Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Навчальний матеріал




Уважно прочитайте та законспектуйте наступний текст. Випишіть теоретичні визначення прекрасного та піднесеного, зверніть увагу на історичну мінливість теоретичного змісту понять прекрасного та піднесеного.

В давній філософії поняття краси, прекрасного використовувались як синоніми в контектсі космології, метафізики, богословۥя. Поняття прекрасного слугувало для оцінки широкого кола явищ, поняття краси використовувалося для позначення досконалості. Історичні витоки формування уявлень щодо прекрасного містяться в давньоєгипетській культурі. У давньоєгипетських текстах прекрасне є характеристикою богів, людей, речей. Стосовно людини більш цінується фізична краса.

В античній Греції прекрасному притаманний загальний оціночний характер. Поняття краси співвіноситься з поняттям космосу. Давнє поняття космос позначає не тільки навколоземний простір, але й порядок, лад, гармонію. Давній філософ Геракліт вказує на «прекрасний космос» та на його вимірі: гармонію, порядок, симетрію, що базуються на зіткненні протилежностей.дходить від космологічних уявлень. Сократ першим із філософів порушив проблему прекрасного як проблему людської свідомості, людського розуму. Із Сократом повۥязується введення до наукового обігу поняття калокагатії, прекрасно-доброго як пограничного між етикою та естетикою. Калокагатія в Давній Греції вказувала на тип ідеальної людини, із властивою їй гармонією фізичних і розумових сил. Калокагатія у Сократа містилася поряд із мудрістю, справедливістю, обіймала весь комплекс людських моральних чеснот, повۥязаних з естетичною чуттєвістю. Давньогрецьке поняття прекрасного, таким чином, не обмежувалося сферою естетичного, а поширювалось на сферу етичного. Для Платона прекрасне функцінує на рівні моральної ідеї, що нагадує людській душі про існування ідеального світу. Прекрасне, згідно з ученням Платона, спрямовує людину на шлях досконалості.

Античні вчення про красу та прекрасне вплинули на естетичні ідеї християнського Середньовіччя. Середньовічна естетика, спираючись на ідею божественного творіння світу із «ніщо», стверджувала ідеальну красу світу та красу людини, хоча до чуттєвої краси ставилася обережливо. Чуттєва краса, на думку середньовічних філософів, відволікала людину від пошуків справжньої краси, духовної. Компонентами краси в Середньовіччі вважалися форма, число (ритм), порядок, рівновага, контраст. Провідним принципом краси була едність. Краса людини полягала в єдності фізичного і духовного. Утім відсутність фізичної краси не заважала людині бути залученою до духовної краси. Головною метою мистецтва було створення краси.

У ХУШ столітті разом із формуванням естетики як науки прекрасне (краса) розглядалося як предмет естетики і головної естетичної категорії. У ХІХ столітті естетика вважалася наукою про красу, або філософією прекрасного, яке найбільш повно реалізується в мистецтві. Російський науковець, літературний критик М. Чернишевський всупереч такому підходу намагався повۥязати прекрасне з життям. «Прекрасним є те, в чому ми бачимо життя таким, яким воно має бути згідно з нашими уявленнями», - зазначав М. Чернишевський.

У ХХ столітті здійснювалися спроби щодо пошуків обۥєктивніх законів красоти на основі математики, але життя довело безперспективність таких пошуків. Багатовікова практика пошуків «законів краси» свідчить про те, що краса естетичного обۥєкта є остаточно не вербалізуємим відзеркаленням історично сформованих духовних закономірностей людського життя, природного універсуму. Цим дійсна краса відрізняється від поверховної «красивості», що спирається на окремі характеристики обۥєкта, на моду, на мінливі субۥєктивні смаки. Краса обۥєкта є необхідною умовою реалізації естетичного в модусі прекрасного. Сприйняття прекрасного залежить також від самої людини, від її субۥєктивного естетичного смаку, від її вихованості, освіченості, від її налаштованості на сприйняття прекрасного.

Поняттям піднесеного позначається досить рідкісна (принаймні в наш час) модифікація естетичного, яка важко піддається опису. Піднесене вказує на таку духовну взаємодію людини з оточуючим світом, внаслідок якої людина переживає складні відчуття захоплення, милування й одночасно священного страху щодо обۥєкта, котрий перевищує людські можливості його сприйняття. Історично поняття піднесеного виникло в грецькій античності в звۥязку з поняттям ентузіазму, божественного надхнення, притаманного поетам, провидцям. У риториці піднесене вказувало на стиль мовлення, високий за змістом й одночасно стриманий. У християнській естетиці питання піднесеного не розглядалися як самостійні, але піднесеною духовністю були просякнуті всі складові релігійної культури. Піднесене сягало свого апогею в християнському мистецтві, в храмовій архітектурі, в музиці, в богослужінні. У демократичній естетиці ХІХ століття піднесене втрачає свій духовно-релігійний зміст. Внаслідок цього одні естетики взагалі виключали піднесене зі складу естетичних категорій, інші розглядали піднесене з точки зору природної величі та сили. У ХХ столітті інтерес до питань піднесеного посилюється. Піднесене розглядається як велич людського духу в порівнянні з природними силами. У другій половині ХХ століття піднесене розглядається в звۥязку з суспільною боротьбою проти небезпеки ядерних та екологічних катастроф.

Прочитайте та законспектуйте наступний текст. Зверніть увагу на форми реалізації потворного в мистецтві різніх часів та напрямків. Підкресліть посилення інтересу до потворного в мистецькій практиці ХХ століття.

Категорія потворного виникла в естетиці як опозиція прекрасному. Потворне позначає те сферу незацікавлених субۥєкт-обۥєктних відносин, що супроводжуються почуттям незадоволення. На відміну від естетичних категорій прекрасного та піднесеного потворному притаманний складний, опосередкований характер. Потворне визначається в стосунках з іншими категоріми, як їх діалектичне скасування. Історично в естетиці вивчалися питання потворного в житті та в мистецтві.

В естетичних ідеях Давній Греції було відмічено, що потворне як антипод прекрасного виявляється в усіх сферах життя (руйнування речей, обۥєктів), в людині (хвороби, смерть), в моралі (аморальні вчинки), в державному керівництві (обман, корупція, несправедливі суди). Потворне в Давній Греції оцінювалось негативно, як антицінність, що суперечить традиційним цінностям порядку, досконалості, моралі. Потворне в мистецтві не викликає реального страждання, тому потворне, будучи зображеним у творі мистецтва, здатне викликати почуття задоволення завдяки майстерності митця.

Християнська естетика високо цінила красу оточуючого світу та красу людини. Потворне в людині розглядалост як наслідок гріхопадіння. Утім, згідно з християнською доктриною потворна зовнішність людини здатна поєднуватися з внутрішньою духовною красою. На даній основі сформувалася естетика аскетизму християнського чернетства. Згідно з естетикою аскетизму феномени потворного в людській зовнішності є символами аскетичного подвигу, християнської мужності та стійкості.

В класичній естетиці ХУШ – ХІХ століть потворному приділялося небагато уваги. Г. Лессінг в роботі «Лаокоон» (1766) зазначав, що потворне слід зображувати в поезії й уникати зображення потворного в образотворчому мистецтві. Пізніше науковці-естетики дійшли висновку, що майстерне зображення потворного в мистецтві, по суті, перетворює потворне в прекрасне. Митці романтичного спрямування повۥязували потворне з образами казкової фантастики. Митці реалістичного напрямку повۥязували потворне з соціальним злом, розглядали потворне як аморальне.

Потворне посіло більш значуще місце в мистецтві ХХ століття. Образи потворного властиві мистецтву сюрреалізму, театру абсурду першої половини ХХ століття, де потворне зображалося в більш-менш естетизованому вигляді. Зображуючи потворне, митці-сюрреалісти та діячі театру абсурду намагалися викликати в людях почуття соціального протесту. Існує й інший підхід до зображення потворного в мистецтві ХХ століття. У масовому мистецтві другої половини ХХ століття потворне зображається через підкреслену натуральність, агресивність, через відтворення жорстоких акцій, спрямованих на збудження негативних емоцій страху, жаху. Метою такого зображення потворного в масовому мистецтві другої половини ХХ століття є намагання занурити глядача в шоковий стан. Таке зображення потворного можна спостерігати в численних кінематографічних сценах насилля, вбивства. вампиризму в фільмах жахів, у фільмах-трилерах, детективах, у деяких майстрів боді-арту тощо.

Прочитайте і законспектуйте наступний матеріал. Проаналізуйте специфіку проявів трагічного і комічного в житті та в мистецтві. Зверніть увагу на історичний розвиток жанрів драматичного мистецтва, трагедії й комедії.

Однією з традиційних категорій естетики є трагічне. Стосовно даної категорії слід зробити таке застереження. Трагічне як естетична категорія притаманна тільки мистецтву, на відміну від прекрасного, піднесеного, комічного. Дані категорії володіють своїм предметом як в житті, так і в мистецтві. Трагічне в житті не стосується мистецтва, оскільки спостерігання трагічних подій в житті (катастрофи, людські жертви тощо) не супроводжується ніякими позитивними почуттями. Трагічне в житті слід позначити як екзистенціальний досвід, тому трагічне в житті частіше визначається поняттям «трагізм». Російський філософ М. Бердяєв повۥязував трагізм життя з глибокою невідповідністю між духовністю людини та емпіричною дійсністю. Трагізм в «чистому» вигляді, не опрацьований мистецтвом, не можу вважатися предметом естетики.

В історії естетики категорія трагічного формувалася на основі спостережень за одним із провідних жанрів драматичного мистецтва, трагедією. Сутність трагічного в мистецтві міститься в зображенні раптових страждань і загибелі героя. Загибель героя в трагедії є наслідком його власних, неусвідомлених вчинків або вини, що виникає внаслідок дії могутніх сил (доля, рок). Герой трагедії намагається боротись з цими могутніми силами, постає проти долі, але гине. Загибель героя трагедії символізує стан внутрішньої свободи людини по відношенню до могутніх сил, що перевищують людську силу. Глядачі (читачі) трагедії співчувають герою, в кінці трагічного дійства переживають катарсис, почуття естетичної насолоди. Питання катарсису в його естетичному розуміні були порушені Аристотелем на матеріалі аналізу античної трагедії. Трагедія розглядалась Аристотелем як вищий за духовним змістом жанр поетичного мистецтва. Як на класичний взірець трагедії Аристотель вказує на твір давньогрецького драматурга Софокла «Едіп». У розумінні трагічного, катарсису класична європейська естетики була близькою до ідей Аристотеля. Класична німецька естетика розглядала трагічний конфлікт як протиріччя свободи і необхідності. Г. Гегель вбачав суть трагічного конфлікту в моральній сфері. Трагічне протиріччя, за Г. Гегелем виникає між моральною силою та людськими характерами, що діють. Естетичний зміст трагедії Г. Гегель вбачав у катарсисі, наголошуючи на тому, що трагедія пробуджує в людині «страх і співчуття».

Предтечею некласичного підходу до питань трагічного був З. Фрейд. Звернувшись до трагедії Софокла «Едіп», З. Фрейд замінив естетичний смисл трагедії на псхофізіологічний. На думку З. Фрейда доля Едіпа цікавить глядачв тому, «що вона (доля) могла б стати нашею долею». Доля Едипа, за З. Фрейдом, є лише реалізацією дитячого бажання людини. Від даної теорії З. Фрейда бере початок вчення про Едипів комплекс. Відкриття феномену Едипового комплексу здійснило значний вплив на художню практику, мистецтвознавство і естетику ХХ століття.

В естетиці ХХ століття питання трагізму життя посідають більш значне місце, ніж питання трагічного в його естетичному вимірі. В філософії, естетиці, художній практиці ХХ століття постійно здійснюється наголос на трагічному розколі людини з самою собою, з іншими людьми, з суспільством. Діячі мистецтва ХХ століття звертаються до зображення трагізму людського життя, акцентують мотиви абсурдності існування людини. Тим не менш стосовно мистецтва ХХ – ХХІ століть можна казати про відтворення окремих елементів трагічного, а не про трагічне в його класичному, цілісному смислі.

Комічне традиційно розглядається як парна категорія трагічного. Тим не менш комічне не є ні антиподом, ні модифікацією трагічного. Спільним між цими категоріями є те, що вони беруть початок від найдавніших жанрів драматичного мистецтва, трагедії й комедії. Однак, якщо трагічне як естетична категорія розглядається лише в звۥязку з мистецтвом, то феномен комічного поширюється і на життя, і на мистецтво. Феномен комічного спрямований на збудження сміху, втім комічне не слід ототожнювати лише зі сміхом, смішним. Шуткування, дружні висміювання людських недоліків, необразливі розигриші супроводжують людське життя, сприяють відпочинку, допомагають позбавитися нервового напруження. У випадку, коли смішне сприяє отриманню задоволення, ми маємо говорити про комічне в його естетичному вимірі. Очищення за допомогою сміху, зняття психічної напруги в естетичному катарсисі є однією із суттєвих функцій комічного в історії культури.

Інша культурна функція комічного повۥязана із сатирою, висміюванням людських недоліків, зокрема глупості, помилок, аморальних вчинків, викривлених суджень. Така функцій комічного сформувалася завдяки жанру комедії як одного із найстаріших жанрів драматичного мистецтва. Витоки жанру комедії сягають часів античності, коли в комедії зображувалось життя простих людей і висміювались недоліки буденної моралі. Християнство досить упереджено ставилось до комедійних жанрів мистецтва, утім комічне в часі християнського Середньовіччя процвітало в «низькій», народній культурі. Пародійним сміхом були насичені різноманітні форми карнавальної дії (карнавальна хода, маски, костюми, кукольні театральні вистави тощо). У добу Просвітництва (ХУШ ст.) в естетиці відродився інтерес до форм драматичного комедійного мистецтва. У наукових роботах тих часів можна знайти чимало цікавих думок щодо жанру театральної комедії. Видатний комедіограф ХУШ ст. Мольєр писав, що завдання комедії полягає в тому, щоб, розважаючи людей, повчати їх.

Форми реалізації комічного в культурі різноманітні. У наш час формами реалізації комічного є шутки, анекдоти, афоризми, епіграми, юмор, карикатури, пародії, сатира, іронія тощо. Відмінності між цими формами полягають у ступені позитивної налаштованості, ступені висміювання та критицизму, хоча механізм комічної дії в будь-якому випадку той самий.

Загострення протирічь культурного життя в ХХ – ХХІ століттях, глобальна кризисність суспільного ладу актуалізували такі форми комічного, як гротеск та іронія. Гротеск та іронія можуть бути розглянуті як захисні реакції культури на руйнівні процеси. Слід зауважити, що за своєю суттю гротеск є суперечливою формою, що долає межі комічного, хоча традиційно розглядається як його (комічного) модифікація. Суть гротескного образу (від франц. Grotesque – дивовижний) полягає в загостренні, фантастичному збільшенні окремих негативних рис зображення з одночасним нивелюванням позитивних рис. Як наслідок, в зображенні виникають парадоксальні образи, що викликають уже не стільки сміх, скільки здивування, огиду, навіть страх. В художніх образах гротеску концентровано виражається негативність людського характеру. Такими є окремі художні образи М. Гоголя, Салтикова-Щедріна, Ф. Гойї, Ф. Кафки.

Питання самоперевірки

1. Назвіть історичні джерела прекрасного в естетиці.

2. Назвіть історичні джерела піднесеного в естетиці.

3. Поясніть поширення образів потворного в мистецтві ХХ – ХХІ століть.

4. Поясніть сутність трагічного в мистецтві.

5. Назвіть форми реалізації комічного в культурі.

 

Висновки по темі 5.У ході вивчення пۥятої теми були проаналізовані основні естетичні категорії прекрасного, піднесеного, потворного, трагічного і комічного. Була звернена увага на історичні витоки та еволюцію теоретичного змісту вказаних категорій в естетиці. Здійснений аналіз естетичих категорії прекрасного та піднесеного показав їх звۥязок із формами космологічного та філософсько-естетичного мислення античної доби. Середньовічна естетика, успадкувавши певні античні погляди на сутність прекрасного і піднесеного, наголосила на духовно-релігійному змісті цих феноменів. Сутність прекрасного в добу Нового часу повۥязувалась з мистецькою проблематикою, у ХІХ столітті питання прекрасного розглядались з точки зору предмету естетики. Прекрасне в класичній естетиці ХУШ – ХІХ століть узагальнювало погляди на «вишукані мистецтва» в їх відмінності від форм «низького», тобто народного мистецтва, спрямовувало естетичну проблематике в напрямку розробки філософії прекрасного. У ході аналізу питань прекрасного та піднесеного було показано певне знецінення феноменів прекрасного в культурі та мистецтві ХХ –ХХІ століть. Таке ставлення до прекрасного було зумовлено, по-перше, загальною тенденцією гуманітарного знання ХХ століття щодо знецінення класичної культури, класичного мистецтва як таких, що не відповідають добі посткультурного розвитку. По-друге, як ми підкреслювали, мистецтво й художнє життя ХХ – ХХІ століть активно пропонують мистецькі феномени та практики, повۥязані з презентацією феноменів бридкого, жахливого, страшного. Відтак ми зробили висновок про зміщення проблематики прекрасного та піднесеного в естетиці ХХ – ХХІ століть на другий план. Тим не менш у ході викладення навчального матеріалу ми навели сучасне теоретичне визначення прекрасного та піднесеного.

Звернувши увагу на феномен потворного, ми проаналізували історичні витоки потворного, зۥясували погляди на потворне часів античності та Середньовіччя. Ми показали історичну мінливість теоретичного змісту потворного як естетичної категорії, антипода категорій прекрасного та піднесеного. Ми виявили причини поширення образів потворного в мистецтві ХХ – ХХІ століть, вказавши на поширення творів масової культури, націлених на пропаганду мотивів насильства, вампиризму, зображення жорстоких сцен тощо.

Вивчення естетичних категорій трагічного та комічного показало давній звۥязок цих понять з формами драматичного мистецтва. Теоретичні узагальнення щодо трагічного та комічного формувалися на основі спостережень за розвитком жанрів драматичного мистецтва, трагедії та комедії. Ми проаналізували погляди Аристотеля на трагедію, наголосили на значенні катарсису для існування трагічного в його естетичному вимірію Ми зробили застереження, що трагічне як естетична категорія має форми реалізації виключно в мистецтві. Феномени трагічного, представлені в житті, мають бути розглянуті як екзистенціальний досвід. У цьому сенсі для визначення екзистенціального досвіду в його відмінності від досвіду естетичного ми застосували поняття «трагізм». Сутність трагізму розкрита через гострі протиріччя між духовними устремліннями людини, з одного боку, та буденним емпіричним оточенням, з іншого.

У заключному розділі теми ми проаналізували комічне як естетичну категорію, вказали на психологічні та етико-естетичні виміри комічного. Ми співставили феномени смішного та комічного, наголосили на тому, що комічне не слід повністю ототожнювати зі смішним. Жанри комічного мистецтва виконують в культурі різноманітні функції, повۥязані не тільки з розвагами, але й з просвітою, вихованням, розвитком смаку. Ми розглянути форми реалізації комічного в культурі, починаючи від простої форми анекдоту до сатири, іронії, складних форм гротеску. Гротеск як складна мистецька форма лише частково підлягає аналізу з точки зору втілення комічного. Гротесковий образ вбирає в себе, крім елементів комічного, елементи трагічного, іронії, фантастики, елементи потворного, жахливого, страшного тощо. Поширення гротескових форм спостерігається в мистецтві ХХ століття.

 

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

 

Заняття 1. Тема:«Основні історичні етапи формування науки естетики»

Мета семінарського заняття:знайомство з історичними етапами розвитку естетики, з процесами формування естетичного знання в структурі філософії, етики й антропології, наголос на перетворенні естетики в самостійну наукову дисципліну, набутті естетикою самодостатності та самобутності в культурі ХХ – ХХІ століть.

Питання семінарського заняття.

  1. Естетика грецької античності.Значення філософської та філософсько-антропологічної проблематики для формування естетичних ідей про красу, гармонію, міру та ін.
  2. Естетика християнського Середньовіччя. Значення богословської проблематики для переосмислення і подальшого розвитку естетичних ідей.
  3. Естетика Нового часу. Провідні естетичні ідеї в роботах представників німецької класичної філософії (Ф. Шеллінг, І, Кант, Г. Гегель)
  4. Естетика ХХ – ХХІ століть в структурі міжпредметних звۥязків.
  5. Українська естетика: традиції історичного розвитку та основні проблеми сучасності.

При підготовці до семінарського заняття опрацюйте теми дистанціоного курсу № 1, № 2 та № 3. Визначте свою точку зору з питань походження естетичних ідей, впливу філософії, суспільно-практичної діяльності на формування уявлень про красу та досконалість. Поясніть процеси формування естетики в добу античності, проаналізуйте вклад античних мислителів у розбудову основних теоретичних понять. Зверніть увагу на історичну мінливість предмету естетики, розширення теоретичного змісту естетичних категорій, на опосередкованість естетичного знання формами культури та мистецтва. Виявіть міжпредметні звۥязки сучасної естетики з формами наукового знання. Зверніть увагу на калокагативність як провідний принцип української естетики минулого. Проаналізуйте сучасний стан та напрямки розвитку сучасної української естетики. Для опрацювання питань семінарського заняття зверніться до вивчення наступної літератури:

1. Боннар А. Греческая цивилизация. В 3-х томах. - М., 1991.

2. Борев Ю. Эстетика. – М., 2000.

3. Бычков В. Эстетика. – М. : Гардарики, 2002. – 514 с.

4. Бычков В. Эстетика Аврелия Августина. – М., 1984

5. История эстетической мысли: В 6-ти т. – М. : Искусство, 1983. – Т. П.

6. Гегель Г. Эстетика: в 4-х т. М. : Искусство, 1968-1973. – Т. Ш.

7. Левчук Л.Т. Естетика. - К.: Изд-во ПАРАПАН, 2003. – 459 с.

8. Левчук Лариса. Українська естетика: традиції та сучасний стан. – К. : МАКЛАУТ, 2011. – 339 с.

9. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття. – Київ, «Либідь», 1997. – 224 с.

10. Афонін В. О., Шелупахіна Т. В. Етика. Естетика. : Навчальний посібник для організації самостійної роботи студентів. – Луганськ. «Елтон – 2», 2009.

Після опрацювання спеціальної літератури стисло викладіть свою точку зору (600 знаків) з кожного питання семінарського заняття..

Питання КСР

1. Назвіть імена давньогрецьких філософів, що здійснювали розробку естетичних ідей в контексті філософської проблематики.

2. Назвіть імена середньовічних філософів, що здійснювали розробку естетичниї ідей в контесті богословської проблематики.

3. Назвіть імена діячів культури Київської Русі, що здійснювали розробку естико-естетичних ідей в писемних творах морально-релігійного та історичного характеру.

4. Назвіть центри науково-освітньої діяльності в Україні ХУШ та ХІХ століть, що сприяли становленню науки естетики.

5. Назвіть імена представників київської естетичної школи 2000-2010 років.

Заняття 2. Тема: «Категорії класичної та некласичної естетики»

Мета семінарського заняття: знайомство й аналіз естетичних категорій, що формувалися в історії естетичного знання як узагальнення естетичного досвіду, мистецької практики; наголос на трансформації естетики від її класичного до некласичного стану ченез розширення та трансформацію теоретичного змісту категорій в естетиці ХХ – ХХІ століть.

Питання семінарського заняття:

1. Основні категорії класичної естетики:

· категорії прекрасного і піднесеного: історія формування і теоретичний зміст;

· категорія потворного: історія формування і теоретичний зміст;

· категорії трагічного і комічного, їх звۥязок із жанрами драматичного мистецтва

2. Категорія естетичного як метакатегорія естетики ХХ – ХХІ століть

3. Катарсис і смак як категорії естетики ХХ – ХХІ століть

При підготовці до семінарського заняття вивчіть матеріал тем № 4 та № 5, виявіть моменти еволюції теоретичного змісту категорій класичної та некласичної естетики. Зробіть висновок стосовно причин подібної еволюції, використовуючи приклади з історії мистецтва. Для опрацювання питань семінарського заняття зверніться до вивчення наступної літератури:

 

1. Борев Ю. Эстетика. – М., 2000.

2. Бычков В. Эстетика. – М. : Гардарики, 2002. – 514 с.

3. Бычков В. Эстетика Аврелия Августина. – М., 1984

4. История эстетической мысли: В 6-ти т. – М. : Искусство, 1983. – Т. П.

5. Гегель Г. Эстетика: в 4-х т. М. : Искусство, 1968-1973. – Т. Ш.

6. Левчук Л.Т. Естетика. - К.: Изд-во ПАРАПАН, 2003. – 459 с.

7. Левчук Лариса. Українська естетика: традиції та сучасний стан. – К. : МАКЛАУТ, 2011. – 339 с.

8. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття. – Київ, «Либідь», 1997. – 224 с.

9. Афонін В. О., Шелупахіна Т. В. Етика. Естетика. : Навчальний посібник для організації самостійної роботи студентів. – Луганськ. «Елтон – 2», 2009.

10. Шестаков В. Катарсис: метаморфозы трагического сознания. – М., 2007. – 549 с.

Після опрацювання спеціальної літератури стисло викладіть свою точку зору (600 знаків) з кожного питання семінарського заняття..

Питання КСР

1.Назвіть метакатегорію естетики ХХ – ХХІ століть.

2.Наведіть приклади прекрасного, користуючись прикладами з історії мистецтва

3.Наведіть приклади піднесеного, користуючись прикладами з історії мистецтва

4.Наведіть приклади трагічного, користуючись прикладами з історії мистецтва

5.Наведіть приклади комічного, користуючись прикладами з історії мистецтва

Орієнтовні візуальні твори для сприймання та аналізу:

Ікони: «Володимирська Богоматір»; «Спас Нерукотворний»; «Ангел – золоте волосся»; мозаїка «Богоматір Оранта»; фреска «Скоморохи».

Портретний живопис: Д. Левицький, серія «Смолянки»; Т. Шевченко, портрети та автопортрети за вибором; А. Мокрицький «Портрет дружини»; К. Малевич «Автопортрет».

Літературні твори: В. Шекспір, трагедії та комедії (за вибором); М. Гоголь, повість «Тарас Бульба»; комедія «Ревізор»

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Яка естетична категорія виникає в античну добу:

*А) прекрасне;

Б) смак;

В) естетичне.

 

2. Який давньогрецький філософ є автором твору «Поетика»:

*А) Аристотель;

Б) Баумгартен;

В) Софокл.

 

3. Який вид мистецтва сприяє формуванню теорії трагічного і комічного

А) магія.

Б) наскальний живопис;

*В) театр;

 

4. Укажіть відомого драматурга часів Давньої Греції:

*А) Софокл;

Б) Сократ;

В) Шекспір.

 

5. «Повчання» - літературні писемні памۥятники доби:

*А) Київської Русі;

Б) Давнього Єгипту:;

В) Давньої Греції.

 

6. Відомий літературный памۥятник доби Київської Русі:

А) епос про Гильгамеша;

*Б) Слово о полку Ігореві;

В) легенди про короля Артура і лицарів Круглого стола.

 

7. Відомий писемний памۥятник мистецтва доби Київської Русі:

*А) Ізборник;

Б) Іліада;

В) Риторика.

 

8. Відома архитектурна споруда доби Київської Русі

*А) Десятинна церква;

Б) пираміда Хеопса;

В) менгир.

 

9. Укажіть естетичну категорію, що виникає за часів християнського Середньовіччя:

А) смак;

*Б) образ;

В) грація.

 

10. Назвіть імۥя середньовічного філософа-богослова:

*А) Августин;

Б) Аристофан;

В) Язон.

 

11. Укажите імۥя німецького вченого ХУШ ст., автора роботи «Естетика» :

*А) Баумгартен;

Б) Пиндар;

В) Поликлет.

 

12. Укажіть український вищий учбовий заклад, центр освіти і науки ХУШ ст.:

*А) Києво-Могилянська академія;

Б) Сорбонна

В) Гарвард.

 

13. Назвіть імۥя українського філософа, поета, науковця і викладача ХУШ ст.:

А) Боеций.

Б) Давид;

*В) Г. Сковорода;

 

14. Укажіть провідний принцип української естетики ХУШ ст:

*А) калокагатія;

Б) естетичне;

В) пропорція.

 

15. Укажіть ознаку прекрасного:

*А) гармонія;

Б) число;

В) зовнішність.

 

16. Укажіть імۥя філософа ХУШ ст., автора праці «Філософія мистецтва»:

*А) Шеллінг;

Б) Ф. Аквинський;

В) Баумгартен.

 

17. Укажіть имۥя російського літературного критика ХІХ ст., що визначав сутність прекрасного через життя:

*А) Чернишевський;

Б) Гамлет;

В) Микеланджело.

 

18. Укажіть імۥя автора повісті «Тарас Бульба»:

*А) М. Гоголь;

Б) О. Пушкін;

В) А. Філонов.

 

19. Укажіть категорію класичної естетики:

А) естетичне;

*Б) піднесене;

В) ігра.

 

20. Укажіть категорію некласичної естетики:

*А) смак;

Б) пропорція;

В) симетрія.

 

21. Укажіть назву архітектурної споруди, памۥятника готичного стилю в Європі:

*А) Шартрський собор (Франция);

Б) Зимній палац (С.-Петербург);

В) Лувр (Франція).

22. Укажіть дисципліну, суміжну з естетикою:

*А) етика;

Б) математика;

В) географія.

23. Автором психоаналітичного вчення є:

*А) Зігмунд Фрейд;

Б) Рафаель Санті;

В) Микельанджело Буонарроті.

24. Автором літературного твору «Божественна комедія» є письменник:

*А) Данте;

Б) Мольєр;

В) Ніцше.

25. Формою реалізації комічного в культурі є:

А) кінєматограф;

*Б) сатира;

В) музика.

 

26. Формою реалізації трагічного в естетичному вимірі в культурі є:

*А). жанр театральної трагедії

Б). пісня

В). техногенна катастрофа

27. Найбільш поширеню формою реалізації естетичного в культурі є:

*А). мистецтво

Б). виробництво

В). телебачення

28. До складу естетичної культури суспільства входять:

*А). художня культура;

Б). наука;

В). релігія.

29. Предмет класичної естетики визначається через категорію:

*А). прекрасне;

Б). симетрія

В). образ

30. Предмет некласичної естетики визначається через категорію:
кінєматограф;

*А). естетичне

Б). трагічне

В). комічне

 







Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2020 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных