Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Іван Карпенко-Карий




Український театр корифеїв отримав велику популярність в Криму, і зо­кре­ма в Ялті, на рубежі ХІХ та ХХ століть. Талант українських майстрів сцени, музикальність і народність вистав сприяли популярності театру в різних верст­вах населення України та за її межами. Ялтинський міський театр, побудований у 1908 році С. Новиковим (колишнім актором малоруської трупи), був призна­чений і для малоросійських вистав, які на той час сприймались, поряд з оперою і драмою, окремим видом сценічного мистецтва. Ялта зустрічала теплими ова­ціями ряд визначних акторів, режисерів і драматургів. Разом з героями вистав ялтинці сміялись і плакали, як це було скрізь, де гастролювали українські тру­пи. К. Станіславський писав у листі до А. Кримського: “Тот, кто видел игру ук­раинских актеров, сохранил светлую память на всю жизнь. Такие украинские ак­тёры, как Кропивницкий, Заньковецкая, Саксаганский, Садовский – блестя­щая плеяда мастеров украинской сцены, – вошли золотыми буквами на скри­жа­ли ис­тории мирового искусства”.

Першою отримала визнання в Ялті трупа Старицького (1885 р.). У 1888 ро­ці тут гастролювала трупа Садовського, у складі якої була незрівнянна королева української сцени Марія Заньковецька. Через десять років Заньковецька і Са­довський знову побували в Ялті, але на цей раз у двох різних трупах, сфор­мо­ва­них після тимчасового розриву стосунків цих видатних майстрів сцени. Міська газета у своїх рецензіях найчастіше згадує такі вистави, як “Наталка Полтавка”, “Сватання на Гончарівці”, “Наймичка”, “Циганка Аза”, “Чорно­мор­ці”, “Ой, не ходи, Грицю…” Загалом наприкінці ХІХ – початку ХХ століття в Ялті побувало понад десяток українських труп. Місцеві жителі та гості міста мали можливість познайомитись з мистецтвом Марка Кропивницького (1840–1910), Панаса Сак­саганського (1859–1940), Івана Карпенка-Карого (1845–1899).

“Батько новочасного українського театру”, як влучно його назвав І. Фран­ко, Іван Карпенко-Карий особливо припав до серця ялтинцям. Народився май­бут­ній класик в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград). Його батько, Карпо Тобілевич, дворянин за походженням, працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. З юних літ малому Івану довелось заробляти собі на хліб, хоч душа його нестримно тягнулась до освіти і мистецтва. Майже два десятиліття забрала в Івана Тобілевича служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського управління. Перед його очима розгортались драматичні сторінки життя представників різ­них верств народу. Завдяки самоосвіті І. Тобілевич всмоктав в себе визначні твори європейської літератури, соціології, філософії. І все це спонукало його, щедро обдарованого природою, до самовияву.

З вісімнадцяти років Іван Тобілевич – учасник аматорських драматичних гуртків. Отримав визнання як актор, режисер, пройшов школу керівника трупи. За перо І. Карпенко-Карий береться зрілою людиною, переживши втрату дру­жини і сина. За участь у нелегальному гуртку його засилають на три роки у Но­вочеркаськ, де він, відірваний від свого звичного середовища, написав п’єси “Бурлака”, “Безталанна”, “Наймичка” та ін. З кожним роком п’єси І. Карпенка-Карого завойовували все більшу популярність, деяким з них судилось надовго залишитись у золотому фонді українського театру.

Повернувшись із заслання, І. Карпенко-Карий опинився у бурхливому вирі театрального життя. У складі мандрівних труп об'їздив всю Україну, не раз він показував свій акторський і режисерський хист на кримській землі. Особливою віхою для ялтинського глядача стали гастролі трупи Садовського з 3 жовтня по 3 листопада 1899 року. Цілий місяць Карпенко-Карий фактично був неофі­цій­ним режисером майже 30 вистав і водночас блискуче виконував провідні ролі. Третину репертуару, запропонованого ялтинцям трупою, становили п’єси Влас­не І. Карпенка-Карого: “Мартин Боруля”, “Паливода”, “Безталанна”, “Сто ти­сяч”, “Бондарівна”, “Чумаки”, “Лиха іскра”. Невідомий ялтинський рецензент у своєму дописі до “Кримського кур’єру” відзначав: “Одним из лучших авторов малорусской драмы справедливо считаем г. Карпенко-Карого. Почтенный автор – глубокий знаток малорусского народного быта, и его бытовые картины народ­ной жизни, помимо правдивости, очень типичны и художественны. К наиболее удачным в этом смысле относятся “Чумаки”…”. Цікаво, що ялтинська поліція встановила на період гастролей трупи негласний нагляд за І. Карпенком-Карим як за особою неблагонадійною. Відомо також, що навесні 1902 року делегація українських акторів на чолі з Іваном Карпенком-Карим побувала в Гаспрі, щоб привітати великого російського письменника Льва Толстого і тим самим висло­вити йому свою підтримку у зв’язку з його відлученням від церкви.

На схилі літ драматург занедужав. На лікування, за порадами лікарів, при­їжджав до Криму. Зокрема, провів у Ялті травень-червень 1906 року та лютий, березень і половину квітня 1907 року (про що повідомляла своїм читачам газета “Русская Ривьера”). На жаль, лікування не надало очікуваного полегшення, рев­матизм спричинив ускладнення. Покинувши Ялту, Карпенко-Карий вимушений був їхати за кордон, щоб звернутись до німецьких лікарів. 15 вересня 1907 ро­ку, в Берліні, він закінчив свій земний шлях. Але творчість Карпенка-Карого про­довжувала жити своїм окремим життям.

П’єси визначного українського драматурга і надалі хвилювали серця гляда­чів, торуючи шлях у майбуття. Важко уявити собі репертуар будь-якої того­час­ної української трупи без творів І. Карпенка-Карого. На ялтинській сцені їх з успіхом відтворювали і місцеві театрали. Серед них чільне місце належить То­вариству ма­ло­руських акторів під керуванням Петра Націлевича (? – 1927), яке за багатьма показниками можна вважати напівпрофесійним театром. Головні ролі у виставах товариства виконував сам режисер Петро Націлевич та його дружина Марія Азовська (? – 1920), улюблена учениця Марка Кропивницького. Окрім них, в тру­пі нараховувалось біля тридцяти акторів-любителів, жителів Ялти. Любов до укра­їнського слова та музики об’єднала в колективі цілу низку обдарованих ялтинців, поряд з українцями на сцену виходили росіяни, греки, євреї, татари. Серед акторів найталановитішими визнавали С.В. Любченка, К.Н. Попову, А.М. Комарову, Є. і Н. Харченків, Б.А. Малюженка, Є.Х. Бєлоглазову та ін. “Русская Ривьера” не шкодувала компліментів на адресу артистів-любителів, відзначаючи, що вони “могут образовать в Ялте постоянную малороссийскую труппу и поставить дело малорусской сцены гораздо выше, чем ставят его иногда заглядывающие к нам большей частью захудалые, провинциальные про­фессиональные труппы”. Спектаклі влаштовували найчастіше в Домі народного зібрання (нині там розташований кінотеатр “Спартак”), нерідко виїжджали в Алупку та Гурзуф. Театр проіснував до 1918 року. У вихорі громадянської вій­ни П. Націлевич та М. Азовська змушені були покинути Ялту, шукаючи більш на­дійного притулку в Ростові, де вони мешкали до останку. У 1920-х і в 1930-х ро­ках традиції українського театру в Ялті відроджувались, хоч не знайшли на­лежної державної підтримки.

На жаль, винятковою популярністю українського театру нерідко користу­вались і аферисти, які організовували трупи з акторів, що мали досить сумнівне обдарування, з метою отримати фінансовий зиск, демонструючи публіці примі­тив­ні смаки і творчу безпорадність.

Українське художнє слово на ту пору було популярним настільки, що ін­ко­ли ставало засобом для збору коштів на російський флот, допомогу голоду­ю­чим та інші благочинні цілі. Вельми показовим щодо популярності творчості І. Кар­пенка-Карого в Ялті є оголошення 1908 року в міській газеті “Русская Ри­вь­ера”: “Группой членов родительского комитета ялтинской женской гимназии уст­ра­и­вается в городском театре спектакль. Идет интересная малорусская пьеса из современной жизни “Суета” популярного украинского писателя Карпенко-Ка­ро­го и в заключение дивертисмент “Украинские спив”. Цель этого спектакля чисто благотворительная – собрать средства для помощи 18 учащимся старших классов, которым за невзнос платы за право учения грозит увольнение с нового года”.

Отже, Іван Карпенко-Карий своєю творчістю вніс значний внесок у роз­ви­ток української культури на південному побережжі Криму і завоював любов і вдячність численних прихильників свого таланту в Ялті.

І. Запитання для учнів та студентів

1. З якою метою і коли Іван Тобілевич приїжджав до Ялти?

2. Які твори Карпенка-Карого-драматурга найчастіше отримували сценічне життя в Ялті?

3. Що ви знаєте про створену в Ялті на початку ХХ століття українську трупу?

4. Як оцінювала творчість І. Карпенка-Карого ялтинська преса?

5. Що ви знаєте про родину Івана Карпенка-Карого?

ІІ. Завдання для самостійної роботи

1. Познайомитись з кримськими сторінками “Літопису життя і творчості
І. Карпенка-Карого” О.С. Циганьової.

2. Визначити, які п’єси, що склали репертуар трупи Садовського та Саксаган­ського, яка гастролювала в Ялті 1899 р., написані Іваном Карпенком-Ка­рим? (Див. додаток А).

3. Прочитати п’єсу “Суєта” І. Карпенка-Карого. Висловити гіпотезу, чим вона привабила ялтинців, котрі поставили її 1908 року?

4. Зібрати дані про історію театрального приміщення в Ялті у кінці ХІХ – поч. ХХ століття.

5. Зібрати матеріали про гастролі українських корифеїв у інших містах Кри­му.

ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт

1. Український театр корифеїв і Ялта.

2. Крим в житті і творчості корифеїв українського театру.

3. Кримські сторінки в житті і творчості українських драматургів кінця ХІХ століття.

4. Внесок родини Тобілевичів у розвиток українського театрального мистецт­ва кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Список рекомендованих джерел

1. Тобілевич І. Твори: у 3 т. / І. Тобілевич. – К., 1960–1961.

2. Коломієць Р. Театр Саксаганського і Карпенка-Карого / Р. Коломієць. – К., 1984.

3. Кочерга С.О. Південний берег Криму в житті і творчості українських пись­менників ХІХ ст. / С.О. Кочерга; режим доступу: http://vesna.org.ua/txt/ kochergas/metod.html#

4. Спогади про Івана Карпенка-Карого. – К., 1987.

5. Циганьова О.С. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І. Тобі­левича) / О.С. Циганьова. – К., 1967.

6. Чарнецький С. Театр / С. Чарнецький // Історія української літератури [За загальною редакцією І. Крип’якевича]. – К., 1994.


РОЗДІЛ VIII

ЗАЛІК

 

Залік проходить в усній формі.

Питання до заліку

1. Філософські передумови вивчення літератури рідного краю. Концепція Гумбольдта.

2. Філодидактичні засади вивчення літератури рідного краю у загально ос­віт­ній школі. Програмні вимоги.

3. Тематична палітра творчості Дмитра Черевичного.

4. Своєрідність ліричного бачення у поезії Валентини Невінчаної.

5. Тяжіння до життєвої правдивості у поетичних збірках Данила Кононенка.

6. Мотиви патріотизму. Теми розвитку української культури, мови у поезії Данила Кононенка.

7. Образ ліричного героя у творах Ореста Корсовецького.

8. Трагедія героя в оповіданні Дмитра Вітюка “Наймолодший”.

9. Образ моря у творчості Анатолія Студецького і Валентини Невінчаної.

10. Мотив долі України в ліриці Д. Вітюка.

11. Казки для дітей Вікторії Гончар.

12. Мотиви й образи віршів Олени Гринник.

13. Поклик рідної землі у творчості Євдокії Дягілєвої.

14. Образ праземлі у поемі Катерини Козицької-Найдьонової “Я – херсонесит­ка”.

15. Інтимна лірика Катерини Козицької-Найдьонової.

16. Діалог як лейтмотив у творчості Івана Шевченка.

17. Тема сенсу людського буття у поезії Івана Шевченка.

18. Образ ліричного героя у поемі Івана Левченка “Подорож до сина”.

19. Загальнолюдські духовні цінності у творчості Володиира Проценка.

20. Образ рідного слова у поезії Володимира Проценка і Анатолія Судець­кого.

21. Гострота соціальних проблем у п’єсах Леоніда Никоненка.

22. Інтеграція української та кримськотатарської культур в літературі.

23. Оповідання Енвера Умерова “Чорні ешелони” та поезія Ореста Корсовець­кого “Чокрак”.

24. Внесок Олександра Губара до скарбниці досліджень української літератури Криму.

25. Метидативність лірики Михайла Тернавського. Особливості його верлібру.

26. Витонченість образу ліричного героя у поезії Віктора Гуменюка.

27. Естетична наснаженість і новизна віршів Віктора Виноградова.

28. Гумористична забарвленість творів Василя Латанського.

29. Образи краси кримської природи у віршах Валентина Негоди.

30. Культурологічні мотиви у творчості Світлани Кочерги.

31. Двоплановість розробки кримської теми у творчості Галини Хмільовської.

32. Основні маршрути літературного краєзнавства.


РОЗДІЛ IX






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных