Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Творчість та творче мислення




 

Проблема творчості хоча й має досить тривалу історію дослідження, але донині зустрічаються досить різноманітні тлумачення творчості. Спочатку об’єктами вивчення психології творчості виступали видатні люди науки та мистецтва. Головним методом дослідження виступав біографічний метод та контент-аналіз щоденників, листів, висловлювань. При цьому виокремлювались дві стадії творчого процесу: 1) тривале міркування над проблемами, фактами, явищами; 2) коротке осяяння, в результаті якого виникає інтуїтивне рішення.

При характеристиці стану проблеми природи творчості перш за все слід розглянути давно зафіксоване в літературі розуміння творчості в широкому і вузькому значеннях. Його можна знайти у статті «Творчість», яка увійшла до Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона, написаній Ф.Батюшковим (широкий зміст називається в ній «прямим», вузький – «загальноприйнятим»): «Творчість - у прямому значенні - є створення нового. У такому розумінні це слово могло бути застосоване до всіх процесів органічного і неорганічного життя, адже життя - низка безперервних змін, які постійно поновлюються і зароджуються в природі, і є продуктом творчих сил. Але поняття творчості передбачає особистісну основу і відповідне йому слово застосовується переважно щодо діяльності людини. У цьому загальноприйнятому значенні творчість - умовний термін для позначення психічного стану, який виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості, у (відносно) новій формі, в галузі художньої і практичної діяльності (творчість наукова, поетична, музична, діяльність адміністратора, полководця і т.д.)» [26, с. 496].

С.І.Ожегов визначає творчість неоднозначно: як «створення нових за задумом культурних, матеріальних цінностей» та як «самостійне створення чогось нового, оригінального» [132, с. 645]. Подібне визначення дає С.М.Вишнякова: творча діяльність – це породження чогось якісно нового, що вирізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю» [36, с. 330].

У психології проблеми творчості пов’язана з мисленням людини і розглядається як діяльність, процес і результат.

Дотримуючись позиції, згідно з якою результатом репродуктивного мислення є відтворення наявних знань, а результатом творчого мислення є відкриття чогось нового, Л.С.Виготський писав: «Творчою діяльністю ми називаємо будь-яку таку діяльність людини, яка створює щось нове, все одно, чи буде це створення творчою діяльністю якої-небудь речі зовнішнього світу або відомою побудовою розуму чи почуття, що жило та виявило себе тільки в самій людині» [39, с. 3].

Більшого значення соціальній значущості продуктів творчості надавав С.Л.Рубінштейн. Він визначав творчість як діяльність, котра створює щось нове, оригінальне, що потім входить до історії розвитку не тільки самого творця, але й науки, мистецтва тощо [150]. Згідно С.Л.Рубінштейна, мислення є діяльністю з розв’язання певної задачі, яка містить два головних моменти: мету мисленнєвої діяльності індивіда та умови, в яких вона задана. Будь-який мисленнєвий процес завжди мотивований. Породжує мисленнєвий процес проблемна ситуація: він завжди спрямований на розв’язання певної задачі. Розв’язання задачі є природним завершенням мисленнєвого процесу. Учений зазначав, що мислить не «чиста» думка, а жива людина, тому до акту думки тією чи іншою мірою включається і почуття.

А.В.Брушлінський продовжує думку С.Л.Рубінштейна і звертає увагу на те, що мислення є процесом і відображенням умов життя, що постійно змінюються. Мислення як процес, на думку А.В.Брушлінського, виступає особливо чітко у випадку розв’язання людиною складної для неї мисленнєвої задачі або проблеми. Продуктом мисленнєвого процесу може бути й неуспішне розв’язання проблеми. Процес мислення приводить не тільки до розв’язання задачі, але й до формування певних понять, суджень, умовиводів, до розвитку мотивів, почуттів, здібностей. [29].

Разом з тим, мислення тлумачиться як відкриття істотно нового для даного суб’єкта. Ця характеристика є об’єктивним критерієм будь-якого мислення. На підставі цієї характеристики виокремлюють два види мислення: репродуктивне і продуктивне, творче. Перший вид мислення, на думку А.В.Брушлінського, В.С.Біблера, є пам’яттю, друге – власне мисленням. Творчість є процесом, у результаті якого з’являється щось нове, раніше невідоме [29].

Виходячи з цього, А.В.Брушлінський визначає мислення як «психічний процес самостійного пошуку і відкриття істотно нового, тобто процес опосередкованого і узагальненого відображення дійсності у ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і далеко виходить за його межі» [29, с. 56].

Мислення як самостійну творчу діяльність розглядав О.К.Тихомиров. Він вивчав механізми регуляції творчої діяльності та ті психологічні новоутворення, які забезпечують детермінацію, спрямованість та вибірковість цієї діяльності [165].

На думку Я.О.Пономарьова, процес мислення залежить від аналізу взаємодії суб’єкта з об’єктом пізнання і аналізу психічного розвитку суб’єкта пізнання, які становлять єдність [139].

Творчість як процес, у результаті якого знаходять щось нове, невідоме тлумачив і А.Матейко. Він вважав, що сутність творчого процесу полягає в реорганізації наявного досвіду і формування на його основі нових комбінацій [за 28].

За такого підходу на перший план виступає все-таки результат діяльності, а не процес і тим більше - не їхнє поєднання. Тому А.Ньюелл, Дж.С.Шоу, Г.С.Саймон здійснили спробу усунути цей недолік. Вони виокремили наступні умови, згідно з якими процеси розв’язання можна віднести до творчих [128]:

- продукт мисленнєвої діяльності має новизну та цінність;

- мисленнєвий процес відрізняється новизною у тому сенсі, що вимагає перетворення або відмови від раніше прийнятих ідей;

- мисленнєвий процес характеризується наявністю сильної мотивації та стійкості.

Творче мислення стало об’єктом особливої уваги вчених у другій половині ХХ ст. (З.І.Калмикова, О.М.Матюшкін, В.О.Моляко, Я.О.Пономарьов А.Е.Сімановський). Творче мислення та рівень його розвитку намагалися вивчити за допомогою перших діагностичних завдань, першими досліджували дітей та підлітків. Почали розроблятися перші навчальні програми, призначені для формування творчого мислення. До якостей творчого мислення були віднесені гнучкість мислення, систематичність та послідовність, діалектичність, готовність до ризику та відповідальність за прийняті рішення [157]. Дж.Р.Гілфорд додав до цих якостей інші: пластичність, рухливість, оригінальність.

О.М.Матюшкін при аналізі процесу мислення виокремив два види активності особистості: адаптований і творчий. Завданням творчої активності є зміна існуючого порядку, створення нових підходів [116]. Подолання стереотипів, шаблонів як суттєву рису творчого мислення виокремлюють А.В.Брушлінський та О.К.Тихомиров. А.В.Брушлінський, продовжуючи лінію С.Л.Рубінштейна, зосереджував увагу на явищі інсайту, пояснюючи його детермінацію попереднім мисленнєвим процесом. Роль цілепокладання в творчій діяльності стало об’єктом уваги О.К.Тихомирова. Цілеспрямованість та прихильність людини задачі є особистісними передумовами творчості.

А.Ньюелл, Дж.С.Шоу, Г.С.Саймон намагалися уникнути зведення творчості лише до результату і виокремили наступні ознаки творчості у ході розв’язання: новизна та цінність продукту мисленнєвої діяльності; новизна мисленнєвого процесу відзначається новизною у тому значенні, що вимагає перетворення або відмови від раніше прийнятих ідей; мисленнєвий процес наявністю сильної мотивації та стійкості [128].

Складність структури творчості наводить дослідників на думку про необхідність великої кількості критеріїв. Однак, емпіричний пошук таких критеріїв веде до малоцінних результатів. Малопереконливі такі критерії, як, наприклад, «популярність», «продуктивність», (Л.Сміт, К.Тейлор, Б.Гізелін), «ступінь реконструкції розуміння універсаму» (Б.Гізелін), «широта впливу діяльності вченого на різні галузі наукових знань» (К.Лаклен), «міра новизни ідей, підходу, розв’язання» (Д.Шпрехер, Г.Стайн), «суспільна цінність наукової продукції» (Б.Брогден) та ін. С.М.Бернштейн справедливо вбачає в цьому наслідок зовсім незадовільного рівня розробок теоретичних проблем дослідження творчості.

Слід зазначити, що неправильний підхід до аналізу проблеми критеріїв творчості стає серйозною перепоною на шляху дослідження творчості. Так, основоположники евристичного програмування А.Ньюелл, Дж.С.Щоу, Г.А.Саймон, використовуючи невизначеність критеріїв, які відрізняють творчий мисленнєвий процес від нетворчого, висунули положення про те, що теорія творчого мислення є теорією розв’язання пізнавальних задач сучасними електронними обчислювальними приладами. Вони зазначають, що правомірність їхніх поглядів на теорію творчого мислення залежить від того, наскільки широко або вузько інтерпретувати термін «творчий». «Якщо ми маємо намір розглядати всю складну діяльність по розв’язанню задач як творчу, то вдалі програми для механізмів, які імітують людину, що розв’язує задачу, вже наявні і відомий ряд їхніх характеристик. Якщо ж ми залишаємо термін «творчий» для діяльності, подібної до відкриття спеціальної теорії відносності або створення бетховенської Сьомої симфонії, тоді в наш час не існує прикладів творчих механізмів» [128, с. 34]. Автори беруть за основу першу версію, на якій ґрунтується їхня теорія творчого мислення.

Після цього в літературі з’явився ряд заперечень цієї точки зору. Якщо погодитися з підходом А.Ньюелла, Дж.С.Шоу, Г.А.Саймона, то можна потрапити у своєрідне становище: дослідження творчості не будуть спрямовані на раніше намічений об’єкт, а сам цей об’єкт буде тим, до чого приведе пророблена робота. У деяких ситуаціях таке припущення можливе. Але в даному разі установки евристичного програмування заперечують, ігнорують досить різко характеристики мислення, які виділяються в багатьох дослідженнях. Адже можна прийняти й інше рішення: той клас задач, розв’язання яких доступне машинному моделюванню, не входить до класу творчих, до останнього можуть бути віднесені лише ті, розв’язання яких принципово не піддається сучасному машинному моделюванню. Більш того, неможливість моделювання рішень таких задач за допомогою сучасних комп’ютерів може виступати одним з досить надійних практичних критеріїв справжньої творчості.

Відомі й інші численні спроби сучасних закордонних вчених визначити сутність творчості. Вони представлені в книзі А.Матейко [за 28], автор якої широко опирається на думки великої кількості закордонних дослідників і приводить найтиповіші визначення. Творчість традиційно пов’язується з новизною, причому поняття новизни не розкривається. Воно характеризується як антипод шаблонної, стереотипної діяльності і т.п.

«Сутність творчого процесу, - пише А.Матейко, - полягає в реорганізації наявного досвіду і формуванні на його основі нових комбінацій» [28, с.117]. Розглянемо для прикладу це визначення. Легко помітити, що реорганізація досвіду в цьому випадку розуміється не як процес, а як продукт. Сутність же творчого процесу полягає в тому, що саме до такої реорганізації приводить. Однак основний недолік даного визначення не в тому, що воно підмінює процес продуктом або випускає з поля зору якісь деталі, а в тому, що воно за своїм характером є суто емпіричним, нефундаментальним.

У цьому плані також є неприйнятним значно більш продумане визначення, яке йде від С.Л.Рубінштейна і найбільш розповсюджене в нашій літературі: «Творчість - діяльність людини, яка створює матеріальні та духовні цінності, що мають суспільну значущість» [150, с. 348]. При певному виборі творчих подій такий критерій непридатний. Адже говорять і про вирішування проблем тваринами, про творчість дітей, творчість безперечно виявляється при самостійному розв’язанні різного роду «головоломок» людиною будь-якого рівня розвитку. Але всі ці акти безпосередньо суспільної значущості не мають. В історії науки і техніки зафіксовано багато фактів, коли блискучі досягнення творчої думки людей тривалий час не набували суспільної значущості, але це не означає, що у період замовчування діяльність їх творців не була творчою, а ставала такою тільки з моменту визнання.

Водночас, критерій суспільної значущості в низці випадків дійсно має вирішальне значення у творчих актах. Наприклад, у тих згадуваних вище невизнаних винаходах, відкриттях, з одного боку, акт творчості очевидний, а з іншого - його немає. Таким чином, крім психологічних причин, у соціальних взаємовідносинах є ще якісь додаткові причини, які визначають можливість творчого акту в даній сфері.

Необхідно, мабуть, припустити, що існують різні сфери творчості. Творчість в одній сфері іноді є можливістю творчості в іншій сфері.

Ця ж думка, але в зв’язку з утвердженням комплексного підходу до дослідження творчості, точніше наукового відкриття, висловлена Б.М.Кедровим, згідно поглядів якого перед теорією наукового відкриття стоїть комплекс проблем. Їхнє розв’язання слід шукати методами і засобами відповідного комплексу наук. По-перше, необхідний історичний і соціально-економічний аналіз практики, «соціального замовлення» відкриття. По-друге, необхідний історико-логічний аналіз, який виявляє специфічні запити науки, що стимулюють те чи інше відкриття. Все це відповідає філогенетичному розрізу розвитку науки. Але необхідний і онтогенетичний розріз, який розкриває сферу наукової творчості автора відкриття.

Тому необхідно поставити під сумнів правомірність прямого пошуку універсального критерію творчості в галузі науки: перш за все повинен бути розроблений комплекс критеріїв, які відповідають різним сферам творчості (соціальної, психолого-педагогічної тощо). Успіх розробки кожного з таких спеціальних критеріїв знаходиться у прямій залежності від ступеня аналізу питання про сутність творчості, взятого в найбільш загальному вигляді - у вигляді узагальнення всіх його проявів на рівні різних сфер. Ототожнення творчості з однією з форм психічної діяльності людини перешкоджає глибині такого узагальнення. Воно вириває творчість із загального процесу розвитку світу, робить витоки і передумови творчості людини незрозумілими, закриває можливість аналізу генезису акту творчості, а тим самим перешкоджає виділенню його основних характеристик, розкриттю різноманітних форм, виявленню загальних і специфічних механізмів.

На думку Я.О.Пономарьова, творчість в найбільш широкому значенні виступає як механізм розвитку, як взаємодія, що веде до розвитку. Така точка зору передбачає відмову від зведення поняття «творчість» до його вузького значення - до діяльності людини, точніше - до однієї з форм такої діяльності, і повернення до широкого значення цього поняття [139].

Широке розуміння творчості, аналіз його в загальному плані як механізму розвитку як взаємодії, що веде до розвитку, є перспективним. Стосовно предмету нашого дослідження розглянемо поняття «творчість» у більш вузькому значенні.

Частіше під творчістю мають на увазі процес створення чогось нового для даного суб’єкта. Тому зрозуміло, що творчість в тій чи іншій сфері не є характеристикою «обраних», вона доступна кожному. І школяр, який засвоює нові знання, розв’язує нову задачу, і робітник, який виконує нове технічне завдання, - всі вони займаються творчістю. Таким чином, під творчістю слід розуміти процес створення, відкриття чогось нового, раніше для даного конкретного суб’єкта невідомого.

Зі сказаного вище випливає, що творчість можна в загальному плані охарактеризувати, орієнтуючись на такі параметри, як суб’єкт (особистість) творчості, продукт творчості, умови, в яких протікає даний творчий процес. Звичайно, центром творчості, його основою буде сама особистість, без якої практично неможливе все інше.

У літературі прийнято виділяти три види творчості: наукову, технічну і творчість у галузі літератури та мистецтва. Це досить узагальнений поділ. У повній відповідності з даним визначенням В.О.Моляко виділяє такі види творчості: наукова, технічна, літературна, музична, образотворча, ігрова, навчальна, побутова («домашня»), військова, управлінська, ситуативна, комунікативна. Ця класифікація більш повна, але носить умовний характер. У реальному житті ми частіше за все маємо справу не з «чистими» видами творчості, а з тією чи іншою їх комбінацією. Так, учителеві доводиться творити не тільки в комунікативній галузі, йому необхідно виконувати складні управлінські функції, приймати рішення в різних складних ситуаціях. І, безумовно, він повинен бути хоча б трохи здатним до технічної творчості, щоб зацікавити учнів, «підштовхнути» їх до творчості, але хоча б розгадати в них творчі здібності, розпізнати «творчий почерк», що дуже непросто і вимагає особливих вмінь, знань та досвіду [124].

Від загального аналізу сутності та критеріїв творчості перейдемо до аналізу управлінської творчості керівника.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных