ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Типи новел і формування течій.
Дослідним шляхом вчені виділили чотири типи оповідань: 1) соціально-психологічне, яке називається ще романтичним 2) соціально-побутове, де на першому плані опис впливів обставин на поведінку персонажа (П. Панч, І. Микитенко, Г. Епік, І Сенченко, О. Копиленко, П. Козланюк, А. Шиян, М. Чабанівський та інші); 3) оповідання вчинків в якому найголовніше не внутрішній світ героя, а дія (Ю. Смолич, І. Ле, М. Трублаіні, О. Слісаренко); 4) гумористичне оповідання (О. Вишня, Ю. Вухналь, О. Ковинька). Автор цієї типології новел застеріг, що у будь-якого письменника можна знайти всі чотири типи невеликих творів, але все-таки в основу класифікації він поклав „принцип переваги”, виходив „не з поодиноких фактів” а з основної стильової тенденції письменника. По побудові сюжету всі новели та оповідання можна поділити на дві великі групи: фабульні і безфабульні. Для фабульних творів притаманна особлива драматична подія, яка круто повертає або підриває течію життя героя; все тримається на інтризі, зіткненні персонажів заради досягнення певної мети. Етап ліризованої новели пройшли в двадцяті роки всі прозаїки, оповідаючи „все за себе і все через себе” прозу та дії „ще не віддиференціювалась як слід від поезії віршованої” фрагментарна композиція, примхливе плетиво скороминущих вражень і асоціацій, „рубана фраза, буйна символіка, злива фігур у мовчанні і натяки – такі ознаки багатьох ліризованих новелістичних творів, до абсурду ця „лірична розхристаність” була доведена в російського прозаїка В. Пільняка „Голодный год” і в М. Хвильового „Сині етюди”, у творчості яких суб’єктивізм заступав об’єктивне утворення дійсності. Проте ліричний елемент у прозі не завжди лихо. Лірична проза немов захлинається від впливу почуттів, стає нервовою, пронизується звертаннями і вигуками, оздоблюється незвичайними тропами. Прихильність до „одивнення” і „неврастенічного” чи „поквапливого” стилю, точніше манери, пояснюється молодістю наших письменників, на яких впливала і мода, і прагнення писати тільки оригінально. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|