Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Основи теорії права 1 страница




Соціальні норми; місце і роль права в системі соціальних норм; поняття права; принципи та функції права; внутрішня і зовнішня форми права; норма, інститут, підгалузь і галузь права; сутність джерел права; правоутворення і правотворчість; правореалізація; поняття та елементи правовідносин; законність, правопорядок, суспільний порядок і дисципліна


 


№п/п Основні ознаки правової держави Зміст ознак
     

* *8. Проаналізуйте, якою мірою Україна відповідає визначенню
правової держави та запропонуйте шляхи щодо досягнення Украї­
ною рівня правової держави.

*9. Порівняйте правову та соціальну державу.

* * 10. Як ви вважаєте, чи може монархія бути правовою держа­
вою?


§ 1. Система соціальних норм

і місце та роль права в цій системі

Соціальні норми — це загальні правила поведінки людей у суспільстві, зумовлені об'єктивними закономірностями, є резуль­татом свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціаль­ного впливу.

Залежно від способу їх утворення і забезпечення соціальні норми класифікують на юридичні, моральні, корпоративні (гро­мадських організацій, політичних партій, інших об'єднань гро­мадян), звичаї чи традиції1.

Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на економічні, політичні, сімейні, релігійні, етики та естетики, організаційні, соціально-технічні.

Юридичні (правові) норми — це загальнообов'язкові, фор­мально визначені правила поведінки, встановлені (санкціо­новані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах2

Моральні норми — це правила поведінки, що базуються на мо­ральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й не-


 


Докладніше див. Юридична енциклопедія 2 Там само С 189 190


2002 Т 4 С 192


Г


Глава 4


Основи теорії права


109


 


справедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються, насамперед, внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні норми — це правила поведінки, що встановлю­ються й забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об'єднаннями людей;

Звичаї чи традиції — це правила поведінки, що історично склались і увійшли (перетворилися) на звичку людей.

Звичаї і традиції відрізняються одне від одного ступенем за­гальності правил поведінки. Традиції вважаються більш загаль­ними правилами, ніж звичаї. Наприклад, святкування тради­ційних свят або звичай проводжати на службу до Збройних Сил.

Аби показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти ознаки правових та інших соціальних норм.

Так, правові норми, що у своїй сукупності утворюють право:

- виникають разом із виникненням держави;

- встановлюються чи санкціонуються державою;

- виражають волю керівної частини суспільства;

- утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (сис­
тему права);

- існують у суспільстві як одна система норм;

- формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'язків;

- є правилами поведінки, формально визначеними за змістом;

- мають певні форми зовнішнього виразу;

- мають точно визначені межі дії;

- забезпечуються державним примусом та іншими засобами.
Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального

регулювання:

- існують у будь-якому суспільстві;

- встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;

- виражають волю різноманітних частин населення;

 

- можуть існувати й безсистемно, не будучи внутрішньо уз­
годженими;

- існують здебільшого у вигляді кількох відносно самостій­
них систем нормативного регулювання;

- виражаються не тільки через права та обов'язки, а й через
загальні принципи, цілі, гасла тощо;

- зазвичай позбавлені формальної визначеності;

- можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих
формах;


 

—не завжди мають точно визначені межі дії;

—забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, мо­
ральним, громадським впливом та іншими позадержавними за­
собами.

Отже, право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напряма­ми впливу на суспільні відносини.

У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм взаємодіє. Розгляньмо деякі аспекти цього явища.

У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб сприяють повнішому і швидшому досягненню бажаних результатів.

Різні соціальні норми містять вимоги, що виключають одна одну, а це веде до конкуренції різних моделей поведінки. Така ситуація утруднює реалізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.

Під час формування основ правової держави в регулюванні суспільних відносин зростає значення моральних вимог, в яких знаходять відображення загальнолюдські цінності. Саме тому посилення моральної обгрунтованості правових розпоряджень — необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцнення дисципліни.

Правова вимога зміцнення законності та правопорядку вод­ночас є й важливою вимогою моралі, яка характеризує мораль­ну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступати і як один із моральних критеріїв оцінки поведінки особи та інших суб'єктів, адже в умовах безза­коння годі й казати про мораль.

Найбільшої ефективності право досягає в разі збігу його ви­мог і вимог,-що формулюються в моральних нормах. Під час фор-мування правової держави співіснування цих двох видів соціальних норм загалом збігається або наближується до цієї умови.

Говорячи про зближення вимог права і моралі, не слід забува­ти, що між ними можуть існувати суперечності й негативні явища.

Коли суперечності своєчасно не виявляються і, отже, не усу­ваються, вони можуть призвести до порушень закону (за ^спільного пріоритету вимог моралі над нормами права) або до


110


Глава 4


Основи теорії права


111


 


моральних втрат (у протилежній ситуації). Однією з причин таких протиріч є відносна стабільність моралі. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби конкретних життє­вих ситуацій у процесі суспільного розвитку

§ 2. Поняття права та його ознаки

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулюван­ня і охорона суспільних відносин здійснюються з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право)'

Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою й обгрунтованістю поведінки людей, тобто відповід­ними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктив­но зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними й рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій існу­ють: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.

Юридичне право — це свобода та обгрунтованість поведінки людей, що задекларована державою відповідно до чинних норма­тивно-правових актів та інших джерел права.

Твердження про те, що право відірване від держави, спричи­нило виникнення різноманітних концепцій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо.

Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне.

Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх пра­вових приписів, що установлені (санкціоновані), охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер,

1 Сучасна філософія права оперує такими поняттями, як «правова ре­альність», що складається із певних компонентів (теорій, нормативних документів, повсякденного правового досвіду тощо). Це узагальнене по­няття допомагає глибше усвідомити право як міру свободи, як антипод свавілля (див.: Філософія права: Навч. посіб. / За ред. О. Г. Данільяна. К.: Юрінком Інтер, 2002. - G. 165-173).


є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Юридичне суб'єктивне право — це певні можливості, міра свободи, що належить суб'єкту, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

До основних ознак права в його позитивному (нормативно­му) розумінні як волевиявлення держави можна віднести такі:

а) право — це система правових норм;

б) це правила поведінки загального характеру;

в) ці правила мають загальнообов'язковий характер;

г) вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в
правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

ґ) формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

д) установлюються, санкціонуються, гарантуються (забезпе­
чуються) державою та її органами;

є) у своїй сукупності регулюють та охороняють соціальні відносини між людьми;

є) правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму та милосердя.

Кожне право як елемент правової системи складається з ба­гатьох правових норм. Аби правильно вибрати ту чи іншу нор­му, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими озна­ками, між ними існують конкретна схожість і відмінності. Зав­дяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право , можна подати як визначену систему.

Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення для регулювання (охоро­ни) поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто всту­пає у ті відносини, що ним регулюються (охороняються).

Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних струк­тур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їх доціль­ності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єд­нанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.


112


Глава 4


Основи теорії права


113


 


Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і ступінь реакції держави (санкції), застосовані в разі порушення велінь, що містяться в норматив­них приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, в яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми.

Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно установлюєть­ся чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що по­даються до розроблення, обговорення, прийняття, набрання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.

Установлення права означає підготовку і прийняття органа­ми держави правових норм. Санкціонування права — це затвер­дження, реєстрація, надання дозволу на загальнообов'язковість уже існуючих соціальних норм.

Здійснення права забезпечується державою. Це виявляєть­ся в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійснен­ню відповідними суб'єктами сформульованих у правових нор­мах зразків поведінки, а з іншого — відповідні заходи заохочен­ня, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, а також застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.

Отже, право як волевиявлення держави — це система загаль­нообов'язкових, формально визначених, установлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею пра­вил поведінки, що тісно між собою зв 'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві.

§ 3. Функції і принципи права

Право має певні напрями впливу і будується на конкретних правових і демократичних засадах (принципах).

Функції права — це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначи-


ти активну й багатогранну роль права в громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.

Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні. Розглянемо функції права, що належать до загально-соціальних.

Гуманістична функція характеризується тим, що право охо­роняє та захищає права і свободи людства, народу, людини. На­приклад, Конституція України в ст. 27 закріплює право людини і громадянина на життя. Держава забезпечує реалізацію люди­ною названого права, створюючи належні умови для недопущен­ня свавільного позбавлення життя конкретної людини. В Ук­раїні з 5 квітня 2001 р. смертна кара замінена довічним позбав­ленням волі, що свідчить про гуманізм українського права.

Організаторсько-управлінська — право суб'єктів на вирішен­ня певних економічних і соціальних проблем. За допомогою права регулюються питання економічного і соціального життя в Україні (див. глави 9,12,13,14).

Інформаційна (комунікативна) — право інформує людей про волю законодавця. Наприклад, Закон України «Про інформа­цію» від 2 жовтня 1992 р. встановлює правові основи щодо поширення і використання інформації в Україні.

Оцінно-оріентувальна — поведінка людей оцінюється з ог­ляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціально допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в ме­жах правомірної поведінки. Наприклад, Цивільний кодекс Ук­раїни передбачає право людини і громадянина на одержання спадщини. Особи, що одержують спадщину за заповітом, сліду­ють останній волі померлого і успадковують його майно в тих межах, в яких це визначено заповітом.

Ідеологічно-виховна — право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки. Наприк­лад, людина слідує нормам кримінального права, не порушує заборон та діє в межах визначених обов'язків і тим самим реалі­зує норми права в межах правомірної поведінки. Достатньо того, що людина знає межі своїх можливостей, не порушує ви­мог права, самовиховується на правових моделях позитивної поведінки.


114


Глава 4


Основи теорії права


115


 


Гносеологічна (пізнавальна) - право само виступає як джере­ло знань. Наприклад, вивчаючи норми права, суб'єкт права має можливість одержати знання про обсяг пільг, допустимі норми шкідливих викидів у атмосферу, про свої права і обов'язки тощо.

До спеціальних юридичних функцій права відносять регуля­тивну (статичну і динамічну) та охоронну.

Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспіль­них відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих або інших галузях чи інститутах права. Регулятивно-статична функ­ція — це вплив права на суспільні відносини, що закріплює і регулює суспільний порядок у соціально неоднорідному суспільстві у стані спокою; регулятивно-динамічна — такий вплив права на суспільні відносини, що забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства. Правовий вплив (статич­ний і динамічний) здійснюється таким чином, що, наприклад, Верховна Рада України виключно законами регулює права ко­рінних народів і національних меншин (це регулятивно-статич­на функція права). Або шляхом прийняття Державного бюдже­ту України створюються передумови для будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби (регулятивна динаміка).

Охоронна функція спрямована на охорону відповідної систе­ми суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, змен­шення або усунення їх із повсякденного життя.

Видання службовою особою нормативно-правових або роз­порядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупе­реч встановленому законом порядку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, — карається позбав­ленням волі до чотирьох років (ст. 211 КК України). Це один із прикладів із реалізації охоронної функції права.

Принципи права — це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

У сучасній юридичній літературі визнають принципи демок­ратизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та прин­ципи інститутів права.


Принципи права як керівні юридичні вимоги відображають особливості та специфіку юридичного права, мають норматив­ний, регулятивний характер, визначають і скеровують правомір­ну поведінку людей. У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та прин­ципи інститутів права.

Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвіт­нього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогре­сивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права.

Такими принципами є:

а) закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення
її основних прав;

б) юридична рівність однойменних суб'єктів у всіх правовід­
носинах;

в) верховенство закону як акта нормативного волевиявлен­
ня вищого представницького органу держави;

г) взаємопов'язаність юридичних прав і обов'язків;

ґ) регулювання поведінки людей та їх об'єднань за загально-дозволеним типом правового регулювання: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;

д) діяльність органів і посадових осіб за принципом: «дозво­
лено тільки те, що прямо передбачено законом»;

є) чітке закріплення правовими нормами процедурно-про­цесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав лю­дини і здійснення нею своїх обов'язків;

є) здійснення правосуддя тільки судами як найефективніша гарантія прав людини;

ж) юридична відповідальність людини за свою винну проти­
правну поведінку;

з) обов'язкова дія принципу презумпції невинуватості особи
в суспільстві.

Типологічні принципи визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність.

Приміром, рабовласницькому типу права були притаманні такі принципи: тісне переплетення норм права з родоплемін-


116


Глава 4


Основи твори права


117


 


ними звичаями; вплив релігії на формування права, невизнан­ня рабів суб'єктами права; яскраво виражений класовий харак­тер чинного права; охорона приватної власності й тяжкі пока­рання за замах на рабовласницьку власність; відсутність чіткого формулювання складів злочинів і широке свавілля судді.

Феодальний тип права базувався на таких принципах: право привілеїв, що мало становий характер; відкрите право застосу­вання сили (кулачне право); партикуляризм, тобто роздрібненість права; наявність канонічного (церковного) права, що мало юри­дичну силу; жорстокість і широка можливість судової розправи.

Особливості сучасних перехідних типів правових систем полягають у поступовому втіленні загальнолюдських цінностей, що відображені в загальнолюдських принципах права.

Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у ре­альних соціальних умовах. До них відносять, наприклад, такі: принцип демократизму, принцип законності, принцип гуманіз­му, принцип рівності всіх перед законом, принцип взаємної відповідальності держави та особи.

Галузеві й міжгалузеві принципи характеризуються тим, що охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави. До них, зокрема, відносять принцип гласності судочинства і принцип повної матеріальної відповідальності, принцип індиві­дуального покарання чи стягнення тощо.

Принципи інститутів права — це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права: скажімо, принцип несприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони й захисту всіх форм власності.

Соціальна цінність і призначення права можуть бути охарак­теризовані як здатність служити засобом і метою для задово­лення потреб соціальної справедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому. Соціальна цінність і соціальне призначення права характеризуються такими його проявами:

а) право визначається як міра свободи й недоторканності
людини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення
із соціального життя свавілля, безконтрольності та беззаконня;

б) право об'єднує в собі загальну волю учасників суспільних
відносин, впливає на поведінку й діяльність людей через узго­
дження їхніх специфічних інтересів.


в) цінність і призначення права полягає в тому, що воно є
виразником соціальної справедливості, виступає критерієм пра­
вильного розподілу матеріальних благ, утвердженням рівності
та правового статусу людини в суспільстві;

г) право являє собою джерело оновлення суспільства, ви­
ступає в демократичному громадянському суспільстві як чин­
ник прогресивного соціального розвитку;

ґ) як явище культури та цивілізації воно має планетарний характер і забезпечує вирішення проблем міжнаціонального та міжнародного значення.

Відповідно, право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найважливіших потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і у взаємовідносинах усьо­го світового співтовариства.

§ 4. Поняття системи права

як внутрішньої його організації

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему.

Система права — це внутрішня форма права, яка має об'єк­тивний характер побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими ком плексами, галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правиль­но обрати правову норму для реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конк­ретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зумов­леності та характерним ознакам схожості (відмінностей) пра­вових норм, усе право можна подати як визначену систему1.

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним порівняно з економікою і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включаєть-

1 Для чіткішого усвідомлення (засвоєння) логічних прийомів, які за­стосовуються у подальшому, бажано ознайомитися із засадами логічного оперування юридичними поняттями (див. Хоменко І В Логіка для юристів: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С 37 39


118


Глава 4


Основи теорії права


119


 


       
   
 


ся до ширшої системи, що зветься правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:

а) воно розвивається через правовідносини, породжувані
економічними відносинами, а вже потім установлювані чи
санкціоновані державою;

б) під впливом правовідносин і правосвідомості розвивають­
ся не тільки норми права, а й правова система і правова надбу­
дова;

в) право не слід зводити тільки до правових норм, його нале­
жить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової си­
стеми (наприклад, правове регулювання та його механізм,
правовідносини, правосвідомість тощо);

г) система норм права є елементом системи правового регулю­
вання, взаємодії об'єктивного та суб'єктивного права, правовідно­
син і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і
антисистемні тенденції (приміром конкуренція норм права);

ґ) ступінь розвиненості системних властивостей права бага­то в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної право­вої системи.

До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права, об'єктивний характер побудови системи права.

Отже, для будь -якої держави право функціонує як єдина, юри -динно цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'яз­кових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права як закономірна організація його елементів.

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-право­вий припис (норма права). Це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі дер­жавно-владне веління нормативного характеру, встановлюєть­ся, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Існують певні ознаки, що відрізняють норми права від індивідуально-правового припису:


 

—вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово
повторюються, життєві ситуації;

—розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

—адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволя­
ють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під
таку ситуацію;

—діють у часі та просторі неперервно;

—чинність дії правової норми припиняється або скасовується
уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління нор­мативного характеру. Стаття нормативно-правового акта й нор­ма права часто збігаються, коли структурні елементи норми пра­ва відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викла­даються не всі елементи норми права. Залежно від цього розрізняють прямий, посилальний та бланкетний (відсильний) способи викладення норми в статті.

Прямий спосіб застосовується тоді, коли всі елементи нор­ми права містяться у статті нормативно-правового акта; поси­лальний, — коли робиться посилання на іншу статтю чи статті; бланкетний (відсильний), — коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза — це частина норми права, яка містить умови, об­ставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных