ЗБИРАННЯ ТЯГОВОГО ЕЛЕКТРОДВИГУНА

На вал відремонтованого якоря, з обох боків, насаджують у нагрітому стані кільця ущільнювачів до упора в бурти вала, потім внутрішні кільця підшипників, якщо їх із якої-небудь причини знімали. Підшипники підбирають так, щоб радіальний зазор у зібраному вигляді (на електродвигуні) був не менше 0,07 мм з боку шестерні і не менше 0,06 мм з боку колектора. По радіальному зазору підшипники підбирають з урахуванням сумарного натягу посадки внутрішнього роликового кільця на вал і зовнішнього роликового кільця в гніздо підшипникового щита.

Підшипники в щити запресовують на пресах. У багатьох депо для цього використовують індукційні нагрівачі. При покритті зовнішньої поверхні підшипників еластоміром посадка повинна бути виконана тільки з нагрівом щита.

Після насадки внутрішніх кілець підшипників на вал, а в щити зовнішніх кілець з роликами приступають до збирання тягового електродвигуна. Для посадки щита використовують той же прес, який застосовували при розбиранні. Для полегшення збирання горловину остову нагрівають до температури 80-100°С індукційним нагрівачем (рис. 6.21) протягом 4-5 хв.

Рис. 6.21 – Індукційний нагрівач:

1 – магнітопровід; 2 – котушка; 3 – клемова коробка; 4 - ручки

Індукційний нагрівач складається з котушки 2; магнітопровода 1 з полюсами з шихтованої сталі, зібраними на двох кільцях за допомогою болтів; клемової коробки 3 і ручки 4 для транспортування нагрівача.

Нагрів здійснюється змінним магнітним потоком, що проходить через горловину остова тягового двигуна.

Апаратура управління індукційним нагрівачем розміщується в щиті, встановленому на стіні поблизу робочого місця, де проводиться збирання тягових двигунів.

Нагрівач включається вимикачем, встановленим на ньому, вимикається автоматично за допомогою реле часу.

Індукційний нагрівач за допомогою крана або спеціального візка поміщають в отвір горловини остова. Нагрівач включають, переконавшись в тому, що він ввійшов виступами полюсів магнітопроводу в отвір і спирається на зовнішню поверхню горловини.

Першим запресовують щит з боку колектора. Потім остов встановлюють по рівню і в нього опускають якір. На вал надягають направляючі втулки, які центрують положення якоря щодо підшипників і оберігають їх від пошкоджень. При горизонтальному збиранні якір заводять за допомогою Г-образної скоби (рис. 6.4). Для нагріву горловини перед постановкою щита індукційний нагрівач (при горизонтальному збиранні) не накладають зверху на остов, а притискують збоку.

Після збирання остова перевіряють пристосуванням 1 (рис. 6.22, а, б) биття торця підшипників 2.

Рис. 6.22 – Перевірка биття торця підшипника з боку колектора (а) і з боку шестерні (б):

1 – пристосування для визначення биття торця підшипників; 2 – підшипник; 3 – вал якоря;

4 – ручка; 5 - гайка

Для цього пристосування за допомогою втулки і гайки 5 закріплюють на валу якоря 3. Встановлюють індикатор, який ніжкою торкається до торця зовнішнього кільця підшипника. Рукояткою 4, привареною до втулки, вал якоря поволі провертають і індикатор показує биття підшипника, яке не повинне перевищувати 0,2 мм. Перевищення цієї величини вказує на те, що підшипниковий щит зібраний неправильно. У цьому випадку перевіряють затягування болтів. Якщо цим способом не вдалося зменшити биття, то щит випресовують, перевіряють поверхню прилягання щита до остова і усувають причини, які привели до перекосу.

Після перевірки биття торця закладають мастило у внутрішню порожнину підшипників, лабіринтові канавки щита, внутрішню порожнину щита (⅔ об'єму), внутрішню порожнину кришки і лабіринти. У порожнину задньої лабіринтової кришки мастило не закладають. Трубку, що підводить мастило до підшипника, перед постановкою кришки промивають бензином і заповнюють мастилом. Зазор між кришкою і щитом, що контролює надійність закріплення зовнішнього кільця підшипника, повинен бути рівномірним по всьому колу і величина його повинна бути не менше 0,05 мм. Відсутність зазору показує на те, що кришка не упирається в підшипник. Після монтажу цей зазор заповнюють білилами або емаллю.

Потім перевіряють положення щіткотримачів. Відстань від корпусу щіткотримача до колектора повинна бути 2-4 мм. Крім того, перевіряють відстань від корпусу щіткотримача до торця півників, яке повинне бути в межах 7-16 мм. Ця відстань залежить в основному від ширини півників: у нового якоря вона дорівнює 7-8 мм, а у давно працюючого — 15-16 мм.

Щітки на колекторі розташовують рівномірно. Різниця відстаней по колу колектора між осями будь-яких пар щіток не повинна перевищувати 2 мм. Заміряють цю відстань так: навкруги колектора прокладають паперову стрічку і між відбитками щіток виміряють відстань. Цей розмір в основному задається при виготовленні на заводі і зберігається незмінним. Порушення можливі при ремонті корпусу щіткотримача, особливо якщо заплавляли тріщини і корпус отримав деформацію. В цьому випадку слід замінити корпус або щіткотримач новим.

Подовжні осі башмаків сердечників головних полюсів і вікон відповідних щіткотримачів повинні співпадати: допускається відхилення не більше 1,8 мм. Порушення цього розміру відбувається, як правило, від деформації корпусу щіткотримача, що піддається ремонту з наплавленням або за допомогою опресовування, або через вигин і тріщини кронштейнів.

Після випробування тягового електродвигуна на конус вала якоря насаджують шестерню і різким рухом проштовхують до її остаточного положення. Болтом 1 (рис. 6.23) корпус пристосування 2 закріплюють на шестерні 3.

Рис. 6.23 – Вимірювання посадки шестерні на конусі вала:

1 – болт; 2 – корпус пристосування; 3 – шестерня; 4 – індикатор; 5 – регулювальний болт;

6 – лабіринтове кільце; 7 - стійка

Між регулювальним болтом 5 і лабіринтовим кільцем 6 щупом встановлюють зазор 1,5 мм. Крейдою наносять мітки на двох сусідніх з корпусом пристосування зубах шестерні і на лабіринтовому кільці. Потім пристосування знімають, а шестерню нагрівають. На нагріту шестерню між раніше відзначеними зубами надягають і закріплюють корпус пристосування і в такому положенні шестерню просувають до упора регулювального болта 5 в лабіринтове кільце. Потім надягають гайку, затягують її і пристосування знімають. Глибина просування нагрітої шестерні (в порівнянні з її положенням в холодному стані) забезпечує її натяг в межах 1,2—1,5 мм. На стійці 7 встановлюють індикатор 4 для вимірювання осьового переміщення якоря. Після цього електродвигун зі встановленою шестернею, із закріпленими кришками люків, з підв'язаними кабелями передають на збирання колісно-моторного блоку.

Контрольні питання:

1. Як виконується запресовка підшипникових щитів в остов тягового електричного двигуна?

2. Які перевірки проводяться при встановленні якірних підшипників?

3. Як перевіряється правильність встановлення щіткотримачів?

4. Як встановлюється мала шестерня на вал якоря тягового електричного двигуна?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: