Психоаналітичні та феноменологічна концепції свідомості.

Зиґмунд Фрейд (1856-1939). Розвинув біологізаторську теорію психічного. Виділяв три його рівні: Id – Ego – Superego. Принципи психічного життя: задоволення і реальності. Задоволення (насолода) має дві сили: Ерос і Танатос. Безсвідоме реалізуються приховані імпульси психічного. Фрейд постулює наявність строгої детермінації у протіканні психічних процесів. Наступна поведінка індивіда розглядається як залежна від попередніх онтогенетичних стадій і способів адаптації. Щоб знати, чому зараз так чинить людина, треба вивчати минуле, особливо психосексуальні аспекти раннього дитинства.

Розглядав можливості аналізу безсвідомого, виділивши «вікна» з безсвідомого у підсвідоме: сновидіння, гіпноз, асоціації, дотепність, невротичні симптоми, психопатологія звичайного життя, помилки, забування, описки, перепони для асоціацій. Безсвідоме – початкова субстанція людського буття: водночас це й руйнівне і творче джерело. Енергія безсвідомих психосексуальних збуджень і потягів виступає рушієм психічного життя. Розробив ідею сублімації і витіснення як зворотних рухів психічної енергії. Свідомість розглядав саме як результат сублімації завдяки цензурі зовнішнього для індивідуальної психіки середовища.

Концепція психічного у З.Фрейда.

Id (воно)

Ego (Я) ---

Безсвідомо реалізовані

імпульси

Передсвідомість

цензура Super Ego (над Я)

(соціокультурне середовище, суспільна свідомість)

Школа аналітичної психології К. Юнга. ЮнгКарл (1875-1961) – засновник аналітичної психології.. Колективне безсвідоме і його архетипи як першооснова психічної діяльності (переживань). Юнг висунув концепцію, відповідно до якої індивідуальне несвідоме Фрейда – усього лише частина набагато більш великого "колективного несвідомого" (загальної пам'яті всього людського роду, що зберігається в схованках людської душі), а також сформулював ідею архетипів – загальнолюдських прототипів – змісту колективного несвідомого. Вони ідентичні у всіх людей і утворюють загальну підставу душевного життя кожного, будучи по природі надособистісними. Цей шар психіки безпосередньо зв'язаний з інстинктами, тобто наслідуваними факторами. Динаміка архетипів (наприклад, образів героя, демона, матері-землі), згідно Юнгу, лежить в основі міфів, символіки художньої творчості, сновидінь.

Як основну задачу психотерапії мислив відновлення порушених зв'язків між різними рівнями і системами психіки. Будь-який бог – тільки лише символ Бога, що живе усередині нас, у колективному несвідомому, отже, якщо ми перестаємо вірити в цей символ, ми зіштовхуємося з Богом віч-на-віч. У людей з'являється шанс осягнути Бога як один з феноменів власного внутрішнього світу. Як основний зміст психічного життя людини приймав прагнення особистості до повного утілення своїх можливостей і потенцій. Наше "Я" не є справжнім центром психіки, його вважає таким лише сучасна людина, свідомість якої відірвана від несвідомого. Необхідна "ампліфікація" – розширення свідомості, що осягає свої глибинні підстави. Ці психічні процеси, які ведуть також і до зникнення невротичних симптомів, Юнг позначив поняттям "індивідуація".

Підкреслюючи міць і небезпеку архаїчної спадщини людства, що таїться в структурах колективного несвідомого, Юнг відзначав, що психологічно люди усе ще перебувають на стадії дитинства. У них поки немає необхідного досвіду розвитку і біопсихічної фіксації феноменів культури.. Індустріальна революція ще більш віддалила людину від її несвідомого і природи. Це спричинило собою посилення колективних ірраціональних сил, психічну інфляцію, знеособлювання й атомізацію людей, появу масової людини з її непереоборними прагненнями до катастрофи. Найвідоміший послідовник Юнга Дж. Хіллман говорив про „Душу світу” як головну категорію юнгіанства. Індивідуальна душа – сяюча точка Світової душі

Неофрейдизм.

Якщо засновники, класики психоаналізу Фрейд та Юнг, ставили завданням прояснити індивідуальні вчинки людини, то неофрейдисти (їхні послідовники) намагалися пояснити соціальний устрій життя людей. Але біопсихологія домінувала у обох.

Альфред Адлер (1870-1937). Австрійський лікар і психолог. Творець індивідуальної психології. Перехідна фігура від класичного психоаналізу до неофрейдизму. Спочатку був прибічником Фрейда, потім заснував власну школу, яка мала значний вплив у 20-ті роки – Міжнародна асоціація індивідуальної психології (1924). Від 1932 року жив у США. Вчення про комплекси неповноцінності й їхню компенсацію (“Про неповноцінність органів” 1907 – концепція хвороби як порушення балансу у стосунках органу і його середовища, яке організм намагається компенсувати). Принцип компенсації – один з центральних в його концепції. Підставою всієї діяльності людини є бажання особистої переваги, яке реалізується завдяки механізмові компенсації первісного почуття неповноцінності. Ця мета-ідея, яка спочатку смутно усвідомлюється, стає центром формування особистості, детермінує всю психіку. Її характер і способи реалізації створюють специфічний для людини “життєвий стиль”. Безсвідомі й свідомі процеси не суперечать один одному, а утворюють єдине ціле, служать одній меті. Люди не є заручниками бунтівних інстинктів і сил безсвідомого, питання в іншому: вони не усвідомлюють мети й цінностей, які прийняли чи самостійно утворили. Долаючи почуття неповноцінності від дефектів тілесних органів, самоутверджуючись, вони актуалізують свої творчі потенції. Людина не задається минулим, як у Фрейда й Юнга,: це органічна, сильна особа, мета якої в самореалізації й виживанні роду. Соціальна психологія Адлера надалі буде розроблятися неофрейдистами.

Еріх Фромм (1900-1980). Німецько-американський психолог і соціолог. У США емігрував 1933 року. Соціально-критична антропологія: відхід від біологізму Фрейда, наближення до антропологічного психологізму, марксизму й екзистенціалізму. Людина від початку знаходиться між життям і смертю. Існує суперечність між тим, що кожна людська істота є носієм всіх можливих потенцій, але не може їх реалізувати від короткочасності існування. Нічого вродженого особа не має: її психологічна поведінка цілковито є наслідком занурення в певні соціальні середовища. Розробка цілісної концепції особи і намагання з’ясувати механізм взаємодії психологічних і соціальних чинників у процесі її формування. Зв’язок між психікою індивіда і соціальною структурою суспільства виражає соціальний характер, у формуванні якого особлива роль належить страхові. Страх пригнічує й витісняє у безсвідоме риси, не сумісні з панівними у суспільстві нормами. Звідси й відчуження від “себе не-застраханого”. Вчення про самовідчуження. Збіг типів соціального характеру з різними історичними типами само-відчуженої людини. Різні форми соціальної патології пов’язані з відчуженням. Капіталізм – хворе суспільство. Фромм сподівався на нове гуманістичне суспільство. Історичні протиріччя мають іншу природу, ніж особисті (екзистенційні): вони не є необхідною часткою людського існування, а створюються та вирішуються людиною у процесі власного або історичного життя.

Карен Хорні. Тема “хворого суспільства” у неї найпоширеніша. Головний спонукальний мотив – потяг до безпеки, що постійно відтворюється страхом. 3 типи спрямованості поведінки особи стосовно людського оточення: до людей, від людей, проти людей. Від них йде збільшення тривожності та зростання конфліктності.

Фрейдомарксистська концепція свідомості “Франкфуртської школи соціології” (Г. Маркузе, В. Райх, Т. Адорно).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: