Правові форми плати за землю

Основним принципом економічного стимулювання раціонального використання і охорони земель є платіжність. Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату. Однак це положення стосується явища спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безоплатно [27, 210].

Відповідно до чинного законодавства основними формами плати за землю є земельний податок та орендна плата, що мають загальну рентну сутність, але виражають різні економічні відносини. Земельний податок виражає відносини між державою і земельним власником або землекористувачем, що ґрунтуються на владному підпорядкуванні власника волі держави. Регулюючи величину земельного податку, земельна рента може вилучатися містом на свою користь. Орендна плата являє собою майнові відносини, що ґрунтуються на самостійності та рівності власника та орендаря. Тобто орендна плата являє собою внесок, який відповідно до досягнутої угоди орендар сплачує орендодавцю за право використовувати належну йому земельну ділянку [28, 75].

Відповідно до пункту 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. А згідно з пунктом 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою [11].

Земельна рента як економічна категорія ринкової економіки безпосередньо пов'язана з приватною власністю на землю і ринком землі. Вона утворюється як при роз'єднанні землі як об'єкта власності та об'єкта господарювання (оренда землі), так і при з'єднанні їх в одному фізичному (юридичному) обличчі. Утворюються дві нормальні форми земельної ренти: абсолютна і диференціальна. Джерелом обох форм ренти відповідно до теорії К. Маркса є додаткова праця найманих робітників у сільському господарстві, добувній промисловості і т.д. Капіталістичні рентні відносини припускають задоволення в рівній мірі інтересів і землевласників, і орендарів. Тому земельна рента в нормальних умовах може представляти собою тільки надлишок над середнім прибутком. Існують два основні випадки виникнення надлишку прибутку понад деяким середнім рівнем.

Перший випадок пов'язаний з отриманням надлишкової додаткової вартості на окремих підприємствах галузі, що забезпечують більш високий рівень продуктивності праці порівняно з середньогалузевим. В умовах вільної конкуренції (внутрішньогалузевої) розповсюдження технічного досвіду обумовлює короткочасність отримання надлишкової додаткової вартості. Це пов'язано з тим, що окремі підприємці не мають монополії на виключне користування найбільш продуктивними факторами виробництва: верстатами, технологічними лініями і пр. Рано чи пізно інші підприємці придбають таке ж і навіть краще устаткування і розміри прибутку передових у технічному відношенні підприємств будуть зведені до середньогалузевого рівню.

Трохи інакше йдуть справи при веденні господарства на землі. Земля з урахуванням її родючості, місця розташування, наявності корисних копалин, лісових і гідроресурсів є не відтворюваним вільним фактором виробництва. Наявність капіталу не може перетворити суглинок в чорнозем або організувати видобуток нафти там, де немає її покладів. Тому ті підприємці, які ведуть господарство на ділянках більш продуктивних (родючих), виявляються в привілейованому становищі і можуть отримувати надлишкову додаткову вартість не тимчасово, а постійно. Цей надлишок прибутку над середньою носить різницевий (заснований на різниці продуктивності), або диференційний, характер.

Причиною цього диференціального прибутку є монополія на землю як об'єкт господарства. Якщо господарство ведеться на власній землі, диференціальний прибуток надходить підприємцю. Якщо земля орендована, то диференціальний прибуток приймає вид диференціальної ренти і сплачується землевласнику. Кількісно диференціальна рента дорівнює різниці між суспільною та індивідуальною цінами виробництва на більш продуктивних ділянках [29, 403-404].

Диференціальна рента, отримання якої пов'язано з екстенсивними методами ведення господарства, з освоєнням нових орних земель, родовищ корисних копалин, називається диференціальної рентою І. Вона обумовлена відмінністю родючості, ґрунту, місця розташування ділянки землі по відношенню до ринку, шляхам сполучення і т.п. Цей вид ренти є історичною і логічною основою розвитку диференціальної ренти II, пов'язаної з веденням господарства переважно інтенсивними методами.

Додаткові вкладення капіталу в одну й ту саму ділянку покращують її якісні характеристики і сприяють зростанню продуктивності праці. Так, внесення добрив, вдосконалення агротехніки, проведення меліоративних робіт створюють штучну, або економічну, родючість і підвищують врожайність. У підсумку додаткові капіталовкладення, що опиняються більш продуктивними (незалежно від того, на кращих, середніх або гірших землях вони вироблені), приносять диференціальну ренту.

Особливість цього виду ренти полягає в тому, що поки не закінчився термін оренди, диференціальну прибуток від додаткових вкладень капіталу отримує орендар. Після закінчення терміну договору всі поліпшення, зроблені орендарем, переходять землевласнику. Це дозволяє останньому при укладанні нового договору збільшити суму орендної плати на величину диференціальної ренти. Таким чином, капіталіст - орендар зацікавлений у збільшенні терміну оренди, щоб встигнути окупити вкладення основного капіталу і отримувати протягом терміну оренди надлишковий прибуток. Земельний власник, який за допомогою ренти привласнює безоплатно чужу працю, чужий капітал і результати суспільного прогресу, зацікавлений в скороченні терміну оренди [30].

Рента, що сплачується з усіх без винятку ділянок за право ведення на них господарства (незалежно від якості землі та місця розташування), називається абсолютною земельною рентою. Причиною утворення абсолютної ренти є приватна земельна власність. Умовою абсолютної ренти є більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві в порівнянні з промисловістю. Таким чином, земельна власність паразитує на технічному відставанні сільського господарства від інших галузей економіки і зацікавлена в консервації цього положення.

Кількісно абсолютна земельна рента дорівнює різниці між всією масою додаткової вартості і середнім прибутком. Можна визначити величину абсолютної ренти як різницю між суспільною вартістю та громадської ціною виробництва. Строго кажучи, ціни на сільськогосподарську продукцію є монопольними (в силу монополії приватної власності на землю). Їх монопольний характер полягає не в тому, що вони перевищують вартість, а в тому, що вони рівні вартості або нижче її, але вище суспільної ціни виробництва. Приватна власність на землю є чинником, здорожує сільськогосподарську продукцію. Якби приватна власність на землю була скасована, абсолютна рента зникла б, а ціни на сільськогосподарську продукцію знизилися би з рівня вартості до рівня цін виробництва [31].

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду [32].

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки [33].

Розмір орендної плати є істотною умовою договору оренди земельної ділянки і залежить від місця розташування та розміру земельної ділянки, терміну дії договору оренди, цільового призначення, умов використання і збереження якості землі, умов повернення земельної ділянки орендодавцю, існуючих обмежень і обтяжень щодо використання земельної ділянки, відповідальності сторін тощо. Так, фізичні параметри земельної ділянки (розмір, конфігурація, якість ґрунтів, інженерно-геологічні умови) та її місце розташування безпосередньо впливають на дохідність цієї ділянки та обсяги додаткових вкладень, які необхідні для її належного використання. Водночас вони багато в чому обумовлені встановленими обмеженнями та існуючими обтяженнями щодо використання земельної ділянки, які найчастіше пов'язані з необхідністю дотримання встановлених режимів господарювання чи забезпечення зобов'язань перед третіми особами, що з економічного боку призводить до часткового зменшення вартості земельної ділянки, а отже, і розміру орендної плати [34].

У цілому виділяють три групи факторів, які визначають розмір орендної плати:

· фізичні (розмір земельної ділянки, протяжність фронтальної лінії, якісний стан земельних угідь, інженерно-геологічні умови, місце розташування);

· економічні (рівень цін та доходів, ризиків, обсягів вкладень на поліпшення землі);

· адміністративні (умови використання та повернення земельної ділянки, встановлені обмеження та існуючі обтяження, порядок виконання зобов'язань сторін [35].

Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються Законом України «Про оренду землі» з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про оренду державного та комунального майна» [36].

05 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)». Відповідно до цього закону були внесені зміни до Закону України «Про оренду землі». Відтепер орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі [37]. Тоді як до прийняття цього закону орендна плата могла справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах [33].

Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Якщо орендна плата встановлюється в натуральній формі, то у договорі оренди визначається перелік продукції, її якісні показники, вартість, місце, порядок та строки поставки.

Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди [33].

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: