Виробництво хімічної продукції

Як свідчать наведені дані, динаміка розвитку товарного ви­робництва в хімічній промисловості має тенденцію до спо­вільнення (особливо в 1995–2000 роках). Така ситуація була викликана низкою причин:

- значна частина товарної продукції реалізовувалася за натурообмінними схемами, що призводило до погіршення фінансового стану товаровиробників та зниження обсягів бюджетних відрахувань;

- хімічна продукція виготовлялася в умовах низького заван­таження виробничих потужностей, яке на половині діючих підприємств не перевищувало 20–40 %, що спричиняє наднор­мові витрати енергоносіїв та матеріалів, неефективну експлуа­тацію основних виробничих фондів, нераціональне викорис­тання трудових ресурсів;

- асортиментне оновлення продукції здійснюється на існую­чий технологічній базі за рахунок незначних технологічних нововведень;

- зношення основних виробничих фондів досягло 50 %, машин та обладнання – майже 70 %;

- вибуття морально та фізично зношеного обладнання не компенсується обсягами здійснюваних підприємствами капі­тальних витрат на впровадження нових технологій та облад­нання, що призвело до зниження коефіцієнта оновлюваності основнх виробничих фондів в галузі в 1999 р. до 2,3 %;

- обмеженість власних інвестиційних ресурсів підприємств, які залишаються основним джерелом капітальних і фінансових вкладень, недостатнє залучення підприємствами кредитних ре­сурсів (особливо довгострокових) усіх рівнів унаслідок встанов­лення високих кредитних ставок, обмеженість прямих інозем­них інвестицій.

З метою виведення галузі з критичного стану, стабілізації та поступового нарощування ефективності її діяльності Міністер­ством промислової політики України разом із Союзом хіміків України у 2001 р. розроблена «Концепція розвитку хімічної промисловості України» з урахуванням реального стану, що склався у 1995–2000 рр., та проблем, що виникли в процесі реформування галузі. Для її реалізації, виходячи з пріоритетів Програми «Україна – 2010», розроблені «Заходи з реалізації Концепції розвитку хімічної промисловості України», завдання яких – розкрити механізм та конкретизувати участь хімічних підприємств у вирішенні загальнодержавних та галузевих пріоритетів.

Головна мета Заходів полягає у створенні сучасного високоефективного хімічного комплексу на засадах енергозбе­реження, конкурентоспроможності та екологічної безпеки, як основи надійного забезпечення потреб промисловості в хімічній продукції і розвитку експортного потенціалу України. Пріори­тети розвитку хімічної промисловості в Заходах розподілені на три рівні: загальнодержавні, загальногалузеві та рівень підприємства.

Загальнодержавні пріоритети базуються на засадах струк­турної перебудови економіки України, Концепції промислової політики України, стратегічних пріоритетах розвитку економіки держави. Такими для хімічного комплексу є:

1. Розвиток виробництва хімічної продукції для сільського господарства та переробних галузей АПК. Передбачає поліп­шення забезпечення сільського господарства засобами інтенси­фікації землеробства та тваринництва, зокрема необхідним асортиментом мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин, шинами усіх типорозмірів і гумотехнічними виробами для оснащення сільськогосподарської техніки, полімерними матеріалами, особливо трубами для газифікації села й фермерських господарств, таропакувальними матеріалами та полімерами сільськогосподарського призначення.

2. Розширення асортименту та збільшення виробництва хімічної продукції і матеріалів соціальної спрямованості. Пріо­ритетний характер надається виробництвам, які розширюють сировинну базу легкої промисловості, проведення модернізації виробництв синтетичних мийних засобів, лакофарбових мате­ріалів, товарів побутової хімії з метою підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, освоєння випуску нових видів вітчизняних товарів широкого вжитку.

3. Розвиток перспективних хімічних матеріалів для задоволення потреб високотехнологічних виробництв. Окрім збільшення загального обсягу виробництва базових видів синте­тичних смол та пластмас, передбачається поліпшення структури полімерів завдяки нарощуванню виробництва прогресивних їх видів: поліпропілену, поліетилену низького тиску, компаундів різного призначення. До пріоритетів цього напрямку віднесено також розвиток виробництв нових типорозмірів шин, прогресив­них конструкцій для автомобілебудування та гумотехнічних виробів розширеного асортименту й підвищеної якості.

4. Значне зниження енергоємності виробництва. При реалі­зації цього напрямку увага приділена тим виробництвам, які визначають рівень енергоспоживання всього хімічного комп­лексу. Це перш за все, виробництва електролітичної каустичної соди, аміаку, метанолу, кальцинованої соди, сірки, сірчаної кислоти, двоокису титану, хімічних волокон, етилену.

5. Залучення альтернативних джерел коксохімічної та відновлюваної сировини замість нафтопродуктів. Ураховуючи дефіцит нафти в Україні, ця проблема для хімічної промис­ловості, як і для інших галузей, має стратегічний характер.

Екологічна спрямованість розвитку хімічної промисловості передбачає:

- екологічну орієнтацію всіх інвестиційних проектів розвитку галузі;

- підвищення ефективності використання енергоресурсів і мінеральної сировини в результаті розробки й упровадження мало- та безвідходних технологій, технологічних процесів переробки промислових відходів, знешкодження та утилізації шкідливих речовин із відвалів та стічних вод;

- удосконалення виробництв шляхом реконструкції та технічного переоснащення, виведення з експлуатації екологічно шкідливих виробництв, морально та фізично застарілих техно­логій та обладнання.

До загальногалузевих пріоритетів відносять такі:

- зниження енергоспоживання у виробництві базових видів продукції;

- освоєння вітчизняної сировинної бази та забезпечення її комплексної переробки;

- підвищення конкурентоспроможності хімічної продукції;

- збільшення експортного потенціалу;

- розвиток внутрішнього ринку споживання хімічної продукції.

Пріоритети рівня підприємств, спрямовані на фінансову та економічну стабілізацію і розвиток усіх господарюючих суб’єк­тів галузі:

- фінансово-кредитна стабілізація та створення достатніх ресурсів обігових коштів;

- оптимізація рівня завантаження потужностей діючих виробництв;

- забезпечення інвестиційної привабливості підприємств для залучення прямих іноземних інвестицій;

- приватизація та інвестиційні зобов’язання.

Виконання запланованих заходів дозволить забезпечити позитивний розвиток галузі й поліпшити економічні показники роботи хімічного комплексу (табл. 13.2).

Розроблені заходи впроваджуються в життя, про що свідчать деякі макроекономічні показники. Якщо у 2001 р. питома вага хімічної промисловості у ВВП країни становила 5,8 %, то у 2002 р. – 6,6 %. Обсяги виробництва за 11 місяців 2003 р. зросли на 16,9 % порівняно з відповідним періодом минулого року, у тому числі продукції базової хімії – на 20 %, фармацевтичному виробництві – на 12,6 %, переробленні пластмаси – на 30 %. Кількість прибуткових підприємств склала за цей період 58 % порівняно з 56 % за 2002 р.

Таблиця 13.2

Основні результати реалізації заходів (у млн доларів США)

Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей народ­ного господарства, від якої залежить ефективність функціону­вання всієї системи господарювання в країні. Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити таким чином: капітальне будівництво, напевне, як жодна інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економіч­ний ефект від розвитку цієї галузі полягає в мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі розвиваються: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна й фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як жодна інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств малого бізнесу, особливо того, що спеціалізується на оздоблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін.

Отже, розвиток будівельної галузі неминуче викликає еконо­мічне зростання в країні й виникнення необхідних умов для вирішення багатьох соціальних проблем. Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспро­можність цієї галузі не є можливим. Якщо на регіональному рівні чітко простежується тенденція верховенства будівельних організацій центральних районів та великих міст-мільйонників у зв’язку з їх значними потужностями й інвестиційною привабли­вістю, то на глобальному рівні будівельна галузь України програє через брак необхідних фінансових та організаційних перетворень.

Сьогодні в Україні будівництво перебуває в стані незначного зростання: основні фонди зношені, у середньому на одну родину вони втричі менші, ніж у Росії, і вчетверо – ніж у Литві.

Нині на ринку будівельних робіт працюють близько семи ти­сяч будівельних організацій, у яких зайнято 764 тис. працівни­ків, 46 % будівельних організацій об’єднані в корпорації та концерни, інші працюють на ринку самостійно, 86,4 % підряд­них організацій мають недержавну форму власності.

Несвоєчасність розрахунків замовників за виконані роботи негативно впливає на фінансовий стан будівельних підприємств і організацій, зумовлює зростання дебіторської та кредиторської заборгованостей, що безпосередньо впливає на рівень заробітної плати будівельників, яка перебуває на 25 місці серед 67 галузей економіки. Для розуміння загальної ситуації потрібно також провести експрес-аналіз стану будівельної галузі за останні роки за такими напрямами: промислове будівництво, житлове будів­ництво, незавершене будівництво.

Стан промислового будівництва та перспективи його розвитку обумовлені загальним станом економіки України, де в останні роки відзначаються позитивні зміни. У 2001 р., уперше за роки незалежності України отримано приріст обсягів ВВП на 5,6 %, обсяг промислової продукції зріс на 9,7 % (порівняно з попереднім роком), на 26,2 % зросли інвестиції в основний капітал. У 2002 році темпи приросту ВВП зберігалися.

На сьогодні й у найближчій перспективі (10–15 років) будів­ництво нових виробничих об’єктів буде вестися в незначних обсягах. Основними пріоритетами структурної реорганізації промислового будівництва буде розширення, реконструкція, перепрофілювання і технічне переоснащення існуючих про­мислових об’єктів. На жаль, сьогодні не приділяється належної уваги промисловому будівництву через підвищення витрат на соціальну сферу, обсяг бюджетних інвестицій у капітальне будівництво зменшився. У 2000 р. в житловому будівництві не вдалося зупинити скорочення введення житла, якого побудовано 5,36 млн м², загальної площі, що на 10,7 % менше, ніж у 1999 р. Відбувся спад до прикладу, в Автономній Республіці Крим (–33,1 %), Рівненській (–42,5 %), Вінницькій (–39,1 %), Хмель­ницькій (–34,8 %) та інших областях. Приросту досягнуто лише в Тернопільській (33,4 %), Дніпропетровській (11,7 %), Херсон­ській (8,7 %), Львівській (6,4 %) та Чернівецькій (5,4 %) облас­тях та в м. Києві (16,8 %).

Обсяги спорудження житла за кошти населення у 2000 р. становили 60 %, а у 2002 та 2003 рр. намітилася тенденція до збільшення частки житла, спорудженого за власні кошти населення.

Зберігається тенденція скорочення обсягів будівництва жит­ла державними підприємствами та організаціями. У цілому по Україні їхня питома вага становить 16,7 %. Окремі колективи в останні роки суттєво нарощують обсяги робіт. Перш за все це ХК «Київміськбуд», ПТ «Познякижилбуд», концерн «Укр­монолітспецбуд» та ЗАТ «Аеробуд» корпорації «Укрбуд», АТ «Консоль» (АР Крим). Досить складна ситуація спостері­гається у незавершеному будівництві. За даними обстеження Держкомстату, у 2000 р. у незавершеному будівництві за всіма формами власності налічувалося 2,2 тис. будов та 12,4 тис. Окремих об’єктів виробничого й 23,4 тис. об’єктів невиробни­чого призначення (за винятком об’єктів індивідуального житло­вого будівництва). На жаль, на сьогодні ситуація щодо незавер­шеного будівництва залишається складною.

Більше двох третин будов та окремих об’єктів незавершеного будівництва тимчасово призупинені або законсервовані.

Близько половини тимчасово призупинених або законсерво­ваних будов та об’єктів мають досить високий рівень будівель­ної готовності, а в деяких випадках будівництво призупинено на майже закінчених будовах та об’єктах.

Через відсутність фінансування не будується 95 % будов та 96 % об’єктів, а решта – через невідповідність проекту екологіч­ним вимогам, відсутність сировини для виробництва запроекто­ваної до випуску продукції, неукладання контрактів тощо.

Отже, виходячи з вищенаведених даних щодо стану будівель­ної галузі, можна окреслити коло таких проблем:

- недостатні джерела фінансування будівництва (значне скорочення обсягів державних централізованих капітальних вкладень, зменшення інвестиційних можливостей домінуючої частини суб’єктів господарювання, низький життєвий рівень значної кількості населення);

- високий ступінь зносу основних фондів, їхня занедбаність через відсутність інвестиційної привабливості;

- практична ліквідація великих будівельних підрозділів, здатних виконувати багатомільйонні проекти (неможливість конкурувати з такими великими структурами, як французькі компанії «DUMES GTM» чи «BOUYGUES»);

- недосконала система ціноутворення;

- бюрократичні перешкоди на шляху реалізації інвести­ційних проектів;

- відсутність рівних правових умов діяльності для всіх учасників інвестиційного процесу;

- недосконала система механізмів нормативно-правового регулювання економічних, соціальних і правових відносин у житловій сфері (наприклад, законодавчо врегульованого механізму майнової відповідальності за порушення умов договору підряду).

Але першочерговою проблемою, яка постає перед будівель­ною галуззю на даному етапі, є питання створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, реальних фінансово-кредит­них механізмів для стимулювання промислового та житлового будівництва з метою підвищення конкурентоспроможності галу­зі через те, що ринкові умови господарювання вимагають фор­мування нових засад взаємовідносин учасників інвестиційного процесу в капітальному будівництві.

Будівельні компанії належать до числа найбільших боржни­ків (приблизно 60 % компаній працює збитково, заборгованість по галузі в цілому становить приблизно до 1 260 грн на одного працівника). Проблема полягає у відсутності платоспроможного замовника, кожна п’ята частина робіт є неоплаченою. Але ситуація в глобальному плані покращилась: за останні роки вітчизняні будівельники поступово витіснили з ринку України болгарських, польських та турецьких забудовників, які були активно присутніми на ньому з початку 1990-х рр.

У 2000–2002 рр. за рахунок усіх джерел фінансування освоєно капітальних вкладень на суму 19,5 млрд грн, що на 11,2 % більше, ніж у 1999 р., з яких 14,0 млрд грн, або 71,8 %, – по об’єктах виробничого призначення і 5,5 млрд грн (28,2 %) – невиробничого призначення. На будівництві житла за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 3,28 млрд грн, або 16,8 % капітальних вкладень від загального обсягу. За рахунок коштів державного бюджету освоєно 1,2 млрд грн. капітальних вкла­день (6,2 % від їхнього загального обсягу), місцевих бюджетів – 0,9 млрд грн (4,5 %), підприємств та організацій – 13,2 млрд грн (67,6 %), інших джерел фінансування (включаючи кошти насе­лення) – 4,2 млрд грн (21,7 %).

Підприємствами державної форми власності освоєно капі­тальних вкладень на суму 9,98 млрд грн, або 51,2 %; колек­тивної – 8,0 млрд грн (41,2 %), приватної – 1,3 млрд грн (6,8 %), міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав – 0,16 млрд грн (0,8 %).

У галузі житлового будівництва спостерігається падіння обсягів будівництва через відсутність його фінансування. Дер­жавою було профінансовано лише 1,6 % загального будівництва минулого року. Вітчизняні комерційні банки, ЄБРР та інші фінансові організації також не бажають кредитувати довгостро­кове житлове будівництво. Головна причина цього полягає у відсутності законодавства, що регулює сферу довгострокового іпотечного кредитування житла. Головними законами в цій сфері мають стати новий Житловий кодекс України та закон «Про іпотеку», які хоча вже й прийняті, але розв’язують лише деякі проблеми, що існують у житловому будівництві.

Отже, головною проблемою будівельної галузі України є формування позабюджетних інвестицій.

На сьогодні існують кілька можливих способів залучення ресурсів для кредитування будівництва й придбання житла. Джерелами цих ресурсів, зокрема можуть виступати:

- фінансові інвестори;

- населення, яке потребує поліпшення житлових умов;

- підприємства, що бажають вирішити житлові проблеми своїх співробітників;

- державні органи управління і місцеві адміністрації.

Розглянемо більш докладно можливі пропозиції щодо вирі­шення цієї проблеми з урахуванням досвіду інших країн.

Одним із видів фінансового забезпечення житлового будів­ництва може стати довгострокове кредитування, або іпотека. Іпотека – це застава землі та нерухомого майна для отримання в банку довгострокового кредиту. Сьогодні іпотека є найпоши­ренішим видом фінансових операцій у розвинених країнах. Укладання коштів в іпотечне кредитування будівництва житла можна віднести до найліквідніших банківських активів.

Іпотека широко використовується в інших постсоціа­лістичних країнах і, як переконує світовий досвід, є одним із дієвих механізмів вирішення житлових проблем у ринкових умовах господарювання. Упровадження в Україні іпотечного кредитування житлового будівництва вкрай важливе як в економічному, так і в соціальному плані.

Іпотека могла б значно оздоровити й соціальну, і економічну ситуацію в країні. Якби пересічний громадянин міг придбати квартиру в кредит, це перетворило б нерухомість із малолік­відного на першокласний товар та вивело б будівельний комплекс України з кризи, у якій він сьогодні перебуває.

Держбудом розроблено проект програми житлового будів­ництва до 2005 р. в розрізі регіонів з урахуванням добудови 10 млн м² житла, призупиненого будівництва через відсутність фінансування, а також реконструкції 5-поверхових повнозбір­них будинків перших масових серій. Зроблено баланс вироб­ництва основних будівельних матеріалів та трудових ресурсів. Однак в умовах невизначеності джерел фінансування цей доку­мент правильніше назвати «прогноз-програма». Прогнозно запропонована наступна структура джерел фінансування: дер­жавний бюджет – 5 %, місцевий – 12 %, державне кредитування – 5 %, іпотечне та інші види кредитування – 25 %, кошти насе­лення – 30 %, кошти підприємств – 20 %, інші джерела фінансування – 3 %.

На регіональному рівні кредитуванням купівлі квартир займається цілий ряд банків: «Аркада», Ощадбанк, «Київ-Приват», «Правекс-банк» та ін. Ініціатором програми продажу нерухомості в кредит виступає не продавець, а сам фінансовий заклад, який надає кредит (за винятком лише банку «Аркада», який є дочірньою структурою продавця – будівельної компанії «Київміськбуд»).

Більшість банків надає кредит на оплату значної частини вартості нерухомості й на довгостроковий період. Так, кредит може сягати 70 % вартості квартири й видаватися на строк у середньому від 2 до 5 років. Наприклад, у банку «Київ-Приват» кредит надається на 5 років під 18 % у ВКВ, максимальний розмір кредиту – 70 % вартості квартири. Клієнт Ощадбанку може виплачувати вартість іпотечного кредиту протягом 10 років під 14 % річних теж у ВКВ, а банку «Аркада» – цілих 30 років під 10,5 % річних, максимальний розмір кредиту 60 % вартості житла.

Особливий інтерес являє собою програма співпраці ХК «Київміськбуд» та банку «Аркада». За допомогою залучених АКБ «Аркада» 130 млн доларів приватних інвестицій холдинг «Київміськбуд» збудував 5000 квартир, 15 тисяч киян уже від­святкували новосілля. 30 % усього житла в Україні, спору­дженого підрядним способом, припадає на Київ, а в столиці 99 % усіх підрядних робіт здійснив «Київміськбуд». На базі холдингової компанії «Київміськбуд» проводиться економічний експеримент щодо відпрацювання нових організаційних форм та механізмів стимулювання житлового будівництва і розширення можливостей соціального забезпечення населення України, який передбачає залучення коштів фізичних осіб на пенсійні вклади з наступним їх спрямуванням на довгострокове кредитування будівництва житла.

У 2000–2002 рр. набула подальшого розвитку підтримка спо­рудження житла для молодих сімей та сільських забудовників за програмою «Власний дім» шляхом кредитування з державного бюджету в сумі відповідно 70 і 10 млн грн. Проведено рефор­мування Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву з розширенням його можливостей залучати на кредитування не тільки бюджетні кошти.

Будівельні організації і підприємства набули подальшого досвіду діяльності у ринкових умовах. Цьому сприяв, зокрема, завершений на початку 2000 року проект за програмою ТАСІS «Післяприватизаційна підтримка підприємств будівельної галузі України». У результаті його здійснення проведена пілотна реструктуризація 4-х будівельних організацій (ЗАТ «Київінвест­буд», АТ АБО «Львівміськбуд», ВАТ «Південстальмонтаж» (м. Сімферополь) та Трест реконструкції і розвитку (м. Дніпро­петровськ); проведено 11 семінарів у різних регіонах України з питань зарубіжного досвіду діяльності в ринкових умовах та реструктуризації підприємств. Навчанням охоплено більше 1 тис. керівників та спеціалістів будівельних, проектних та інших організацій і підприємств, а також центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Для повноцінної перебудови за ринковими принципами будівельної галузі України потрібно створити перш за все відповідне правове та нормативне поле. Було прийнято такі фундаментальні Закони як: «Про планування і забудову тери­торій», «Про архітектурну діяльність», «Про майнову відпові­дальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів», «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі ХК «Київ­міськбуд», «Про особливості приватизації об’єктів незавер­шеного будівництва»; постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення вартості будівництва», «Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населе­них пунктів», «Про іпотеку». Затверджено Урядом Положення про порядок передачі права на завершення припинених будів­ництвом об’єктів житла, «Прогноз розвитку житлового будів­ництва на 2000–2004 роки» тощо.

Таким чином, проблеми ринкової трансформації промис­лового та житлового будівництва в Україні є надзвичайно гострими та актуальними. Їхнє розв’язання залежить від наявності нормативно-правової бази, яка б стимулювала роботу всіх сфер і галузей будівельного комплексу, а також запрова­дження принципово нового інвестиційного механізму, що забезпечував би надходження до цієї сфери економіки коштів із різноманітних джерел фінансування: державних, приватних, комерційних, іноземних.

Таким механізмом могла б стати іпотека. На це треба спря­мувати систему кредитування та надання пільгових позик насе­ленню. Створення бірж, інвестиційних та інших фондів, іпотеч­них і житлових банків, страхових компаній, інших ринкових структур, які можуть забезпечити залучення позабюджетних інвестицій у будівництво – усе це елементи нової політики в галузі будівництва.

І все це повинне будуватися на чіткій, збалансованій загаль­нодержавній програмі, яку б усі суб’єкти влади й господарської діяльності втілювали в життя як пріоритетний напрям економічної політики Української держави.

Теми рефератів

1. Перспективні технології підземного видобутку корисних копалин.

2. Перспективні технології відкритого видобутку корисних копалин.

3. Перспективні технології видобутку нафти й газу.

4. Приклади енергозаощаджування в різних галузях економіки України.

5. Техніка й технологія виготовлення синтетичного каучуку.

6. Техніка й технологія виготовлення гуми, гумових виробів.

7. Використання гумових виробів у народному госпо­дарстві.

8. Загальна характеристика галузей хімічної промисловості

9. Технологія виробництва кислот (на вибір).

10. Технологія виробництва содових продуктів.

11. Класифікація мінеральних добрив за різними ознаками.

12. Техніка й технологія виробництва азотних добрив.

13. Техніка й технологія виробництва фосфорних добрив.

14. Техніка й технологія виробництва калійних добрив.

15. Класифікація, техніка й технологія виробництва мікро­добрив.

16. Класифікація, техніка й технологія виробництва отруто­хімікатів.

17. Класифікація, техніка й технологія виробництва гербі­цидів.

18. Виробництво силікатних будівельних матеріалів.

19. Виробництво керамічних будівельних матеріалів.

20. Виробництво цегли.

21. Виробництво залізобетонних виробів.

22. Виробництво маталопластикових конструкцій (вікон, дверей, фасадів та ін.)

23. Виробництво будівельних виробів із деревини.

24. Будова земної кори й розташування в ній корисних копалин.

25. Пошуки корисних копалин.

26. Розвідка родовищ корисних копалин.

27. Фізичні властивості гірських порід.

28. Корисні копалини Полтавщини.

29. Добування корисних копалин відкритим способом.

30. Техніка, що застосовується в кар’єрах.

31. Буровибухові роботи в кар’єрах і шахтах.

32. Добування корисних копалин підземним способом.

33. Техніка, що застосовується у вугільних шахтах.

34. Техніка, що застосовується в рудних шахтах.

35. Дробління і подрібнення сировини.

36. Збагачення сировини.

37. Виробництво агломерату.

38. Виробництво окатишів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: