Визначення аргументації.

Аргументація є невід’ємною частиною людської комунікації. Феномен аргументації досліджувався з різних точок зору, що знаходить відображення в розмаїтті її визначень. У сучасній науковій парадигмі існує кілька підходів, які відіграли значну роль у формуванні основних ідей теорії аргументації.

В межах кожної парадигми припускається своє визначення, та жодне з них не може претендувати на визнання найбільш повним. У кожному з них висвічується лише одна зі сторін цього складного феномену і всі визначення лише доповнюють одно одне, а їх сукупність допомагає чіткіше уявити сутність та значення аргументації.

Суто логічний погляд на проблему аргументації представлений|уявляти|, наприклад, такою думкою: «Якщо процес аргументації в його абстрактній чистоті є єдністю логічних і позалогічних| компонентів, спрямованих на єдину мету|цілі|, — формування у адресата певних переконань, то до нього зазвичай|звично| звертаються в тих випадках, коли логічні| компоненти| для адресата виявляються|опиняються| недостатньо переконливими і внаслідок цього доказ не досягають мети|цілі|. Тоді поза логічні компоненти| виконують функцію посилення доказу і забезпечення запланованого ефекту. Проте|та| коли логічні компоненти| самі по собі є достатніми, то потреба у будь-яких позалогічних| елементах відпадає».

Така позиція характерна і для інших робіт фахівців з логіки, які вважають|лічать| аргументацію предметом суто логічним, потрібним лише у тому випадку, коли аудиторія відразу не сприймає пред'явлений доказ і потрібні додаткові аргументи, які все одно повинні залишитися в строго|суворий| раціональних рамках.

Протилежну позицію займають|позичають| представники неориторики|, в працях яких аргументація рішуче оголошується прерогативою риторики, і які вважають аргументацію однієї з можливостей|спроможностей| мовленнєвого впливу на свідомість людини.

Розмежування логічного і риторичного в аргументації має позитивне значення для обох|обидва| наук. Як відправний пункт такого розмежування розглянемо|розглядуватимемо| точку зору В.Ф. Беркова: «Будь-яка|усяка| аргументація має два аспекти — логічний і комунікативний. У логічному плані аргументація виступає|вирушає| як процедура пошуку|відшукування| і пред'явлення для певного положення|становища| (тези), що виражає|виказує| певну точку зору, опори в інших положеннях|становищах| (підставах, аргументах, аргументах). У комунікативному плані аргументація — це процес передачі, тлумачення і навіювання реципієнтові інформації, зафіксованої в тезі мовця|. Кінцева мета цього процесу — формування цього переконання. Аргументація досягає цієї мети|цілі| лише в тому випадку, якщо |у тому випадку, якщо|адресат: а) сприйняв, б) зрозумів і в) прийняв тезу адресата|. Відповідно|відповідно до| до цих двох аспектів виділяються функції аргументації: пізнавальна і комунікативна» [Берков, 212–213].

У лінгвістиці утвердилося визначення за А.Д. Беловою, де аргументація є комунікативною діяльністю суб’єкта в триєдності вербального, невербального та екстралінгвального, метою якого є переконання адресата шляхом обґрунтування у правильності своєї позиції.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: