Аналіз творчої спадщини митця критиками.

Відзначаючи об’єктивні оцінки творчості М. Хвильового рядом провідних критиків 20-х-30-х років ХХ століття, як от М. Зеровим, О. Білецьким, П. Христюком, О. Дорошкевичем, наголошується на безсумнівно позитивній ролі М.Хвильового в становлені в українській літературі цього періоду жанру – новели. Складні ідейно-психологічні колізії що знайшли вираження в художніх творах М. Хвильового не завжди сприймалися як новаторство нерідко викликали роздратування і несправедливі тенденційні оцінки критиків. «Антихвильовісти» (В. Коряк, С. Щупак, А. Хвиля та інші) закидали М. Хвильовому і контакти з націоналістичними правими колами і хворобливе сприймання НЕПу і відступ від позицій пролетарської літератури. «Ідейні гасла М. Хвильового які стали ідейно-семантичними ядрами в осмисленні дійсності в його творах зумовили особливість їх поетики але викликали різки напади як з боку письменників так і партійних керівників» [6 с. 23]. Усталені у 20-х на початку 30-х років штампи і ярлики поціновані М. Хвильового як письменника і політика «український буржуазний націоналіст», «фашист», неоднозначною була критика М. Хвильового в літературознавстві діаспори, хоча й це й мало й іншу зумовленість.

Сучасна літературознавча Хвильовіана започаткована статтями М. Жулинського в кінці 80-х років ХХ століття – це статті рецензій, критичні розвітки, монографії, дисертаційні дослідження в яких спостерігаються новаторські підходи (Г. Хоменко, І. Колісниченко, Л. Коломієць, І. Денисюк, І. Констанкевич І Михайлін та ін). До осмислення творчості М. Хвильового в тому числі і його новел. В аналізі творів М. хвильового відокремлюється концепція людини і дійсності в художньому світі митця. На розкриття якої скеровані всі художні засоби і прийоми. Головний принцип нашого розуміння категорія поетика полягає в відповіді на питання Як автор розкриває конфлікт, як творить образну систему, як моделює «художність тексту».

Наприкінці ХХ ст. М. Жулинський виступив одним із перших дослідників М. Хвильового. В книзі під назвою «Микола хвильовий». Він намагався окреслити найхарактерніші риси художнього світу письменника. М. Жулинський зробив спробу: «розкрити внутрішній світ людини, відтворити складну психологічну реакцію на нову соціально-економічну реальність» [21 с. 80]. І при цьому відзначає прагнення «до посилення біологічного фактора в зображенні характерів героїв … захоплення підсвідомим, як тоді писали стихійним пориванням своїх героїв до чогось незвичайного, такого. Що могло б розвіяти бодай на мить сіру мряку буденності» [21 с. 8].

Дослідник наголошував на бунтарському характері обдаруванні Хвильового його постійному протестові проти будь-яких традиційних чи новітніх нормативів, що «сковували творчу фан6тазію митця» [21 с. 8].

Творчість Миколи Хвильового досліджували різні науковці, його новелістику вивчали такі вчені як С. Павличко, «Дискурс модернізму в українській літературі», В. Агеєва «автор і герой у структурі новел М. Хвильового». С. Єфремов «Історія українського письменства», Ю. Безхутрий «Микола Хвильовий: проблеми інтерпретації», М. Жулинський «М. Хвильовий», О. Білецький «Проза взагалі і наша проза».

Наукові праці про новели писали В. Фащенко у книзі «Із студій про новели». Дослідники високо оцінили талант М. Хвильового, вони відзначили особливості його новел починаючи від графічного оформлення текстів до оригінальної композиції.

На тему В. Фащенко жанр – це своєрідна програма розгортання художньої думки, він висунув ідею сконцентрованості матеріалу і компактності композиції як головних ознак новелістичного жанру в якому сюжет базується навколо одного моменту життя – не мізерного, - а такого, що зосереджував би в собі ознаки і прикмети доби: «цілий світ у краплі води» [49с. 16 ].

За словами В. Фащенка у творі не буває позафабульних елементів вони можуть бути лише в тому випадку поза фабульн6ими «коли, наприклад, з’являються описи природи. Композиція охоплює весь творчій процес с того моменту, коли в голові митця виникає план твору» [38 16 ]. В літературі існує таке поняття як фокус. Він постає як ідейно художній центр який особливо потрібен теорії новелістичної композиції з його допомогою наочніше демонструється думка про принцип збирання мотивів променів в один пучок, які викликає спалах думки та настрою [49 с. 17 ].

С. Єфремов О. Білецький сучасники М. Хвильового вони високо оцінили талант письменника.

С. Єфремов зауважував твори Хвильового надлишок «манірності, вишуканості, що важить на певний ефект, примітивних одбігів, своєрідного моралізування»

[20 с. 676] і вбачає в цьому найбільшу ваду письменника.

Великих розбіжностей у критиків щодо стильових особливостей прози М. Хвильового не виявляється.

Заслуга С. Єфремова полягає у тому, що він перший заговорив про роздвоєність як визначну рису і водночас трагедію М.Хвильового: «… уявімо, що романтики і критики живуть в одній і тій же самій людині, саме ця людина стане тоді ареною завзятого бою» [49 с. 671] Дослідник вважає що твори М. Хвильового романтичного пафосу й віри у «свій комуністичний ідеал» а також факт що багато його новел зі смутним кінцем. [49 с. 675]

С. Павличко в роботі «Дискурс модернізму в українській літературі» у 4-му розділі аналізує події літературного процесу. 20-х років і приходить до сумніву щодо правомірності використання терміну «модернізм» стосовно цього періоду. Вона говорить про так і нереалізовану інтенцію модернізму літератури 20-х років. Вона говорила, що «загальна зміна всіх засад породила … не модернізм, а явище, яке пізніше дістало назву «розстріляне відродження»» [41 с. 169]

Адже модернізм, в основі якого лежить ідея звільнення особистості, не міг спів існувати з комуністичною диктатурою. На думку вченої, модернізм так і не був втілений у літературних творах, а існував лише у вигляді дискурсу, тобто розмови. [40 с. 30 ] Але вона згодна з тим, що явище української літератури 20-х років які мали назву «модернізм» булли суперечливими внаслідок дії зовнішніх і внутрішніх чинників.

Із творчістю Миколи Хвильового С. Павличко пов’язує психологічний дискурс українського модернізму лейтмотивами прози письменника називався (неврастенія, душевна криза, психологічна хвороба, не нормативність, істерія). [296] але це не складає ніякої перешкоди для автора творити по - новому тексти цілком у модерному русі [41с. 270]

С. Паваличко також говорить про незвичайність героїв Хвильового, роздвоєність його героїв між божевільною вірою та трагічним розчаруванням. Таким чином: «М. Хвильовий ставиться в один ряд з письменниками, які на думку Павличко, творять справжню модерну літературу.» [41 с. 32]

Детально про співвідношення імпресіонізму та експресіонізму М. Хвильового говорить В Агеєва у статті «Автор і герой у структурі новел М. Хвильового». Вона зазначає «що в його творчості спостерігається поєднання імпресіоністичної скрупульозності у збиранні і передачі певних чуттєвих вражень передбаченням нюансів настроїв і водночас активне ведення авторських оцінок філософських узагальнень» [2 с. 17] Вона приходить до висновку що «проза Хвильового переважно лірико-експресивна» з елементами неоромантизму.

[2 с. 17.]

Розглядаючи збірку М.Хвильового Микола Жулинський зазначив, у збірці «Сині етюди» відтворюються правдиво без ухилення від зображення складнощів і певних втрат у настроях комунарів суспільна атмосфера періоду громадянської війни. Проте романтичний пафос домінує, лірична стихія збурює образну тканину деяких новел – з’являються асоціативні ряди в яких перехрещуються далеке минуле і таке ж далеке майбутнє. Характери героїв його новел психологічно об’єднані чіткою позицією. Критик наголосив, що вирізняється серед них головний герой новели «Солонський яр» Савка Горієнко. Письменник бачить і відтворює як поволі непомітно заповзають в душі деяких партійців мікроби обивательщини. [21 с. 30]

Дослідник творчості Миколи Хвильового О. Білецький високо оцінив збірку «Сині етюди». Про неї він сказав так: «Я не маю претензії дати критичну оцінку книзі. Мої замітки - результат безпосереднього враження торкнувся «Синіх етюдів»»

Дослідник звернув увагу, що новели цієї збірки по своїй техниці неоднофахові. І відбивають різні моменти і напрямки «шукання автора». О. Білецький наголошує на тому, що, наприклад, в новелі «Синій листопад» дуже багато імпресіонізму особливо в композиції. Білецький назіває «Кота у чоботях» одним із найдавніших етюдів книги. [6 с. 16]

Таким чином ми можемо сказати, що своєю творчістю Микола Хвильовий відкрив нові аспекти в українській літературі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: