Відмінності з мейнстрімових кіно

На думку дослідника кінематографа Девіда Бордвелла, (стаття 1979 р. під назвою «Артхаус як прояв кіно») голлівудське кіно використовує сюжетну лінію як основу, яка ділить фільм на ряд епізодів, кожен з яких рухається до власної мети. У задумі фільму зазвичай фігурує один чітко визначений головний герой і кілька явно другорядних, а вся історія розвивається за принципом «питання-відповідь», «проблема-рішення» від початку і до піку, де відбувається головне сюжетне подія. Фільм супроводжує музична лінія, покликана підказати аудиторії потрібні емоції в потрібних місцях, а монтаж робиться гладким без перетинів. Мейнстрімових фільми зазвичай використовують вузький добре впізнаваний спектр характерів, сюжетів, знімальних місць і навіть словниковий запас героїв вкладається у звичні рамки.

Навпаки, в арт-кіно, на думку Бордвелла, сюжетна лінія будується на основі реалістичності і авторського бачення режисера. Історія ділиться на декілька епізодів, між якими ослаблена або відсутня причинно-тимчасова зв'язок. Крім того, значна увага приділяється внутрішній драмі персонажа: його самоідентифікації, успадкованим соціальним і сексуальним конфліктів, моральної дилеми або особистісному кризі.

Хоча мейнстрімових кіно також використовує зображення моральної дилеми та особистісних криз, вони, як правило, вирішуються до закінчення фільму. В арт-хаусного кіно ці складні проблеми лише досліджуються, але без явного рішення. Переживання головних героїв, яких, як і в реальному житті, можуть мучити сумніви, злочинні спокуси, ворожість навколишнього світу, можуть бути показані у фільмі в явному вигляді, у формі внутрішніх діалогів, думок вголос, фантазій і сновидінь. У деяких арт-фільмах автори включають в сюжет, здавалося б, безглузді дії героїв, покликані відобразити екзистенціальної буття.

Сюжетні повороти в арт-кіно найчастіше виявляються менш важливі, ніж спостереження за розвитком персонажів, дослідження їх ідей, виражених в багатих діалогах. Фільм може використовувати непоясненні пропуски в часі, епізоди, переставлені в нехронологіческом порядку, тривалі відступи від основної лінії оповіді, що підштовхує глядача до власного розуміння і інтерпретації сенсу.

В арт-фільмі, як правило, простежується авторська манера подачі матеріалу режисера, і немає чіткого поділу на «погане» і «хороше», а натомість глядачеві пропонується самому знайти відповіді на питання «як саме історія розказана?», «Чому саме в такий манері?».

Бордвелл заявляє, що арт-хаус - самостійний жанр кіно, зі своїми власними умовами. Теоретик кінематографа Роберт Стем також вважає арт-хаус окремим жанром і вважає, що фільм можна віднести до цієї категорії на підставі його художньої цінності так само, як інші фільми оцінюють по бюджету («блокбастери») або участі зірок (фільми з Леонардо Ді Капріо).

Витоки

З ранніх художніх фільмів, включаючи твори Жоржа Мельєса, Девіда Гріффіта і Сергія Ейзенштейна, намітилося те, що називають мовою кіно; а в роботах творців іспанського авангарду, таких як Луїс Бунюель і Сальвадор Далі, а також Жана Кокто воно осмислено розроблялося як вид образотворчого мистецтва.

Артхаус продовжує традиції кінематографічного авангарду експериментального кінематографа, який сформувався в 20-30-ті роки XX століття. Саме тоді сформувалася ідея про те, що фільми можуть бути розділені на «... розважальне кіно, спрямоване на масову аудиторію, і на серйозне мистецтво кіно, спрямоване на інтелектуальну аудиторію». В Англії Альфред Хічкок і Айвор Монтегю створили Товариство Фільмів та імпортували фільми, які, на їхню думку, були «художніми досягненнями» (такі, як «радянські фільми діалектичного монтажу» і експресіоністські фільми студії Universum film AG (UFA) у Німеччині).

У 1920-1930-х роках французьке авангардне рух фільмів Чистого Кіно (Cinéma Pur) також вплинуло на розвиток ідеї «арт фільму». Дадаїсти Рене Клер і Марсель Дюшан стали скасовувати традиційні методи описового й буржуазного мистецтва і звичних із часів Аристотеля понять часу і простору шляхом створення гнучкого монтажу часу і простору. Чисте Кіно вплинуло на німецьке «абсолютне» кіно Ганса Ріхтера, Вальтера Руттманна і Вікінга Еггелінга.

Саме ж поняття Артхаус виникло в 1940-х роках у США, де арт-хаусами стали називати кінотеатри, що спеціалізуються на показі класичних довоєнних голлівудських стрічок, а також фільмів іноземного (тобто не американського) і місцевого незалежного виробництва.

Термін «Арт-фільм» набагато більш широко використовується в США, ніж в Європі. Кінознавці там, як правило, визначають «арт» фільм за допомогою тих якостей, які відрізняють його канон від «масових», «голлівудських» фільмів. Кінознавець Девід Бордвелл (Bordwell) стверджує, що «арт-кіно саме по собі є жанром [фільму], зі своїми окремими конвенціями». Самі ж фільми, зняті в жанрі «арт-хаус», не можна в більшості випадків віднести ні до одного класичного жанру сучасного кінематографа.

У Європі «Арт-фільм» не входить в категорію комерційного кіномистецтва і не є розважальним жанром. Зазвичай фільми такого роду показують у скромних моноекранних кінотеатрах, за невелику ціну.

Блокбастер (англ. Blockbuster) - надпопулярний або успішний у фінансовому сенсі фільм. Останнім часом в російській мові термін використовується неправильно - в значенні "дорогий фільм, розрахований на масового глядача".

Спочатку «блокбастер» - це фільм, в перший день прокату зібрав не менш 1 млн доларів. [Джерело не вказано 734 дні] Зараз умовно до блокбастерам відносять фільми з великими грошовими вкладеннями, іноді - з величезними касовими зборами (фігурує сума не менш як у 100 мільйонів доларів у прокаті США і Канади) [джерело не вказано 579 днів].

У сучасному кінематографі з'явилася ідея називати «блокбастером» фільм, що зібрав у прокаті суму в два рази більше свого бюджету. Ідея сумнівна, так як з урахуванням частки прокатників від зборів, а також різних супутніх витрат сума зборів у прокаті, вдвічі перевищує бюджет, як правило складає нульову або мінімальну окупність фільму.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: