Як газоподібні палива використовують природні, штучні й змішані горючі гази.

Природні гази добувають із природних газових родовищ.

Більша частина природних газів складається із алканів, тобто вуглеводнів метанового ряду: метану СН₄, етану С₂Н₆, пропану С₃Н₈, бутану С₄Н₁₀ і т. д. Найбільша (за об’ємом) частка цих вугле­воднів припадає на метан, склад якого в газах – 90–98 %. Крім горючої частини, у природних газах містяться баластні гази й речовини: азот, двоокис вуглецю, водяна пара, смоли, бензол, мінеральний пил та ін.

Природні гази бувають двох видів – сухі та жирні. Сухі гази складаються переважно з метану (90–98 %). Добувають їх із газових родовищ, які не містять нафти. Сухі природні гази не мають кольору й запаху. Тому для контролю в разі аварійного витікання газу в нього вводять сильний одоранд – етилмер­каптан. Усі гази з газових родовищ легші за повітря. Їхня щіль­ність коливається залежно від складу від 0,73 до 0,80 кг/м³, а теплота згорання – від 30,0 до 36,0 МДж/м³.

Попутні гази, які видобуваються при добуванні нафти, нази­вають жирними. Вони містять менше метану й мають підвищену кількість більш важких вуглеводнів. Теплота згорання жирних газів вища й коливається в межах від 35,0 до 65,0 МДж/м³. Їхня щільність також вища й може перевищувати щільність повітря.

До штучних газів в основному відносять коксовий і генераторний гази та їхні модифікації. Коксовий газ є попутним продуктом виробництва коксу. Його теплота згорання 15–20 МДж/м³, щільність – 0,45–0,50 кг/м³. Генераторний газ – результат генераторного процесу, який здійснюється в спеціаль­них апаратах – газогенераторах. Цей процес являє собою тер­мічну переробку твердого палива в присутності окислювача (вільного або зв’язаного кисню з водяною парою) з переве­денням усієї горючої частини в газ. Теплота згорання генера­торного газу 4,5–15,7 МДж/м³.

Зріджені гази являють собою в основному пропанобутанові фракції, добуті з газів нафтових і газоконденсатних родовищ. У звичайних атмосферних умовах ці фракції перебувають у газо­подібному стані, при підвищенні тиску або при низьких темпе­ратурах – у рідкому. Зазвичай зріджений газ зберігають у балонах при тиску 0,8–1,0 МПа й температурі 20 °С. Теплота згорання зрідженого газу залежить від співвідношення в суміші пропану й бутану та перебуває в межах 90,0–110,0 МДж/м³.

Характерною особливістю газової промисловості нашого континенту є значна віддаленість районів видобування газів від основних споживачів цього палива. Так, відстань від газових родовищ півночі Тюменської області Росії, де розташовані най­більші у світі запаси природного газу, до західного кордону України становить близько 4,5 тис. км. Приблизно така ж від­стань і від основних родовищ Туркменістану й Ірану.

Ці обставини об’єктивно підвищують вартість газу на ринку й ставлять жорсткі вимоги до надійності системи транспор­тування газу.

Сьогодні 96 % експортних поставок газу Росії здійснюється через Україну. По українській газотранспортній системі щоріч­но передається близько 100 млрд м³ газу в 16 країн Центральної, Південної і Західної Європи.

За використанням газу Україна займає третє місце у світі після Росії та США. Близько 20 % потреби Україна задовольняє за рахунок власного видобування газу, решта імпортується з Росії і Туркменистану.

Газотранспортна система НАК «Нафтогаз України» вирішує дві головні задачі: забезпечення природним газом промислових і комунально-побутових споживачів України й транзит через територію України (приблизно 1200 км) російського газу в інші європейські держави.

Інфраструктура газотранспортної системи України включає:

– магістральні газопроводи й газопроводи-відводи діамет­ром від 100 до 1 400 мм;

– 120 компресорних станцій;

– 1 200 газорозподільних станцій;

– 12 підземних сховищ газу;

– 80 автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій.

Газотранспортна система НАК «Нафтогаз України» являє собою єдиний технологічний комплекс, який виконує функції, пов’язані з добуванням і збиранням газу з власних родовищ, газопостачанням внутрішніх споживачів, закачуванням газу в підземні сховища в літній період і відбір із них зимою, транзитом російського газу в інші держави.

Газопроводи з’єднані між собою і працюють як єдиний тех­нологічний механізм, їх умовно можна поділити на чотири ос­новні групи:

– транзитні газопроводи (Уренгой – Ужгород, Ямбург – Уж­город, «Союз», Іванцевичі – Долина – Ужгород, Єлець – Кре­менчук, Кременчук – Ананьєв – Тирасполь – Ізмаїл), якими газ транспортується на експорт;

– регіональні газопроводи (Острогожськ – Шебелинка, Шебе­линка – Дніпропетровськ – Одеса, Шебелинка – Диканька, Ди­канька – Київ, Київ – Західна Україна, системи газопроводів Донбасу), які здійснюють збір газу з газових родовищ і забез­печують газопостачання споживачів окремих регіонів України;

– міжсистемні технологічні газопроводи-перемички (Кре­менчук – Кривий Ріг, Ананьєв – Погородчани, Погородчани - До­лина, Долина – Угерське, Шебелинка – Донбас), які забезпе­чують маневреність газових потоків і оптимальність заванта­ження окремих систем газопроводів;

– газопроводи-відводи до окремих споживачів.

Невід’ємною технологічною складовою частиною діючої газотранспортної системи України є підземні сховища газу, які забезпечують надійність функціонування і гарантують безпере­бійне газопостачання як власних споживачів, так і транзиту експортних постачань.

Підземне зберігання газу здійснюється переважно на базі ви­роблених газових родовищ у західних регіонах України в основ­ному для підвищення надійності експортного постачання газу.

Сьогодні мережа підземного зберігання газу в Україні – одна із найпотужніших у Європі.

У перспективі подальший розвиток газотранспортної системи Укргазпрому буде визначатися трьома факторами: обсягами транзитних поставок газу з інших держав через територію Ук­раїни в європейські держави, структурою і об’ємами газоспожи­вання України та приростом добування газу з власних родовищ.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: