Участь в інструктажі і підготовка до опитування

На етапі інструктажу інтерв’юер повинен:

1. Уважно слухати інструкцію. Іноді повторення, здавалося б, очевидних речей, може стати вирішальним для проведення інтерв’ю у майбутньому.

2. Не соромитися запитувати про незрозумілі аспекти. Подібний бар’єр зайвий для інтерв’юера. Набагато складніше може бути потім, під час реального контакту.

3. Детально записувати, хоча б у конспективній формі, особливості методики даного опитування. Почуте набагато краще запам’ятається, коли буде ще раз перечитане після інструктажу, у спокійній обстановці.

1. Перед опитуванням треба ретельно перечитати анкети. Подумки «заповнити» її від власного імені, подивитися при цьому які питання можуть викликати труднощі, продивитися чи всі прізвища, абревіатури вам знайомі – чи правильно ви їх вимовляєте. Респондент повинен з самого початку відчути, що його співрозмовник розбирається в питаннях, які обговорюються. Якщо він відчує невпевненість в тлумаченні сутності проблеми з боку інтерв’юера, повага до нього помітно знизиться, як і серйозність по відношенню до самої бесіди. Проте вам зовсім не обов’язково бути експертом з усіх проблем, які розглядаються в дослідженні, або мати політичну позицію по відношенню до них.

5. Бажано (особливо для новачків) провести пробні, тренінгові інтерв’ю (попарні інтерв’ю між інтерв’юерами, інтерв’ю з іншими співробітниками, показове інтерв’ю з інструктором, контрольне інтерв’ю зі справжнім респондентом у присутності інструктора) по даній анкеті. Варто розібрати з тренером причини допущених помилок. Лише під час практики можуть бути зрозумілі всі тонкощі анкети, тим більше, що лише під час інструктажу інструктор може допомогти цінною порадою чи зробити необхідні зауваження.

6. Якщо у вас немає такої можливості – опитайте члена своєї родини або знайомого не занотовуючи відповіді у анкету – перше інтерв’ю допоможе вам віднайти «підводні камені» і спростить вам задачу в умовах реального поля.

7. Інтерв’юер повинен освоїтися з питаннями настільки, щоб не було помітно, що він їх читає [7], тим більше «по складах».

Треба пам’ятати, що опитування – це не розвага, а серйозне дослідження, яке має свої строки, замовника, свою соціальну мету. За ним стоїть інтелектуальна і фізична праця десятків людей. Не можна взяти завдання, а потім повернути його в останній момент, повідомивши, що у вас нічого не вийшло. Кожний сам вирішує, чи варто брати наступну роботу, але взявшись за поточну, відступати не припустимо.

Не дозволяється також самостійно передавати роботі третій особі, навіть якщо вона інтерв’юер і працює з вами в одній бригаді. Процес видачі роботи контролюють бригадир та супервайзор «поля».

Пошук респондентів

Пошук респондентів відбувається згідно типу використаної вибірки, вибірковому завданню і методиці відбору.

Вибірка – та кількість одиниць спостереження (у випадку опитування – респондентів), яка признана достатньою для переносу (екстраполяції) висновків на всю генеральну сукупність.

Генеральна сукупність – всі люди у складі спільноти, яка знаходиться у фокусі дослідження.

Репрезентативність – ступінь подібності між вибіркою і генеральною сукупністю.

Різні соціологічні центри, як правило, використовують власні принципи відбору респондентів, тому перераховувати їх всі неможливо. Треба уважно слідувати інструкції в кожному випадку. Українські соціологічні центри, як правило, частіше використовують декілька видів вибірок (квотну і випадкову) або їх комбінацій.

Квотна вибірка – сукупність вибірки, яка здійснюється квотам (частками) від кожної певної групи населення. Відбір респондентів відбувається згідно завданню по вибірковій сукупності. Як правило, за комбінацією наступних ознак: стать, вік, освіта, тип поселення. Етап пошуку респондентів характеризується необхідністю підбору людей, які відповідають заданим квотам.

Випадкова вибірка – вибірка, яка формується таким чином, щоб усі одиниці генеральної сукупності мали однакові шанси потрапити у вибірку. Відбір респондентів відбувається за заданими адресами, які вже вибрані випадковим чином, або відбираються по особливій методиці самим інтерв’юером. Різні соціологічні центри використовують різні, інколи ексклюзивні методики виконання випадкової вибірки. Це можуть бути або конкретні адреси домогосподарств, або адреса від якої ведеться відлік з певним кроком. Наприклад, інтерв’юер отримує завдання виконати випадкову вибірку – ланцюжок з п’яти респондентів починаючи з адреси: вул. Шовковична, 11, кв. 5 з кроком 3 у порядку збільшення нумерації. В обраному домогосподарстві респондент також відбирається за спеціальними методиками, частіше за днем народження (опутується той член родини, у якого найближчий день народження).

Труднощі виникають в випадку, коли в потрібній квартирі ніхто не відчиняє двері або коли респондента, що підходить за вибіркою (у якого найближчий день народження) немає вдома. Тоді в інтерв’юера з’являється спокуса оминути цю кватиру або опитати респондента, який «не зовсім» підходить по вибірці, проте знаходиться вдома і виявляє зацікавленість в участі в інтерв’ю. У першому випадку треба прийти у цю квартиру ще раз – в інший час, в інший день тижня й опитати її мешканця. У кожну «проблемну» квартиру треба навідатися три рази – такою є стандартна вимога. Але перед тим, як прийти туди у наступний раз варто довідатися у сусідів, чи проживають у цій квартирі люди взагалі. Може так трапитися, що це помешкання нежиле, або там ведеться ремонт і господарі заселяться нескоро, або господарі на відпочинку. Тоді домогосподарство можна замінити (ці випадки теж оговорюються в інструкції). У другому випадку (коли потрібного респондента немає дома), треба дізнатися, коли він буде дома і прийти ще раз у потрібний час і опитати саме його.

Заміни під час роботи з випадковою вибіркою є неминучими – і через незгоду потенційних респондентів брати учать в опитуванні, і через недосяжність окремих категорій респондентів (важкодоступних). Проте роботи їх треба тільки згідно методики, описаною в інструкції інтерв’юера або під час інструктажу, а не так як зручно самому інтерв’юеру або респонденту.

Важкодоступні респонденти – респонденти, які представлені у теоретичній вибірковій сукупності, і відсутні у кінцевій вибірці. Важкодоступними респондентами є особи з порівняно високим доходом, з підвищеною мобільністю, з високим соціальним статусом (як розповідав один інтерв’юер, він особисто бачив на брамі одного шикарного котеджу табличку «Соціологів просимо не турбувати!»). За результатами емпіричних досліджень серед важкодоступних респондентів більше чоловіків, осіб середнього віку, кваліфікованих робітників. Непотрапляння важкодоступних респондентів до вибірки призводить до викривлення результатів дослідження.

Принцип випадковості використовується під час розробки і виконання маршрутного завдання – відбору осель чи інших об’єктів, де буде проводитися опитування. Наприклад, інтерв’юер має завдання опитати 12 респондентів за вказаними квотами і маршрутом (це називається ланцюжок). Інтерв’юер самостійно або за допомогою бригадира вибирає район і вулицю. Потім треба розрахувати крок опитування. Наприклад, на вулиці 120 будинків. 120/12=10. Це крок дослідження. Опитування починається з половини кроку, тобто з п’ятого будинку, наступний респондент відбирається в будинку №15 і т.д. Якщо це багатоповерхова забудова, то респонденти відбираються по черзі на умовно «низьких», потім на «середніх» і «високих» поверхах, і в умовно «перших», «середніх» і «останніх» під’їздах. Подібним чином змінюються квартири на майданчиках – спочатку лівий, потім середній і правий. Процес пошуку респондента і опитування має бути чітко відображений у маршрутному листі інтерв’юера.

Увага! Не обирайте, якщо це не є обов’язковим, для опитування тільки центральні вулиці! По-перше, на центральних вулицях багато квартир є нежилими, по-друге, респонденти, які проживають на центральних вулицях є «нетиповими», що утруднює виконання вибірки, по-третє, у центрі, як правило, домінує іррегулярна забудова, яка ускладнює маршрутне завдання.

Пошук респондента крім вибіркового завдання обмежений низкою вимог:

• В одній квартирі/особняку (домогосподарстві) можна опитувати тільки одну особу (якщо це не повне обстеження домогосподарства чи інше дослідження, де опитуються декілька членів родини). В оселі можна опитувати будь-кого, хто там постійно мешкає і чиї характеристики збігаються з указаними у завданнях. Форма власності на житло, господар чи квартиронаймач, наявність прописки не мають значення (крім випадків, коли це має ключове значення, наприклад під час дослідження електоральної поведінки в певному виборчому окрузі).
• Перед тим як заповнювати анкету варто провести бліц-скрінінг. Вибираючи респондента, треба заздалегідь ретельно перевірити його відповідність квотному або іншому завданню, щоб в кінці опитування не з’ясувалося, що цей респондент вам «не підходить».
• Не можна опитувати (якщо це не оговорювалося додатково): громадян інших країн, осіб без громадянства, гостей, знайомих, родичів, що завітали до господарів.
• Забороняється опитувати своїх родичів, друзів та знайомих, інших інтерв’юерів, «професійних» респондентів (осіб, які постійно беруть участь в дослідженнях), осіб, які працюють в інших соціологічних і маркетингових компаніях. В деяких опитуваннях вводяться додаткові соціально-демографічні фільтри – також уважно слідкуйте за дотриманням цім умовам під час скрінінгу.
• Забороняється опитувати одночасно кілька осіб, або заповнювати «одну анкету на двох» – особливо це стосується подружніх пар, які часто намагаються так відповідати, мотивуючи це тим, що вони «однаково мислять». Це не так.
• Не рекомендується опитувати людей у стані алкогольного та наркотичного оп’яніння, осіб з вираженими психічними розладами, у стані афекту.
• Забороняється опитувати в оселі, в якій проводилося попереднє опитування (це також враховується під час проведення контролю), якщо це не панельне дослідження.
• Звичайно, не дозволяється заповнювати анкету самому, навіть якщо ви живете там, де треба, підходите під вибірку тощо.

Польове дослідження – дослідження, яке проводиться не в лабораторії і направлене на вивчення ситуації реального життя, шляхом спостереження або інтерв’ювання.

Панельне дослідження – дослідження, під час якого проводиться серія замірів в різні проміжки часу і опутуються ті самі люди

Лонгитюдне (моніторингове) дослідження – дослідження, під час якого проводиться серія подібних замірів в різні проміжки часу в процесів яких опитуються ті самі квоти (але не люди!)

Опитавши респондента зафіксуйте виконану частину завдання. Це допоможе уникнути помилок. Це можна робити за допомогою такої таблиці:

Квота	Чоловіки	Жінки
18-35	1	1 1
36-55	1 1	1 1
55 і старше	1 1	1 1 1
Разом

Після проведеного інтерв’ю виконане завдання обводиться кружальцем і тоді стає видно якого респондента «не вистачає». Якщо крім статі та віку вимагається дотримання квот за іншими признакам, наприклад по освіті, треба пильнувати, щоб вам в кінці не треба було шукати респондента з «рідкою квотою», наприклад «чоловік/35 років/початкова освіта». В брежнєвському СРСР середня освіта була обов’язковою і держава дбала про це, тому така особа – велика рідкість. Тому осіб з початковою освітою треба шукати серед людей літніх.

Якщо серед потенційних респондентів вам трапляються особи, які вам не підходять по квоті, то відмовляти у продовженні спілкуванні треба дуже ввічливо, мотивуючи своє рішення принципами відбору. Відмова може «задіти» людину, склавши враження, що «соціологи не зацікавилися ним».

Увага! Порушення вибіркового завдання призводить до зниження репрезентативності вибірки і, відповідно, до зниження достовірності результатів дослідження, що може мати негативні соціальні наслідки.

Перед початком польового етапу роботи, інтерв’юер мусить перевірити комплектність інструментарію.

Інструментарій інтерв’юера включає наступні документи:

1. Анкети для проведення дослідження (бажано з деяким запасом)

1. Польові документи: інструкція інтерв’юеру, маршрутний лист (список адресів респондентів), звіт інтерв’юера, бланк відмов
2. Посвідчення інтерв’юера
3. Вибіркове завдання
4. Набір карток
5. Посвідчення про відрядження (під час відрядження)
6. Фінансові документи – трудова угода, доручення

Підкреслені документи (якщо вони є) повинно взяти з собою. Крім польових документів, у «полі» інтерв’юер повинен мати при собі:

1. Кілька авторучок

2. Папку або планшет

3. Годинник або мобільний телефон

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: