Філософське поняття свідомості.

Чому у філософії поняття душа змінилося поняттям свідомість? Чи не є воно лише науковим поняттям (наприклад, психології)?

Свідомість – дійсно стала одним з фундаментальних понять не лише філософії, а й психології, соціології, де воно характеризує найважливіший системний компонент людської психіки. Функціонування свідомості забезпечує людині можливість виробляти узагальнені знання про зв'язки, відношення, закономірності об'єктивного світу, ставити цілі та розробляти плани, що випереджають її діяльність у природному і соціальному середовищі, регулювати і контролювати емоційні, раціональні і предметно-практичні стосунки з дійсністю, визначати ціннісні орієнтири свого буття і творчо перетворювати умови свого існування.

Свідомість являє внутрішній світ почуттів, думок, ідей та інших духовних феноменів, що безпосередньо не сприймаються органами почуттів і принципово не можуть стати об'єктами предметно-практичної діяльності ні самого суб'єкта, що усвідомлює, ні інших людей. У цьому онтологічному аспекті існування свідомості виражається поняттями "суб'єктивна реальність", "ідеальне". В аксіологічному аспекті категорія ідеального виражає ціннісне відношення до дійсності. У праксеологічному ракурсі ця категорія позначає духовну активність, творчу інтенцію, цілепокладання і цілеспрямованість, волю і саморефлексію. Ідеальне характеризує сутнісний зміст свідомості як суб'єктивної реальності. Визначення свідомості у психології зв'язується зі здатністю суб'єкта виділяти себе з навколишнього світу, зі здатністю до самозвіту і самоспостереження, з існуванням її не тільки в індивідуальній, але і надіндивідуальній формі ("Я" і "Поверх-Я").

Свідомість відрізняється від «несвідомих» проявів духовного життя тим, що останні не опредметнюються безпосередньо у мові (не «усвідомлюються»). Свідомість, будучи діяльнісним, а не субстанційним феноменом, реалізовується у актах спрямування на зовнішній світ — інтенції. Вона принципово не існує поза інтенційним відношенням до реальності, тобто завжди є «свідомістю про...». В інтенційних актах свідомості й формується зміст пізнаваних об'єктів — множини значень і сенсів, які і надають об'єктам онтологічного статусу матеріальних чи ідеальних, дійсних чи можливих (або належних), теперішніх чи минулих — майбутніх, конкретно-емпіричних чи абстрактно-загальних, дійсних чи уявних (фіктивних, ілюзорних, фантастичних, галюцинацій, сновидінь тощо).

Пізнавально спрямовуючи себе на реальний світ, свідомість трансформує його в інтенційних актах в ідеальний світ, у якому, за Е. Ільєнковим, «форми речей існують за межами самих речей». «Ідеальний світ» існує як внутрішній «мікрокосм» людини, який є корелятивним (сумірним і спів-рівним) з «макрокосмом» зовнішньої (об'єктивної) реальності. Скеровуючи пізнавальну активність на саму себе, свідомість стає самосвідомістю, результатом чого є вирізнення індивіда зі світового загалу. Будучи феноменом людської життєдіяльності, свідомість набуває характеристик суспільності, суспільної свідомості, представленої такими її формами, як філософія, релігія, наука, мистецтво, мораль, правосвідомість, соціальна психологія тощо.

Соціологія вивчає свідомість як сферу духовного життя суспільства, у якій осмислюються, улаштовуються, ідейно оформляються та реалізуються інтереси й уявлення різних соціальних груп, класів, націй і суспільства в цілому. Соціологія розкриває роль свідомості в організації суспільного буття людини, в історичній динаміці його цивілізаційного та культурного розвитку.

Розглянемо місце свідомості в структурі психічного.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: