Охарактеризуйте германську епічну традицію

· Яких ви можете назвати англосаксонських учених?

· Які існували зразки або жанри прикладного мистецтва?

· Який вплив здійснили англосаксонські та ірландські ченці на культуру континентальної Європи?

Рекомендована література:

Штокмар В. История Англии в средние века. М., 1973 або: СПб., 2000.

Мельникова Е. Меч и лира. Англосаксонское общество в истории и эпосе. М., 1987.

Мортон А. История Англии. М., 1950.

Шервуд Е. От англосаксов к англичанам. М., 1988.

Афанасьев В. История Ирландии. М., 1913.

Зверева Г. История Шотландии. М., 1988.

История Европы. Т.2. М., 1993.

Штокмар В. История Англии в средние века. М., 1973 або: СПб., 2000.

Мельникова Е. Меч и лира. Англосаксонское общество в истории и эпосе. М., 1987.

Квеннелы М. и Ч. Повседневная жизнь в Англии во времена англосаксов, викингов и норманнов. СПб., 2002.

Мюссе Л. Варварские нашествия на Европу. Вторая волна. СПб., 2001.

Поньон Э. Повседневная жизнь Европы в 1000 году. М., 1999.

Гуревич А.Эпоха викингов в Северной Европе. М., 1968.

НОРМАНДСЬКА ДОБА

Нормандське герцогство перед 1066 р. Нормандське завоювання. Особливості англійського феодалізму. Суспільство у сер. ХІ-сер. ХІІ ст. Англія після Вільгельма Завойовника. Історіографія ХІ-ХІІ ст.

Нормандське герцогство перед 1066 р. Нормандське герцогство, назва якого походить від франконізованого слова “нормани”, було колишнім володінням скандинавів на території Французького королівства, яке було спочатку чимось зразка Денло в Англії. Осівши на багатих французьких землях, вікінги на чолі з ватажком Роллоном (Грольфом) призупинили плюндрування околиць і визнали верховенство короля Карла Простецького (911 р.), а нащадки Роллона отримали за це згодом (бл.940 р.) титул герцогів Нормандських. Рід герцогів походить від норвезьких ярлів, які колись оселилися на Оркнейських островах. Преважна ж маса вікінгів була з Данії або з Денло. Досить швидко скандинави перейняли французьку мову та спосіб життя, зберігши при тому властиву їм войовничість та енергію.

Реальна сила короля у Франції в той час була незначною, і тому нормандський герцог був на своїй землі повновладним господарем. Особливо його потуга зросла у 1040-х рр. за Вільгельма (франц. Гільйом) Бастарда (жив у 1028-1087 рр.), який згодом став “Завойовником”. Будучи незаконнонародженим сином герцога, Вільгельмові довелося у доволі юному віці повоювати за ствердження своєї влади, коли його батько помер під час паломництва до Єрусалиму. Досягши бажаного, він вже не дозволяв своїм васалам (воякам, що отримували землі за службу) утримувати власних васалів, тому всі лицарі безпосередньо присягали герцогу. Їм не дозволялося будувати замки, і Вільгельм навіть зруйнував ті, що були збудовані раніше. Залишалися фортеці лише його власні, герцогські. Він фактично призначав церковних ієрархів, при тому підтримуючи добрі стосунки з Папським престолом. Герцогством керували державні службовці – віконти, близькі за функціями до англосаксонських шерифів. У Нормандії був жорсткий контроль влади на місцях, ніде у Франції так не переслідувались приватні війни, розбій та грабунки. Фактично це герцогство було найсильнішим серед французьких земель в сенсі війська та адміністрації.

Нормандське завоювання. У завойовницькій політиці та схильності до військових авантюр Вільгельмові могло служити поважним прикладом утворення королівства норманів у далекій від Скандинавії Сицилії у 1059 р. Як родич Едуарда Сповідника, Вільгельм довго планував завоювання Англії. Відомо, що Едуард, король слабий та безвільний, ще за життя (у 1050 р.) заповів королівство Вільгельмові. Щоправда потім він обіцяв його і найбільшому англосаксонському магнату Гарольду Ґодвінсону, а той теж, в свою чергу обіцяв корону Вільгельмові. Втім по смерті бездітного Едуарда у 1066 р. душа в Ґодвінсона “не витримала”, і він вирішив все таки сам стати королем. Підконтрольний йому Вітенагемот, за умов невизначеності системи престолонаслідування, обійшов увагою Едґара Етлінґа, онука Едмунда Залізнобокого. Проте права Годвінсона на престол не були визнані як королем Норвегії Гаральдом Ґардрадою (Суворим) так і Вільгельмом Нормандським, які вирішили діяти разом.

Ґардраду закликали у якості союзника Вільгельм та молодший брат Гарольда Ґодвінсона Тостіґ, який заздрив королівському злетові брата. На пропозицію поступитися половиною Англії нападникам, Гарольд відповів належним чином: “ Я готовий віддати королівство Нортумбрія братові Тостіґу, а також готовий укласти з ним мир, оскільки він англієць. Але що до Гарольда Ґардради, то він - чужоземець і ворог, а тому я йому дам лише шість футів англійської землі [достатньо, щоб поховати людину]; оскільки ж я чув, що він вищій за середній зріст, я дам йому цілих сім футів, але не п’яддю більше ”.

У вересні норвезькі війська висадилися у Йоркширі, на півночі Англії. На річці Деруент біля Стемфордського моста відбулася битва, у якій і Тостіґ, і Ґардрада загинули. Втім, тріумф Гарольда був недовгий: через чотири дні після цієї перемоги на півдні висадився Вільгельм.

Останній заручився підтримкою французького короля та Папи Римського, який благословив його виступ як хрестовий похід. Вільгельм кинув гасло відвоювання Англії і зібрав у своєму війську від 5 до 10 тис. нормандських, французьких, фламандських вояків, яких посадив на 700 кораблів для висадки на острів.

14 жовтня 1066 р. військо Вільгельма біля Гастінгсу зустрілося із стомленою армією Гарольда, яка поспіхом пройшла всю країну. Гарольд загинув у цій битві. Після смерті Гарольда, Тостіґа і Ґардради шлях до англійського трону став для Вільгельма відкритим. Розпочалася доба Нормандського завоювання [48]. Вільгельм Завойовник (William the Conqueror, король Англії у 1066-1087) із своїм військом захопив південь Англії та Лондон, де його владу на Різдво того ж року визнав Вітенагемот. Міста та знать півдня Англії швидко визнавали владу прибульців, церква не опиралася пропозиції коронації Вільгельма.

Втім, існував ще один претендент на корону – згаданий Едґар Етлінґ, останній нащадок англосаксонських королів. Він був не дуже войовничої вдачі, проте саме ім’я об’єднувало навколо нього незадоволених нормандцями. Його підтримали ерли Нортумбрії та Мерсії, які почали звертатися за допомогою до валлійців, скоттів та датчан. Але Вільгельм енергійно розгромив цей заколот у 1068 р., не давши Едґару отримати зовнішню підтримку. Останній представник Вессекського дому був змушений втекти до Шотландії. Після цього очолити опір в країні не було кому.

“Діяння Вільгельма II, герцога норманів, короля англів”

Автор твору Вільгельм (жив у XI в.) був капеланом і дуже освіченою людиною. Варто врахувати, що він був прихильником Вільгельма Завойовника.

Раптово довідалися в нас [у Нормандії]... що Англія позбавилася свого короля Едуарда [Сповідника] і що Гарольд опанував його корону... Вільгельм порадився зі своїми наближеними і вирішив відзначити зброєю нанесену йому образу... він зважився повернути силою спадщину, якої його позбавили...

Тоді на престолі... у Римі був Папа Олександр [II]... Герцог просив у Папи його заступництва; і коли він сповістив його про свої готування до походу, Папа дав йому... благословення Св.Петра...

Нарешті, цілий флот, зібраний з таким старанням, залишив устя р. Диви... де він так довго очікував побіжного вітру, і... безперешкодно ввійшов у порт Певенсі [біля Гастингсу, 28 вересня. 1066р.].

“Велика історія Англії, або Хроніки від 1066 до 1259 року”

Матвія Паризького

Хроніка ця належить перу трьох англійських авторів-ченців, але в історію вона ввійшла під ім'ям найбільш талановитого з них Матвія Паризького. Матвій отримав освіту в монастирі Св.Олбана в Парижі. Хто він за своїм походженням, невідомо. У 1217 р. Матвій став ченцем і в основному присвятив своє життя літературній праці. Близько 1240 р., після смерті монастирського історіографа, він продовжив своєю працею хроніку Вендовера «Квіти історії», пізніше у свою чергу подовжену до початку XIV ст. Матвій Паризький — не тільки талановитий, але і безсторонній письменник. Праця його особливо цінна підбором справжніх документів, грамот, листів та ін.

Зі смертю Едуарда припинилася королівська лінія в Англії... Гарольд... зайнявши трон, поклав на себе без церковного благословення корону.

Вільгельм, герцог Нормандії... відрядив послів до Папи Олександра, просячи його затвердити... задумане ним завоювання [Англії]... Вільгельм зібрав... баронів і запитав у кожного... думку стосовно цієї експедиції. Усі вони зобов’язалися діяти з ретельністю, надавали герцогу багато обіцянок... У призначений термін вони... прибули... Усі зійшли на кораблі і, швидко несені вітром, пристали до Гастингсу...

Гарольд... коли до нього дійшла звістка про прибуття Вільгельма... негайно поспішив до Гастингсу...

По обидва боки зроблені були усі... приготування. Англи... пішими, озброєні своїми обоюдогострими сокирами і зблизивши щити... утворили непроникну стіну... Гарольд - також піший стояв разом із братами у свого прапора, щоб... нікому не могла прийти думка про втечу... Вільгельм озброїв свій передовий загін, складений з піхотинців, луками і дротиками, вершники... йшли за ними... Билися з упертістю... з обох сторін... не хотіли уступати... Раптом показався Вільгельм і дав своїм військам сигнал до уявної втечі. Побачивши це, англи послабили свої щільні ряди і швидко погналися за тими, хто побіг... Тим часом нормандці, обернувшись проти ворога, напали на нього і, у свою чергу, змусили бігти англів... Утім, перемога не схилялася рішуче ані на ту, ані на іншу сторону... Нарешті, Гарольд, поранений стрілою в голову, упав на полі бою і тим віддав перемогу нормандцям... Бій відбувся при Гастингсі... 14 жовтня [1066 р.].

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: