Короткий огляд методів і прийомів вирішення образотворчих завдань в історичному розвитку

І. Методи ведення живопису і структура живописного зображення

Олійний живопис має великий досвід, накопичений видатними майстрами протягом декількох століть його розвитку. Загальними завданнями, що завжди стояли перед художниками, були сприйняття і зображення навколишнього світу, пошук гармонії і раціональних шляхів побудови живописного зображення. Наслідком цього пошуку в галузі живопису є класичний тришаровий метод (багатошаровий живопис), базований на оптичному змішанні кольорів і поетапному рішенні композиційних і живописних завдань.

Починаючи з епохи Відродження, живопис вступає в період вивчення й зображення навколишньої дійсності, реального предмета й реального середовища. У цей час складаються основні особливості реалістичного художнього методу. Аж до ХІХ століття все, що зображувалося в мистецтві, було результатом уважної, систематичної й глибокої переробки спостережень художником предметного світу, його оточення, суспільства. Майстри живопису вдосконалювали методи рішення образотворчих завдань, виходячи з можливостей живописного матеріалу, яким вони оперували.

В ХІХ столітті починає розвиватися інший процес сприйняття і зображення навколишньої дійсності, реального предмета й середовища, що виливається в метод, заснований на механічному змішанні фарб, розрахованому на поверхневе відбиття світла. При цьому мистецтво втрачає ті риси чіткої систематизації, яким володіла художня культура попередньої епохи, з її послідовним і чітко вираженим ідеальним ладом. Живопис носить скоріше концептуальний характер, у той час як у живопису попередньої епохи переважає пізнавальний характер.

Раціональність системи, багата база досвіду й повна відповідність навчальним завданням дає можливість для розвитку й застосування методик навчання, заснованих на досвіді багатошарового живопису у формуванні в майбутніх художників-педагогів навичок побудови живописного зображення.

Олійний живопис не пробачає довільного й безсистемного ведення роботи, легковажного ставлення до фарб, основ, ґрунтів для живопису. Це підтверджує, зокрема, музейна практика, на якій студенти самі звертають увагу на погане збереження робіт нових, написаних начебто б зовсім недавно і, у той же час, часто спостерігається гарне збереження робіт старих майстрів, написаних дуже давно, ще в епоху появи перших творів у цій техніці і самого олійного живопису. Зрозуміло, що живописні шедеври нового часу майже не мають ніякого шансу дожити до віку старих, тоді як деякі старі прожили увесь свій час без особливої консервації й майже без втручання реставраторів (Рубенс, Джордано, Тиціан, Гвідо Рені, Рафаель і інші).

Крім питань збереження твору в давньому живопису великий інтерес для навчання представляє і його технічна сторона. Сувора система і послідовність виконання встановлених завдань на певному етапі дозволяє максимально зосередитися на рішенні саме цього певного завдання і, виконавши його, уже не повертатися до цього етапу, а перейти до рішення наступного. У навчанні це, звичайно ж, дає ряд переваг у порівнянні із системою, що практикує майже одночасне рішення композиційних, моделюючих, кольоротональних і інших завдань.

Крім того, використовується не повний діапазон можливостей олійних фарб. Робота ведеться методом механічного змішання фарб, розрахованим на поверхневе відбиття світла, пастозними мазками й зовсім ігнорується спосіб оптичного змішання, що має безсумнівну художню цінність і багатий досвід, представлений в творчості великих майстрів живопису, що опиралися в основному саме на цей спосіб письма при створенні своїх робіт.

Застосування в навчанні механічного способу змішання фарб стимулює інтерес студентів в основному до живописних творів, написаних саме таким способом, тобто створених в останні півтора століття. У той же час спостерігається недооцінювання творів попередніх періодів, написаних з використанням способу оптичного змішання фарб, якими є більшість музейних картин. Знайомство з технікою старих майстрів дозволить розширити рамки професійного інтересу й проводити з великою користю свій час в залах з фаюмським портретом, іконою, перед полотнами Перуджино, Ель Греко, Рубенса, Снейдерса, Хеди, Мурільо, Брейгеля, Шардена, Пуссена й інших великих майстрів.

Технологія у багатошаровому живопису тісно пов'язана з образотворчими завданнями і їхнім рішенням, оскільки використовуваний матеріал диктує спосіб його застосування і не тільки впливає на поетапність виконання роботи, але й активно впливає на формування й розвиток самої образотворчої мови.

Звичайно ж, новий матеріал з'являється внаслідок потреб суспільства, нового суспільного мислення, нових завдань, поставлених перед живописним зображенням, але далі вже він сам впливає на розвиток цього мислення, поки не вичерпає свої технічні можливості. Клейовий живопис, технічні засоби якого цілком відповідали світоглядним і образотворчим завданням культового мистецтва і задовольняли потреби тогочасного суспільства, знайшов своє вираження в образотворчій мові ікони й парсуни. Виникнення, масове поширення олійної фарби й використання її у верхніх шарах картини з'являється пізніше і відповідає завданням світського мистецтва (Ван Ейк, Тиціан, Ель Греко); коли ж олійна фарба зовсім витісняє темперу (Рубенс, Лука Джордано й інші) – це вже інший час, зовсім інший світогляд і завдання, які ставляться перед живописним зображенням.

У формуванні навичок і вмінь організації структури живописного зображення, пріоритет, як матеріалу, віддається олійній фарбі. Вона зручна в роботі, тому що в процесі висихання не змінює свого первісного тону, порівняно довго залишається сирою, що дозволяє вести композиційні пошуки й моделювати форму з повним зосередженням на поставлених завданнях, без проблемних моментів, властивих темпері, акварелі або гуаші. Помилки легко піддаються виправленням, аж до повного зняття з полотна нанесеного шару. Робота може вестися у великому кольоротональному діапазоні.

Поетапність виконання живописного зображення методом багатошарового живопису вибудовується в чітку систему в зв'язку з особливостями застосовуваних матеріалів, використовуваних сполук, розріджувачів фарб, їх маслоємності, покривності, сумісності матеріалів, використовуваної фарбової палітри, які всі разом впливають не тільки на збереження робіт, але й на рішення завдань матеріальності, якості фактури, передачі колірних аспектів середовища й предмета.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: