Європейська с-ма захисту П людини

Єдиний Міжн. Судов. Орган чиї рішення є обв’язковими для країн.

Протокол №5 до Європейськ. К-ції з П людини й основних свобод у 1998р. ліквідував Комісію з П людини.

Після надходження звернення до суду:

1 етап – Створюється Комітет із 3х суддів, які вирішують чи повинна справа розглядатись у цьому суді чи ні.

Суддів у Європ. Суді з П людини – 41 особа (стільких скільки й країн).

Але в Укр. Вже 2 роки не можуть визначатись хто буде суддею. Виникла колізія, коли від 1 країни (Укр.) було подано дві кандидатури, що повинна бути затверджено Радою Євр. (Тимчасово зараз виконує Шевчук).

Комітет лише виконує питання допустимості. Рішення повинно бути лише прийняте одноголосно.

Якщо хтось за те, щоб справу розглядали, то вона переходить на наступний етап.

2 етап – Палата суддів (7 суддів). Оскільки усього 41 суддя, то може бути одночасно розгляд справ у декількох палат суддів.

Є Велика Палата (17 суддів). Може розглядати скарги на рішення Су. Палати, що може бути подана протягом 3х міс. з дня винесення рішення. Але тут дуже рідко розглядаються справи.

Є випадки коли Велика Палат. Може розглядати справи як суд 1-ої інстанції.

Якщо Палата суддів (там де 7 суддів) хочуть піти всупереч попереднім прецедентам, то вона може звернутись до Вел. Палати, якщо сторони не заперечують.

Ст.. 33 К-ції з П людини та основн. свобод: Юрисдикція суду поширюється на всі питання, щодо застосування і тлумачення К-ції.

Європ. Суд з П людини не є 4ою інстанцією, він перевіряє діяльність Д-ви.

Розглядаються справи наскільки кожна країна дотримала гарантування П і свобод людини; Наскільки Д створила націон. дієві механізми для захисту П і свобод людини.

Суб’єкти звернення:

1). Д-ва, яка підписала К-цію про захист П і свобод (тобто 1 Д-ва подає скаргу на іншу).

У 1969р. Австрія подала скаргу на Італію, Нідерланди на Туреччину тощо.

Процедура є загальною. На початку Суд пропонує владнати спір шляхом переговорів, якщо ні то здійснюється розгляд.

2). Будь-яка ФО, яка вважає себе потерпілою від дій або бездіяльності Д-ви, що є учасницею К-ції.

Є певні імунітети у Д-в, які виключають відповідальність Д-ви. Наприкл: Космічна К-ція (спори, які виникають розглядаються на наднаціональн. рівні).

П мають не лише громадяни цієї Д-ви, а й інші громадяни, тобто іноземці, які знаходяться під юрисдикцією цієї країни; особи (іноземці), які фактично не потрапили на територію Д-ви, але стала жертвою від дій, бездіяльності її органів.

- Передбачається, що ФО має П як на волі, так і за гратами для ув’язнених в Укр. уся кореспонденція для осіб, що відбувають покарання підлягає оприлюдненню, відкриттю; виняток лише для листування у прокуратуру.

Але невдовзі Європ. Суд застосує для укр.. санкції, що примусять внести зміни у законодавство.

- п на звернення мають ФО, що не мають повної дієздатності (тобто діти), обмежено дієздатні, недієздатні тощо.

3). Група осіб має п на звернення.

Групою осіб не можуть бути особи, які були жертвами порушення таких самих П і свобод.

Група осіб – сукупність осіб, права яких було порушено в один і той спосіб, в один і той же час. (наприкл: демонстранти на мітингу).

4). Неурядові організації – громадські організації, політичні партії, асоціації підприємств, профспілки, громадські фонди.

Мають П на звернення, якщо безпосередньо були порушені їх П.

5). Інші ЮО. (Фактично будь-яка ЮО).

У практиці звертаються будь-які ЮО, хоча прямо у К-ції це не передбачено.

У перше Єроп. Суд дозволив звернутись релігійним організаціям.

Просторові дії К-ції: П на звернення має будь-яка особа, яка підпадає під юрисдикцію Д, не обов’язково знаходитись на її територ.

Застосоване П:

Європ. Суд з п людини має П розглядати будь-які справи, які стосуються К-ції та додаткових протоколів.

Європ. Суд. Не буде розглядати справи, які прямо не передбачені К-цією або протоколами.

Щодо виборів: К-ція захищає лише Парламентські вибори, а не президентські чи вобори до органів місцев. самовряд.

Джерелом П є безпосередньо:

- Європейська Конвенція про захист П людини та основних свобод; Додатки до неї;

- попередні рішення, прецеденти, тобто практика суду в аналогічних справах.

Якщо у скарзі посилаєшся на норми і закріплюєш попереднім рішенням, тобто прецедентом, то це краще ніж просто зазначати лише норму.

Обов’язково у кожній скарзі зазначаються норми націон. П, які були порушені Д-вою. Це потрібно в деяких практичних аспектах.

Суд може:

- виявити невідповідність законодавства нормам Конвенції;

- встановити прогалину у законодавстві;

- дати рекомендацію для уникнення, убрання цієї прогалини.

Порядок подання скарги, Порядок розгляду справи:

1. Скарга може бути подана будь-якою мовою країни-члена Конвенції. Робочими мовами К-ції є англійська, французька.

Від Укр. там є лише декілька юристів, які розглядають справи, допомагають особам, які звертаються з Укр.

2. Вимоги до скарги:

1). Повинен бути дотриманий 6 міс. термін після останнього рішення національн. інстанції (судової) – в укр. це Верховний Суд Укр.

2). Вичерпано всі наявні національн. засоби захисту, це і як суд. Орган, так і звернення до омбудсмана.

3). Не може бути прийнята анонімна скарга. Позивач має П просити суд щоб його ім’я не розголошувалось, залишалось закритим. 9Наприклад: В. проти України).

4). Не буде прийнята скарга, яка розглядалась чи розглядається Міжнародн. інституцією (Наприкл.: Міжнародн. Суд ООН).

5). Не розглядаються скарги, положення яких не сумісні з К-цією; які не обґрунтовані, або є зловживанням П звернення до суду.

6). Не розглядаються справи, щодо якої суд не уповноважений приймати рішення.

3. Дружне врегулювання. Після того як скарга була прийнята судом, справа з документами надсилається до Д-в, відповідач домовляється з заявником щодо можливості врегулюван. спору без розгляду справи у суді.

Д-ви дуже часто погоджуються компенсувати моральні та матеріальні збитки.

4. Розгляд по суті: у більшості випадків сторони не викликаються до суду.

Розглядаються матеріали подані заявником + зауваження Д-ви.

5. Апеляція до Велик. Палати (у 3 міс.). Апеляція можлива лише якщо є суттєві порушення умов К-ції. Потім рішення набуває чинності.

6. Комітет Міжн. Ради Європи (склад. з Мін. Юстиції) контролюють щоб рішення були виконанні.

В Укр. всі рішення Суд. з П людини були виконані. У Суді передбачена компенсація (моральна, матеріальна, послуги адвоката). Представиником є адвокати, інші особи.

Якщо рішення не виконується, то можливе виключення країни з Ради Європи. Так виключили Грецію, Білорусь.

Тема 10. Права, свободи та обов’язки людини

1. Зародження та розвиток концепції прав людини. 3 покоління прав людини.

Зародження розвитку П людини починається з думок Арістотеля, Платона (вважали «є усі рівні люди» вислів).

Не існувало конвенції про п людини. В епоху відродження (Ресесанс) – Кант, Монтеськ’є, Локк. Концепція П людини стала у нагоді (була боротьба з феодалами).

Етапи створення НПА:

17 ст. - перше нормативне закріплення П людини:

- Петиція про П 1628р. (UK);

- Habeas Corpus Act 1679р. (UK);

- Біль про права 1688р. (UK);

- Декларація незалежності США 1776р.;

- Декларація прав людини і громадянина Франції 1798р.

Перше покоління П людини:

1) Громадянські (особисті) П (- це ті можливості людини, які необхідні для забезпечення фізичної та духовної індивідуальності особи (П на життя, на особисту свободу; свободу пересування; П на справедливий суд; П на честь, гідність).);

2) Політичні П. (- це ті можливості громадян брати участь в управлінні державою та громадському житті (виборче П: активне та пасивне) свобода асоціацій, П об’єднуватись в громад. організац, свобода мирних зборів, свобода слова, свобода вираження).

Перше покоління П людини – свободи - Д-ва не повинна заважати свободам і втручатись (негативні П); - свобода віросповідання.

Позитивні П – те, що д-ва повинна забезпечити (соціальні – пенсії, П на освіту; економ. – П власності; культурн. – П на освіту).

Друге покоління П люд.: Соц, економ (П власності), культ.

Третє поколін. П люд: - щодо колективних П, що належать цілим націям, народам (П нації на самовизначення; - П на автономію).

Більшість науковців не сприймають третє покол. П люд.

2. Основні права людини.

П люд. Є невідчужуваними, тобто ніхто не може забрати ті чи інші П у людини і навіть сама людина не може відмовитись від даних П-в.

3. Міжн. акти у сфері захисту прав людини.

З 17 ст. міжнародні П почали закріплюватись.

Загальна Декларація з П люд. 10.12.1948р. (Куба; Панама; Чілі – ініціатори, головні розробники Д-ції). – це перша проба закріплення П людини. Більшість соціалістичних країн були проти закріплення таких П людини (Россія, Фр., Англії, Африці).

Міжнародні акти з П людини = Міжн. Біль прав людини

- Загальна Декларація П людини – 10.12.1958р.

- Міжн. пакт про економічні, соціальн. та культ. П 1966р. (є лише перелік, але немає нормативно правогово закріплення щодо їх захисту).

- Міжн. пакт про громадянські і політичні П 1966р.

- Факультативний протокол до Міжн. пакта про громадські й політичні П (1966р. – прийняте; 1976 – набув чинності). (Створив Комітет з П людини, який розглядав порушення П людини тією чи іншою країною. Знаход. В Женеві. Цей комітет є аналогом Європейськ. Суду з П людини).

4. Права людини в Європ. К-ції.

П та свободи, закріплені в Європейськ. К-ції з П людини.

Ст.. 2-14: ст..2. Право на життя;

ст..3. Заборона катувань;

ст..4. Заборона рабства та примусової праці;

ст..5. П на свободу на особисту недоторканність;

ст..6. П на справедливий судовий розгляд;

ст..7. покарання виключно на основі закону;

ст..8. П на повагу приватного та сімейного життя;

ст..9 свобода совісті думки та релігії;

ст..10 свобода вираження поглядів;

ст..11. свобода зборів та об’єднань;

ст..12. П на шлюб;

ст..13. П на ефективний засіб правового захисту;

ст..14. Заборона дискримінації (лише відносно прав закріплених К-цією та Протоколами).

П та свободи, закріплені в Протоколах:

Протокол №1: ст.1. Захист власності; ст..2. П на освіту; ст..3. П на вільні вибори (до парламенту).

Протокол №4: ст..1. Заборона позбавлення волі за борги; ст..2. Свобода пересування; ст..3. Заборона висловлення (своїх) громадян; ст..4 заборона колективного висловлення іноземців.

Протокол №6: ст.1. Скасування смертної кари (лише у мирний час).

Протокол №7: ст.1. Процедурні гарантії під час висловлення іноземців; ст.2. П на оскарження вироків у 2ій інстанції; ст.3. Компенсація у випадку судової помилки; ст.4. П бути судимим і покараним двічі; ст.5. рівність подружжя.

Протокол №12: ст.1. Повна заборона дискримінації.

Протокол №13: ст.1. Повна заборона смертної кари (за будь-яких обставин).

Протокол № 14 – передбачає ратифікацію усіма Д, але Россія відмовляється підписувати, тому складений Протокол № 14 біз – за яким спрощена процедура ратифікації (тобто не треба щоб ратифіковували усі). Чинна з 8.10.09р.

Комітет з 3х суддів має вже можливість розглянути справу по суті.

5. П на справедливий суд в розумінні Європ. К-ції з П люд.

Перевірка судом правомірності обмежен. П та свобод:

- чи було втручання?

- чи було втручання «передбачене законом»?

- чи мало втручання «правомірну мету»?

- чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві?

Ст..6 Європ.К-ції з П.люд. П на справедливий суд (є процесуальним П).

Має 3 пункти:

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

6. Обов’язки люд.

П і обов’язки не є взаємозалежними. Людина не залежить від того чи виконає вона всі обов’язки, вона має всі права.

Обов’язки є: соціальні, культурні, економічні, особисті.

1). Мовний прийом (текстовий; граматичний4 філологічний) – врахування мовних зворотів. (Наприкл: казніть нельзя помиловать. Де ставити кому!. У Кримін.Код. при кваліфікації співучасті, як правило кваліфікувати: -особа, яка схиляла до вчинення співучасті; -особа, яка схилила до вчинення співучасті).

2). Систематичне тлумачення – аналіз норм П у їх зв’язку з іншими нормами. (Наприкл: одночасно необхідно тлумачити декілька норм Кодексу, вибирати яка з них повинна діяти, яка відповідає, яка застосовується).

3). Історичний, історико-політичний – необхідно використовувати сторичні паралелі або норми П, які діяли раніше. (Наприкл.: колективна власність. У К-ції її не має. У інших країнх ніж СРСР не було такої. Але у деяких НПА вона ще вживається);

4). Логічний – його виділяють лише деякі науковці. Такий існує, хоча недоцільно це, оскільки усі інші попередні не можуть здійснюватись без логіки. Тому такий вид не є необхідним.

Види тлумачення за обсягом:

1. Буквальне – з точним дотриманням змісту норми (так як написано);

2. Розширене – коли юрид. Зміст, закладений у норму є ширший ніж словесний зміст. (Наприк: ЗУ «Про статус суддів»: судді є незалежними й підкорюються лише ЗУ. Хоча фактично зміст цієї норми є ширшим і вона повинна тлумачитись: підкорюються ЗУ та іншим НПА.).

3. Звужене – зміст є вужчим, ніж його словесне закріплення в нормі. (Нарикл: Сімейн.Кодекс: батьки повинні виховувати дітей. Діти – це широке поняття. У Черновецького є мати, чи повинна вона його виховувати?!.. Законодавець мав на увазі: виховувати неповнолітніх, малолітніх дітей.).

Види тлумачення роз’яснення:

1. Неофіційне (доктринальне) – дається фахівцями в галузі п, у формі рекомендацій й порад. (Наприкл: 5річн. Термін на посаді Президента: чи з моменту інавгурації, чи з моменту проходження 5 років з останніх виборів..);

2. Офіційне (легальне) – дають лише спеціальн. Уповноваж. Посад. Особи (КСУ; КМУ). Є обов’язковим тлумаченням.

2.1. Казуальне – дається при розгляді конкретної справи судовим або адмін.. органом.

2.2. Нормативне – не по якійсь конкретній спаві, а узагальнення практики, юрид. норм. (Наприкл: КСУ робило тлумачення, що таке 2закоодавство Укр». Це не стосується якоїсь справи).

2.2.а. Аутентичне – тлумачення тим самим органом, який видав цей НПА. Наприкл: КМУ тлумачить свої акти;

2.2.б. Легальне – тлумачен. іншим органом, нж який видав цей НПА. Наприкл: КСУ може тлумачити акти влади.

4. Проблеми вирішення юр. Колізій та прогалини у П.

Колізії – суперечності між різними НПА. Існує 2 Принципи:

1). Прогалина в П – відсутність НПА, який би врегульовував ці відносини.

2). Прогалини в ЗУ – відсутність даної норми в профільному ЗУ.

Причини появи прогалин:

- недостатня кваліфікація; порушення юрид. техніки;

- невміння передбачити нових ситуацій;

- невміння передбачити вже існуючі соцільн. Відносини й закріпити їх в законодавсті.

Наслідки прогалин можно вирішити відповідно за галузями П.

У 1937р. на Паризькому з’їзді була закріплена норма: «Ніхто не несе відповідальності за дії, які прямо не передбачені як правопорушення.» Ця норма також передбачена Кр. КодексомУ.

У ЦКУ навпаки: необхідно довести невинність.

Аналогія ЗУ, П – 2 основні способи виправлення прогалини у П.

Аналогія ЗУ – вирішення справи на основі правової норми, яка поширюється на аналогічн. правовідносини.

Аналоія П – вирішення справи на основі згаданих (може подібних?!) засад.

5. Тенденції розвитку юр. Практики. Види. Суб’єкти.

З часів Римськ. П юридична діяльність проявлялась:

Cavere – у підготовці позовів, юрид. документів;

Agere – представлення цих позовів й виступи у суді;

Respondente – захист у суді (адвокатська діяльність).

На сьогодні. день зараз такий поділ майже й залишився, але поділяється на більш ширшу.

Основні види юрид. діяльності, практики:

- Адвокатська діяльність;

- Прокурорська діяльн.;

- Юрисконсульт;

- Припинення й розслідування правопорушень;

- Виконання покарань;

- Підготовка, прийняття НПА;

- Здійснення юрид. наукової діяльності.

Всі вони потребують додаткових умов (стажу роботи, ліцензій..).

Щодо розвитку юр. практики на сьогоднішн. День. Основні тенденції на ринку послуг:

1). Окуплення юрид. послуг: Щоб клієн міг усі свої питання вирішити в оній фірмі. Це здійснюється, в більшості, у великих компаніях, корпораціях. На сьогодні маленьких фірм практично не залишилось, вони не виживають.

2). Створення відомими між нар. Юрид. фрмами резидентів в Укр.

3). Збільшення кількості фірм, які займаються корпоративним П.

1.Поняття загальної теорії держави і права як юридичної науки та її предмет.

2.Структура предмету Загальної теорії держави і права.

3.Актуальні напрями розвитку Загальної теорії держави і права на сучасному етапі.

4.Об’єкт Загальної теорії держави і права.

5.Зв’язки ТДП з іншими науками

6.Метод і методологія Загальної теорії держави і права.

7.Загальні методи пізнання Загальної теорії держави і права.

8.Філософські методи пізнання Загальної теорії держави і права.

9.Матеріалістична діалектика як метод пізнання Загальної теорії держави і права.

10. Метафізичний підхід до вивчення державно-правових явищ.

11. Ідеалістичний підхід у вивченні Загальної теорії держави і права.

12. Спеціальні методи пізнання Загальної теорії держави і права.

13. Приватно-наукові методи дослідження державно-правових явищ.

14. Поняття держави.

15. Ознаки державної влади, що відрізняють її від інших форм організації суспільства.

16. Причини виникнення держави.

17. Особливості виникнення держав на сучасному етапі.

18. Соціалістична теорія демократії

19. Концепція плюралістичної демократії

20. Концепція елітарної демократії

21. Теорія еліт

22. Концепція партисипаторної демократії

23. Концепція корпоративної демократії

24. Концепція „комп’ютерної” демократії

25. Види соціальних норм.

26. Поняття права.

27. Причини виникнення права.

28. Взаємодія права та держави.

29. Доктрина природного права.

30. Соціологічна юриспруденція

31. Юридичний позитивізм

32. Психологічна теорія права

33. Класова теорія права

34. Концепція нормативізму

35. Поняття демократії.

36. Політичний режим в Україні на сучасному етапі

37. Ознаки демократичного режиму.

38. Історія появи концепції правової держави.

39. Поняття правової держави.

40. Принципи правової держави.

41. Поняття правового закону.

42. Змістовні та формальні ознаки правового закону.

43. Поняття соціальної держави.

44. Зародження та розвиток концепції соціальної держави.

45. Принципи соціальної держави.

46. Правова система і система права.

47. Види правових систем

48. Правова система України.

49. Місце судового прецеденту у правовій системі України.

50. Зародження та особливості романо-германської правової системи

51. Зародження та особливості англо-американської правової системи

52. Зародження та особливості мусульманської правової системи.

53. Джерела романо-германської правової системи

54. Джерела англо-американської правової системи

55. Місце нормативного акту та правового прецеденту як джерел права в різних правових системах

56. Джерела мусульманської правової системи

57. Зародження та розвиток концепції прав людини

58. Основні права та свободи людини. Класифікація.

59. Права людини трьох поколінь.

60. Громадянські (особисті) права людини.

61. Політичні права людини.

62. Соціальні права людини.

63. Економічні права людини

64. Культурні права людини

65. Основні міжнародні акти у сфері захисту прав людини.

66. Обов’язки людини. Обов’язки громадянина України.

67. Міжнародні механізми захисту прав людини.

68. Структура та функції Європейського Суду з прав людини.

69. Критерії прийнятності заяви у Європейському Суді з прав людини.

70. Договірні органи ООН з прав людини. Структура та функції.

71. Сучасні проблеми захисту прав людини.

72. Реалізація права

73. Застосування права

74. Стадії правозастосування

75. Проблеми тлумачення норм права

76. Види тлумачення норм права

77. Прийоми тлумачення норм права

78. Причини виникнення та шляхи вирішення прогалин у праві і юридичних колізій.

79. Аналогія права, аналогія закону.

80. Тенденції розвитку юридичної практики. Види, суб’єкти.

81. Правотворчість і правотворення.

82. Принципи правотворчої діяльності

83. Поняття та стадії законотворчості

84. Законодавча техніка.

85. Поняття і структура правосвідомості

86. Види правосвідомості

87. Функції правосвідомості

88. Поняття та форми правового виховання

89. Поняття і структура правової культури

90. Види правової культури

91. Функції правової культури

92. Правовий нігілізм: поняття, джерела, шляхи подолання.

93. Поняття влади. Види суспільної влади.

94. Особливості політичної та державної влади.

95. Легітимація державної влади.

96. Поняття та ознаки громадянського суспільства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: