Тема 3. Метацінності та ідеали соціальної роботи

Ціннісні орієнтири соціальної роботи мають давню історію. Під впливом об'єктивних і суб'єктивних умов вони постійно збагачувались, набували дедалі виразні­шого системного характеру. Та в якій би формі історич­ної практики не фігурувала соціальна робота, хто б не представляв інтереси соціально вразливих груп насе­лення, завжди найважливішими домінантами осмис­лення прав людини були справедливість, відповідаль­ність за підтримку беззахисних.

Кожна людина цінна своєю унікальністю, яку необ­хідно враховувати і поважати. Маючи основні потреби в їжі, одязі, житті, здоров'ї, люди мають право на повагу й гідне існування і користування рівними можливостями для задоволення своїх потреб. Саме на це налаштовує принцип соціальної справедливості. Правом на допомогу з боку суб'єктів соціальної роботи володіє кожний, хто звертається до них, без дискримінації за віковими, расо­вими, національними, релігійними, політичними та ін­шими ознаками. Визначення і повагу цих прав у соціаль­ній роботі обґрунтовано Декларацією прав людини ООН та іншими міжнародними конвенціями.

Суспільні вчення й ідеали у своїй філософській осно­ві сформували не лише ціннісні концепти індивідуаль­ної взаємодії нужденних і суб'єкта, який надає допомо­гу, а й ціннісні орієнтири професійної соціальної роботи.

Філософські цінності соціальної роботи — своєрідна система, сві­тоглядний концепт професійної субкультури, в якій реалізуються пе­реконання і відносини, ідеали і прагнення, норми і практичні прин­ципи взаємодії, етичні правила і професійні цінності.

У соціальній роботі розрізняють такі цінності:

1) цінності-цілі, тобто метарівневі цінності, які фігу­рують у контексті глобалізованих цілей і завдань як певні ідеали, що реалізуються у мультикультурному просторі;

2) цінності-засоби, тобто фахові вимоги до взаємодії соціального працівника і клієнта, корпоративні прин­ципи і норми взаємодії між соціальними працівниками й соціальними службами. їх ще називають професійни­ми (етичними) цінностями.

Своєю всеосяжністю, універсальністю, зорієнтова-ністю на нетлінне, високе, благородне метацінності є важливою передумовою повновартісного функціону­вання соціальної роботи.

Основою основ усієї роботи щодо соціального захис­ту і підтримки є цінність людського життя, відповідно до якої право на життя — це невід'ємне й абсолютне право кожної людини. Активна підтримка життя люди­ни, протидія порушенню її прав, діяльність щодо забез­печення і поліпшення якості життя є найважливішими ціннісними орієнтаціями соціальної роботи.

Усі люди народжуються вільними і мають рівні пра­ва на свободу. Кожна людина наділена свободою волі, правом на вільний вибір, на відповідний своїм уявлен­ням спосіб життя. Відповідно до Загальної декларації прав людини свобода передбачає: свободу від рабства. підневільного стану, свободу від катувань, жорстокого ставлення і покарання, свободу від свавільного втручан­ня в особисте і сімейне життя, посягання на недоторкан­ність житла і таємницю кореспонденції, свободу перес\ -вання і вибір місця проживання.

Незрівнянною цінністю є мир. У філософському ро­зумінні він означає не лише відсутність війн чи органі­зованих конфліктів. Забезпечення миру пов'язане з досягненням гармонії з собою, іншими людьми і навко­лишнім середовищем. Безумовно, в будь-якому сус­пільстві конфлікти неминучі, однак важливо, якими методами їх розв'язують. Соціальна робота спрямована на врегулювання їх еволюційним, мирним, ненасиль­ницьким шляхом. Основою такого підходу є посеред­ництво і примирення, послідовність, повага, розуміння і знання. Мирний розвиток є незамінною цивілізованою цінністю всіх людей, які прагнуть до миру і соціальної справедливості.

Значущою цінністю соціальної роботи є принцип рів­ності, який обстоює однакові для всіх права (рівно­правність), потреби, можливості, передбачає повагу до гідності кожної людини. Цей принцип тісно переплете­ний з принципом недискримінацп, який заперечує будь-які обмеження прав людей за їх расовою, національ­ною, політичною належністю чи статевою ознакою. Пе­релік ознак дискримінації постійно розширюється, що спричинено змінами, які відбуваються у світі, націо­нальними традиціями, релігійними нормами тощо.

Непересічною цінністю у соціальній роботі є спра­ведливість, яка передбачає повагу до гідності людини, безпеку і недоторканність особи, однакове, рівноправне і ^дискримінаційне ставлення до всіх членів суспільс­тва, крім випадків, які дають підстави для диференці­йованого підходу.

Справедливість, маючи правові, судові, соціальні й економічні аспекти, с гарантією прав і свобод людини. Навіть будучи винним, кожен громадянин має право на справедливий судовий розгляд, гуманне ставлення, виправлення і соціальне перевиховання.

У соціальній політиці і соціальній роботі розрізня­ють такі типи справедливості:

а) горизонтальна справедливість — однакове став­лення до членів суспільства, які перебувають у рівно­значних умовах;

б) вертикальна справедливість — ставлення до чле­нів суспільства, яке передбачає регулювання розподілу товарів і послуг між тими, хто перебуває у нерівнознач­них умовах;

в) міжгенераційна справедливість — ставлення до членів суспільства, яке враховує витрати і вигоди аль­тернативних варіантів політики з огляду на інтереси майбутніх поколінь.

Орієнтиром у соціальній роботі є солідарність (ак­тивне співчуття), яка налаштовує на розуміння страждань і прагнень людини, участь у боротьбі за її права. Обов'язок соціальних працівників полягає не ли­ше у наданні допомоги, айв солідаризуванні з ними, їх групами, громадами, з жертвами насилля, вигнання і обмеження свободи особистості в будь-якій країні світу.

Особливе значення має солідарність під час стихій­них лих, а також у ситуаціях, обумовлених злиднями, соціальною несправедливістю і потураннями. Вона спо­нукає до активної допомоги вразливим групам населен­ня і жертвам порушень прав людини.

Практичним аспектом солідарності є соціальна відпо­відальність, яка передбачає допомогу нужденним, за­хист їхніх інтересів, опікування ними. У гуманізованому світі кожне суспільство має використовувати свої ресур­си для поліпшення становища людини, а людина — під­порядковувати свої здібності розвитку суспільства і прогресу людства.

Належне здійснення соціальної роботи неможливе без визнання такої соціоекономічної цінності, як соціальна справедливість, яка налаштовує на неупередже-не задоволення необхідних потреб людини, вмотивова­ний розподіл матеріальних ресурсів, вільний доступ до послуг системи охорони здоров'я, освіти, створення рів­них можливостей, соціальний захист і забезпеченість. Соціальна справедливість є основним засобом захисту людини, неодмінною умовою розвитку людства, со­ціального прогресу. її реалізація супроводжується ут­вердженням рівності соціальних прав кожної особис­тості (рівність можливостей, рівність у користуванні благами), скасуванням необґрунтованих привілеїв, відповідністю величини доходу людини витратам праці і капіталу, захистом соціально-економічних прав і сво­бод громадян, соціальним захистом непрацездатних, малозабезпечених груп населення.

Сутність соціальної справедливості полягає у спів-розмірності між намірами, можливостями і результата­ми дій людей, зіставленні дій і результатів одних з дія­ми та результатами інших, що можливе на основі існу­ючої у конкретному суспільстві ієрархії цінностей.

Ідеалом соціальної справедливості здавна керують­ся прогресивні кола суспільства. І нині вона не втрачає актуальності, бо навіть у найрозвинутіших країнах світу мільйони людей не задоволені своїм життям, по­чуваються ображеними, домагаються реалізації своїх прав.

Соціальна справедливість означає створення для всіх людей реальних можливостей для вияву їхніх інте­лектуальних творчих сил. Єдиної моделі втілення цього ідеалу не існує, а тому неможливе однозначне тлума­чення соціальної роботи як засобу його реалізації.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: