СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ДЕМОКРАТІЇ. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНИХ СИСТЕМ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Проблеми демократії на її сучасному рівні — одне з головного в політології. Нині в західному світі їх багатоманітність, складність, безпосередня зумовленість політичною практикою, неоднаковість у різних країнах визначають різноманітність і суперечливість як підходів до вивчення, так і існуванням численних концепцій у науці. Усі вони так чи інакше враховують характер суспільства як постіндустріального. Більшість політологів виходять з того, що основною характеристикою демократії є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади, тобто процес цей на будь-якому рівні здійснюється за участю обраних представників народу.

Теоретики демократії на підставі досліджень дійшли висновку, що індивід набуває свої ідеї, цінності і мотиви діяльності та творчості лише в групах і взаємодіє з цими групами. Тобто в політичній сфері індивід реалізує себе через ідентифікацію з групою. У цьому випадку досить значну увагу привертає до себе проблема участі в політичному житті і політичному процесі.

Класична теорія демократії формувалася в умовах руйнування станового поділу суспільства і пошуку форм народовладдя. Представники класичного напряму цю проблему зводили до обґрунтування відносин громадян і держави у визначенні народом завдань держави. За концепцією Руссо, суверенітет народу може бути реалізований лише самим народом. Тільки завдяки безпосередній участі в прийнятті рішень громадянин не відділяється від держави і виступає її частиною.

Передача суверенітету народу передбачала відчуження усіх прав людини на користь общин, народ на загальних зборах вирішує всі питання. Руссо вважав, що при такому відчуженні людина має більше можливостей розвиватися та духовно збагачуватися. Добре відомо, що ідея досягнення загального блага самим народом абстрактна та утопічна і веде до деспотизму, який прикривається турботою про благо народу. До сучасного розуміння демократії дійшов не Руссо, а Локк, який попереджував, що деспотична влада загрожує безпеці і життю людини. Тому-то стали приділяти більше уваги не тому, хто править, а тому, як здійснюється влада. Народ складається з груп, які об'єднуються і мають своїх представників, котрі виражають їх інтереси. Демократія зводиться до механізму представництва, режиму конституціоналізму, гарантування прав меншості.

Класична теорія демократії наповнюється системою представництва народу. Визначається, що влада може здійснюватися не суспільством у цілому, а тими, яким участь делегована. Прийняття ідеології представницької демократії спонукало до розроблення критеріїв вільних виборів. Загальне виборче право і рівність виборців, вільні вибори, парламентаризм, розвиток партійних систем стали організаційною основою сучасних західних демократій.

Сучасні концепції демократії сформувалися на базі двох альтернативних напрямах: руссоїстському, що мало розвиток у соціалістичній (марксистській) теорії, і ліберальному; перші відносяться до колективістського, другі — до конкурентного типу.

В основі колективістського типу демократії — визнання соціальної єдності, панування єдиної загальнодержавної волі над волею громадян, корінних суспільних і особистих інтересів, колективізм, забезпечення державою соціальних гарантій, прав і свобод кожного члена суспільства, що є основою соціалістичної демократії як теоретичної її моделі. Таким чином, ця модель демократії абсолютизує роль загальної волі народу, відкидає автономність окремих суб'єктів у системі демократичних відносин, нехтує свободу вибору і політичного самовизначення особистості, а це є основою демократії.

Теоретична модель конкурентної демократії лежить в основі сучасних західних ліберальних концепцій демократії. Основа цих теорій — пріоритет особистості над суспільством і державою, вона є первинною, становить основу держави і є джерелом влади. Представницька демократія є головною рисою цього напряму, коли встановлюються відносини, які ґрунтуються на повноваженнях і довірі, створюються реальні основи для прийняття рішень, впроваджується принцип відповідальності при меншій увазі до принципу співучасті.

Сучасні ліберальні демократії частіше розглядаються як плюралістичні. Ця теорія виходить з необхідності ширшого представництва в системі політичної влади і управління інтересами різних соціальних груп. Рівновага політичних сил встановлюється в демократичному процесі завдяки неприйняттю монополізації політичних рішень. Сучасне розуміння плюралістичної демократії включає права людини, конкуренцію легальних політичних сил, правотворчість парламенту, розподіл влади, федералізм.

Прихильником плюралістичної теорії демократії є політолог Р. Даль. Сутність його аргументів зводиться до таких положень:

— демократія плюралістична допускає існування великої кількості організованих інтересів;

— організовані інтереси конкурують між собою у володінні політичною владою і впливом;

— конкуруючі інтереси взаємно контролюють один одного і обмежують владу;

— плюралістична конкуренція інтересів веде до суспільної рівноваги, що найкраще враховує суспільні і групові інтереси під час прийняття політичних рішень.

Концепція Р. Даля підтримує систему політичного управління, яка забезпечує відкрите суперництво політичних груп за владу.

У західній політологічній теорії є різні варіанти концепції плюралістичної демократії. Наприклад, А. Лейпхарт досліджує демократію в багатоскладових суспільствах; він назвав цей тип демократії, співсуспільною демократією. Ця форма демократії дає можливість досягти стабільного правління в умовах полі-етнічних, багатонаціональних суспільств. її характерні ознаки: влада здійснюється коаліцією політичних лідерів, через що досягається союз інтересів (ліберальні моделі побудовані на принципі конкуренції інтересів); «взаємне вето», що є гарантом інтересів меншості; пропорційність — головний принцип представництва; автономність кожної групи коаліції у вирішені внутрішніх справ. Ця форма демократії має елемент елітаризму, тому що передбачає співробітництво політичної еліти.

Елітарна теорія демократії виходить з того, що в умовах досягнення панування демократичної більшості, політичні рішення приймаються меншістю — демократичною елітою і це є недоліком демократичного режиму. Концепція елітарної демократії по суті стверджує, що в дійсності ідеал народовладдя у сучасну епоху не реалізується. У системі політичної влади народ представляє еліта. Отже, для демократії в такому випадку характерним є відкрите формування еліти і підконтрольність її діяльності у здійсненні влади і управління. Соціальну базу елітарної демократії становлять суспільства з нерозвинутою соціальною структурою, коли більшість населення не володіє необхідним рівнем політичної культури для демократичної участі.

У якості альтернативи щодо концепції елітарної демократії виступає теорія пар-типаційної демократії. Вона тяжіє до безпосередньої форми демократії і обґрунтовує необхідність участі більшості народу в усіх видах політичного процесу, включаючи формування правлячих груп і висування політичних лідерів. Партипаційна концепція— за всезагальну демократизацію суспільного життя, її політизацію і право участі особистості в прийнятті рішень у всіх сферах життя через право голосу, і в цьому є її утопічність.

Соціалістична концепція базується на визнанні соціально і політично єдиного народу як основи його влади. Розглядає природу і зміст демократії з класових позицій. Розуміє демократію як державу, де управляє сам народ, самоуправління народу — це і є демократія. Соціалістична концепція виходячи з класової природи демократії, об'єднує політичну демократію із соціальною і саме остання розглядається як умова і гарант політичної демократії. Такий підхід надав політологам можливість у сучасних умовах висунути тезу про демократичну соціальну державу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: