Пересопницьке Євангеліє як мистецька памятка

Створення Пересопницького Євангелія здійснювалося на замовлення та кошти волинської княгині Анастасії Юріївни Заславської-Гальшанської, а також князів Чарторийських.
Унікальність пам’ятки полягає в тому, що нам відомі дані про місце написання рукопису, точні дати його створення, а також імена створювачів та фундаторів видання. Роботу було розпочато 15 серпня 1556 року в Заславському монастирі при церкві в ім’я Святої Тройці на Волині (зараз – м.Ізяслав Хмельницької області), а завершено 29 серпня в 1561 року в Пречистенському монастирі у давньому княжому містечку Пересопниця (нині – с.Пересопниця Рівненської області).
Із тексту Євангелія дізнаємося, що ця величезна робота була виконана двома ченцями: протопопом Михайлом Васильовичем Саноцьким і архімандритом Григорієм. Перекладачі подбали, щоб нащадки знали про фундаторів цієї праці, а також і їхню особисту подвижницьку працю. Перший лишив своє ім’я в кінці кожного Євангелія: в Євангеліях від Матвея і Іоанна він назвав себе «Михаилом Васильевичем, протопопом Саноцким», в Євангелії від Марка – «многогрешным рабом Михаилом», а в Євангелії від Луки – «писарем Михаилом Васильевичем из Санока». Другий засвідчив свою авторську роботу такими словами: «Тыи книгы чтыри Евангелия святое устроены кроткимъ, смиреннымъ и боголюбивымъ иеромонахом Григорием Архимандритомъ Пересопницким».
Для Книги було вибрано не дешевий папір, а коштовний матеріал – пергамент. Рукопис Пересопницького євангелія складається з 482 пергаментних аркушів, ілюстрованих мініатюрами невідомого художника, який зробив чотири малюнки євангелістів – Матвія, Марка, Луки та Івана і декорував перші сторінки з використанням рослинних орнаментів. Вага цього фоліанту перевищує дев’ять кілограмів. Він оправлений у дубові дошки, які обтягнуті зеленим оксамитом.
До складу тексту увійшли: «Наука читання и найденя євангеліям», що відкривається передмовою; чотири Євангелія, кожному з яких передують покажчик глав та передмова; післямова й місяцеслов. Текст пам’ятки поділений на глави, кожна з яких починається з сумарія (короткого змісту викладу наступної глави).
Щодо графіки й почерку Пресопницький рукопис здобув першість під оглядом краси й різнородності мотивів і форми окремих букв. Щодо багатства орнаментальних мотивів Пересопницьке Євангеліє займає перше місце серед українських і взагалі серед східнослов’янських рукописів. Маємо тут дуже багато заставок, ініціалів, і всі вони дуже різнородні від найпростішої й найдавнішої форми до складної візантійської, геометричної й інших. Головний зміст орнаменту Пересопницького рукопису це рослинні мотиви. Цей орнамент походить, без сумніву, з XVI століття.
Датування пам’ятки, не викликає ніяких суперечок, бо творці Євангелія точно зазначили час початку й закінчення своєї велетенської праці. У приписках до пам’ятки вони підкреслили: «Почалося есть писати сіє євангелїє року тысяча пятьсот пятьдесят шестого, месяца августа пять на десятого»; закінчено «в лето тысячное пятьсот шестьдесят первое, августа двадцать девятого дня». Отже, праця над Євангелієм тривала цілих п’ять років. Дивуватися цьому не доводиться, враховуючи значний обсяг пам’ятки і високохудожнє оздоблення його заставками, мініатюрами та орнаментами, що затримували роботу писця необхідністю координувати її з працею митця-живописця.
Слід зауважити, що хронологічна беззаперечність створення українського Євангелія звільняє науковців від важких і часто безплідних спроб точного датування пам’ятки, дуже важливого для дослідника її мови. Це тим цінніше, що мова Пересопницького Євангелія цікавить нас не тільки сама по собі, а й як новий, епохальний етап в загальному розвитку старої української літературної мови та як яскраве відображення живої української мови середини XVI ст.
Цікавою є доля пам’ятки. Після передачі Пречистенського монастиря єзуїтам, доля книги тривалий час не була відома. Зрештою, майже через півтораста років, Євангеліє опинилося в руках гетьмана Івана Мазепи, який у 1701 році подарував книгу Переяславському кафедральному собору. Про це є припис на одній із сторінок Євангелія: «Сіє Євангеліє прислано й дано єсть од ясновельможного Його Милости пана Іоанна Мазепи військ його царського пресвітлого величества запорозьких, обох сторін Дніпра Гетьмана, й славного чина святого Апостола Андрея Кавалера, до престола Переяславського Єпископського, Котрий од його ж Ктиторськой милости создан, одновлен і драгоцінними утвари церковними украшен при преосвященном Єпископі Захарії Корниловічи. Року 1701 Апреля 17 дня».
Майже сто років пам'ятка зберігалася в соборі, а згодом опинилася в бібліотеці Переяславської семінарії. Поклонився Книзі, у свій час й Тарас Шевченко – десь наприкінці 1845 року, перебуваючи в Переяславі як співробітник Археографічної комісії, він у своєму звіті відзначає вишукане й розкішне оздоблення Пересопницького Євангелія, а також те, що воно «написано малороссийським наречием 1556 года».
Після переведення духовної семінарії з Переяслава до Полтави у 1862 році Пересопницьке Євангеліє теж було перевезено. На поч. ХХ ст. рукопис передано до Полтавського давньосховища. І тільки після першої світової війни рукопис було передано у музей-заповідник Києво-Печерської лаври, а уже звідти – до Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського.
Нове життя настало для пам’ятки у 2001 році, коли Інститутом української мови Національної академії наук України здійснено факсимільне видання Євангелія із науковою обробкою – впорядкуванням, дослідженнями, словопокажчиками, щоб сучасному читачеві було доступнішим середньовічне письмо. Загальний наклад книги склав 500 примірників. Із 700 сторінок опублікованої книги транслітерований текст займає 270, решту сторінок присвячено дослідженням.

Усі майбутні дослідження Пересопницького Євангелія – палеографічного та лінгвістичного, мистецького та літературного, історичного та релігійного напрямку лише сприятимуть осягненню закономірності та значимості появи Першокниги, яка не випадково постала на нашій землі, де віддавна й до сьогодні бережуть власні вірування, культуру та звичаї. Її «мандрування» різними частинами України, кількарічне перебування поза межами рідної домівки і повернення до Києва, ніби освячували національні терени. То ж нехай і в майбутньому наше Пересопницьке Євангеліє буде святинею та оберегом України, усього українства, яке усвідомлює своє спільне коріння, єдність та цілісність Батьківщини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: