Сутність і класифікація ринолалій

Мовленнєва діяльність займає особливе місце у системі життєвих функцій, адже є фундаментом мислення, регулятором поведінки і виконує соціальну функцію. Мова забезпечує тонку адаптацію людини з оточуючим середовищем, у зв’язку з чим порушення мовленнєвої діяльності можуть мати негативні наслідки.

Вроджене незрощення губи та піднебіння зазвичай викликає мовленнєве порушення, яке має назву ринолалія і являє собою своєрідний комплекс патологічних проявів зі складною структурою.

Термін «ринолалія» (від грец. ρινός - ніс, λaλιά - мовлення) у перекладі означає мовлення в ніс, або гугнявість, тим самим відображуючи лише зовнішні прояви розладу. Гугнявість як фонетичний феномен має різну природу, відтак вчені ставили за мету – розкрити її природу, щоб глибше усвідомити механізми, що лежать в основі ринолалії.

Історично для визначення цього мовленнєвого порушення в літературі (особливо зарубіжній і медичній) використовували й інші терміни: «палатолалія» (Klaus-Peter Becker, Milosh Sovak), «палапголалія», «ринофонія» (М. Зеєман), «механічна дислалія» (О. Правдіна, В. Олтушевський). Проте на відміну від механічної дислалії в разі ринолалії порушується вимова не тільки приголосних, а й голосних звуків. Ринолалія вирізняється ще й наявністю стійких порушень звуковимовної сторони мовлення.

За класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я ринолалія зарахована до голосових розладів, незважаючи на те, що при ринолалії спостерігаються грубі порушення артикуляції, які найчастіше є наслідком вроджених незрощень верхньої губи, твердого та м’якого піднебіння.

У логопедичній літературі ринолалія (вроджена відкрита органічна) на основі етіопатогенетичного фактора належить до мовленнєвих вад, обумовлених вродженою аномалією будови периферійного артикуляційного апарата.

В окремих підручниках та посібниках з логопедії (Т. Філічєвої, Н. Чєвєльової, Г. Чиркіної [39], Л. Волкової [25], М. Шеремет [24] та ін.) до групи дітей з ринолалією відносять усі випадки порушень тембру голосу і звуковимови, обумовлених анатомо-фізіологічними дефектами артикуляційного апарату.

Так, при нормальній фонації у дитини під час вимови усіх (крім носових) звуків мовлення, відбувається відділення носоглоточної та носової порожнин від глоточної та ротової. Під час мовлення м'яке піднебіння безперервно опускається та піднімається на різну висоту в залежності від звуків, що вимовляються та швидкості мовлення. При порушенні функцій піднебінно-глоткового зімкнення зявляється специфічний для ринолалії носовий відтінок мовлення.

Риналолія, обумовлена уродженим незрощенням губи та піднебіння, є серйозною проблемою для логопедії та цілої низки наук медичного циклу (хірургічної стоматології, ортодонтії, отоларингології, медичної генетики та ін.). Щілина губи та піднебіння найбільш розповсюджена та складна уроджена вада розвитку. Внаслідок цього дефекту в дітей під час їх фізичного розвитку виникають серйозні функціональні розлади. Ці діти схильні до катару верхніх дихальних шляхів, бронхіту, пневмонії, анемії. Нерідко у таких дітей спостерігаються патологічні зміни в лорорганах: скривлення носової перегородки, деформація крил носа, аденоїди, гіпертрофії мигдалин.

Проблеми психофізичного та мовленнєвого розвитку дітей з вродженими вадами верхньої губи і піднебіння входили у коло наукових і практичних інтересів в галузі дефектології (Г. Гутцман, В. Каретнікова, М. Хватцев, Л. Фролова, О. Гуцан, Н. Каспарова та ін.). Варто зазначити, що абсолютна більшість робіт має логопедичне спрямування (О. Рау, В. Куколь, А. Іпполітова [19], Т. Воронцова [10], T. Соболева [33], І. Єрмакова [4], Л. І. Конопляста [1], Г. І. Семенченко [10], Г. Чиркіна [43], Т. Волосовець [9] та ін.).

Таким чином, в класифікації мовленнєвих розладів ринолалію слід виділяти як самостійне порушення, тому що вона характеризується своєрідним комплексом симптомів і може бути протипоставленою іншим порушенням мови. При ринолалії головним розладом виступає порушення як артикуляції, так і фонації звуків.

Залежно від спрямованості струменя повітря під час мовлення і характера анатомічного дефекту виділяють три форми ринолалії: закриту; відкриту і змішану. За етіологічними показниками кожна з них може бути органічно і функціонально зумовленою. Найбільш розповсюдженою є відкрита ринолалія, що виникає з вродженим дефектом піднебіння.

1. Закрита ринолалія – це порушення фонаційної сторони мовлення. Порушення нормального проходження струменя повітря через ніс призводить до повного або часткового виключення носового резонансу, спричинюючи тим самим зміни тембру голосу. Закрита ринолалія характеризується зниженням фізіологічного носового резонансу під час вимовляння носових звуків (м, м', н, н'). У процесі артикуляції цих звуків у нормі носоглотковий прохід залишається відкритим, і повітря вільно проникає в носову порожнину. Якщо носового резонансу немає, то ці фонеми звучать як ротові (б, б', д, д'). Крім вимови носових приголосних звуків у разі закритої ринолалії фонаційно порушуються і голосні звуки, вимова набуває неприродного глухого відтінку, оскільки в цих випадках голос позбавлений низки обертонів.

Причинами закритої ринолалії найчастіше є органічні зміни в носовому просторі, або функціональні розлади піднебінно-глоткового змикання (наприклад, підвищений тонус м'якого піднебіння), тобто ізолюється носова порожнина від ротової.

Розрізняють: передню закриту ринолалію, що виникає за хронічної гіпертрофії слизової носа (в основному задніх відділів нижніх раковин), у разі поліпів у носовій порожнині, викривлення перегородки носа, пухлин у носовій порожнині; задню закриту ринолалію, яка найчастіше є наслідком великих аденоїдних розрощень або носоглоткових поліпів унаслідок фіброми чи інших пухлин. У разі передньої закритої ринолалії порушується нормальне проходження повітря в носові ходи, а задньої закритої - зменшується об'єм носоглоткової порожнини, при цьому фонеми м, н, н' звучать як б, д, д'. Однією із зовнішніх ознак закритої ринолалії є постійно відкритий рот.

Закриту ринолалію прийнято ще поділяти на органічну і функціональну.

Проте, на відміну від традиційної точки зору щодо закритої форми ринолалії, точніше і правомірніше було б віднести її до ринофонії, оскільки зазвичай за закритого варіанта спостерігаються лише порушення фонологічні (темброві), а артикулювання, як процес мовотворення, залишається збереженим. Тобто випадає одна з ланок, яка характеризує цю мовленнєву ваду як ринолалію. На користь цієї точки зору свідчать і рекомендації щодо її подолання, які насамперед передбачають усунення причини (органічної або функціональної) медичними засобами. Після лікування зазвичай відновлюється носове дихання і назалізація зникає. Хоча в логопедичній практиці є поодинокі випадки, коли, наприклад, після аденектомії (видалення аденоїдів хірургічно) залишається назальний тембр голосу, і тоді йдеться про так звану звичну закриту ринолалію. В цих випадках рекомендовано застосовувати фонопедичні прийоми, комплекс дихальних і логопедичних вправ, за допомогою яких вдається позбутися неприродного, гугнявого відтінку голосу.

2. Відкрита ринолалія – це порушення як звуковимовної, так і фонаційної сторони мовлення. Вона є найскладнішою в механізмах і найтяжчою у подоланні формою. Для нормальної фонації характерна наявність затвору між ротовою та носовою порожнинами, коли голосова вібрація проходить тільки через ротову порожнину. Якщо ж між ротовою та носовою порожниною розподіл неповний, тоді вібруючий звук проходить також і в носову порожнину. В результаті порушення перепони між ротовою та носовою порожниною збільшується голосовий резонанс. При цьому змінюється тембр звуків, особливо голосних. Найбільш помітно змінюється тембр голосних звуків і та у, при артикуляції яких ротова порожнина більш вузька. Менш назально звучать голосні звуки е та о, ще менше порушений голосний а. Крім тембру голосних звуків, при відкритій ринолалії порушується тембр деяких приголосних. При вимові шиплячих звуків та фрикативних ф, в, х додається хриплуватий звук, що виникає у носовій порожнині. Вибухові звуки п, б, д, т, к, г, а також сонори л та р звучать неясно, тому що у ротовій порожнині не може утворитися повітряний тиск, необхідний для їх чіткої вимови.

Розрізняють функціонально і органічно зумовлену відкриту ринолалію. В свою чергу, органічна форма відкритої ринолалії може бути вродженою (розщелина м'якого та твердого піднебіння) та набутою (утворюється при травмі ротової та носової порожнини або в результаті набутого паралічу м'якого піднебіння) [24, с. 176-180].

Вроджена органічна відкрита ринолалія зазвичай є наслідком: а) природжених незрощень м'якого та твердого піднебіння, закороткого м'якого піднебіння, відсутності або роздвоєння субмукозної (прихованої) щілини; б) парезів і паралічів м'якого піднебіння в разі ураження язикоглоткового і блукаючого нервів.

За функціональної відкритої ринолалії найчастіше вада мовлення зумовлена парезом м'якого піднебіння (одно- або двобічним), змінами, які відбуваються у глотці через її травми і пухлини, порушенням контролю за власним мовленням у разі зниження слухової функції або наслідуванням назальному мовленню.

Набута відкрита органічна ринолалія виникає в разі перфорації твердого і м'якого піднебіння внаслідок черепно-мозкової травми або у разі розвитку остеомієліту, рубцевих змін, поранень, тиску пухлини тощо, тобто порушуються цілісність і рухомість твердого і/або м'якого піднебіння.

3. Змішана ринолалія — це стан мовлення, що характеризується низьким носовим резонансом під час вимови носових звуків та наявністю назального тембру голосу.

Причиною змішаної ринолалії є поєднання ускладненого носового дихання та недостатності піднебінно-глоткового змикання функціонального або органічного походження. Найтиповішим є поєднання закороткого м'якого піднебіння, підслизового його незрощення та аденоїдних вегетацій. У таких випадках аденоїди будуть перешкодою для проникнення повітря через носові ходи. Стан мовлення може погіршитися після аденектомії, оскільки виникає піднебінно-глоткова недостатність і виявляються ознаки відкритої ринолалії. Потрібно ретельно обстежити будову м'якого піднебіння, встановити, яка форма ринолалії сильніше порушує тембр мовлення. Після відновлення носового дихання використовують логопедичні прийоми подолання відкритої ринолалії.

Причини ринолалії прийнято ділити на органічні й функціональні залежно від того, чи порушують вони анатомічну будову мовленнєвого апарату в його центральному або периферичному відділах, чи призводять лише до порушення його нормального функціонування. До органічних причин слід віднести наявність піднебінних ущелин і анатомічні зміни в порожнині носоглотки (органічно ушкоджений периферичний відділ мовленнєвого апарату), а також паралічі і парези м'якого піднебіння (органічне враження центрального відділу мовленнєво-рухового аналізатора). До функціональних причин належить гіпо- або гіперфункція (тобто знижена або підвищена активність) м'якого піднебіння без явних ознак органічного ушкодження. У дуже рідких випадках функціональною причиною ринолалії може стати наслідування.

Крім перерахованих умов виникнення ринолалії, пов'язаних безпосередньо з дефектами піднебінно-глоточного зімкнення, причиною можуть бути й порушення слуху. При повній відсутності або вираженій недостатності слухового контролю над процесом голосоутворення дитині не вдається повністю відрегулювати цей процес – вона просто не чує «носового» звучання свого мовлення.

Порушення розвитку у дітей із ринолалією зумовлені впливом низки несприятливих чинників на різних етапах онтогенезу. Дитина із ВНГП страждає на комбіновану патологію із одночасним та взаємопов’язаним обмеженням функцій багатьох систем організму, що визначає глибину та своєрідність мовленнєвого дефекту.При цьому у дітей із ВНГП прослідковуються симптоми раннього ушкодження психічних сфер, їх поступове нашарування та подальший перебіг мовленнєвого та психічного розвитку з ускладненнями [22, с. 70-80].

Отже, підсумувавши вище сказане нами запропоновано розглядати ринолалію як тяжкий вроджений анатомо-фізіологічний дефект, що супроводжується патологічними змінами у багатьох не до кінця сформованих системах організму та викликає порушення нервово-психічного, емоційного стану дитини.

Подолання ринолалії потребує тривалого часу, ранньої діагностики порушень розвитку, своєчасного корекційного впливу, врахування індивідуальних і загальнокомпенсаторних можливостей дитини, глибокого знання специфіки логопедичної роботи саме з цією категорією дітей.

У наступному параграфі роботи охарактеризуємо мовлення дітей із ринолалією.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: