Розріджувачі й сполучні речовини

Для розрідження фарб застосовуються розчинники, лаки й олії. Розчинниками є деякі субстанції нафти й ефірні олії рослин.

Пінен (піненова субстанція живичного скипидару) є випробуваним і надійним розріджувачем лаків, що одночасно впливає на висихання як позитивний каталізатор. Однак він досить твердий і руйнує зв'язуюче у фарбі, тому без суміші з лаками його краще не застосовувати. Пінен, хоч і в меншій мірі, ніж інші, але все ж викликає деяке пожовтіння фарбового шару.

Скипидар повинен бути добре очищений і не містити смоляних часток, які збільшують тривалість висихання фарби й можуть викликати її потемніння. Чистоту скипидару перевіряють тим, що наливають його краплю на скло; через якийсь час він повинен повністю випаруватися, не залишивши жирних слідів. Очищений скипидар продається в художніх салонах як «Розріджувач № 4» (пінен).

Уайт-спірит. Продукт переробки нафти. Він розчиняє фарбу, але не розчиняє смоли, тому його можна застосовувати тільки при розрідженні чистих фарб, що не містять ніяких добавок. Придатний він, головним чином, для техніки алла прима й написання етюдів. Не руйнує сполучників, не жовтіє, але викликає втрату блиску фарбового шару при введенні його у фарби у великій кількості. Продається як «Розріджувач № 2».

Варто додати, що студенти, для розрідження олійних фарб із метою створення зручної для роботи консистенції користуються різними засобами й сумішами, про вплив їх на фарбу можна сказати наступне:

Терпентинний скипидар (розріджувач № 3), продукт переробки живиці, що добувається із хвойних порід, сприяє прискореному й більш повному просиханню живописного шару, але окислюється на світлі, у теплі, на повітрі. Окислений скипидар жовтіє, каламутніє і викликає потемніння фарбового шару.

Суміш із рівних частин скипидару й уайт-спіриту (розріджувач № 1) викликає поматовіння й пожовтіння живописного шару, для ведення живописних робіт не придатний. Застосовується для роботи з рельєфними пастами.

Звичайний скипидар викликає сильне пожовтіння, а потім і потемніння живописного шару.

Застосовуючи той або інший розріджувач, необхідно пам'ятати, що зайве введення його у фарби завжди шкідливо відбивається на міцності й збереженні первісних колірних тонів живопису.

Сполучники, зв'язуючі речовини.

Сполучник, який додають у фарби, на відміну від розріджувачів, не випаровується, а залишається складовою їхньою частиною. Характер добавок передається фарбі й змінює її поводження. Так, наприклад, при підвищенні вмісту сполучника щодо пігменту, фарби стають більш прозорими, тобто покривають гірше, ніж нормальні олійні фарби.

Олії, застосовувані у живопису, відносяться до групи жирних олій, що висихають. В основному використовують лляні, (на яких при виготовленні й стираються олійні фарби) і горіхові олії.

Висихання олії супроводжується істотною зміною її обсягу й маси. На початку процесу висихання відбувається збільшення маси й об’єму олії. Далі його затвердіння супроводжується зменшенням ваги й обсягу, що приведе до натягування й стискування фарбового шару, а, отже, до утворення тріщин у шарах. Стискування фарби при надлишку олії може досягати 25 % обсягу.

Особливістю лляної олії є її висихання з утворенням плівки.

· До утворення на поверхні плівки вона підсихає за 3-6 днів,

· до утворення твердої поверхні, зі зникненням відлипу, за 60 днів,

· до повного затвердіння по всій товщині шару – за 2 роки.

Лляна олія застосовується як сполучник при стиранні фарб. Як розчинник її застосовують рідко; додаючи, за необхідності, у розріджувач № 2. Або використовують розріджувач № 4, лак і олію. Добавка олії дає можливість більш тривалий час моделювати форму, але варто пам'ятати, що це веде до потемніння фарб.

Горіхова олія має ще більший ступінь зміни ваги й обсягу, ніж лляна. Вона менш піддається пожовтінню, але довше сохне. Також до її недоліків слід віднести меншу міцність плівки, прогоркання й схильність до розтріскування.

Іноді користуються для письма іншими рослинними оліями, витриманими довго на сонці, вважаючи їх придатними для живопису. Це невірно. Подібне приготування не забирає з олії шкідливі для живопису домішки й білки, не насичує її киснем, до того ж така олія не має потрібних для живопису властивостей. До інших властивостей таких олій можна віднести їх більш повільне або неповне висихання, що відбувається по всій товщині, без утворення плівки.

Лаки являють собою 30% розчини твердих прозорих смол у пінені. Виключення становить копаловий лак, де смола розчинена в лляній олії, розведеній піненом.

Лаки бувають зворотні й незворотні. Зворотність — це розчинення лакової плівки після висихання. У живопису використовуються зворотні лаки; це дамарний, мастичний лаки, частково копаловий. Незворотні лаки використовуються в живопису алла прима, це кедровий і ялицевий лаки.

Функція лаків полягає у тому, щоб, розріджуючи фарби, сприяти більш рівномірному їх просиханню на всю глибину фарбового шару, зменшувати пожухлість і розтріскування фарбового шару й підсилювати прозорість і чистоту фарб, зчеплення фарбових шарів із ґрунтом і між собою, так само сприяти тому, щоб фактура й обсяг фарбового шару при висиханні залишалися незмінними, збільшуючи міцність фарбового шару.

У багатошаровому живопису краще всього застосовувати дамарний лак, він прозорий, його показник заломлення 1,515, швидко просихає, пластичний, легко проникає із шару в шар. Копаловий використовується для просихання більш товстих шарів, але він має темний тон і навіть в тонких шарах сильно впливає на колір фарби.

Для покриття картин застосовують акрил-фісташковий лак, його функція в захисті фарбового шару від шкідливих впливів. Таке покриття можна розглядати і як заключне тонуюче лісирування, що об'єднує тональність всієї картини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: