієнтацій і настанов, зорієнтованих на за­безпечення гуманістичного характеру діяльності.

Запитання. Завдання

1. Яку роль відіграють соціальні працівники в суспільному житті?

2. Чи однаковим є зміст соціальної роботи в різних країнах?

3. З'ясуйте відмінності між соціальною роботою і медициною, соціальною роботою і педагогікою, соціальною роботою і юриспру­денцією.

4. З чим пов'язана тривала відсутність єдиного міжнародного визначення соціальної роботи? Поясніть ухвалене 2002 р. міжнарод­не визначення.

5. Сформулюйте головні фахові завдання соціальної роботи.

6. Які існують підходи до визначення соціальної роботи як на­уки?

7. У чому полягає призначення соціальної роботи як навчальної дисципліни?

8. Оцініть за п'ятибальною шкалою свої вміння у соціальній робо­ті (за табл. 1.2), визначте, які з них Вам необхідно розвинути.

Теми рефератів

1. Характерні особливості соціальної роботи як суспільного явища.

2. Мета і завдання практики соціальної роботи.

3. Особливості соціальної роботи як сфери соціального знання.

4. Завдання соціальної роботи як навчальної дисципліни в соці­альному розвитку сучасної України.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: