Ораторство Демосфена (384–322 рр. до н. е.).

У класичній давньогрецькій риториці Демосфен став вершинною по-

статтю, її символом. Цьому сприяло те, що більшого патріота, як він,

серед ораторів Стародавньої Греції не було. Саме патріотичне почуття

надихало його на досягнення вершин в ораторському мистецтві. В осо-

бистому житті Демосфену довелося зазнати чимало прикрощів. Він рано

залишився сиротою, а нахабні опікуни ошукали його. Ставши повно-

літнім, Демосфен пішов у науку до відомого оратора у спадкових спра-

вах Ісея і згодом почав відстоювати свої права на спадщину. Процес він

Видатні ритори давнини й сучасності 21

виграв. Набувши в такий спосіб певного ораторського досвіду, Демосфон

став логографом, але у виступах перед великою аудиторією його спіт-

кала невдача. Погана дикція, нервовий тік плечей, уривчасте дихання

не подобалося слухачам, що пригнічувало Демосфена. За порадою сво-

го вірного приятеля актора Сатира молодий оратор облаштував у під-

земеллі приміщення для занять і щоденно виробляв у собі артистизм,

удосконалював дикцію, змінював голос. Усе своє життя він підпоряд-

кував меті стати прекрасним оратором. Заради цього невтомно працю-

вав, аналізував виступи, діалоги, промови інших ораторів, шукав свою

форму виразити ту саму, що й вони, думку. Оскільки в Афінах навіть

судовому оратору доводилося виступати на площі перед тисячами суд-

дів-слухачів, а Демосфен мріяв стати політичним оратором і виступати

перед набагато численнішими Народними зборами, тому він почав за-

гартовуватися й фізично, завжди сумлінно готувався до промов, не ви-

ступав без попередньої підготовки, відповідав перед грецьким народом

за кожний свій вислів.

Цей пристрасний прихильник демократії і палкий патріот Афін пе-

ремагав щирістю й безкорисливістю, бо не мав ні політичної, ні фінан-

сової, ні військової влади, але добре розумівся на зовнішній політиці

і свої пропозиції проводив, як постанови, через Народні збори і «раду

п’ятисот». Він був радником з міжнародних справ, брав участь у дебатах

і посольських делегаціях, мав талант дипломата, аналітика, публіциста.

Свій політичний пафос Демосфен спрямував на боротьбу з тиранією

та захист демократії і вважав, що «не слово і не звук голосу цінні в ора-

торі, а те, щоб він прагнув до того, що й народ, і щоб ненавидів чи лю-

бив тих, кого ненавидить чи любить Батьківщина». Намагаючись об’єдна-

ти еллінський світ, оратор виступив проти македонського царя Філіппа,

який хотів прихопити частину демократичної Греції. Гнівними послання-

ми проти нього Демосфен започаткував у риториці окремий жанр — фі-

ліппіки. У його філіппіках і досі читаємо актуальні думки: «Всякий цар

або тиран є ворогом свободи і противником законів»; «Не підкоряй собі

закони, а підкоряйся їм сам: тільки цим зміцнюється народовладдя» та

ін. Опора на закон — ось, на думку оратора, головний фундамент демо-

кратії й основа народоправства.

Демосфен вступає в багаторічну боротьбу з прихильником царя Фі-

ліппа оратором Есхіном. До високої політичної патетики він у своїх про-

мовах додає інвективну лексику, використовує дотепний прийом прете-

риції, який полягає в тому, що оратор спочатку ніби відмовляється від

суперечки, обіцяє не звинувачувати опонента, а насправді потім напа-

дає на нього. У звинувачувальних промовах Демосфен поєднує елемен-

ти урочистої політичної мови і мови майдану, вулиці, майстерно вплітає

22 Факультативний курс з української мови. Риторика

елементи народної сміхової культури, грубуваті жарти. Так, перемоги

македонського царя він пояснює не його мудрістю чи силою, а зрадою

грецьких політиків:

«...бо в Елладі в ту пору — та й не десь в одному місці, а повсюд-

но — зійшов такий урожай зрадників, хабарників та інших святотатців,

що подібного ніхто й не пригадує. Ось із цими спільниками та поміч-

никами він ввергнув еллінів, що здавна ворогували між собою, у ще

зліші свари; одних обдурив, інших купив подачками, ще інших улестив

усякими посулами і так роз’єднав усіх, хоча найкраще було б не давати

йому такої сили».

На жаль, слушність думок Демосфена підтверджується через два ти-

сячоліття і сучасною політичною ситуацією в Україні.

Політичні промови видатного оратора (серед них вісім філіппік) були

майстерно побудованими й переконливими. Це визнавали навіть воро-

ги. Розповідають, що цар Філіпп Македонський, прочитавши третю фі-

ліппіку Демосфена, сказав: «Якби я слухав Демосфена, то сам би подав

голос за нього як за переможця в боротьбі проти мене». Коли на суді він

переміг уже згадуваного суперника Есхіна, той не схотів платити штраф

і подався у вигнання на острів Родос, де організував школу риторики.

Одного разу учні попросили його виголосити промову. Оратор охоче за-

довольнив їхнє бажання. Промова була прекрасною, і учні здивовано за-

питали, чому ж після

такої промови їхній учитель перебуває у вигнанні,

він мав би бути переможцем. На що Есхін відповів: «Якби ви чули, як

говорив Демосфен, ви б про це не запитували».

До Демосфена грецька риторика вже мала чимало технічних напра-

цювань. Скориставшись деякими з них, він доповнив арсенал риторичної

техніки власними засобами: жвавістю думки, дотепністю, іронією, паро-

діюванням, етичними антитезами, риторичними запитаннями.

Членування періодів, довгі склади і ритми, евфонія кінцівок робили

мову Демосфена плавною і приємною. Чітко виділялися логічні наголо-

си, ключові слова ставилися на початку або в кінці періода і повторю-

валися, створюючи риторичну фігуру анафори.

Улюбленими тропами Демосфена були метафора й гіпербола. Не цурав-

ся він і фігури умовчання, ніби запрошуючи слухачів продовжити думку.

Демосфена греки шанували не тільки за те, що він багато і прекрас-

но виступав (збереглося 60 промов), а й за те, що свої виступи підтвер-

джував благородними вчинками. Один з них опише Плутарх. Цар Фі-

ліпп захопив Елатію і Фокіду, афіняни злякалися й розгубилися, ніхто

не наважувався піднятися на ораторський поміст. Тоді на нього зійшов

Демосфен, закликав об’єднатися з Фівами, вселив у народ надію, взяв

на себе посольський обов’язок виїхати до Фів, щоб домовитися спіль-

Видатні ритори давнини й сучасності 23

но виступити проти Філіппа. Фіви приєдналися до Афін і разом пере-

могли Філіппа.

Рада п’ятисот і весь народ ухвалили увінчати Демосфена золотим він-

ком за вірність вітчизні і народу. Оратор звернувся до присутніх зі сло-

вами:

«Чого тільки зі мною не бувало: мене вимагали стратити, мене стра-

хали помстою... мені погрожували, мене пробували підкупити, на мене

натравлювали ось цих гидких тварюк — але, не зважаючи ні на що, моя

вірність вам була незмінною. Чому? Та тому, що ледве ступивши на дер-

жавне поприще, я одразу вибрав для себе прямий і чесний шлях — берегти

і невпинно примножувати силу й успіхи вітчизни. Така моя служба».

Кінець ораторської кар’єри й життя Демосфена був таким же не-

звичним, як і початок.

Афіни програли війну зі спадкоємцями Олександра Македонсько-

го, підписали з ними тяжкий мир. Народні збори змушені були вине-

сти смертні вироки тим ораторам, які закликали воювати з Македоні-

єю. Оратори втекли в храми, але були знайдені й закатовані. Демосфена

прихистили служителі храму Посейдона, однак актор-трагік Архій знай-

шов його там. Демосфен, попросив трохи часу, щоб залишити письмо-

ві розпорядження, а сам зайшов у святилище, підніс до губ тростино-

ву паличку, якою писали давні греки, прикусив її і впав отруєний біля

вівтаря.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: