Поняття та склад методології філософії права

Методологія філософії права - це система концептуальних підходів, загальнонаукових і спеціальних методів та засобів дослідження її предмета, а також: знання про закономірності їх застосування.

Концептуальним підходом можна ввалсати побудовану на гранично загальних (філософських) категоріях світоглядну аксіоматичну ідею (засаду), яка постулює загальну стратегію дослідження, відбір досліджуваних фактів та інтерпретацію результатів дослідження. Серед таких підходів вирізняються,

зокрема, діалектичний, метафізичний, матеріалістичний,
ідеалістичний, гностичний, агностичний, антропологічний,
потребовий, персоналістичний (людиномірний), комунітарний
(колективістський), комунікативний, герменевтичний,

синергетичний.

Концептуальний підхід реалізується за допомогою певних методів дослідження - як загальнонаукових, так і власне філософсько-правових.

Спеціальні (філософсько-правові) дослідницькі методи можна розуміти як процедури інтерпретації та застосування гранично загальних (філософських) категорій у процесі дослідження тих явищ, котрі відображаються терміно-поняттям „право" (наприклад, метод дослідження переходу кількісних змін відповідного явища в якісні). Такі методи реалізуються за допомогою відповідних способів (прийомів) дослідження.

Способи (прийоми) дослідження - це зумовлені певним концептуальним підходом і відповідними йому пізнавальними методами діяльнісні операції (інтелектуальні й фізичні), які спрямовані на виявлення та інтерпретацію тих явищ, що належать до предмета філософії права.

Сучасна методологічна ситуація у всьому суспільствознавстві України (та й інших країн колишнього Союзу РСР), яка характеризується переходом від колись уніфікованої, єдино дозволеної, „одержавленої" методології до розмаїття методологічних засад, поширюється, так чи інакше, й на вітчизняну філософію права. Демонополізація або, інакше кажучи, роздержавлення методології, - безперечно, плідний процес, який збагачує, демократизує пошуки істини, вивільняє та стимулює дослідницьку енергію, дозволяє більш повно і всебічно осягнути предмет дослідження - гранично загальні закономірності того явища, яке відображено терміно-поняттям „право".

філософському та юридичному їх розумінні; по-третє, -наблизитись до з'ясування сутнісно-антропологічних характеристик права.

Загальна характеристика поняттєвого апарату людинорозуміння у правовій науці. Перш ніж перейти до аналізу поняття „людина", слід з'ясувати зміст понять, які є родовими щодо нього, а саме: „індивід" (синонім -„індивідуум") й „істота".

Терміном „індивід" (від лат. іпсііуісіиит - „неподільне"; в англ. мові - „іпсііуісіиаі") законодавство України не оперує, однак у наукових правових дослідженнях вчені до нього зверталися. Так, М. Матузов розглядав індивіда як живу істоту, яка знаходиться у нерозривній єдності з умовами свого існування (середовищем)¹. Філософські ж словники так визначають індивіда: 1) одиничне, на відміну від сукупності, маси; окрема жива істота, особа, людина, на відміну від колективу, соціальної групи, суспільства у цілому²; 2) одиничний, окремий, фіксований, тим чи іншим способом виділений, відмежований предмет; окрема сутність чи істота; особина, кожний самостійно існуючий організм; окрема людська особа³. Аналогічні значення подають „Словник іншомовних слів"⁴, „Тлумачний словник української мови"⁵ та „Новий тлумачний словник української мови у трьох томах" (хоча у ньому поняття „індивідуум" також ототожнюється з

' Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. - Саратов, 1972. - С.67.

Философский энциклопедический словарь /Редкол.: С.С. Аверинцев и др. -2-е изд. -М, 1989.-С.212.

³ Философская энциклопедия в 5-ти томах. / Гл. ред. Ф.В. Константинов. -
М., 1964.-Т.2.-С.260.

⁴ Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних словосполучень.
/ Уклад. Л.О. Пустовіт та ін. - К., 2000. - С.467.

Тлумачний словник української мови. / Уклад. Т.В. Ковальова, Л.П. Коврига. - X., 2002. - С.235.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: