Даль Роберт. Про демократію

ЯКИХ ПОЛІТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ ВИМАГАЄ ДЕМОКРАТІЯ ВЕЛИКОГО СОЦІУМУ?

[ ] Отже, якщо країна керується демократично, які вимоги висуваються до неї? Як мінімум, у ній повинні діяти певні політичні угоди, процедури, інститути, які зможуть допомогти їй якщо не цілком відповідати демократичним критеріям, то, принаймні, далеко просунуть п в напрямі до ідеалу

[ ] Короткий перелік політичних інститутів сучасної представницької демократи

Виборність посадовців. Конституційний контроль за рішеннями, що приймаються урядом, здійснюється завдяки тому, що посадові особи обираються громадянами. Отже, сучасний демократичний уряд країни має представницький характер.

1. Вільні, чесні, часті вибори. Посадові особи вибираються в процесі частих і чесноорганізованих виборів, на яких примус практикується порівняно рідко.

2. Свобода волевиявлення. Громадяни, не побоюючись суворого покарання, маютьправо висловлювати свої погляди з найширшого кола питань, а також критикувати посадових осіб, уряд, режим, соціально-економічний лад і пануючу в даному суспільстві ідеологію.

3. Доступ до альтернативних джерел інформації. Громадяни мають право використовувати альтернативні й незалежні джерела інформації, якими можуть користуватисяінші громадяни, експерти, газети, журнали, книги, телекомунікації тощо. Більше того,вже існуючі джерела інформації, що не контролюються урядом чи якоюсь однією політичною групою, яка прагне вплинути на суспільно-політичні погляди і взаємини, знаходяться під ефективним захистом закону.

4. Автономія асоціацій. Громадяни для захисту своїх різноманітних прав, включно зтими, які призначені для ефективного функціонування політичних інститутів, мають також право утворювати порівняно незалежні товариства чи організації, зокрема незалежні політичні партії та «групи за інтересами».

6. Усезагальні громадянські права. Ніхто з повнолітніх осіб, що постійно мешкають у певній країні, на яких поширюється її юрисдикція, не може бути позбавлений прав, які надаються іншим особам і необхідні для п'яти вищеназваних політичних інститутів. Вони містять: право участі у вільних і справедливих виборах посадових осіб держави; право організації штабу виборчої кампанії; право вільного волевиявлення; право на створення та функціонування незалежних політичних організацій; право на доступ до альтернативних джерел інформації; право на інші свободи та можливості, які необхідні для ефективного функціонування політичних інститутів демократії в умовах цілої країни.

Як правило, ці інститути не з'являються в країні одночасно... Особливо спізнюються останні два. Аж до початку XX ст. усезагальне виборче право було відсутнім і в теорії, і на практиці демократичного республіканського правління. Саме воно більшою мірою, ніж щось інше, відрізняє сучасну представницьку демократію від усіх її ранніх форм.

[...] Оскільки нам доволі важко зрозуміти, що саме попередні покоління в вкладали поняття «демократія», дозвольте мені ще раз підкреслити основні відмінні риси: протягом двадцяти п'яти століть у всіх демократіях та республіках повноправну участь у політичному житті могла брати лише мізерна меншість повнолітніх громадян. «Демократичними» країнами правили лише чоловіки, до того ж далеко не всі. Лише в XX ст. в теорії та на практиці демократія висунула вимогу, щоб право на повноцінну участь у політичному житті було поширене (за рідкісних винятків) на все доросле населення, що постійно мешкає в країні.

І перераховані нами шість політичних інститутів разом являють собою не лише новий вид політичної системи, а й новий вид народовладдя, чого ніколи раніше не було в осяжному минулому з часів установлення «демократії» в Афінах та «республіки» в Римі. Оскільки ця сукупність інститутів сучасного представницького демократичного правління — явище історично унікальне, вона заслуговує на власну назву. Сучасний вид демократичного правління в масштабах цілої країни іноді називається тюліархічною демократією. [...]

У ДВОХ СЛОВАХ ПРО СЛОВА.

Поліархія походить від грецьких слів «багато» та «правління» і означає «владу багатьох», на відміну від монархії (влади одного) та олігархії чи аристократії (влади небагатьох). Хоч цей термін вживався досить рідко, ми з колегою повернули його в" обіг, щоб позначити ним сучасну представницьку демократію із загальним виборчим правом... У більш строгому розумінні поліархічна демократія — це політична система, що має всі шість вище перерахованих демократичних інститутів. Цим вона й відрізняється від представницької демократії XIX ст., коли виборча система мала цілий ряд обмежень, а також і від демократій і республік ще більш раннього періоду, де цих обмежень не було, проте були відсутніми багато й інших дуже важливих характеристик поліархічної демократії — політичні партії, право утворювати політичні організації, які підтримують існуючий уряд або знаходяться до нього в опозиції, формування «груп за інтересами» тощо. Вона відрізняється і від демократичних процедур, що прийняті в спільнотах настільки нечисельних, що їх члени можуть виробляти закони і визначати свою політику прямо на загальних зборах. [...]

Значить політичні інститути, так гостро необхідні для демократичного правління, залежать від величини спільноти. Шість вищеперерахованих інститутів виникли тому, що вони необхідні для управління країною, а не меншою спільнотою. Поліархічна демократія — це демократичний уряд, покликаний функціонувати в масштабах національної держави чи країни. [...]

Друкується за: Даль Роберт. О демократии. — М.: Аспект Пресе, 2000. — 208 с.

Теми рефератів

1. Різновиди традиційних форм демократії в історії українського суспільства.

2. Характеристика сучасної теорії демократії.

3. Права й свободи людини — основа демократичного характеру суспільства.

4. Позитивний зміст поняття демократії.

5. Демократичний принцип і демократичні процедури. Критерії розвитку демократії.

6. Політична відповідальність: сутність та функції.

7. Демократія та суспільний розвиток.

8. Формування демократичних засад суспільного життя в Україні.

9. Розвиток поглядів та змісту демократії в історії людства.

10.Плебісцетарна теорія демократії Макса Вебера та сучасний політичний процес.

11.Демократія: сутність, доктрини, різновиди.

12.Демократія як форма державного правління. Критерії, ознаки та принципи.

Рекомендована література

Аристотель. Афинская полития. — М., 1997.

Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М., 1993.

Бергер А. К. Политическая мысль древнегреческой демократии. — М., 1966.

Бердяев Н. Духовные основы русской революции. Философия неравенства / Собр. Соч., в 4-х т. — М., 1989. — Т.4.

Власенко Н. А., Зорько С. В., Сиротин М. Р. Україна на шляху до інформаційного суспільства: проблеми та здобутки. — К., 1995.

Грушевський М С. Історія України—Руси. В 11 т., 12 кн. —К., 1991.

Дай Т. Р., Зиглер Л. X. Демократия для элиты. Введение в американскую политику. — М., 1989.

Даль Р. Введение в экономическую демократию. — М., 1991.

Даль Р. О демократии. — М., 2000.

Демократія в Україні: минуле і сучасне. — К., 1993.

Джеферсон Т. Общий обзор прав Британской Америки // Американские просветители. — М., 1991.

Ковалевский М. Происхождение современной демократии. — М., 1989. —Т. 1.

Ковлер А.И. Исторические формы демократии: проблемы политико-правовой теории. — М., 1990.

Конституція України. — К., 1996.

Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998.

Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: сравнительные исследования. — М., 1997.

Основи демократа: Навч. посібник. — К., 2002.

Паренти М. Демократия для немногих. — М., 1990.

Поппер Карл. Відкрите суспільство та його вороги. — К., 1994. — Т. 1—2.

Права людини. Міжнародні договори України. Декларації і документи. 2-гевид. — К., 1996.

Салмин А. М. Современная демократия: генезис, структура, культурные конфликты: опыт Франции в сравнительной ретроспективе. — М., 1992.

Складові демократа. — К., 1993.

Токвиль А. Демократия в Америке: Сравнит, исслед. демократии в США и Швейцарии. — К., 1960.

Франко І. Що таке соціалізм / Зібр. творів у 50 т-ти. — К., 1966. — Т. 44.

Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. — М., 1995.

Хейман С. Кістяківський Б.: Боротьба за національні права в останні роки царату. — К., 2000.

Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993.

Шумпетер Йозеф А. Капіталізм, соціалізм і демократія. — К., 1995.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: