Сцена 9-а – символічно-алегоричного змісту: Милість Божа, Віра і Надія виступають зі своїми символами, примущують Натуру Людську вірити і сподівавтися.

II акт - сцени єгипетської неволі, вихід іудейського народу в землю обітовану. Змалювання боротьби пекельних сил з Богом за людину.

Символічне зображення початку рабства: Неволя вводить юрбу жидів, що їх зв”язують єгиптяни.

Міраклі

“Олексій, людина Божа” (1673-1674)

Перша датована драма (з життя святих).

Основа: Популярна агіографічна легенда про св.Олексія, сина римського сенатора Євфиміама, що полюбив убозтво і покинув рідну домівку, щоб на схилі віку убогим старцем повернутися, вмираючи, і чудом сповістити Рим про свою святість.

Переробка легенди ― дуже популярна в українській літературі: С.Полоцький, Л.Баранович, Ф.Прокопович, С.Яворський.

Драма від житія відрізняються лише введенням фігур ангелів та алегоричних фігур.

Поява обумовлена обставинами життя тодішніх Києва та України:

ü після Андрусівського перемир’я (1667) Київ залишився під Москвою, яка відмовилася віддавати його Польщі;

ü релігійна та феодальна українська верхівка прихильно ставилася до цього, всіляко прославляючи царя і російських воєвод.

ßßß

Феодально-церковний характер владної верхівки України, прихильної до релігії, до культу, навіяв ідею вшанувати царя Олексія Михайловича, вшанувавши його святого патрона, взяти для урочистої вистави сюжет релігійно-ідеалістичний, оздобивши його натяками на сучасність.

ßßßßß

Виставлено “в знаменіє вірного подданства, через шляхетную молодь студенскую в Колегіумі Києво-Могилянському, на публічном Діалогу”.

Ідея: прославлення подвижництва.

Жанр: середньовічний міракль:

a) всі дійові особи, з’являючись на сцені, рекомендуються глядачам;

b) сцена зображає відразу декілька місць – Рай, Пекло, Рим, Едес.

c) час дії – життя Олексія з юних років до старості.

Граничить з п’єсами державно-політичний характеру.

Образ Олексія

Втілення християнського ідеалу.

Людина доброчинна і покірна.

Необхідна умова для досягнення “небесної благодаті”: чистота, непорочність.

Боротьба і вагання: Юнона і Фортуна закликають до земних утіх, Віртус (Чеснота) зупиняє його.

Стильові особливості:

· вплив єзуїтських драм:

ü застосування алегоричних образів з класичної міфології і морального богослов”я;

ü панегіричний характер стосовно головного героя, який є символом конкретної історичної особи (поставлена в день іменин царя Олексія Михайловича, починається і закінчується хвалою на його честь);

· бароковість:

ü поєднання образів християнської віри (архангели) з образами класичної міфології та історії (Діоген, Юнона, Віртус-Чеснота, Венера);

ü звичаї Царства Небесного і царства Римського за часів імператора Гонорія (V ст.) – колорит королівства польського (вельможна шляхта, веселі бенкети, сім вільних художеств схоластичної школи, зневажливе ставлення до “хлопа”);

· силабічні вірші;

· введенні у мову твору полонізмів.

Інтермедії ХVІІ ст.

Виокремлення інтермедій з серйозного дійства, без сумніву, сприяло їх розвитку, тим паче, що їх автори не були зв”язані ніякими теоретичними приписами і могли вільно опрацьовувати обраний ними сюжет. Таким чином, інтермедія, первісно коротка сценка, повільно збільшувалися у обсязі, поширювалася у цілу “смішну комедію”, і в такому вигляді, розбита на окремі сценки, приєднувадася іноді до серйозного дійства…

П.Морозов

У своєму розвитку українська інтермедія як форма репертуару пройшла кілька стадій, і вже цим вона відрізняється від серйозної драми, де… повернення назад було звичайним явищем… теорія займалася ними мимохідь, складання їх доручали і учням, і спочатку роль їх була суто службовою – дати глядачам деякий відпочинок від напруження високих думок, навіяних серйозним дійством.

В інтермедії все просто: і постановка, що навряд чи потребувала декорацій та якоїсь бутафорії, крім тої, яку легко було знайти в будь-якій хаті, і композиція, і форма вислову, і сюжетна тема.

О.Білецький

Зв”язок з європейською комедією

Близькі до фарсів (Англія, Франція) – невеликі п”єски смішного змісту, який брався з побутових спостережень, з народних анекдотів.

Мета – розсмішити читача.

Фастнахтшпилі (масляничні вистави) – Німеччина.

Інтермедії – Іспанія.

Комедіа дель арте [2] – Італія.

Теорія інтермедії

Інтермедія – коротка дія, вигадана або справжня, яку розігрують між актами комедії і трагедії.

Тема може бути пов’язана або не пов’язана з основною, серйозною дією[3].

Зміст – кумедні і жартівливі анекдоти, історії, оповідання.

Українські поетики не розглядають теорію інтермедій, жанр реалізується лише на практиці.

За поетикою М.-К. Сарбевського: “У комедії весь зміст придуманий, тому Скалігер вважає її найдосконалішим з усіх поетичних творів.

Комедія відтворює характери легковажні…

У комедії мова простонародна, низька.

У комедії слова звичайні, загальновживані, буденні, властиві тісній дружній бесіді…

У комедії більш знижені і стримані настрої, як надія, радість, легка скорбота…”

М. Довгалевський (1736 – 1737 рр.): комедія – “показує осіб низьких, як-от: господар, литвин, циган, козак, єврей, поляк, скіф, грек та ін. і вимагає, щоб комедії писалися стилем простим, селянським, мужицьким”.

Комедія – інтермедія, яка набуває ознак побутової комедії:

· напруженість сюжету,

· динамічність дії,

· жвавість і дотепність діалогів,

натуралістичність описів. Дійові особи