Суспільно-історична трансформація уявлень про творчість і творчу особистість у Європі

біографії художників-романтиків кінця XVIII ст. був тип умираючого поета [94].

Важко зрозуміти, що є первинним: митець формується епохою чи навпаки, сам змінює її через ствердження нових способів світосприйняття і буття. Ідея зворотного впливу життя особистості на свідомість епохи активно підтримується в сучасній психології та культурології.

У ХІХ ст. відбулося інтенсивне зростання самосвідомості митця, звільнення від стереотипів. Швидка трансформація внутрішнього світу митця призвела до перемоги фактору особистісної самостійності. Змінилися й уявлення сучасників про особистість митця, надаючи йому право і в особистім житті залишатися людиною творчою, непередбачуваною. Таким чином постав новий стереотип творчої особи: узвичаїлася екзотика девіантної поведінки, ця девіантність стала суспільно адаптованою і надала змогу підвищувати свій соціальний статус [96].

О. О. Кривцун доходить висновку, що «аномалії» в поведінці творчої людини є не випадковими, а внутрішніми, структурними рисами її особистості. Потреба самоперевищення в творчості виявляється прямо пов’язаною з потребою подолання стереотипів у житті. Біографія митця і його творчість – сполучені посудини, і в самій природі таланту закладена схильність до особливої долі. Висока амплітуда переживань, напруження в момент складання твору – ці стани творчого процесу позначаються на способах самоздійснення в житті. Презирство до норми, руйнування дистанції між уявлюваним і реальним, любов до ризиковано-яскравих сторін життя створили новий тип творчої особистості. Отже, сама природа творчості «нав’язує» в житті девіантні форми поведінки. Прикметно: те, що епоха розцінювала як девіацію, доволі швидко перестало шокувати і вийшло за межі життєвої сфери людей мистецтва, трансформуючись у модуси поведінки обивателя.

Описаний процес, пояснюючи нормальність аномальної поведінки творчих осіб ХІХ ст., здатен пояснити і весь історично-психологічний феномен. Якщо поширити його на весь плин людської культури і згадати, що такі «революції» суспільної свідомості під впливом прикладу творчої та інтелектуальної еліти відбувалися циклічно, протягом усієї історії цивілізації, стає зрозумілим, чому з давніх часів поняття геніальності та ненормальності стоять поруч.

Найбільш сучасною ілюстрацією цього процесу є популяризація так званого феномену «дітей Індиго» – вчення Л. Керолл та Дж. Тоубер про дітей з особливими, незвичайними та соціально неприйнятними психологічними характеристиками та особливостями поведінки [106]. Такі діти, які насправді є високообдарованими, проголошені носіями нової свідомості та новим еволюційним типом людей.

Таким чином, творчість як культурно-історичний та соціальний феномен обумовлена своєрідною еволюцією понять «творчість» і «творець». Специфічними рисами цієї еволюції є: нерозривний зв’язок культурно-історичного поступу суспільства з уявленнями про природу творчості; пожвавлення інтересу до проблем творчості в перехідні епохи та критичні моменти розвитку суспільства; розширення переліку сфер людської діяльності, які потребують творчих здібностей і вважаються творчими; певна «формульність» існування творчих особистостей, яка пояснюється взаємовпливом суспільної та індивідуальної свідомості. З еволюційної точки зору розвиток креативності є важливим ступенем психологічного пристосування людини до існування в епоху постіндустріального глобального суспільства.

2.5. Узагальнена дискретно-вузлова структура життєвого шляху творчої особистості

Використання біографічних даних та їх порівняльний аналіз показує, що у життєвому шляху творчих особистостей різної спрямованості існує низка вікових точок, які в певній мірі виявилися вузловими, поділяючи сам життєвий шлях на майже рівномірну низку дискретних вікових проміжків, як у площині творчості, так і у площині особистого життя. Для “усереднених” поетів, художників, драматургів цей проміжок наближається до Δ Т @ 3 роки в обох площинах. Виключення складають лише дискретні проміжки між вузловими точками у “усередненого” математика у площині творчості (Δ Т = 4,8 років). Але у площині особистого життя у “усередненого” математика ці проміжки теж близькі до Δ Т @ 3 роки. Ці дані вже говорять про наявність узагальненої ідентичності щодо дискретно-вузлової структури життєвого шляху творчої особистості, як такої.

Якщо взяти окремі вузлові точки з площини творчості “усереднених” поетів, художників, драматургів, математиків і особливо подвійні вузли, то вони виявляються вельми вагомими у життєвому шляху творчих особистостей. Наприклад вузлова точка Т @ 18-19 років у життєвому шляху поетів виявилася значущою, по-перше, тому що в ній спостерігається прояв того, що особистість з поетичною спрямованістю відкриває для себе своє покликання, або знаходить його, що, в свою чергу Ш. Бюлер називала специфікацією самовизначення [157], [160], [161]. По-друге, у творчої особистості поетичної спрямованості згідно проведеному дослідженню [109] у межах цієї вузлової точки знаходиться так звана точка творчого старту.

Подвійний вузол Т @ 23 роки у поетів — це перш за все визнання, успіх, слава, прийняття рішення присвятити себе поетичній творчості, що з великими подробицями наводилося вище в описі подвійних вузлів поетів. В цьому ж подвійному вузлі “стартують” за нашими дослідженнями художники, драматурги, композитори, письменники [109], тобто перевіряють себе у своєму покликанні на специфікацію самовизначення. У математиків творчий старт за даними досліджень [7], [111], [172], [177] локалізується у межах вузла Т @ 25 років. Причому. поглиненість творчістю у математиків виявилася настільки сильною мотивацією до самоздійснення, що особисте життя у них, як наводилося вище, відходить на другий, або навіть на третій план. Не менш важливим виявився майже подвійний вузол Т @ 25 років у художників і драматургів, про що з подробицями висвітлено у відповідних підрозділах. Можна було б продовжувати деталізацію певних подвійних вузлів творчих особистостей, але в цьому немає необхідності. Тут лише слід звернути увагу на те, що саме у подвійних вузлах з найбільш гострою виразністю проявляються у площині творчості самовизначення, самоздійснення і творча експансія особистості, про важливість яких говорила Ш. Бюлер [157]. У площині особистого життя в довкіллі подвійних вузлів спостерігається загострене, як у С. Єсеніна, чи помірне ставлення до смерті, як такої, що теж, за Ш. Бюлер [158] надзвичайно важливо для розуміння психологічної сутності життєвого шляху особистості. В площині особистого життя в вузлових точках, і, особливо, в подвійних вузлах спостерігаються певні психічні деформації творчої особистості, нервові розлади, соматичні захворювання, про що говорилося і іншими дослідниками життєвого шляху [7], [9], [12]. Особливо виявляє себе гостра особистісна незадоволеність за К.А. Абульхановою-Славською [3] в певних подвійних вузлах, що теж ілюструвалося вище при розгляді конкретних творчих особистостей. Тут доречно буде навести вражаючий приклад прояву гострої особистісної хворобливої незадоволеності, яка була зафіксована у віршованій формі поетом С. Єсеніним в довкіллі четвертого подвійного вузла (Т = 28 років): “... нет, никогда с собой я не полажу! Себе любимому, чужой я человек!” (вірш “Метель”). Ще гостріше ця незадоволеність проявилася в поемі “Черный человек”, яка була написана за чотири місяці до самогубства (Т @ 30 років), як реакція на самонесприйняття свого власного дзеркального відображення. Слід звернути увагу і на те, що у вузлових точках, особливо в довкіллі подвійних вузлів, в площині особистого життя творчі особистості різко змінювали свій сімейний стан, вони, або створювали сім’ю, або сім’я з ініціативи самої творчої особистості розпадалася. Ці прояви теж добре проілюстровані багатьма прикладами, що узгоджується з дослідженнями Абрамової Г.С. [1] про значущість створення та розпаду сім’ї у життєвому шляху особистості. В цілому можна, згоджуючись з Ш. Бюлер [158], [159], сказати, що в довкіллі вузлових точок у життєвому шляху творчої особистості, незалежно від її творчої спрямованості мають місце різкі прояви вікових змін внутрішнього світу, особливо, щодо власного життя, власного світовідчуття, та власної самооцінки.

Розглядаючи життєвий шлях “усереднених” поетів, художників, драматургів та математиків не можна обійти мовчанням вікову кульмінацію творчості, про яку говориться у інших дослідників [7], [9], [38], [177]. Зупинимося на цьому питанні більш детально. Якщо взяти всю низку вузлових точок у роках у площині творчості, скласти їх і поділити на кількість вузлів, то легко одержати вікові усереднені значення кульмінацій творчості:

Поети: Т = 35,1 років (за рис. 2.3)

Художники: Т = 36,9 років (за рис. 2.6)

Драматургі: Т = 39,4 років (за рис. 2.9)

Математики: Т = 36, 9 років (за рис. 2.12)

_________________________________________

Середнє: Т = 37,0 років.

Одержана середня вікова точка Т = 37 років абсолютно співпадає з даними багатьох дослідників життєвого шляху творчих особистостей різної спрямованості. Саме в цій віковій точці Т = 37 років, за узагальнюючою оцінкою Б. Г. Ананьєва [7] у особистості має місце кульмінація творчості. У нашому дослідженні з Т = 37 років ідеально співпадає подвійний вузол в життєвому шляху видатних математиків, дані яких приведені вище. Це співпадіння вже свідчить про особливу дискретно-вузлову (можна навіть сказати математично вивірену) структуру площини творчості у життєвому шляху математиків.

Вирахувані вікові точки кульмінації творчості хоча і не співпадають з подвійними вузлами для “усереднених” поетів, художників, драматургів, в біографічних даних вони зафіксовані. Тому проілюструємо прояви кульмінації творчості в довкіллі цієї вікової точки.

Поети: Т = 35 років. А. Малишко у цьому віці створив свою знамениту поему “Прометей”, шедевр зрілого поетичного хисту. У В. Сосюри біля цієї вікової точки (~36 років) після мовчання з 33 років, виходять “Айстра” і “Хвиля”. І знову поет впадає в чорну паузу. Л. Українка в період між 34-36 роками життя створила фантастичну драму “Осіння казка”, драму “У катакомбах” та закінчила драму “Касандра”. О. Блок творить у 35 років “Стихи о России”, поему “Соловьиный сад”. М. Цветаєва у віці біля 35 років пише цикл “После Росси” і трагедію “Федра”. С. Парнок створює одні з найкращих віршів (збірка “Троянди Пієрії”). У М. Волошина у 35 років злива віршів ІІ періоду творчості. У Є. Баратинського закінчилася поетична пауза і почався філософський період поетичної творчості. У 35 років він пише вірш “Останній поет”. Черубіна де Габріак у цьому віці дуже багато написала своїх віршів, а ще більше зробила перекладів. З. Гіпіус у 35 років здобуває славу декадентської поетеси з тяжінням до метафізичного мислення. У Т. Шевченко у віці 36 років почався новий період творчості. А. Міцкевич майже у 36 років закінчив поему “Пан Тадеуш” — визнаний шедевр поетичної творчості і останній крупний твір. У А. Ахматової у довкіллі цієї точки був новий напад туберкульозу. Трохи одужавши, вона почала вивчати життя і творчість О. Пушкіна. М. Некрасов в довкіллі цього віку пише знаменитий вірш “Поет і громадянин”.

Пік творчої кульмінації у художників Т = 36,9 років, ідеально співпадає з Т = 36,9 років для математиків і з віковою точкою “усередненої” творчої особистості. За біографічними даними М. Шагал у цьому віці назавжди покидає Росію. Тулуз-Лотрек у цьому віці одержує загально-суспільне визнання. Його картини виставлені в Луврі ще за життя художника. Життя скінчилося у віці 36,8 років. І. Репін почав писати свою найвідомішу картину “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. В. Серов творить портрет “Міка Морозов”. М. Сарьян досягає кульмінації другого періоду творчості, який почався з 30 років (відзначалося вище). У І. Левітана 37-й рік життя характеризується “палкою жагою до життя і пречудовими етюдами” (з щоденника А. Чехова — І. С.). Саме у цьому віці він задумав картину “Тиха обитель” і дещо пізніше (~38 років) закінчив її. До художника прийшла європейська слава. М. Нестеров у 37 років створив велику кількість відомих картин з нового напрямку творчості, і серед них “Великий постриг”. К. Коровін у 37 років творить найвідомішу картину “Паперові ліхтарі”. В. Ван Гог на 37-му році життя створив найвідомішу з його картин “Зоряна ніч”, “Автопортрет з перев’язаним вухом”, а за 70 днів до самогубства написав біля 80-ти картин! Кінчив життя самогубством у віці 37,3 роки. У К. Брюллова у 37 років почався новий (петербурзький) період творчості. Він почав писати низку портретів, серед яких і портрет В. Жуковського. Цей портрет зіграв величезну роль у долі Т. Г. Шевченка. О. Саврасов у 37 років написав картину, в якій уже була видна рука справжнього майстра “Сільський краєвид”. С. Далі закінчив книгу “Таємне життя Сальвадора Далі”. П. Пікасо у 37 років досягає кульмінації майстерності графічного портретного зображення. Найвідоміші з цих робіт: “Рибалка”, “Відпочиваючі селяни”, “Автопортрет”. Ф. Кало у 37 років створила такі відомі картини: “Квітка життя”, “Зруйнована колона”, та інші. У довкіллі цієї точки (~38 років) П. Гоген пише дуже багато картин, але вони ще не мають успіху.

Для драматургів вузлова точка творчої кульмінації за розрахунками складає Т = 39,4 років. Фактично ця точка знаходиться між подвійним вузлом (Т = 38 років) і вузлом творчого прояву (Т = 40 років) на їх життєвому шляху (рис. 2.9). В довкіллі цієї точки О. Сухово-Кобилін закінчив свою найвідомішу п’єсу «Весілля Кречинського». Г. Гауптман у цьому віці побудував будинок і переїхав до нього з Маршалк і своїм сином, народженим нею. О. Уайльд у цьому віці створив п’єсу “Жінка, що заслуговує на увагу”, яка мала ще більший успіх ніж п’єса “Саломея”. У цьому ж віці (~40 років) пережив сильне душевне розчарування. Його переслідували думки про вампірів. Б. Шоу у 39 років написав відому п’єсу “Поживемо – побачимо”. Ф. Шиллер почав писати драматичну трилогію “Валленштейн”. О. Островський вперше взявся за розробку історичної теми. І майже одночасно (~40 років) написав відому комедію “Тяжкі дні”. Є. Шварц на 40-му році написав сценарій до фільмів “Лєночка та виноград”, “На відпочинку” та інші. М. Булгаков у віці біля 39-ти років пише п’єсу “Театральний роман” (підзаголовок “Записки покійника”). Про нестійкий стан драматурга в довкіллі цього віку вже говорилося вище. К. Гоцці на початку 40-го року створює комедію-казку “Любов до трьох апельсинів”, постановка якої приголомшила публіку.

Аналіз біографічних даних життєвого шляху творчих особистостей перш за все за подвійними вузлами та вузловими точками з обох умовних площин дозволяє скористатися дуже простим прийомом. Якщо розташувати всі подвійні вузли з життєвого шляху поетів, художників, драматургів і математиків впродовж хронологічної шкали (рис. 2.13), то можна прийняти їх проекцію за вузлові точки загально “усередненої” творчої особистості. Така інтегруюча операція має своє підгрунтя, бо відомо, що творча особистість може мати обдарованість у багатьох напрямках, що, власне, і ілюструвалося у відповідних підрозділах за конкретними біографічними даними.

Рис. 2.13 Вузлові точки життєвого шляху загально “усередненої” творчої особистості.

На поданому рис. 2.13 внизу обведені найбільш узагальнені вікові точки життєвого шляху поетів (П), художників (Х), драматургів (Д) і математиків (М), які виявилися вузловими в площині творчості і в площині особистого життя. Дискретний період між цими точками в середньому складає Δ Т @ 3 роки. На рис. 2.13 значком «Х» показані реальні вузлові прояви, які зустрічаються в біографічних даних і виявилися поворотними пунктами або в площині творчості, або в площині особистого життя поетів, художників, драматургів та математиків. Так, наприклад, біографічні дані свідчать, що деякі художники, драматурги і математики вже робили спроби для першого прояву у віці 18 – 19 років, але ще дуже невпевнено. Поети у цьому віці вже досить впевнено і рішуче заявляли про себе. Про точку Т = 23 роки в житті поетів, художників, драматургів теж говорилося вище. Слід також звернути увагу на те, що у точці Т = 23 роки багато математиків вже досить впевнено виявляли свій творчий хист. Так, у цьому віці (22 – 23 роки), за біографічними даними прояв творчості зафіксовано у Б. Паскаля. Він у 22 роки розробляв питання теорії ймовірності. К. Гаус дав у 22 роки строге доведення основної теореми алгебри. Маркіз де Кондорсе розробив мемуар щодо інтегрального обчислення в 22 роки. У М. Остроградського у 22 роки був визнаний математичний талант такими велетами математики, як Коші, Фур’є, Лаплас, Лагранж. А. Колмогоров вже в 22 роки продемонстрував науковий хист до теорії ймовірностей і його зараховують до аспірантури. Монж Г. у 22 роки вже створив “нову науку” — нарисну геометрію, в якій застосував знання з аналізу безкінечно малих і геометрії. А. Пуанкаре, якого професор Елліо називав “математичним чудовиськом”, у 22 роки жадібно захопився всіма предметами, пов’язаними з математикою. М. Лобачевський у 23 роки зробив оригінальний доказ 5-го постулату Евкліда. Абель Нільс уже на початку 22-го року остаточно довів, що рішення рівнянь п’ятого ступеню не існує. Це вважається його найбільшим досягненням. Р. Декарт на початку 24-го року записав у щоденнику. що він “почав розуміти основи чудесного відкриття”. І. Ньютон у 23 роки почав займатися механікою і сформулював ранню концепцію сили

Вузлова точка Т = 25 років в житті творчих особистостей досить детально була проілюстрована у відповідних підрозділах.

Вузлова точка Т = 28 років в площині творчості математиків не проявилася, але прояви в довкіллі цієї точки в особистому житті мають місце. Наведемо найбільш яскраві прояви. К. Гаус нарешті на 29-му році вирішив зайняти посаду директора обсерваторії Геттінгенського університету, яку йому пропонували зайняти ще у віці 25 років. Одружується і життя здається йому “весною з яскравими барвами”. Маркіз де Кондорсе на початку 28 року зустрівся з Вольтером. Ця зустріч знаменувала їх дружбу на все життя. С. Ковалевська на початку 29-го року життя довгий час була на межі життя та смерті (після пологів). М. Остроградський одержав звання академіка Петербурзької АН. Монж Г. супроводжує маршала Кастрі в поїздці до Бельгії. А. Пуанкаре одружується і, переїхавши до Парижу, починає викладати в Сорбонні. М. Лобачевський у 28 років — загальнообраний декан фізико-математичного відділення університету. Р. Декарт у цьому віці зустрівся з монахом Мерсеном, — “людиною–журналом” і з математиком Мідоржем. Л. Ейлер у 28 років захворів на нервову гарячку і осліп на одне око. О. Ляпунов у 28 років переїжджає до Харкова і незабаром вінчається з Н. Р. Сеченовою.

Особистісні прояви у віковій точці Т = 30 років, яка виявилася у життєвому шляху поетів подвійним вузлом були досить ретельно проілюстровані у попередньому підрозділі. Але у цій віковій точці мають місце не менш виразні прояви у житті художників, драматургів, математиків як у площині творчості, так і у площині особистого життя. Для ілюстрації використаємо відповідні біографічні дані. У художників пік проявів творчості і пік проявів у особистому житті відбувається у довкіллі Т = 29 ÷ 30 років (рис. 2.4 і 2.5). Тут має місце подвійний вузол, який розглядався вище у відповідному підрозділі. У драматургів вікова точка Т = 30 років значно менше проявилася в творчості, і досить виразно проявилася в особистому житті. Наприклад О. Сухово-Кобилін у віці 25 років починає жити сімейним життям з француженкою Луізою Сімон-Діманш. Нагадаємо, що М. Некрасов теж у 25 років почав жити сімейним життям з Панаєвою. Але з 30-ти років драматургу О. Сухово-Кобиліну відносини з Луізою стали здаватися обтяжливими. Він позбавляється її. Г. Гауптман написав у цьому віці реалістичну п’єсу “Ткачі”. О. Уайлд на 30-му році одружується з донькою адвоката Констанцією Ллойд. Не дивлячись на це, у драматурга, як свідчать біографічні дані, почалася гірка смуга різкого невдоволення власним життям. Б. Шоу у 30 років пірнув у вир політичного життя, брав участь у демонстраціях соціал-демократів. Ф. Шиллер на 31-му році одружився з Шарлоттою фон Ленгефельд і захопився (почав ретельно вивчати) філософією Канта. А. Чехов, отримавши визнання популярного письменника, у 30 років їде на о. Сахалін. Н. Кукольник у 30 років зовсім відмовився від казенної служби, яку почав у віці 25 років столоначальником Імператорської канцелярії. О. Островський у 30 років створив п’єси “Не в свої сані не сідай” та “Бідність не порок”. Примітно те, що у 30 років О. Островський різко змінив свої погляди на сутність своїх драматичних творів. Про це свідчить його вислів з листа до Погодіна: “Нехай краще російська людина радіє, коли бачить себе на сцені, ніж тужить”. М. Булгаков у цьому віці захопився спіритичними сеансами, але дуже швидко охолов до них. Крім того писав їдкі та гострі фельєтони на радянську дійсність. За один надрукований фельєтон його викликали у особливий відділ і суворо попередили.

У математиків вікова точка Т = 30 років більше проявилася у творчості, ніж у особистому житті, хоча мають місце у окремих математиків прояви на рівні подвійного вузла. Згідно рис. 2.10 один з піків творчості математиків знаходиться в точках Т = 30 ÷ 31 рік. Саме в довкіллі цієї вікової точки Б. Паскаль створює повний труд “Про конічні перерізи” та “Трактат про арифметичний трикутник”. В цій же віковій точці (вік різкого перелому) Б. Паскаль лишив математику, пережив духовну кризу і несподіване релігійне “осяяння”. З цього часу не розстається з Євангелієм. К. Гаус у 30 років відмовляється від запрошення Петербурзької АН. Маркіз де Кондорсе у цьому віці, знаходячись під сильним впливом Вольтера, написав і таємно видав “Лист теолога”. С. Ковалевська на 31-му році захлинається від прояву ревнощів до чоловіка, розриває з ним відносини і приймає рішення, що має пожити сама за кордоном. М. Остроградський у 30 років розробив новий глибоко науковий курс небесної механіки. А. Колмогоров у 30 років побудував повну аксіоматику теорії ймовірностей. Г. Монж у 30 років розробив теорію диференціальних рівнянь. На 31-му році він вінчається з Марією Юар. П. Лаплас (математик “пізнього” старту — І. С.) на 31-му році життя запропонував новий спосіб обчислення орбіт небесних тіл і довів сталість Сонячної системи. А. Пуанкаре у 31 рік привів математичне дослідження про рівновагу рідини, що крутиться. М. Лобачевський у 31 рік створює нове викладання геометрії (підручник “Геометрія”). Дещо раніше у 30 років М. Лобачевський став активним членом будівельного комітету. Г. Лейбніц у віці 30 років вперше вживає знак інтегралу і закладає основи диференціального числення. У цьому ж віці спеціально їде до Гааги, щоб побачити Б. Спінозу. Л. Ейлер у 30 років почав створювати аналітичну теорію чисел. О. Ляпунов на 31-му році життя вперше виклав головні ідеї свого першого методу в теорії стійкості.

На рис. 2.13 значком «Х» відмічені вікові точки в довкіллі Т @ 33 роки у драматургів і математиків. Наведемо приклади прояву в них, як у площині творчості, так і у площині особистого життя. Драматург Дюма-син у 33 роки створив п’єсу “Грошове питання”, а на 34-му році автобіографічну п’єсу “Незаконний син”. У цьому ж віці він, недивлячись на заборону, надто часто з’являється біля помешкання Надін Наришкіної, в яку закохався ще на 30-му році життя. У Сухово-Кобиліна у 33 роки новий бурхливий роман з світською красунею Н. Наришкіною, яка потім стала жінкою Дюма-сина. Г. Гауптман на 34-му році створив драму-казку “Дзвін, що потонув”. Успіх її був таким, що за рік вийшло 28 видань. На початку 33-го року у О. Уайльда, за даними біографічних джерел, відбулися різкі зміни. Він зрозумів, що “можна говорити з пером у руці”. Його “Кентервільський привид”, “Сфінкс без загадки”, “Натурщик – мільонер” мають шалений успіх у лондонських вітальнях задовго до їх друкування і сценічного втілення. А. Чехова в цьому віці все частіше почали мучити горлові кровотечі. Ця вікова точка відзначилася також любовними захопленнями (Ліка Мізінова, письменниця Лідія Алілова та інші). Н. Кукольник на 34-му році знову пішов на службу в канцелярію Військового міністерства (кинув казенну службу в 30 років). У цьому ж віці одружується з повією Софією Амалією фон Фрізен (німкеня лютеранського віросповідання), що викликало вкрай негативну реакцію аристократичної спільноти. У О. Островського, в довкіллі вікової точки (Т = 32 ÷ 34 роки) відмічають початок нового етапу творчості. Він пише за цей віковий проміжок п’єси “В чужому бенкеті похмілля”, “Дохідне місце”, першу частину трилогії про Бальзамінова, та “Не зійшлися характерами”. У віці біля 34 років у драматурга з’явився намір писати історичні хроніки. Атмосфера його п’єс стає більш похмурою. Незабаром з під пера драматурга вийде “Гроза”. Є. Шварц на початку 33-го року почав писати п’єси (п’єса “Ундервуд”). М. Булгаков у 33 роки пише комедію з французького життя “Біла глина”, кидає незавершеною і на початку 34-го року за 10 днів написав п’єсу “Собаче серце”, про яку Л. Каменев писав: “Це гострий памфлет на сучасність. Друкувати не можна”. У цьому ж віці М. Булгаков закохався в Л. Є. Белозерську, сам вирішив кинути дружину і розлучився з Т. Лаппа.

В довкіллі вікової точки Т @ 33 роки у математиків більший прояв має місце в площині особистого життя (рис. 2.11). Г. Гауса з цього віку починають вважати диваком. Після смерті дружини він записав: “Смерть мені миліша за таке життя”. Почався період усамітнення і дивацтва. Маркіз де Кондорсе у віці між 32-34-м роками життя намагався створити соціальну математику, застосовуючи методи статистики до соціальних явищ, крім того блискуча робота “Theorie des cometes”, відзначена премією Берлінської академії. С. Ковалевська у 33 роки остаточно пориває з чоловіком. М. Остроградський у 33 роки не зрозумів ідей неевклідової геометрії М. Лобачевського, злісно розкритикував їх, а потім цю промашку не міг собі вибачити все життя. А. Колмогоров у 33 роки створив новий напрямок в теорії наближень. Г. Монж у 33 роки заклав основи теорії тіней і напівтіней, створив у Мейзерській школі фізичний кабінет, хімічну лабораторію, днює і ночує в ній, викликаючи незадоволення жінки. А. Пуанкаре в наближенні до 33 років приймає пропозицію очолити кафедру математичної фізики і теорії ймовірностей Паризького університету. М. Лобачевський у 33 роки розробив і подав у фізико-математичне відділення Казанського університету “Exposition succincte de Principes de Geometrie”. На 34-му році життя дає згоду і займає посаду ректора Казанського університету. Творчо працює, спить по 3-4 години, часто буває на вечірках у знайомих, гарно танцює, захоплюється гувернанткою. Г. Лейбніц, познайомившись з Б. Спінозою у віці 30-ти років, на 34-му році почав писати філософські трактати і публічно виступати з ними. Л. Ейлер у проміжку Т = 32 ÷ 34 роки дав умови інтегрованості лінійних диференціальних форм (одночасно з Клеро), покинув Росію, переїхав до Берліну і вступив до Берлінської АН. І. Ньютон у 33 роки активно сприяє відкриттю Грінвічської обсерваторії.

Розглянемо прояв у довкіллі вікової точки Т = 40 років на життєвому шляху («Х») поетів. За рис. 2.13 ця точка майже складає подвійний вузол (Ттв @ 40 ÷ 41 роки і Тос = 40 років). З цього віку у В. Сосюри починається новий етап творчості. Л. Українка у 40 років за кілька днів (!) створює драму “Лісова пісня”. О. Блок у цьому віці вже знаходиться на межі кінця життя. Він написав п’єсу “Рамзес” і намагався дописати поему “Возмездие”. На самому початку 41-го року життя, смертельно хворий, визнався сам собі: “Я действительно стал мертвецом”. Перед кінцем життя знищив всі записні книжки. М. Цветаєва у 40 років почала і створила епістолярний роман з власних листів “Девять писем...”. На 41-му році вона пише автобіографічний нарис “Дом у Старого Пімена”. У особистому житті — дуже пригнічений стан. Чоловік (С. Ефрон) вирішив повернутися до Росії. С. Парнок на 40-му році життя створила симптоматичні вірші “скінчається мій шлях земний”, “Тихо плачу і співаю”. В особистому житті у віці біля 41-го року організовує кооперативне видавництво “Вузол”. На 41-му році В. Жуковський створює особливий тип поетичного мислення. У його творах починає панувати тема нещасного глибокого кохання. З’являються і починають домінувати морально-громадянські погляди поета. М. Волошин у 40 років пише разючий вірш “З Росією покінчено...” (1917 рік). Повертається до Коктебелю на 40-му році життя. У Є. Баратинського у цьому ж віці з’являється філософський вірш “Ропот”. Черубіна де Габріак у 40 років створила останню містифікацію “Будиночок під грушевим деревом”. У цьому ж віці була заарештована і зіслана на Урал. На початку 41-го року писала: “Я повільно гасну...” (з листа до Архіпова — І. С.). З. Гіпіус в наближенні до цього віку написала вірш “ Мудрість ” (підкреслено нами — І. С.). У цьому ж віці тяжко захворіла і поїхала лікуватися за кордон. Гьоте на 41-му році створив класичну драму “Торквато Тассо” і надрукував фрагмент “Фауста”. У особистому житті зустріч з Христиною Вульпіус, у яку миттєво закохується. А. Міцкевич у 40 років очолив кафедру словесності у Лозанському університеті. А. Ахматова у 40 років вийшла з спілки письменників, протестуючи проти репресій (1929 рік). М. Некрасов у 40 років написав вірш “На смерть Шевченка”, “Селянські діти”, “Коробейники”, а на 41-му році — “Лицар на годину” та “Зелений шум”. У особистому житті вирішив придбати і придбав на початку 41-го року садибу неподалік від Ярославля.

В довкіллі Т = 40 років («Х») у життєвому шляху математиків має більше загострення прояв у особистому житті ніж у площині творчості (рис. 2.10 і 2.11). До речі, зовсім протилежні прояви мають місце і у життєвому шляху драматургів (рис. 2.7 і 2.8). У наближенні до Т = 40 років закінчилося життя Б. Паскаля, його останні слова: “Хай не покине мене Бог ніколи”. Маркіз де Кондорсе на 40-му році почав брати участь у створенні відомої Енциклопедії. С. Ковалевська у 40 років написала “Спогади про дитинство” та почала писати роман “Нігілістка”. У М. Остроградського у 40 років втілилася життєва мрія викладати математику у військових навчальних закладах. Він одержав посаду професора Головного артилерійського училища. А. Колмогоров у цьому віці одружується з подругою шкільних років А. Д. Єгоровою і починає вести щоденник. У Г. Монжа в наближенні до цього року ідеї нарисної геометрії набули чіткої форми наукового напрямку. П. Лаплас на 40-му році одружився з Шарлоттою де Курті. А. Пуанкаре на 41-му році розробляє топологію, як науку і формулює принцип відносності. М. Лобачевський у 40 років одружився. Г. Лейбніц у 40 років завершив дослідження про метод інтегрального числення, і в цьому ж віці почав листуватися з Софією Шарлотою Пруською, з якою листувався 19 років до її смерті. Р. Декарт на 41-му році вперше ввів “Декартову систему координат” і по новому написав “Геометрію”. У цьому ж віці Л. Ейлер завершив “Введення до числення безкінечно малих”. І. Ньютон почав роботу над “Opus Magnum” і вів спостереження за кометою Галлея. Увагу О. Ляпунова в цьому віці привертає “проблема Діріхлє”.

Розглянемо вікову точку Т @ 43 роки («Х») на рис. 2.13 у поетів. В довкіллі цієї точки (Т @ 43 ÷ 44 роки) у поетів мають місце різкі прояви як у творчості так і у особистому житті. Так, А. Малишко у цьому віці ніби-то підводить підсумки і випускає збірку “Що записано мною”. У цьому ж віці у поета інфаркт. В. Сосюра у 43 роки написав поему “Син України”. На 44-му році поїхав до Москви, щоб працювати в українському партизанському штабі (1941 рік). У Л. Українки на 43-му році життя обірвалося. М. Цветаєва на 44-му році пише нарис “Мій Пушкін” та починає велику мемуарну “Повесть о Сонечке”. У цьому ж віці сильний конфлікт з дочкою Алею. Дочка змушена на деякий час піти з дому. У С. Парнок у 43 роки почався період найбільшого розквіту її таланту. Писала дуже багато віршів, але не мала можливості їх друкувати. Як сама відзначала, натхнення виникало, коли на душі було важко. Вірші носять дуже симптоматичні назви: “Випросить би у смерті”, “Нема мені шляху назад”, “Тужу, як тужать звірі”. У цьому ж віці тяжко переносить цензурний пресинг на її твори. В. Жуковський у 43 роки тяжко захворів. Думки про смерть, складання заповіту. М. Волошин у 43 роки написав поему “Святий Серафим”. У цьому ж віці виступив з гострою статтею “Росія розп’ята”. І вже на початку 44-го року кидає поезію. Почався вибух художньої творчості. Він пише свої відомі пейзажі, перетворює свій будинок в Коктебелі у безкоштовний “літературно-художній центр”. Є. Баратинський у довкіллі цього віку написав збірку “Сумерки”, про вірші якої В. Белінський написав, що це вірші “яскравого поета думки, чужого існуючій генерації”. Вірш “Піроскаф” написаний поетом з вірою в майбутнє. Перед кінцем життя (початок 44-го року) поет їде до Парижу, де знайомиться з багатьма письменниками. З. Гіпіус у 43 роки створила низку найкращих оповідань “Місячні мурашки”. У Т. Шевченка на самому початку 44-го року життя почався новий (як вважають ІІІ-й) період творчості. Поет звернувся до біблейських та античних сюжетів. З’явилися вірші інтимної та пейзажної лірики. Поет, звільнений по амністії, покидає місце заслання. А. Міцквич у 43 роки, познайомившись з містиком і гіпнотизером А. Товіанським, захоплюється містицизмом. М. Некрасов у 43 роки написав “Залізну дорогу”. У особистому житті втомився від домашніх драм. Остаточно розстався з А. Панаєвою. Захопився французькою акторкою Селіною Лефрен. Поїхав до Парижу, де жив з Селіною.

У математиків ця вікова точка відзначилася такими проявами у життєвому шляху. Маркіз де Кондорсе у цьому віці у праці “Досвід застосування аналізу до проблеми вірогідності рішення більшістю голосів” описав парадокс, що отримав його ім’я — “парадокс Кондорсе”. На 44-му році — шлюб з м-м де Груші. А. Колмогоров обмірковував у цьому віці нові напрямки і плани розвитку теорії турбулентності. Г. Монж у 43 роки вступив у Патріотичну громаду і опинився на “гребені слави”. А. Пуанкаре у 43 роки розробив дослідження “Вимір часу”, у якому проаналізував поняття одночасності і встановив його конвенціональний характер. У цьому ж віці він очолив кафедру астрономії та небесної механіки Паризького університету. М. Лобачевський у 43 роки написав працю “Удавана геометрія”. У цьому ж віці створив “Вчені записки Казанського університету”. Р. Декарт у цьому віці визначив так званий “Декартів лист”. На 44-му році тяжко переживав смерть доньки. І. Ньютон на 44-му році в “Математичних началах...” вперше сформулював закон всесвітнього тяжіння. О. Ляпунов у цьому віці вперше дав доказ центральної граничної теореми теорії ймовірностей. Його обирають членом-кореспондентом АН.

У вибудуваній послідовній низці вікових точок (рис. 2.13), які виявилися вузловими у життєвому шляху загально “усередненої” творчої особистості, перш за все привертає увагу подвійний вузол Т @ 30 років. Зліва і справа від нього майже симетрично розташувалися по чотири вузлові точки (подвійні вузли) у яких виявлені піки прояву як у площині творчості, так і у площині особистого життя поетів, художників, драматургів і математиків. Точка Т @ 30 років виявилася найбільш особливою у життєвому шляху творчих особистостей. Цю вікову точку у життєвому шляху творчих особистостей можна вважати дійсною “точкою Ісуса Христа”. На відміну від розхожої думки, яка необгрунтовано існує у громадській свідомості, науково доведено, що за хронологічними розрахунками вік розп’яття Ісуса Христа та його воскресіння складає Т = 30 років [41], [104]. Про особливості цієї важливої точки у життєвому шляху особистості вже говорилося в наших дослідженнях [108], [110]. Звичайно було б хибним обмежити розгляд життєвого шляху творчої особистості лише цією низкою вікових точок. По-перше, згідно з багатьма дослідженнями, наведеними у Розділі 1, відлік часу та вимір життєвого шляху починається з дати народження індивіда і на цьому побудовані всі вікові періодизації. Виключення складають лише погляди Д. Б. Бромлей, яка в періодизацію життєвого шляху вводить проміжок утробного розвитку плоду людського індивіда. З наведених вище рис. 2.1 – 2.12, видно, що піки прояву творчості мають місце у відповідних вікових точках поетів, художників, драматургів, математиків і після Т @ 43 років. Тут, безперечно (а на вибірці поетів в цьому можна впевнитися), все вже залежить від довготривалості життя творчої особистості. Це надзвичайно важливе питання буде розглянуто в наступному розділі.

Після вікової точки Т @ 43 року у площині творчості поетів вирізняється Т = 46 років. У цьому віці у А. Малишка відзначають початок нового творчого злету. Саме у 46 років поет творить тексти пісень до кінофільму “Літа молодії”. Пісня “Рідна мати моя” стала народною. За свідченнями очевидців поет у творчому запалі за 10 хвилин на пачці папірос “Казбек” написав знаменитий романс “Ми підем, де трави похилі”. В особистому житті у поета почалися напружені відносини з дочкою, розлад стосунків. Поет був категорично проти друку віршів дочки Валентини. В. Сосюра у 46 років написав свій найпалкіший вірш “Любіть Україну” (1944 рік, війна, вірш перекладають на російську мову і друкують в газеті “Правда”, — І. С.). М. Цветаєва на 47-му році життя почала займатися лише перекладами віршів різних поетів. На цьому ж році життя повернулася до Москви і написала лист Сталіну. С. Парнок на 47-му році життя знайомиться з “сивою музою” Н. Є. Веденеєвою. М. Волошин у 46 років пише широко відомий вірш “Нащадкам”. У цьому ж віці одружується з М. Заболоцькою. Г. Гейне у 46 років створив поему “Атта Тролль”. У цьому ж віці поет зустрівся з К. Марксом. У нього починає прогресувати параліч спинного мозку. З. Гіпіус на 47-му році створила драму “Зелене кільце”. Т. Шевченко у 46 років написав вірш автобіографічного характеру “Над Дніпровою сагою” та відомий “Автопортрет” (офорт). На 47-му році здоров’я поета погіршується і життя закінчилося у 47 років. Останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого...”. Г. Гьоте у 46 років творить “Роки навчання Вільгельма Майстера”. У особистому житті на 46-му році почалася велика дружба з поетом В. Шиллером. А. Ахматова у 46 років почала створювати поему “Реквієм”. У особистому житті важлива зустріч з поетом О. Мандельштамом. М. Некрасов у 46 років створив поему “Кому на Руси жить хорошо”, вірші “Помру я швидко, жалюгідний спадок...”, “Вірші, присвячені російським дітям”, задумав сатиричний цикл “Епітафії”. У цьому ж році незабутня зустріч з Д. Писаревим.

У художників у довкіллі Т @ 46 ÷ 47 років мають місце наступні прояви. М. Шагал у цьому віці став відомим всій Європі. В. Васнецов у 46 років побудував дерев’яний казковий будинок, зробив власноручно меблі і оселився у ньому з сім’єю. І. Репін у цьому віці, за оцінкою І. Буніна, почав тяжіти до “первісного життя”. У цьому віці у В. Сєрова раптово обірвалося життя від нападу стенокардії. В. Суріков у 47 років написав картину “Покорення Сибіру Єрмаком”. М. Сарьян близько 47-ми років досяг, як вважають, найвищого розквіту свого таланту. У цьому віці, знаходячись у Парижі, вирішив “працювати лише для себе”. У М. Нестерова у цьому віці починаються хвороби, і він на 48-му році їде лікуватися за кордон. П. Ренуар у 46 років написав картину “Великі купальниці”. С. Далі у 47 років написав одну з найбільш вражаючих картин “Христос св. Іоанна”. У П. Пікасо неприємності з причин “подвійного життя”. Ф. Кало у 46 років пише картину, на якій зображає диво: “Марксизм, який зціляє хворих”. На 47-му році різке погіршення здоров’я і кінець життя у віці 47,02 років. П. Гоген у 47 років, продавши дуже багато своїх полотен у Парижі повертається на Таїті і починає зловживати алкоголем. М. Врубель у 46 років завершив картину “Демон повержений”. У цьому ж віці захворів, почалися марення і слухові галюцинації.

У драматургів в довкіллі Т = 48 років можна навести такі прояви. Дюма-син у проміжку Т = 47 ÷ 49 років написав п’єсу “Принцеса Жорж”. В ній драматург гостро критикував закони, які не дозволяють дружині розлучитися з невірним чоловіком. Біля 49-ти років драматург створив п’єсу “Месьє Альфонс”, ім’я героя з якої стало прозивним. Г. Гауптман на 48-му році написав роман “Юродивий у Христі Емануель Квінт”, у якому висловив думку, що “Новий Христос” не здатен принести людям щастя. Б. Шоу у цьому віці створив п’єсу “Людина і надлюдина”. До нього прийшла велика популярність. Н. Кукольник у 48 років пішов у відставку і оселився у Таганрозі. О. Островський у 48 років створив п’єси “Ліс” та “Не все коту Масляна”. Дещо раніше врешті решт одружився з акторкою Малого театру М. Васильєвою, яка вже мала від нього дітей. Є. Шварц у 48 років пише п’єсу “Звичайне диво”. М. Булгаков задумав у 48 років п’єсу “Ричард Перший”, але все відклав, передчуваючи близькість кінця життя, щоб написати “Майстра і Маргариту”. Життя обірвалося на 49-му році. Лопе де Вега у 48 років створив найвідомішу п’єсу “Собака на сіні”. У цьому ж віці повернувся до Мадриду. Дещо раніше виклав свої думки у трактаті “Нове мистецтво писати комедії в наш час”.

У математиків наступний пік прояву творчості спостерігається в довкіллі Т = 49 років. К. Гаус на 50-му році завершив “Загальні дослідження відносно кривих поверхонь”. У цьому ж віці він знайомиться з В. Вебером. Маркіз де Кондорсе на 49-му році почав активно виступати проти якобінського керівництва Французької республіки. Переховуючись від переслідувань, він встиг у віці біля 50-ти років завершити працю “Історична картина прогресу людського розуму”, за яку його вважають одним із засновників філософії історії. Щоб уникнути страти, у тюрмі прийняв отруту, яку носив к перстні. Г. Монж у 49 років створив курс застосування математичного аналізу до геометрії. На початку 49-го року разом з донькою Емілією піднявся на повітряній кулі, потім сильно хворів. П. Лаплас у 49 років почав творити “Трактат про небесну механіку”. А. Пуанкаре на 49-му році виклав свої роздуми про науку у книзі “Наука і Гіпотеза”. М. Лобачевський у 49 років написав свої праці зі сходимості безкінечних рядів та з теорії ймовірностей. Майже у 50 років віддав свій будинок для освітнього закладу. Г. Лейбніц у 49 років ввів у механіку поняття “живої сили”. Р.Декарт у 49 років повернувся до занять анатомією і медициною. У І. Ньютона у 48 років з’являються ознаки розумового розладу, посилилася глибока релігійність у працях. О. Ляпунов у 49 років почав роботу над великою працею “Про фігури рівноваги...”, яку виклав у 4-х частинах (І частина у 49 років; ІІ — у 52 роки; ІІІ — у 55 років; ІV – у 57 років).

Досить яскраво вікова точка Т @ 49 років проявилася у життєвому шляху поетів у площині творчості. А. Малишко у 49 років створив монументальний образ Т. Шевченка у поемі і віршах. У В. Сосюри у 49 років виплеск оптимістичної лірики. М. Цветаєва у віці майже 49 років (48,89 років) повернувшись до Єлабуги, скоїла самогубство. У С. Парнок життя кінчилося на початку 49-го року. У В. Жуковського на 49-му році новий творчий сплеск. Він написав: “Казка про царя Берендея”, “Казка про сплячу царівну”, “Війна мишей і жаб”. У цьому ж віці їде за кордон лікуватися. М. Волошин у 49 років почав у своїх віршах відображати своє минуле, але перестав їх публікувати. Почав писати пейзажі і брати участь в художніх виставках. У Г. Гейне з 49 років виникають ускладнення з пересуванням. З. Гіпіус у 49 років “вибухнула” зливою віршів. На 50-му році назавжди покинула Росію. Й. Гьоте у 49 років створив епічну поему “Герман і Доротея”. У А. Міцкевича на 50-му році життя відбуваються різкі зміни. Він охолов до містицизму, почав гаряче підтримувати політичне угрупування “Весна народів”, організував польський легіон в Італії. А. Ахматова у 49 років розлучилася з чоловіком. М. Некрасов у 49 років написав поему “Дідусь”. На 49-му році зустрів Феклу.

Слід звернути увагу на вікову точку Т @ 49 років у площині творчості художників. І. Репін несподівано для себе написав картину “Осінній букет” (букет принесла донька Віра). У М. Нестерова у 49 років з’являється в картинах тема тихого людського життя, радості життя. У К. Коровіна різко посилюється свобода живописної манери. П. Ренуар у 49 років почав займатися скульптурою. К. Брюллов на 49-му році, ледве піднявшись на ноги після тяжкої хвороби, не впізнав себе у дзеркалі. Вражений, за 2 години він написав “Автопортрет”, один з найвідоміших. П. Гоген у 49 років створив загадкове панно “Звідки ми, хто ми, куди ми йдемо?”. Закінчивши панно, зробив спробу самогубства. М. Врубель з 49-ти років вже постійно знаходився у лікарні з психічним розладом, але продовжував малювати. Через рік художник втратив зір.

Наступна вікова точка Т @ 51 ÷ 52 роки має прояв у поетів, художників і драматургів. У математиків наступна вікова точка прояву у Т = 58 років. Якщо звернути увагу на рис. 2.1, 2.4, 2.7, 2.10, то не важко впевнитися, що кількість проявів експоненціально зменшується з зрозумілих обставин. Тому в подальшому розгляді цих вікових точок будуть приведені за біографічними даними лише прояви у окремих творчих особистостей. Так А. Малишко на 52-му році життя виклав свої погляди на сутність вічних проблем у збірці “Дорогою під яворами”. В. Сосюра у 51 рік написав твір “Христос”, побудований на біблійно-міфологічних сюжетах. В. Жуковський у цьому віці звернувся до античності та середньовіччя. М. Волошин на 52-му році життя написав останні вірші: “Владимирская Богоматерь” та “Заклинания”. Г. Гейне в останнє вийшов з дому, щоб побувати в Луврі. А. Ахматова закінчила “Реквієм” і почала “Поему без героя”. У цьому ж віці у неї відбулася перша і єдина зустріч з М. Цветаєвою. М. Некрасов у 51 рік написав поеми “Княгиня Трубецька” і “Княгиня Волконська”.

Прояви у художників. М. Шагал у 51 рік почав серію картин про страждання єврейського народу. Лише на 51-му році вирішив прийняти і отримав французьке громадянство. В. Васнецов лише у віці 51 рік наважився вперше показати на виставці свою картину “Гамаюн”. В. Суріков у 51 рік написав “Перехід Суворова через Альпи”. У К. Брюллова на 51-му році життя починаються проблеми з серцем. Їде на острів Мадера покращити здоров’я. О. Саврасова на 52-му році життя за пияцтво звільняють з училища живопису. С. Далі у 51 рік написав картину “Таємна вечеря”.

За біографічними даними О. Сухово-Кобилін у 52 роки написав “Смерть Тарелкіна”, а на початку 52 року вступив у шлюб з Емілі Сміт. Г. Гауптман у 52 роки написав драму “Магнус Гарбе”. Б. Шоу на 53-му році життя почав листуватися з Л. Толстим з приводу релігійного ханжества. Н. Кукольник завершив драму про долю художника. О. Островський написав п’єсу “Вовки та вівці”. У цьому ж віці створив і очолив Товариство російських драматичних письменників і оперних композиторів. Є. Шварц у 52 роки написав п’єсу для театру ляльок “Сто друзів” та сценарій до фільму “Першокласниця”. В довкіллі цього віку його почало лякати, що він нічого не вміє, що він обмежений. К. Гоцці у 52 роки відкрився всім своїм “Щиросердим міркуванням і справжньою історією походження моїх десяти казок для театру”. Лопе де Вега на 52-му році завершив першу народну драму “Фуете Овехуна”. У цьому ж віці прийняв сан священика.

Серед математиків із наведеної вибірки у довкіллі вікової точки Т @ 58 років А. Колмогоров у інтервалі Т = 57 ÷ 59 років несподівано захопився поезією, розробив математичний метод оцінювання “ентропії мови”, запропонував чисто комбінаторний підхід до визначення міри кількості інформації, що передається мовою. Г. Монж у цьому віці, спробувавши себе в адміністративній діяльності (займав посаду сенатора Льєжа), розчарувався, кинув посаду і повернувся до Парижа. А. Пуанкаре у 58 років створив працю “Простір і час”, а на початку 59-го року його життя обірвалося. Г. Лейбніц у віці біля 59-ти років був розчавлений горем у зв’язку зі смертю королеви Софії Шарлотти. Л. Ейлер в наближенні до 58-ми років відкрив циліндричні функції, а у 58 років з’являються “Ейлерові рівняння оберту твердого тіла”. На 59-му році Л. Ейлер знову прийняв запрошення імператриці Катерини ІІ і повернувся в Росію. І. Ньютон у 58 років розробив шкалу ступенів теплоти і холоду. У цьому ж віці вчений склав з себе обов’язки члена Трініті-коледжу. О. Ляпунов в наближення до цієї точки завершив ІV-ту частину праці “Про фігури рівноваги...”.

Розглянемо ще дві вікові точки у площині творчості драматургів і математиків Т = 61 рік. У цьому віці Б. Шоу написав “Інка Ієрусалимський” і “Назад до Мафусаїла”. Активно діє в політиці, підтримуючи ірландського дипломата, сера Роджера Кейсмента. О. Островський у 60 років написав п’єсу “Красень-мужчина”, а у віці 61 рік створив шедевр, психологічну драму “Без вини винуваті”. З цієї вікової точки у драматурга почалося значне погіршення здоров’я. Є. Шварц у 61 рік написав сценарій до фільму “Дон Кіхот”. Слід визначити, що саме у 61 рік драматург зробив собі подарунок, підписавшись на 30-ти томне зібрання Ч. Дікенса. Говорив, що випробує долю, тому що цікаво, “на якому томі це трапиться”. Життя обірвалося на початку 62-го року життя. В довкіллі цього віку на 62-му році К. Гоцці дійшов до “глухого кута” у своїй творчості. Лопе де Вега у 61 рік написав трагедію “Зірка Севільї” та соціальну драму “Кров невинних”.

Серед відібраних математиків прояви у довкіллі Т = 61 рік у площині творчості за біографічними даними мають місце у таких вчених. К. Гаус розробив теорію еліпсоїдів. У А. Колмогорова на 62-му році життя з’являється “КАМ-теорія”, теорія збурення гамільтонових систем. Г. Монж у цьому віці захопився конструюванням повітряних куль і навіть консультував проект повітряного десанту в Англію. П. Лаплас у 61 рік довів біномінальний закон розподілу ймовірностей. М. Лобачевський на 62-му році диктував свою “Пангеометрію”, бо на той час вже осліп. Л. Ейлер у 61 рік почав писати “Інтегральне числення” (у трьох томах). І. Ньютон у 61 рік розробив алгебраїчну геометрію, дав класифікацію кривих третього порядку. На 62-му році провалився на виборах до палати общин. О. Ляпунов у день смерті дружини на початку 62-го року життя пострілом з револьвера кінчив життя самогубством.

Звичайно у вибірках поетів, художників, драматургів, математиків прояви у площині творчості і площині особистого життя мають місце і після віку Т > 61 року. У деяких творчих особистостей термін плідності значно довший. Тут можна серед поетів назвати В. Сосюру, який створив у 66 років збірку “Осінні мелодії” перед кінцем життя. В. Жуковський у 69 років написав вірш “Царськосільський лебідь”, присвячений великій княгині Марії Миколаївні, теж наприкінці свого життя. З. Гіпіус у 69 років написала низку віршів “Сяяння”, у яких багато гіркоти та розчарування: “А міра лише у Бога!”. Й. Гьоте на початку 82-го року повернувся до “Фауста” і завершив його наприкінці свого життя. А. Ахматова у 75 років написала збірку віршів “Біг часу”.

Серед відібраних художників М. Шагал у віці 65 років вдруге одружився (початок “другої молодості” — І. С.), у 66 років створив картини “Мости Сени”, “Дахи”, і у 77 років розробив скляний фасад будівлі ООН. В. Васнецов у 70 років писав “Поему семи казок”. І. Репін у 78 років почав писати одну з своїх кращих картин на релігійну тему “Голгофа”. В. Суріков після 65-ти років писав свій “Автопортрет”. М. Сарьян у 62 роки пише “ Автопортрет. Три віка ”, а у 72 роки почав цикл картин “Моя Батьківщина”. М. Нестеров з 62-х років перейшов до портретного живопису. Написав один з кращих портретів академіка І. Павлова. К. Коровін з 68-ми років почав писати спогади, оповідання, нариси, а у 74 роки написав мемуари “Моє життя”. П. Ренуар у 69 років написав “Автопортрет”. У цьому віці різке погіршення можливості пересуватися самостійно. З 71-го року, він, прикутий до інвалідної коляски, писав, прив’язуючи пензля до руки. С. Далі у 70 років побудував Театр-музей Далі і почав писати книгу про себе: “Щоденник одного генія”. П. Пікасо у 66 років намалював “Голуба миру”, а у 73 роки створив особливо метафоричну серію малюнків “Людська комедія”. У 74 роки — нове захоплення Жаклін Рокк. Купив для себе і для неї віллу у Каннах, а у віці 79,4 років таємно одружився з нею.

Серед відібраних драматургів Г. Гауптман у 69 років написав драму “Перед заходом Сонця”, а у 78 років — віршовану драматичну “Тетралогію Атрідів”. Б. Шоу у віці біля 73-х років за 8 тижнів написав п’єсу “Візок з яблуками”, у 79 років — п’єсу “Мілліонерша”, а у 92 роки — п’єсу “Притчі про майбутнє”. У 68 років висував свою кандидатуру на обрання до Лондонської Ради графства, а у 75 років поїхав до СРСР, щоб зустрітися з Сталіним. К. Гоцці у 75 років написав відомі “Непотрібні мемуари” у яких розповів про життя та театральні погляди. Лопе де Вега у 63 роки написав драму “Жорстокий Нерон”, у 67 років — “Ліс без кохання”, у 69 років — трагедію “Наказання не помста”, а у 72 роки — комедію “Примхи Беліси” та поему “Війна котів”.

Серед відібраних математиків, наприклад, Г. Гаус у 68 років суттєво реорганізував Фонд підтримки вдів і дітей професорів університету. А. Колмогоров у 67 років виступив ініціатором створення фізико-математичного журналу “Квант”, а у 73 роки очолив створену за його ініціативи нову кафедру математичної статистики в МДУ ім. М. В. Ломоносова. Г. Лейбніц у 66 років почав працювати над проектом організації освіти в Росії та над проектом утвердження Петербурзької АН. Завершив проект у віці 70 років. І. Ньютон у 68 років розробив “Метод різниць”.

Якщо порівняти графіки щільності піків прояву творчості і особистого життя у відібраних поетів, художників, драматургів, математиків, то вони здебільшого зосереджені в довготривалості проміжку часу життя від Т = 18 років до Т = 60 ÷ 61 рік. Такий розподіл має певне пояснення. Згідно А. Анастазі у більшості людей потенціал розумових здібностей різко зменшується після 60-ти років [9]. Але у певного прошарку творчих особистостей, як наголошується у дослідженнях Дружиніна В. Н. [38], це не є обов’язковим, що, власне, і знайшло підтвердження в наших вибірках.

Наведені вище вузлові точки життєвого шляху поетів, художників, математиків та драматургів говорять про те, що відзначали інші дослідники, а саме про якісну та кількісну нерівнозначність певних років в житті творчих особистостей. Окремі періоди життя, протягом яких у творчої особистості починалися, продовжувалися та закінчувалися певні етапи творчого пошуку та прояву себе, загальновідомі, і складають основу для біографічного опису, літературно-критичного аналізу, та мистецтвознавства [51], [58], [81], [106], [121], [133]. Слід звернути увагу на те, що в біографічних дослідженнях автори обов'язково використовують такі вирази, як: "... цей рік відзначають, як початок (підкреслено нами. - І.С.) нового періоду (етапу) творчості..." або "... з цього року, як вважають, закінчився (підкреслено нами. - І.С.) такий-то період творчості і почався інший...", тощо. При розгляді вузлових точок творчих особистостей, нами наводився хронологічний вік від дати народження у роках, в якому або починався, або закінчувався певний період творчості. На перший погляд в цьому немає нічого особливого, але, якщо зважити на те, що саме у конкретній вузловій точці у окремо взятої творчої особистості зафіксований кінець одного періоду або етапу і, в той же час, початок наступного, то період життєвого шляху між двома послідовними вузловими точками виявляється виокремленим з загальної довготривалості життєвого циклу за Б.Г. Ананьєвим [7]. Таким чином, виокремленість вузловими точками періоду творчості, чи періоду особистого життя говорить про ознаки дискретності, тобто переривчатості та роздільності. Приймаючи до уваги те, що в вузлових точках життєвого шляху творчої особистості чітко прослідковуються головні ознаки часу — початки і кінці [17], сам життєвий шлях можна розглядати як послідовну низку дискретних часових періодів, відокремлених один від одного початками і кінцями в самих вузлових точках.

Знайдена за біографічними даними дискретно-вузлова структура життєвого шляху творчої особистості, як такої, для пояснення потребує розгляду питання про наявність відповідної дискретної метрики в довготривалості життя свідомого індивіда.

РОЗДІЛ І

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: