Проблема забезпечення безпеки мореплавання.

Однією з основоположних ідей сучасного світового розвитку є усвідомлення того, що XXI століття буде століттям Світового океану. Розробка широкомасштабної комплексної програми спільних дій об'єктів морегосподарчого комплексу, які орієнтовані на досягнення поставленої мети - комплексне вирішення проблем освоєння та ефективного використання Світового океану в інтересах економічного розвитку та оборонних завдань, - запорука морського ствердження України.

Саме тому в усіх морських країнах, в Міжнародній морській організації (ІМО), яка входить у систему ООН, в інших урядових та неурядових міжнародних морських організаціях, союзах, федераціях та асоціаціях постійно ведеться пошук організаційних та технічних заходів, які спрямовані на забезпечення безпеки мореплавства.
Одним з важливих напрямків, який характеризує рівень розвитку морської країни та забезпечує функціонування морегосподарчого комплексу, є навігаційне та гідрографічне забезпечення безпеки мореплавства.

До набуття Україною незалежності у 1991 році провідним координуючим органом з питань навігаційно-гідрографічного забезпечення було Головне управління навігації і океанографії Міністерства оборони (ГУНіО МО) СРСР (гідрографічні служби флотів та флотилій), яке здійснювало підготовку спеціалістів навігаційно-гідрографічного забезпечення на гідрографічному факультеті Вищого військово-морського училища ім. М.В. Фрунзе (м. Ленінград).

Навігаційно-гідрографічне забезпечення (НГЗ) в СРСР здійснювалося наступним чином:

- вивчання океанів, морів та внутрішніх водних шляхів (ВВШ) з метою створення морських та річкових карт, порадників та посібників для плавання;

- постачання суднам морських та річкових карт, порадників та посібників для плавання й підтримка їх на рівні сучасності;

- навігаційне облаштування океанів, морів та ВВШ радіонавігаційними системами, радіомаяками, світловими та звукосигнальними маяками та іншими береговими й плавучими засобами навігаційного обладнання (ЗНО), забезпечення їх безперервної роботи відповідно до встановленого режиму роботи, а також лоцманського проведення суден;

- інформування суден про зміни у навігаційній обстановці та режиму плавання в океанах, на морях та ВВШ.

ГУНіО МО здійснювало НГЗ у водах Світового океану за виключенням:

- Північного морського шляху, де НГЗ покладалося на Гідрографічне підприємство Міністерства морського флоту СРСР (ММФ СРСР), на цей час Гідрографічне підприємство Міністерства транспорту Російської Федерації;

- низки акваторій портів та підхідних каналів до них (близько сорока ділянок), де НГЗ покладалося на морські пароплавства ММФ СРСР (управління морських шляхів на басейнах);

- на ВВШ, де НГЗ покладалося на відповідні організації ММФ СРСР, Міністерства річкового флоту РРФСР (МРчФ РРФСР), Ради міністрів союзних (автономних) республік та виконкоми Рад депутатів трудящих, які відали питаннями НГЗ на ВВШ.

Всі заходи з НГЗ виконувалися міністерствами, відомствами та організаціями в обсягах та порядку, які визначалися постановами та рішеннями Ради міністрів СРСР, спільними рішеннями міністерств, Положенням про НГЗ плавання транспортних, промислових, спеціальних та інших морських та річкових суден в океанах, на морях та ВВШ СРСР, а також перспективними та щорічними відомчими й міжвідомчими планами НГЗ, які погоджувалися із зацікавленими інстанціями в обслуговуваних ними районах.
Відповідно до першого напрямку НГЗ складання карт, у тому числі таємних, спеціальних військових, загального користування, рибопромислових, на замовлення країн Варшавського Договору (карти серії "Є") та інших країн, порадників та посібників для плавання здійснювалося виключно ГУНіО МО СРСР.

Видання річкових карт, порадників та посібників для плавання здійснювалося як ГУНіО МО (в межах окремих ділянок річок та озер, які обслуговувалися в навігаційно-гідрографічному відношенні ГУНіО МО), так і органами управління ВВШ.

Всі побіжні роботи в океанах і морях, які виконувалися суднами ММФ та Міністерства рибного господарства (МРГ) СРСР, щодо гідрографічного вивчання надавалися виконавцями до ГУНіО МО й виконувалися за його вимогами.

По другому напрямку НГЗ - навігаційне облаштування океанів, морів та ВВШ береговими та плавучими технічними ЗНО океанів та морів - знаходилися у віданні ГУНіО МО (гідрографічних служб флотів та флотилій) за виключенням:

- ЗНО Північного морського шляху знаходилися у віданні Гідрографічного підприємства ММФ СРСР (місцевих органів Гідрографічного підприємства ММФ СРСР);

- ЗНО акваторій портів та підхідних каналів до портів (за визначеним переліком) - у віданні морських пароплавств ММФ (управлінь морських шляхів на басейнах), а ВВШ - у віданні органів управління ВВШ.

Цей напрямок передбачав взаємопогоджені дії ГУНіО МО (гідрографічних служб флотів та флотилій), Гідрографічного підприємства ММФ СРСР, морських пароплавств ММФ, органів управління ВВШ з питань:

- виконання робіт з розвитку ЗНО (Північного морського шляху, акваторій портів та підхідних каналів до портів, за визначеним переліком) та їх реконструкції проводилися ГУНіО МО за рахунок державних централізованих вкладень, які передбачалися у порядку долевої участі МО, ММФ та МРГ СРСР, за перспективними та щорічними планами капітального будівництва ГУНіО МО, які погоджувалися з ММФ та МРГ СРСР;

- своєчасної постановки та знімання плавучих ЗНО відповідно до взаємопогоджених строків;

- обслуговування, ремонт та забезпечення безперебійної дії ЗНО відповідно до встановлених режимів їх роботи;

- встановлення ЗНО на полігонах, мірних лініях, якірних та в інших місцях стоянок суден у районах, які обслуговуються;

- нарізка та огородження судноплавних фарватерів та, в необхідних випадках, їх гідрографічне тралення;

- розгляд позовів з боку судноводіїв до навігаційного облаштування районів, які обслуговуються, та прийняття необхідних мір для усунення цих позовів;

- організація міжвідомчих нарад для розгляду питань щодо забезпечення у навігаційному відношенні плавання, виробничої діяльності та базування суден й напрацювання заходів щодо покращання цього забезпечення;

- систематичний контроль за діями берегових та плавучих ЗНО;

- виконання контрольного проміру й гідрографічне тралення фарватерів.

По третьому напрямку НГЗ - інформуванню суден про зміни навігаційних обставин та режиму плавання в океанах та морях (за виключенням Північного морського шляху) - здійснювало ГУНіО МО (гідрографічні служби флотів та флотилій).

Інформування суден про зміни навігаційних обставин та режиму плавання в зоні Північного морського шляху здійснювало Гідрографічне підприємство ММФ СРСР, а на ВВШ СРСР - відповідні органи управління ВВШ.

У 1991 році з набуттям незалежності Україною на узбережжі та у межах територіального моря й виключної (морської) економічної зони України діяло 155 маяків (з них: 1-го класу - 12, 2-го класу - 8, 3-го класу - 46, автоматичних - 38, радіомаяків - 14, радіодевіаційних маяків - 26, радіолокаційних маяків - 26, радіолокаційних маяків-відповідачів - 11); 4 радіонавігаційні системи (МАРС-75 - одна, РС-10 - одна, БРАС - дві); гучнооптичних ЗНО - 8; 239 берегових навігаційних знаків (з них: пасивних радіолокаційних відображувачів - 48, навігаційних знаків мірних ліній - 58, світних знаків - 59, вогнів - 24, несвітних знаків - 50); 568 плавучих засобів навігаційного огородження (буї різних типів та віхи), що складало 87% усього навігаційного обладнання Гідрографічної служби ЧФ колишнього СРСР, яке до березня 1994 року обслуговували 1262 спеціалісти та 43 лоцмейстерських судна та катери.

Організаційно ці сили були зведені у три райони гідрографічної служби: 46-й район гідрографічної служби (п. Одеса), 60-й район гідрографічної служби (п. Миколаїв), 47-й район гідрографічної служби (п. Севастополь), до складу яких входили ремонтно-відновлювальні бази засобів навігаційного обладнання та маяково-ремонтні партії. Таким чином, райони гідрографічної служби по суті були районами маякової служби, головним завданням яких було навігаційне забезпечення безпеки загального мореплавства у встановлених зонах відповідальності.

Гідрографічні та океанографічні дослідження в Атлантичному та Індійському океанах, Середземному, Чорному та Азовському морях, випробування нових зразків гідрографічної та океанографічної техніки виконували понад 600 спеціалістів (з яких 37 - офіцери-гідрографи) на 6 океанографічних дослідницьких та великих гідрографічних суднах. А з 1979 до 1992 року, додатково до них, 250 офіцерів-гідрографів, мічманів, старшин та матросів Океанографічної експедиції Гідрографічної служби ЧФ виконували комплексні гідрографічні дослідження у країнах дружніх до СРСР (Соціалістична Ефіопія, НДРЙ, Республіка Куба).

Навігаційно-гідрографічне забезпечення бойової та повсякденної діяльності Чорноморського флоту покладалося на окремий гідрографічний загін Гідрографічної служби ЧФ, особовий склад якого нараховував понад 140 осіб. На озброєнні загін мав маневрові радіонавігаційні системи БРАС, РС-10, ГРАС, берегові маневрові світлоелектричні засоби навігаційного обладнання.

Така організація НГЗ дозволяла вирішувати оборонні та економічні завдання держави в морській галузі на Південному морському басейні.

З березня 1994 року повноваження НГЗ в морських водах України перейшло до Гідрографічної служби ВМС України та Національного агентства морських досліджень і технологій при Кабінеті міністрів України.

Через брак сучасних нормативно-правових чинників у даному питанні та відсутність чіткої політики та підтримки на державному рівні, процес становлення навігаційного та гідрографічного забезпечення в державі триває й досі, що негативно впливає на стан безпеки мореплавства України. В наслідок цього Гідрографічна служба ВМС України стала службою (гідрографічною та гідрометеорологічною) Головного штабу ВМС ЗС України, а Національне агентство морських досліджень і технологій при Кабінеті міністрів України перетворилося у державну установу "Держгідрографія" департаменту морського і річкового транспорту Міністерства транспорту України.

За 11 років незалежності України, відповідно до вказаних вище напрямків НГЗ, поступових позитивних зрушень не відбулося.

Так, по першому напрямку НГЗ не виконано жодного комплексного гідрографічного вивчання щодо створення хоч би однієї морської навігаційної карти (МНК). На цей час йде механічне передруковування застарілих радянських МНК. Термін видання цих карт складає 17 - 26 років та перевищує нормативи періоду польових робіт з оновлення МНК.

Розробка порадників та посібників для плавання проводиться повільно. Роботи з розробки вітчизняних лоцій Чорного та Азовського морів з оновленням даних на вітчизняні морські води не ведеться.

За другим напрямком НГЗ відновлення існуючих та створення нових ЗНО як берегових, так і плавучих не має системи та довгий час не здійснювалося, низка навігаційних знаків втрачена, деякі вночі не горять, плавуче огородження в повному обсязі не виставляється та не оновлюється.

На цей час безпосередньо обслуговуванням ЗНО займається не більш 400 осіб та 8 лоцмейстерських суден та катерів.

Частина майна Гідрографічної служби Чорноморського флоту колишнього СРСР на території України, що складає більш 20 військових містечок, досі перебуває у володінні Чорноморського флоту РФ. На цей час частка цих засобів навігаційного обладнання (маяки, навігаційні знаки, віхи, буї) у кількості близько 40 одиниць зруйнована, скасована або відсутня.

Розроблений Режим плавання в морських водах України недопрацьований, і по суті є копією колишнього радянського Режиму плавання з привнесенням в нього ряду суттєвих помилок (наприклад, у порту Феодосія безпідставно надано право регулювання руху суден та обмеження плавання у територіальних водах України Чорноморському флоту РФ, використані терміни носять прецедентний характер, наприклад, поняття іноземного судна та інші). До того ж Режим плавання не погоджено з Генеральним штабом ЗС України, як це передбачено Законом України "Про оборону України".
Створення служб регулювання руху суден здійснюється нецентралізовано, через що відсутня уніфікація обладнання та кошти на придбання обладнання не завжди ефективно витрачаються. Робота державного підприємства "Дельта-лоцман" щодо об'єднання служб регулювання руху суден в єдину систему гальмується місцевими інтересами та недосконалістю законодавчої бази.

Законодавчо не визначено Систему плавучого огородження в морських водах України (МАМС, Регіон А).

Не визначено на державному рівні порядок утворення морських режимних районів заборонених для плавання та тимчасово заборонених для плавання та оголошення про їх встановлення.
Відсутня робота щодо інтеграції в міжнародну структуру, яка займається питаннями навігаційного забезпечення, - Міжнародну Асоціацію маякових служб.

За третім напрямком НГЗ інформування суден про зміни навігаційних обставин та Режиму плавання в Чорному та Азовському морях має суттєві недоліки. Мають місце небезпечні навігаційні катастрофи та пригоди через відсутність належної організації оголошення про закриття морських режимних районів, прикладом чого є влучення ракети у теплохід "Верещагіно" у 2000 році, гибель літака ТУ-154 над Чорним морем у 2001 році та інші навігаційні катастрофи та пригоди останнього часу.

Організація інформування суден про зміни навігаційних обставин та Режиму плавання в портах України, а також за межами Чорного та Азовського морів, не визначена та не організована.

Затверджене Міністерством транспорту України в 2001 році Положення про навігаційно-гідрографічне забезпечення плавання торговельних, рибопромислових, спеціальних та інших морських і річкових суден на морях та внутрішніх водних шляхах України не відповідає вимогам часу. А саме: носить відомчий характер, не встановлює порядку взаємодії основних міністерств морегосподарчого комплексу у питаннях проведення заходів НГЗ по строках, місцю та порядку їх планування, служба (гідрографічна та гідрометеорологічна) Головного штабу ВМС ЗС України не згадується, та її участь у НГЗ держави зовсім не визначена. "Загальні правила плавання у морських портах України та на підходах до них" досі не розроблені, використовуються радянські правила 1985 року, до речі, у Російській Федерації з 1993 року діють нові правила, в наслідок чого не розробляються нові Обов'язкові постанови по морських торговельних портах. Наприклад, Севастопольський рибний порт вже двічі у 1995 та 2001 роках переробляв свої Обов'язкові постанови.

Всі ці недоліки потребують розробки та затвердження наступних нормативних документів на рівні Кабінету міністрів України - Положення про навігаційне та гідрографічне забезпечення в океанах, на морях та внутрішніх водних шляхах України та Міністерства транспорту України - Загальних правил плавання у морських портах України та на підходах до них; Обов'язкових постанов по всіх морських торговельних портах України; Інструкції щодо встановлення морських режимних районів у внутрішніх морських водах, територіальному морі й виключній (морській) економічній зоні України та оповіщення про їх встановлення.

Розвиток космічних та радіонавігаційних систем навігаційного забезпечення висунув необхідність вилучення його з навігаційно-гідрографічного забезпечення. Свого часу це знайшло своє відображення у статті генерала армії України В.П. Шкідченка "Загальні основи застосування Збройних Сил України: основні погляди щодо розробки керівного статутного документа" та створенні Міжгалузевої комісії з питань навігації й управління транспортними засобами та іншими рухомими об'єктами при Кабінеті міністрів України.

Зрозуміло, що навігаційне забезпечення має не тільки оборонне значення, але в умовах мирного часу воно до 85% спрямовано і на вирішення завдань торговельного мореплавства.

Але у згаданому вище Положенні про навігаційно-гідрографічне забезпечення плавання торговельних, рибопромислових, спеціальних та інших морських і річкових суден на морях та внутрішніх водних шляхах України не визначено джерело фінансування навігаційного та гідрографічного забезпечення та не вирішені шляхи фінансування загальнодержавних питань оборони та економіки держави в морській галузі.

В Україні на цей час відсутня державна служба, яка б управляла навігаційним забезпеченням, розробляла напрямки розвитку та здійснювала державну політику у питаннях навігаційного забезпечення, планувала та забезпечувала фінансові витрати, взаємодіяла з відповідними урядовими та неурядовими міжнародними морськими організаціями й асоціаціями з питань навігаційного забезпечення та відповідала міжнародним стандартам ІМО, що прийняті серед морських країн світу, і, в першу чергу, серед країн - членів Європейського Союзу.

Питаннями навігаційного забезпечення традиційно займаються маякові служби, які у більшості випадків не входять до складу гідрографічних служб та мають свою авторитетну міжнародну організацію - Міжнародну Асоціацію маякових служб (МАМС), до якої Україна досі не приєдналася, та яка об'єднує більш 210 країн зі штаб-квартирою у передмісті Парижа.

У складі МАМС діє 4 постійних комітети: з морських загороджувальних систем, з радіонавігації та космічних систем, зі служб регулювання руху суден, з надійності та придатності ЗНО.

Технічні комітети та робочі групи МАМС проводять велику роботу щодо узагальнення передового досвіду у створенні та експлуатації ЗНО та на основі цього розробляють рекомендації, порадники та посібники по їх застосуванню та використанню, визначають тенденції й перспективи розвитку важливих для забезпечення безпеки мореплавства технічних засобів.

Постійна робоча програма Комітету служб регулювання руху суден наполегливо вивчає та розглядає всі питання, пов'язані з роботою Служби регулювання руху суден (СРРС) - від підготовки порадників до юридичних питань. В Комітеті працюють представники Міжнародної асоціації портів та гаваней (ІАРН), Міжнародної асоціації морських лоцманів (ІМРА), Міжнародної федерації асоціацій морських капітанів (IFSMA).Спільно з цими організаціями МАМС підготувала порадник зі світових систем регулювання рухом.

Створення державної служби в системі Міністерства транспорту України (Національної маякової служби України), яка б керувала навігаційним забезпеченням, відповідає державним інтересам й прагненню привести державні структури та законодавство до міжнародних стандартів, що прийняті серед морських країн світу, і, в першу чергу, серед країн - членів Європейського Союзу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: