Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Тема 2. Сутність соціальної роботи як фахової діяльності




Сучасна соціальна робота має на меті конкретну пер­сональну допомогу людині, яка потребує опікування з боку суспільства. Тому в розвинутих країнах світу кіль­кість соціальних працівників є майже такою, як кіль­кість педагогів, і перевищує кількість лікарів. Вони ві­діграють відчутну роль у плануванні, реалізації, оціню­ванні, вивченні соціальних програм, розрахованих на підтримку найрізноманітніших груп населення.

В аналізі суті й змісту соціальної роботи як фахової діяльності сформувалися рефлексивно-терапевтичний, соціалістично-колективістські, індивідуалістично-ре­формістські погляди.

Згідно з рефлексивно-терапевтичним поглядом зміст соціальної роботи полягає в ідентифікації вислов­лених клієнтами потреб і конкретній роботі щодо їх за­доволення, тобто у відшукуванні оптимальних варіан­тів добробуту для індивідів, груп і громад у суспільстві шляхом сприяння їхньому розвитку, взаємодії з інши­ми та самореалізації. Завдяки цьому люди здобувають владу над власними почуттями і способом життя, що ро­бить їх спроможними подолати страждання, незручнос­ті або піднятися над ними.

Відповідно до соціалістично-колективістських по­глядів соціальна робота є пошуком співпраці та взаємної підтримки у суспільстві, спрямованим на те, щоб владу над власним життям могли здобути найпригніченіші й найзлиденніші люди, тобто надавати людям можливості для участі у навчанні та співробітництві, створювати інституції, в яких мали б змогу брати участь усі. Роль со­ціальної роботи полягає в оцінюванні потреб, наданні доступу до послуг через розподіл ресурсів. Соціальні працівники повинні створювати структури для співпра­ці клієнтів щодо задоволення їхніх потреб.

Згідно з індивідуалістично-реформістськими погля­дами соціальна робота повинна відповідати потребам ін­дивідів, поліпшувати послуги, що належать до її компе­тенції. У зв'язку з цим одним із завдань соціальних пра­цівників є з'ясування конкретних потреб і задоволення їх від імені суспільства на основі ефективного викорис­тання ресурсів. Вони повинні представляти клієнтів та їхні інтереси у різноманітних агенціях.

Попри певні відмінності, ці погляди акцентують на відповідності соціальної роботи потребам індивідів, груп і громад, реалізації їх потенціалу у межах кон­кретної соціальної системи, забезпеченні відповідних змін і розвитку.

Зміст соціальної роботи залежить від часу, соціаль­них і культурних умов. Оскільки вона є суспільним на­дбанням, конкретні її види формуються теоретичними розробками, даними наукових досліджень, політичними і законодавчими змінами, організаційними перетворен­нями, впливами суміжних професій, засобами масової інформації, які створюють і забезпечують контроль соці­альної роботи як професії, сприяють її академічному та практичному розвитку; формують групу клієнтів і зу­мовлюють зміни їхніх потреб; конструюють контекст, у якому розгортається соціальна робота. Саме в цих коор­динатах формується практика соціальної роботи.

Практична соціальна роботадіяльність соціальних служб і пра­цівників щодо визначення потреб клієнтів, узгодження плану спільних дій, надання необхідних послуг і консультування, розвит­ку їхньої самостійності тощо.

Конкретна практика соціальної роботи закорінена в історичні та культурні традиції конкретної країни, пов'язана з національною свідомістю і ментальністю.

Визначальною ознакою соціальної роботи є захист інтересів людей, які мають нерівні потенційні можли­вості порівняно з іншими через хвороби, вади, бідність, кризові ситуації. За словами сучасного британського фахівця Уолтера Лоренца, «...соціальні працівники працюють з людьми, які є потенційно відторгнутими: бездомними, тими, хто є виключеним з основного пото­ку життя внаслідок бідності, фізичних або психічних проблем, що ускладнює пристосування до соціальних вимог, а також з тими, хто став жертвою нерівності вла­ди у родині».

Як і будь-яка інша діяльність, практична соціальна робота має свою структуру, кожен елемент якої органіч­но пов'язаний з іншими. Такими її елементами є мета, завдання, об'єкт, суб'єкт, функції тощо.

Мета соціальної роботи передбачає регулювання правових, економічних відносин людини із суспільс­твом, надання їй допомоги та підтримки в подоланні проблем, гідному самоутвердженні й повноцінному житті. У кожній країні фахова асоціація конкретизує мету діяльності практичних соціальних працівників у суспільстві. Наприклад, Американська асоціація соціальних працівників вбачає мету соціальної роботи у розвитку або відновленні взаємовигідних відносин ін­дивіда з суспільством для поліпшення якості життя кожної людини.

Завдання соціальної роботи полягають у розширен­ні можливостей і самостійності клієнтів у подоланні їх­ніх життєвих проблем; встановленні зв'язків клієнтів із соціальними службами та іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають відповідні послуги, а також у сприянні гуманному функціонуванню соціаль­них служб; забезпеченні розвитку служб відповідно до потреб клієнтів, а також у формуванні ефективної соці­альної політики.

Об'єктом соціальної роботи є проблеми людей, розв'язання яких потребує сторонньої допомоги (укра­їнське законодавство трактує такі проблеми як складні життєві обставини).

До суб'єктів соціальної роботи належать держава, яка виробляє і здійснює соціальну політику, державні, благодійні і громадські організації, працівники соціаль­ної сфери. Деякі теоретики зараховують до суб'єктів соці­альної роботи і її клієнтів, оскільки від них очікують ак­тивної участі в подоланні власних проблем, а також во­лонтерів (людей, які добровільно на безоплатній основі надають послуги особам, які їх потребують) і членів гро­мади. Свою позицію вони аргументують тим, що соціаль­на робота як професійна діяльність спрямована на задово­лення потреб клієнтів, створення у перспективі для них можливостей самостійно розв'язувати свої проблеми.

Підтримання людей у кризових ситуаціях, допомога їм у самовираженні, оцінюванні власних можливостей, прийнятті рішень, у реалізації намічених планів вима­гають від соціального працівника усвідомлення того, що кожна людина має право і є здатною жити задовільно.

Унікальна роль соціальної роботи полягає у визнанні цінності кожної особистості в контексті соціальних структур. Принципи соціальної науки і педагогіки на­снажують соціальну роботу ідеєю, згідно з якою у праг­ненні досягнути стабільності, впевненості кожної люди­ни і суспільства варто спиратися на особистість як на творчий суб'єкт. Адже людей неможливо і недоцільно підлаштувати й змінити під прийняті кимось рішення, вони мають самі брати активну участь у розв'язанні влас­них проблем. Це означає, що найважливішою особливіс­тю соціальної роботи як професійної діяльності є характер відносин між спеціалістом і клієнтом. На відміну від суб'єкт-об'єктних відносин, притаманних іншим видам допомагаючих професій, у процесі соціальної роботи формуються такі суб'єкт-суб'єктні відносини, за яких до­помога спрямована перевалено на активізацію клієнтів.

До засобів соціальної роботи належать усі предмети, пристосування, дії, знання, за допомогою яких досяга­ють поставленої мети.

Соціальна робота як професійна діяльність здійсню­ється в кілька етапів: збір і аналіз інформації про проб­лему клієнта, об'єктивне оцінювання ситуації, плану­вання відповідних дій, вибір оптимального рішення, відповідної техніки (методу) розв'язання проблеми, оці­нювання ефективності зусиль.

У цьому процесі реалізуються такі функції соціаль-ноїроботи:

1) діагностична (оцінювальна) — вивчення, аналіз та оцінювання життєвого поля клієнта (індивіда, групи, громади), досягнутих у процесі роботи результатів;

2) прогностична — розроблення плану розв'язання проблеми;

3) організаторська — діяльність соціального праців­ника щодо забезпечення взаємодії всіх учасників та ус­танов, які працюють із клієнтом;

4) комунікативна — встановлення, продовження й припинення професійних контактів, обмін інформацією;

5) правозахисна — використання законів і правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів;

6) превентивна — запобігання виникненню життє­вих колізій в окремих індивідів і груп ризику;

7) коригуюча — конструктивні зміни в соціумі та системі життєзабезпечення людини;

8) соціально-економічна — задоволення матеріаль­них інтересів і потреб бідних клієнтів.

У своїй роботі з індивідами, сім'ями, невеликими групами, організаціями і громадами соціальні праців­ники виконують різноманітні професійні ролі — детер­міновані фаховою культурою моделі поведінки; робочі функції, що передбачають використання певного підхо­ду; діяльність щодо виконання певних завдань. Струк­тура професійної ролі може визначатися нормативними обов'язками і сферою відповідальності, які окреслюють статус і посаду працівника і формують стиль поведінки відповідно до певної соціальної ситуації. На рольовий репертуар соціальних працівників також впливають специфічні для кожної країни національні стандарти і вимоги до таких спеціалістів. Як правило, у ньому ви­окремлюють групи споріднених ролей. Наприклад, по­слуговуючись функціональним критерієм, український фахівець Володимир Сидоров вважає за доцільне розріз­няти практичні, посередницькі, управлінські, дослід­ницькі, сервісні, латентні (приховані) ролі.

З огляду на головні цілі соціальної роботи виокрем­люють чотири групи ролей соціальних працівників (табл. 1.1). Усі ролі взаємопов'язані. Це означає, що при наданні соціальних послуг соціальний працівник може інтегрувати їх, тобто одночасно виконувати кіль­ка ролей. Крім того, ролі можуть включати в себе додат­кові функції.

Ролі соціальних працівників

Специфіку діяльності соціальних працівників мож­на простежити на підставі роботи з певними категорія­ми осіб, які отримують соціальні послуги. Йдеться не лише про особливий набір функціональних ролей, а й ставлення до клієнтів. Наприклад, для юристів спожи­вач нелегальних психоактивних речовин безсумнівно є злочинцем, до якого слід застосовувати передбачену за­коном міру покарання; для медиків — хворою люди­ною, якій потрібне медикаментозне лікування. Для спе­ціалістів соціальної роботи така людина є передусім жертвою соціальних умов (сім'я, група ровесників, еко­номічне становище, традиції), які необхідно поліпши­ти. З огляду на це вони можуть займатися первинною профілактикою, короткотривалим втручанням (діяль­ністю з надання безпосередніх послуг клієнтові або зі зміни середовища клієнта), направити клієнта на спеці­алізоване лікування.

Попри те що лікар і соціальний працівник мають справу з одним і тим самим об'єктом, їхня діяльність суттєво відрізняється за змістом. Якщо лікар передусім бере до уваги фізико-хімічні розлади організму, то соці­альний працівник — суспільні відносини людини. На етапі втручання лікар пропонує готову модель бажаного результату, рекомендації щодо його досягнення, а соці­альний працівник намагається реалізувати модель ба­жаного результату, виходячи з потреб клієнта. Лікар повинен бути завжди на боці клієнта, незважаючи на його стать, клас, погляди, переконання, і будь-коли має надати йому допомогу. Соціальний працівник ставить­ся до потреб клієнта диференційованіше і не завжди має бути на його боці, оскільки виконує ще й контролюючу функцію від імені суспільства. Важливо при цьому, щоб цінності соціального працівника не суперечили ціннос­тям клієнта. Лікар не завжди і не все мусить пояснюва­ти пацієнту, часто послуговується у професійній ситуа­ції латиною, щоб не налякати пацієнта подробицями його стану. Соціальний працівник не повинен прихову­вати від клієнта інформації, а має спілкуватися звич­ною, доступною для клієнта мовою, демонструвати свої професійні нотатки, що передбачає відповідальність стосовно їх змісту і активну, партнерську позицію клі­єнта. Основне завдання соціального працівника полягає в тому, щоб якомога детальніше продемонструвати всі механізми розв'язання проблеми, вселити клієнтові віру в себе, завдяки чому він у майбутньому зможе долати труднощі самостійно.

Відрізняється соціальна робота і від психології, у якої вона запозичила чимало теорій і методів. Психоло­ги працюють здебільшого із внутрішнім світом людини, прагнуть поліпшити її поведінку та психологічну куль­туру, допомагають відновити втрачену душевну рівно­вагу. А соціальні працівники мають справу переважно з зовнішнім світом людини, допомагають їй налагодити своє соціальне функціонування, надають юридичну, ма­теріальну та побутову допомогу, представляють і захи­щають інтереси, впливають на формування соціальних програм і відповідного законодавства.

Сфера роботи соціальних працівників постійно роз­ширюється. У сучасному світі вона охоплює:

— будинки і мікрорайони;

— соціально-педагогічні служби закладів освіти (дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх шкіл й профтехучилищ, коледжів, ліцеїв, шкіл-інтернатів, ди­тячих будинків, середніх і вищих навчальних закла­дів);

— спеціалізовані установи (будинки для людей по­хилого віку, сімейні дитячі будинки, центри реабіліта­ції, спеціальні школи для дітей із відхиленнями в розу­мовому і фізичному розвитку, центри зайнятості, біржі праці, в'язниці та ін.);

— соціальні служби підприємств, організацій і уста­нов, гуртожитків, громадських організацій, органів внутрішніх справ, військових частин, різні благодійні фонди організацій, банків, комерційних структур;

— служби муніципальних органів (відділи соціаль­ного захисту населення, культурно-спортивні комплек­си, відділи соціальної допомоги вдома);

— служби дозвілля (клуби для підлітків, будинки культури, парки, ігрові майданчики тощо);

— валеологічні і медичні служби (профілакторії, ре­абілітаційні комплекси і зали, центри оздоровлення і лікування при лікарнях, медпунктах, на дому);

— приватну практику.

Оскільки соціальна робота належить до групи про­фесій «людина — людина», вона вимагає від її фахівців відповідних якостей: доброзичливості, ввічливості, люб'язності, толерантності, дисциплінованості, вимог­ливості до себе тощо, розвинутих навичок спілкування й налагодження контактів із людьми. Вона відкриває простір для самореалізації тих, хто вміє співчувати, ро­зуміти проблеми інших людей, прагне допомогти іншо­му продовжити жити гідно, незважаючи на фізичні, функціональні обмеження, душевну або фізичну кризу. Однак соціальна робота відрізняється від інших профе­сій типу «людина — людина» (лікаря, педагога, психо­лога, юриста та ін.) багатоплановістю і працемісткістю.

В Україні ця сфера діяльності тільки починає розви­ватися. Вона має значні перспективи, зумовлені реаль­ною соціальною необхідністю у ній. Як правило, ця необхідність особливо загострюється в періоди соціаль-но-економічних криз. В Україні на рубежі XX—XXI ст. почали свою діяльність державні й недержавні соціаль­ні заклади, що надають послуги вразливим групам насе­лення, створено систему навчання соціальних праців­ників на базовому, середньому та вищому (університет­ському) рівнях. У державному класифікаторі професій, який видає Міністерство праці та соціальної політики України, за останні роки з'явилося чимало посад в соці­альній сфері, для яких вимагається відповідна освіта. Закон України «Про соціальні послуги» гласить, що со­ціальний працівник — це професійно підготовлений фа­хівець, який має необхідну кваліфікацію у сфері соці­альної роботи і надає соціальні послуги. У ньому наго­лошується, що «надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники та інші фізичні особи, які мають відповідну освіту і схильні за особистими якостями до надання соціальних послуг. Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації визначаються відповідними центральними органами виконавчої вла­ди». Все це є свідченням інституціоналізації в Україні фаху «Соціальна робота».

Підвищення статусу соціальної роботи як професій­ної діяльності потребує відповідної оплати праці соці­альних працівників, завдяки чому соціальні служби все активніше комплектуватимуться фахово підготовлени­ми висококваліфікованими кадрами. Не менш важли­вим є належний розвиток національних професійних стандартів і етичного кодексу соціальної роботи.

Попри те що нерідко громадськість критикує соці­альну роботу за недієвість, а соціальних працівників — за недостатній вплив на розв'язання соціальних проб­лем, ця складна, благородна діяльність є одним із най­важливіших чинників суспільного спокою, підвищення соціального благополуччя громадян.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных