ІІІ. Оптичні основи багатошарового живопису і його основні технічні прийоми

У різних технічних варіантах, що зустрічаються на шляху розвитку живопису, передача об'ємних предметів у картині заснована тільки на трьох методах моделювання, що є суттю різних принципів живопису. За допомогою цих методів можна пояснити систему всіх відомих живописних технік.

Передачі об'ємної форми можна досягти нашаруваннями:

темної фарби по білому ґрунті (лавірування);

білої фарби по темному ґрунті (висвітлення);

суміші фарб, приготовлених на палітрі.

Лавірування

При першому методі моделювання форму об’єму передають нашаруваннями однієї, більш темної по тону, ніж ґрунт, фарби. Шари можуть бути різними за товщиною, від лісирувальних до покривних. При цьому градації світлотіні від гранично яскравих світлих тонів (білий ґрунт), до самих темних тіней досягаються поступовими потовщеннями нашарувань, через які просвічує білий колір ґрунту. При виконанні напівпрозорим шаром лавірування, внаслідок активного просвічування ґрунту утворюються півтони теплих відтінків.

Цим способом моделювання можна здійснювати плавний перехід світлотіньових поверхонь, що найкраще вдається в олійній техніці (у фресці й темпері тони накладаються штриховими мазками пензля, з певної відстані складається враження поступового переходу світлотіні); можна часто зустріти в італійських стінних розписах епохи Відродження. На методі лавірування засноване написання тіл і постатей у фламандській манері малювання, розробленої Ван Ейком. Цим методом виконані багато композиційних вирішень творів (на етапі прописування) у Лернардо да Вінчі, зокрема, «Поклоніння волхвів», «Святий Ієронім»; картони й ескізи композицій Рафаеля «Виведення апостола Петра з темниці», «Чудесний вилов», «Афінська школа»; прийом використовувався Тінторетто, Рубенсом і іншими відомими майстрами, в основному на етапі прописування при використанні світлого ґрунту.

Висвітлення

При другому методі моделювання передача об’єму досягається нанесенням світлої фарби на більш темний ґрунт. Всі півтони, від найяснішого до найтемнішого, створюються різною товщиною шарів тільки однієї світлої фарби.

Застосовуючи цей спосіб моделювання, звичайно йдуть від загального обсягу світлої плями (при цьому півтінь виходить розтиранням фарби, а не накладенням шару) до більш світлих частин, де фарбу накладають кілька разів.

У результаті розтирання світлої фарби на більш темному ґрунті або нанесення її на нього напівпрозорими шарами утворюються холодні синюваті відтінки, що нагадують колористичне явище «каламутного» середовища. На цьому ґрунтується технічний прийом лісирування у висвітленні.

Найбільш повного розвитку цей метод досяг в епоху бароко. Його автором вважають Тиціана, але він використовувався і в Візантії, і ще раніше, у пізньому античному живописному стилі. Використовувався як основний прийом в італійській, фламандській, голландській манерах малювання, на етапах прописування на темному ґрунті або імприматурі, у підмальовку.

У композиційному плані до всіх завдань додавалося вирішення передачі деяких різноманітних фактур. Використовувався прийом Леонардо да Вінчі, Караваджо, Рембрандтом, Лука Джордано й іншими. Дозволяє вирішувати весь діапазон образотворчих завдань, застосовується в основному на всіх живописних етапах, у прописуванняванні, підмальовку й при накладенні фарбових шарів.

Прокладка фарбами, змішаними на палітрі

Останній спосіб рідко зустрічався у живопису старих майстрів. Об'ємна форма передається в ньому нанесенням сумішей фарб, уже змішаних на палітрі. Тут, щоб досягти більш багатих переходів від світла до тіні, потрібно приготувати на палітрі велику кількість відтінків. Застосовувався Моне, Сезанном, Гогеном, Дега, Матіссом, Пікассо та ін.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: